Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
леции.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
7.33 Mб
Скачать

2.4. Види об'єднання підприємств

Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.

Об'єднання підприємств – це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

У вітчизняній ринковій та розвинутій економіці найбільш розповсюджені:

- господарські асоціації;

- корпорація;

- трест;

- концерн;

- консорціум;

- фінансово-промислова група (ФПГ);

- синдикат.

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують інституціональні об'єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України.

ТЕМА 3. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Структура і зміст зовнішнього середовища підприємства.

3.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

3.3. Зовнішньоторговельний контракт.

3.1. Структура і зміст зовнішнього середовища підприємства

Після встановлення місії підприємства, його цілей і постановки завдань перед персоналом вище керівництво підприємства приступає до аналізу дії зовнішнього середовища, щоб визначити можливості і загрози для фірми. Вплив зовнішнього середовища на підприємство різнопланово і схематично зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Схема дії зовнішнього середовища на підприємство

До факторів прямої дії зовнішнього середовища на підприємство належать:

споживачі продукції й послуг;

постачальники матеріальних і природних ресурсів;

конкуренти;

інфраструктура (банки, фондові біржі, рекламні і кадрові агентства, охоронні агентства, залізниці тощо);

фінансові організації;

ринок робочої сили;

транспортні організації;

державні і муніципальні організації, органи влади тощо.

Таким чином, аналіз зовнішнього середовища дає підприємству змогу звести до мінімуму ті небезпеки і негативні наслідки, з якими воно стикається в цьому середовищі.

3.2. Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – це підприємницька діяльність юридичних і фізичних осіб, яка включає зовнішньоторговельну й інвестиційну діяльність, міжнародну виробничу кооперацію, валютні і фінансово-кредитні операції.

Наймасовішим видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств є зовнішньоторговельна діяльність.

Основними принципами державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності є: захист державою законних інтересів учасників, українських виробників і споживачів; рівність і недискримінація учасників; обґрунтованість і об'єктивність застосування заходів державного регулювання; виключення невиправданого втручання у зовнішньоторговельну діяльність і нанесення збитку тощо.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою двох методів: тарифного й нетарифного.

Тарифний метод включає в себе митно-тарифне регулювання, яке здійснюється шляхом застосування ввізного і вивізного митного збору. Митний збір – обов'язковий внесок, що стягується митними органами при ввезенні товару на митну територію або вивезенні товару з цієї території і є невід'ємною умовою такого ввезення або вивозу.

В Україні застосовуються мита:

- сезонні;

- антидемпінгові;

- компенсаційні.

В Україні застосовуються такі види ставок мит:

- адвалорні;

- специфічні;

- комбіновані.

Нетарифний метод передбачає:

- нетарифне регулювання;

- заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інтелектуальною власністю;

- заходи економічного й адміністративного характеру, які сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.

У зовнішньоторговельній діяльності виділяють особливі режими її здійснення:

прикордонну торгівлю;

вільні економічні зони.

Значна частка в зовнішньоторговельній діяльності належить бартеру, який може здійснюватися тільки за умови обміну рівноцінними за вартістю товарами та передбачає обов'язок сплатити різницю в їх вартості у випадку обміну нерівноцінними товарами.