10.2. Патентно-ліцензійна діяльність підприємств
Нематеріальні ресурси за формою охорони прав поділяються на дві основні групи:
об'єкти патентного права (права промислової власності);
об'єкти авторського права.
Об'єктом патентного права є продукти науково-технічної творчості, для охорони яких після певної реєстрації видаються патенти або свідоцтва.
Для правової охорони об'єкта промислової власності необхідно подати заявку до Держпатенту України, яка проходить належну експертизу, і за певних умов отримати правоохоронний документ (патент).
Патент – техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.
Для використання об'єкта патентного права необхідно отримати патентну ліцензію – наданий власником патенту дозвіл на використання технічної документації або запатентованих винаходів.
Продаж ліцензій оформлюється ліцензійним договором, який передбачає умови продажу ліцензії, її оплати, права і обов'язки продавця (ліцензіара) і покупця (ліцензіата) та є двосторонньою угодою, за якою ліцензіар зобов'язується передати право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату за певну винагороду.
10.3. Оцінювання та амортизація нематеріальних активів підприємства
Продукт інтелектуальної власності має певну ринкову вартість, а тому його можна: здати в оренду, продати, передати в заставу для отримання кредиту, розширити власні кошти тощо. З економічної позиції, вартість об'єктів інтелектуальної власності – це витрати підприємства на придбання нематеріальних ресурсів, які використовуватимуться для отримання певного економічного результату, тобто для підприємства є нематеріальними активами.
Нематеріальні активи – право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.
Нематеріальні активи – ресурси, використання яких, як очікується, приведе в майбутньому до отримання економічної вигоди.
До складу нематеріальних активів належать:
права користування природними ресурсами;
права користування майном;
права на знаки для товарів і послуг;
права на об'єкти промислової власності (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, ноу-хау; захист від недобросовісної конкуренції, інші аналогічні нематеріальні активи);
авторські і суміжні з ними права;
інші нематеріальні активи.
Така видова класифікація використовується в бухгалтерському обліку та статистиці.
За призначенням розрізняють нематеріальні активи:
виробничого призначення (право на знаки для товарів і послуг, вартість прав на об'єкти промислової власності тощо);
невиробничого призначення – об'єкти, які використовуються обслуговуючими (невиробничими) підрозділами підприємства (вартість прав оренди приміщень для організації оздоровчих і спортивних заходів тощо).
Співвідношення окремих видів нематеріальних активів підприємства, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості, називають видовою структурою.
Щоб визначити загальний обсяг нематеріальних активів та їхню зміну, нематеріальні активи підприємства оцінюють. Існують три основні підходи до оцінки нематеріальних активів:
витратний;
прибутковий;
порівняльний.
Нематеріальні активи можуть оцінюватися за первісною і залишковою вартістю у зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим їх спрацюванням.
Первісна вартість нематеріальних активів складається з вартості придбання; митного збору (при імпорті); податків, які не підлягають відшкодуванню; інших податків, пов'язаних з придбанням нематеріальних активів (крім сплати відсотків за кредит банку). За первісною вартістю нематеріальні активи зараховують до майна підприємства.
Залишкова вартість характеризує реальну їхню вартість, тобто не перенесену на вартість виготовленої продукції, і визначається як різниця між первісною вартістю і сумою нарахованого зносу.
У процесі використання нематеріальні активи спрацьовуються і переносять свою вартість у вигляді амортизаційних відрахувань. Величина амортизаційних відрахувань нараховується щомісячно за нормами, виходячи з первісної вартості і терміну їх корисного використання.
Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи.
Застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.
Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріальним активом не встановлено, такий строк корисного використання визначається платником податку самостійно, але не може становити менше двох та більше 10 років.
Методи нарахування зносу також визначаються підприємством самостійно.. Здебільшого до нематеріальних активів застосовується прямолінійний метод нарахування зносу, за яким кожен окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частинами, виходячи з його первісної вартості протягом терміну його використання.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому нематеріальний актив зараховано на баланс підприємства. Відповідно, при вибутті нематеріального активу амортизація не нараховується з місяця, наступного за місяцем вибуття.
ТЕМА 11. ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА
11.1. Інвестиції та інвестиційний проект.
11.2. Методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів.
11.3. Оцінювання ефективності інвестиційних проектів методом дисконтування.
11.1 Інвестиції та інвестиційний проект
Інвестиції (від англ. investment) означають "капітальні вкладення", проте зараз цей термін трактують ширше. Інвестиції – господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно.
Ресурси, призначені для інвестицій, умовно поділяють на такі напрями:
освоєння і випуск нової продукції;
технічне переозброєння;
розширення виробництва;
реконструкція;
нове будівництво.
Класифікація інвестицій представлена на рис. 11.1.
