20.3. Механізм функціонування соціального партнерства в Україні

Розвиток соціального партнерства неможливий без інституціоналізації його сторін. Під інституціоналізацією розуміють комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів груп.

Передумовами інституціоналізації є:

- виникнення певних суспільних потреб у нових типах соціальної діяльності;

- розвиток необхідних організаційних структур і соціальних норм;

- інтернаціоналізація індивідами нових норм і цінностей, формування на їхній основі системи потреб особистості.

Завершенням процесу інституціоналізації є інтеграція нового виду соціальної діяльності в існуючу структуру виробничо-економічних відносин.

З набуттям Україною незалежності стала помітною зміна деяких функцій профспілок:

- вихід від патронату держави;

- укладання колективних договорів та тарифних угод.

На державному рівні розпочався новий для України процес створення соціально-трудових відносин. З'являються верстви власників та їхніх організацій. Виникають передумови впровадження соціального партнерства.

Сьогодні в Україні нагальною стала проблема регіоналізації соціального партнерства, тобто узгодження інтересів соціальних партнерів саме на регіональному рівні. Для цього створюються регіональні ради соціального партнерства. їхніми функціями є:

- відстеження соціально-економічної ситуації в регіоні;

- запобігання виникненню конфліктів;

- сприяння збалансуванню інтересів і можливостей усіх сторін соціально-трудових відносин.

Першу обласну раду соціального партнерства було створено в Миколаївській області. З 2000 р. такі ради вже діяли у 25 регіонах України. У центрі їхньої уваги вирішення проблем соціально-трудової сфери:

- укладання регіональних угод між профспілками та обласними державними адміністраціями;

- відстеження змін на ринку праці;

- запобігання масовому вивільненню працюючих.

ТЕМА 21. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

21.1. Сутність, функції та структура ринку праці.

21.2. Сегментація ринку праці.

21.3. Взаємозв'язок між попитом та пропозицією на робочу силу.

21.4 Державне регулювання ринку праці.

21.1. Сутність, функції та структура ринку праці

Теоретичний фундамент вивчення ринку праці був закладений представниками класичної школи економічної науки. Так, один із її представників, а саме Адам Сміт, довів, що обсяг зайнятого населення в економіці країни визначається величиною середньої ставки заробітної плати одного робітника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, зменшується можливість забезпечення повної зайнятості. Інший представник цієї школи — Девід Рікардо обґрунтував положення про залежність розмірів заробітної плати від пропозиції праці. Залежність проявляється у тому, що збільшення заробітної плати вище мінімального рівня, необхідного для нормального відтворення населення, веде до зростання пропозиції праці, а це, у свою чергу, впливає на зниження заробітної плати. Сучасник Девід а Рікардо, французький економіст Жан-Батист Сей, сформував ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції та досягнення рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, у тому числі й на працю. Наприкінці XIX—XX ст. теорія ринку праці розглядалась у різноманітних дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів.

Під ринком праці слід розуміти систему взаємовідносин між покупцями (роботодавцями) та продавцями (працездатне населення) робочої сили, які сприяють розміщенню людських ресурсів у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу.

Роботодавці та працездатне населення є основними суб'єктами ринку праці.

Головним завданням ринку праці є забезпечення оптимальної мобільності працездатного населення і задоволення попиту та пропозиції на робочу силу.

Досягнення цього завдання здійснюється через виконання ринком, праці таких функцій:

— забезпечення конкурентного середовища серед суб'єктів ринку праці;

— встановлення рівноважних ставок заробітної плати;

— сприяння зайнятості населення;

— задоволення інтересів суб'єктів ринку праці.

На ефективне функціонування ринку праці впливає значна кількість факторів, основними з яких є:

— самостійність та незалежність суб'єктів ринку праці на основі їх економічної відповідальності. Продавець має самостійно, без примусу обирати сферу і місце своєї діяльності, покупця, ціну на свій товар і таке інше. Покупець має право застосовувати самостійно визначені або обрані ним методи оцінки робочої сили, визначати професійні та фізичні здібності потрібних йому працівників, пропонувати ціну (оплату праці). Але разом із тим і продавець, і покупець мають усвідомити, що в умовах ринку крім привласнення досягнень економічної свободи ще треба нести й економічну відповідальність, яка полягає у виконанні домовленостей між ними про ціну товару (робочої сили), його розвиток, соціальний захист тощо;

— рівноправність партнерів на ринку праці, яка базується на системах договорів і угод, виконання яких гарантується законами і заходами правової та економічної відповідальності. Відповідно до чинного законодавства (в Україні це Кодекс законів про працю) основою відносин партнерів на ринку праці є трудовий договір. За трудовим договором сторони мають виконувати взаємні економічно-правові зобов'язання: працівник повинен підвищувати свою кваліфікацію і професійну компетентність, виконувати вимоги технологій, правил, норм, нормативів з охорони праці, режиму роботи і внутрішнього розпорядку, умови збереження комерційної таємниці, користування майном, а підприємець — виплачувати заробітну плату відповідно до кількості та якості виконаної роботи і встановленого державою мінімуму, забезпечувати умови праці і соціального захисту працівника тощо;

— наявність конкуренції на ринку праці: має бути достатньо продавців і покупців робочої сили для забезпечення конкуренції між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця і роботодавцями за залучення робочої сили;

— баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати. Цей фактор є досить важливим. При порушенні такого балансу, як правило, виникає соціальна напруженість і, навіть, руйнування ринку. Якщо робочих місць більше ніж запропоновано робочої сили відбувається скорочення матеріального виробництва, знижується якість робочої сили і заробітна плата, погіршується економічний і соціальний стан працівників і суспільства в цілому. За надмірної кількості пропозицій робочої сили виникає безробіття. Порушення товарного виробництва, неефективність нормативних документів і менеджменту зумовлюють зниження грошової маси заробітної плати, що призводить до масового зубожіння працівників, погіршення їх соціальних умов тощо;

— єдність ринку праці з іншими ринками. Зрозуміло, що власник робочої сили повинен мати можливість її якісно вдосконалювати, іншими словами одержати освітні та інші види послуг. З часом у людини виникає потреба в покращанні житлових умов, придбанні побутової техніки, організації відпочинку, навчанні і вихованні своїх дітей та ін. Для цього необхідне ефективне функціонування ринків житла, товарів і продуктів, освіти, сервісу тощо.