27.5. Різновиди норм праці

Найпоширенішими укрупненими нормативами вважаються:

1) нормативи типових технологічних режимів роботи устаткування й основного (технологічного) часу на одиницю тривалості обробки;

2) укрупнені нормативи допоміжного часу при виконанні верстатних робіт;

3) нормативи трудомісткості (неповного поштучного часу) за технологічними стадіями;

4) типові нормативи на операції.

Відповідно до загальної структури норм поштучного часу укрупнені нормативи обов'язково містять дані про такі витрати часу:

— на закріплення деталей;

— на технологічні переходи, пов'язані з обробкою і складанням окремих деталей і вузлів;

— на регламентовані перерви на відпочинок;

— на підготовчо-завершальну роботу.

Значного поширення в умовах серійного і дрібносерійного виробництва набули типові нормативи, за допомогою яких установлюються норми на деталі, що виготовляються за типовими технологічними процесами.

Єдині нормативи розробляються на роботи, що виконуються за однаковою технологією і є обов'язковими для всіх підприємств незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості. Особливо поширене їхнє застосування в будівництві (ЄНІР — Єдині нормативи інженерних робіт).

Щодо класифікації нормативів, то саме єдині нормативи безпосередньо можна віднести до галузевих.

На завершення вивчення питання про класифікацію нормативних матеріалів слід ознайомитись з їх різновидами за формою подання: аналітичними, графічними і табличними.

Якщо роботи на підприємстві виконуються за типовою технологією, що вже відпрацьована в раціональних організаційно-технічних умовах на певній кількості підприємств, які мають такі самі види робіт, на ці роботи розробляються типові норми. Вони (типові норми) відіграють роль еталону для підприємств, що освоюють таку технологію.

Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці — вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та факторами, які на них впливають. Норма — це конкретне значення цієї функції за фіксованих значень факторів.

Норми праці також класифікуються за такими ознаками:

— за призначенням розрізняють норми часу виробітку, обслуговування, чисельності, підлеглості, співвідношення кількості працівників, нормовані завдання;

— за сферою поширення вирізняють міжгалузеві, галузеві, районні та місцеві норми;

— за періодом дії норми бувають разовими, тимчасовими, сезонними, тривалими;

— за мірою деталізації розрізняють деталізовані (мікроелементні, елементні й операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині) норми;

— за методом обґрунтування норми поділяються на науково обґрунтовані (аналітичні) і досвідно-статистичні.

Норма часу — це кількість робочого часу, об'єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

Норми виробітку — це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу за конкретних організаційно-технічних умов.

Норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма часу обслуговування — це час, встановлений на обслуговування одного конкретного об'єкта. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування є обернено пропорційна залежність.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Нормовані завдання — це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть установлюватися не лише в натуральних одиницях, але й у нормо-годинах.

Розглянемо більш детально ці норми та нормативи. Норма часу включає тільки нормований час і розраховується за формулою

За умов серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою

До нормованих належать необхідні за конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих витрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом, який розраховують за формулою

Якщо витрати робочого часу ненормовані, то нормативи часу виконання тих, чи інших операцій, відсутні.

ТЕМА 28. ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

28.1. Теоретичні аспекти продуктивності й ефективності праці.

28.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

28.3. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці.

28.1.  Теоретичні аспекти продуктивності й ефективності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці продуктивність — це ефективність використання ресурсів: праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю та якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях (індивід, цех, підприємство, організація, галузь й держава) економічної системи з використаними ресурсами. При їх оцінюванні необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потребу в цій продукції на ринку.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте, точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відображає ступінь ефективності процесу праці. В її визначенні вихідною категорією є праця.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної Інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Розвиток економіки та підвищення національного добробуту залежать від подальшого підвищення продуктивності праці.

Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності пращ у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

— стратегічну — підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90 % життєвого рівня;

— найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

За умов посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості та конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяв скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливі лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.