Рис. 11.1. Класифікація інвестицій
Згідно Податкового Кодексу України розрізняють інвестиції:
а) капітальні інвестиції – господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;
б) фінансові інвестиції – господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на: прямі інвестиції – господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; портфельні інвестиції – господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку;
в) реінвестиції – господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.
Залежно від стадії інвестування розрізняють нетто-інвестиції (в основі проекту), реінвестиції (спрямування вільних коштів на інвестування) і брутто-інвестиції (включають нетто-інвестиції та реінвестиції), а залежно від характеру участі в процесі інвестування - прямі інвестиції (при безпосередній участі інвестора у виборі об'єктів інвестування) та непрямі (здійснюються інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками).
Джерелами фінансових коштів для інвестицій можуть бути власні (внутрішні) ресурси і залучені ззовні (від зовнішніх інвесторів) (табл. 11.1).
Власні джерела інвестицій формуються за рахунок амортизаційних відрахувань, відрахувань від прибутку на інвестиційні потреби тощо. Зовнішні джерела інвестування формуються в основному за рахунок позикових засобів: кредитів банків, позабюджетних фондів інвестиційної підтримки, інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств та пенсійних фондів. Особливим видом зовнішніх інвестицій є засоби, які залучаються підприємством для інвестицій за рахунок емісії власних акцій, облігацій та інших цінних паперів і їх розміщення на відповідних ринках, а також приріст акціонерного капіталу, який утворюється за рахунок зростання котирувальної вартості акцій підприємства.
Таблиця 11.1.
Структура інвестиційних джерел підприємства
Види капіталу |
Інвестиційні джерела |
|
Власний капітал підприємства
|
Внутрішні |
Нерозподілений прибуток Резервний капітал Різні фонди Амортизаційні відрахування і фінансування |
Зовнішні |
Звичайні акції Привілейовані акції Вклади засновників Безповоротна фінансова допомога Цільові надходження і фінансування |
|
Позиковий капітал
|
Внутрішні |
Внутрішня кредиторська заборгованість |
Зовнішні |
Довгострокові зобов'язання Короткострокові зобов'язання |
|
Основні напрями інвестиційної політики підприємства такі:
1) інвестиції, які спрямовуються на підвищення ефективності діяльності підприємства. Метою цих інвестицій є створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни застарілого устаткування, перенавчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з вигіднішими умовами виробництва і збуту;
2) інвестиції в розширення виробництва. Мета цих інвестицій полягає в розширенні обсягу випуску товарів і послуг для ринків, що сформувалися, в рамках існуючих виробництв;
3) інвестиції в створення нових виробництв. Такі інвестиції призначені для створення абсолютно нових потужностей і освоєння нових технологій для випуску товарів та послуг, які не проводилися підприємством раніше;
4) інвестиції для задоволення вимог державних органів управління (нових екологічних норм або стандартів безпеки).
З погляду економічної кон'юнктури можливі два типи інвестиційної стратегії підприємства (фірми):
пасивні інвестиції, які забезпечують принаймні підтримку на заданому рівні показників рентабельності даного підприємства;
активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства й прибутковість його операцій в порівнянні з вже досягнутим рівнем. Як правило, це відбувається за рахунок впровадження нових технологій, організації випуску конкурентоспроможної продукції, завоювання нових ринків збуту й поглинання конкуруючих фірм.
Інвестиційний проект – система заходів, які плануються та здійснюються щодо вкладення капіталу в створювані матеріальні об'єкти, технологічні процеси, а також у різні види підприємницької діяльності в цілях її збереження та розширення. Інвестиційні проекти можуть класифікуватися за різними ознаками:
за цілями інвестування:
забезпечення приросту обсягу виробництва;
розширення (оновлення) асортименту продукції;
підвищення якості продукції;
скорочення витрат;
зниження ризику виробництва і збуту;
соціальний ефект та вирішення інших завдань.
за величиною інвестицій:
великі (більше 1 млн. дол.);
середні (від 100 тис. до 1 млн. дол.);
малі (до 100 тис. дол.).
за термінами реалізації:
довгострокові (більше ніж 3 роки);
середньострокові(1 – 3 роки);
короткострокові (до 1 року).
за рівнем автономності реалізації:
альтернативні;
незалежні;
пов'язані відношенням компліментарності;
пов'язані відношенням заміщення.
за джерелами фінансування:
фінансування за рахунок внутрішніх джерел;
за рахунок зовнішніх джерел;
за рахунок змішаних джерел.
за типом грошового потоку:
з ординарним грошовим потоком;
з неординарним грошовим потоком.
за рівнем інвестиційного ризику:
високо-;
середньо-;
низько-;
безризикові.
за формою власності інвестицій:
приватні;
державні.
за національною приналежністю інвесторів:
національні (внутрішні);
іноземні.
за схемою фінансування:
прямі;
побічні.
Розрізняють:
малі інвестиційні проекти;
монопроекти;
мультипроекти;
мегапроекти;
міжнародні проекти.