29.3. Форми та системи оплати праці

Форма оплати праці характеризує співвідношення між витратами робочого часу, продуктивністю праці персоналу та розміром їх заробітку і підрозділяється на погодинну і відрядну. За погодинною оплатою праці розмір заробітку пропорційний фактично відпрацьованому часу. За відрядної форми заробіток робітника пропорційний кількості виготовленої їм продукції. На більшості промислових підприємств із високою часткою ручної праці застосовується відрядна форма оплати праці, що залежно від спеціалізації працівника враховує нормування робіт, точний облік випуску і виробничу доцільність збільшення обсягів виробництва на тому чи іншому робочому місці. Така форма оплати праці забезпечує нерозривний зв'язок між результатами роботи й отриманою за неї винагородою, є найбільш зрозумілою для працівників і тим самим стимулює їх до збільшення кількості виробленої ними продукції. Однак висока якість і значне зростання випуску продукції є важко поєднувальними поняттями, оскільки працівник зосереджується винятково на кількості виробленої продукції, тоді як якість виготовлення виробів знижується. Для досягнення необхідної якості виробів на підприємствах створюються відділення технічного контролю, що призводить до додаткових прямих і непрямих витрат, а поставлена мета при цьому незавжди досягається. Зростання заробітної плати має залежати від зростання норм витрат праці та матеріалів, підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці. Лише за таких умов її зростання не зменшуватиме загальну ефективність виробництва. При цьому відрядну форму оплати праці доцільно використовувати в таких умовах:

— можливість точного кількісного обліку результатів праці;

— відсутність впливу на результати чинників, які не залежать від трудових зусиль працівника;

— реальна можливість працівника своїми зусиллями збільшувати результати роботи;

— необхідність стимулювати зростання обсягів виробництва або скорочувати чисельність працівників за рахунок інтенсифікації праці;

— відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції, дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність використання сировини, матеріалів, енергії.

У випадку, коли перераховані умови відсутні, раціонально використовувати погодинну форму оплати праці. Така форма оплати праці останнім часом набула актуальності у зв'язку з розширенням технологічної інформованості виробництва, коли праця основного працівника перестає зводитися до механічного виготовлення продукції, а становить роботу оператора, що працює з електронними прикладними програмами. Таким чином, погодинна форма оплати праці застосовується в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема у цехах і видах робіт із регламентованим режимом виробництва на потокових лініях і операціях, де необхідна особлива точність виготовлення деталей і залежно від виробничих умов для досягнення більш якісних результатів праці може застосовуватися у поєднанні з преміальною. У результаті застосування погодинної оплати праці, робітники мають гарантований дохід, який не залежить від можливого зниження рівня виробництва.

Система оплати праці характеризує взаємопов'язані елементи заробітної плати: тарифну частину, доплати, премії, надбавки. Є десятки систем оплати праці: погодинно-преміальна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, пряма погодинна, пряма відрядна, непряма відрядна, акордна, акордно-преміальна, безтарифна та ін.

За прямою відрядною системою заробіток працівників вираховується за формулою

Розцінки визначаються діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, яких він обслуговує

За відрядно-преміальної системи заробіток працівника вираховується за формулою

Акордна система оплати праці відрізняється тим, що працівникам розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт, і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, термінових ремонтів, будівельних робіт тощо.

Згідно з погодинно-преміальною системою оплати праці заробіток працівника становить:

У зв'язку з інфляційними процесами, нестабільністю податкового законодавства, проблемами збуту, порушенням господарських зв'язків підприємства не завжди є можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. В зв'язку з цим застосовують безтарифну модель оплати праці, яка є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства. Незважаючи на унікальність характеру такої моделі, вона має низку спільних для безтарифних систем елементів, а саме:

— працівникам гарантується лише мінімальний обов'язковий рівень заробітної плати, наявність якого обумовлена законодавством, і який, з одного боку, не може бути нижчим від офіційно встановленої мінімальної заробітної плати, а з іншого — повинен становити невелику частку в загальній сумі заробітку працівника;

— безтарифні системи оплати праці належать до колективних систем організації оплати праці, за яких спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї проводиться вирахування суми гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок, який повинен становити більшу частину, розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами. Такий підхід до оплати праці працівників сприяє зацікавленості усіх членів трудового колективу в покращанні кінцевих результатів спільної роботи;

— усіх працівників підприємства ставлять у рівні умови щодо можливостей впливу на розмір своєї заробітної плати незалежно від категорії і посади. Правила розподілу колективного заробітку складаються так, щоб зацікавити кожного робітника в покращанні саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату та які не мають обмежень у можливостях зростання індивідуального заробітку, що характерно для тарифної системи оплати праці, коли ці можливості обмежуються досягненням найвищих кваліфікаційних розрядів;

— наявність невеликого трудового колективу з постійним складом працівників, об'єднаних однією метою.

Таким чином, незважаючи на достатню трудомісткість розробки безтарифних систем оплати праці, за їх допомогою можна досягти значного підвищення трудової активності робочої сили, яка сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи підприємства у цілому.