7.7. Безтарифні системи оплати праці

В умовах ринкових відносин значного поширення отримали безтарифні системи оплати праці. Вона залежить від трьох факторів:

кваліфікаційного рівня працівника;

коефіцієнта трудової участі;

відпрацьованого часу.

Основним елементом організації оплати праці тут є кваліфікаційний рівень. Він установлюється для всіх членів трудового колективу і визначається діленням фактичної заробітної плати працівника за минулий період на мінімальний рівень оплати праці на підприємстві. Основною оцінкою кваліфікаційного рівня працівника є його освіта, кваліфікація, ініціативність, відповідальність, уміння творчо працювати тощо.

Питання про включення конкретного спеціаліста або робітника до тієї або іншої кваліфікаційної групи вирішується з урахуванням його індивідуальних якостей. З часом кваліфікаційні рівні окремих працівників можуть змінюватися, при цьому кожна така зміна відкрито обговорюється. Окрім кваліфікаційного рівня, для всіх працівників підприємства розраховується також коефіцієнт трудової участі (КТУ). Періодичність його визначення, набір показників, які впливають на величину коефіцієнта, межа цього впливу визначається спеціальним положенням.

Одним із перспективних варіантів нетрадиційних систем оплати праці керівників і спеціалістів підрозділів підприємств, взаємозв'язку доходів працівників і результативності виробництва є система "плаваючих окладів". Її суть у тому, що з урахуванням підсумків роботи за певний місяць у наступному місяці для працівників призначаються нові посадові оклади. При цьому розмір окладів підвищується або знижується за кожен відсоток зростання (зниження) найважливіших техніко-економічних показників.

7.8. Планування фонду оплати праці

Планування фонду оплати праці має на меті

- визначити необхідний обсяг засобів для оплати праці працівників підприємства на основі обсягів випуску продукції відповідної номенклатури та якості;

- встановити правильне співвідношення в умовах заробітної плати по категоріях і групах працюючих з урахуванням відмінностей у складності та умовах праці, формах і системах заробітної плати;

- забезпечити випереджаюче зростання продуктивності праці в порівнянні зі зростанням заробітної плати.

Плановий фонд оплати праці є сумою грошових коштів, яка передбачається в кошторисі виробництва для розподілу між окремими категоріями працівників по кількості та якості їх праці, необхідної для виконання виробничих завдань на плановий відрізок часу.

Плановий фонд оплати праці визначається в розрізі окремих категорій ПВП, а також для працівників непромислової групи.

Фонд оплати праці – це загальна сума грошових виплат та вартості натуральної оплати за роботу, виконану робітниками і службовцями за трудовим договором (контрактом.

Категорія "заробітна плата" має подвійний характер: для найнятого робітника вона є доходом, а для підприємства - частиною витрат виробництва.

Витрати на робочу силу не обмежуються тільки виплатою заробітної плати. Витрати підприємства на робочу силу включають також витрати на соціальний захист працівників, забезпечення їх житлом і соціально-побутове обслуговування, податки, пов'язані з використанням робочої сили. Відрахування, які здійснюють підприємства за використання робочої сили, включаються у витрати за статтею "Єдиний соціальний податок (внесок)". Це відрахування на соціальне страхування, до пенсійного фонду, на медичне страхування, галузевий страховий тариф. Заробітна плата є важливим засобом мотивації і стимулювання високоефективної трудової діяльності персоналу підприємства.

За рахунок частини чистого прибутку і заробітної плати на підприємстві утворюється фонд споживання, який є основою доходів працівників підприємства і включає (рис. 7.8):

фонд оплати праці (ФОП) - засоби, нараховані для оплати праці всіх працівників;

доходи (дивіденди, відсотки) за акціями і внесками членів трудового колективу в майно підприємства (установи, організації);

грошові виплати і заохочення.

Рис. 7.8. Структура фонду споживання підприємства

Розрізняють середній дохід і середню заробітну плату робітників. Середній дохід робітників у цілому на підприємстві (установі, організації) нараховується виходячи з суми коштів, які спрямовуються на споживання (витрат на оплату праці, грошових виплат і заохочень, доходів – дивіденди, відсотки). Середня заробітна плата робітників у цілому на підприємстві (установі, організації) нараховується виходячи з фонду оплати праці робітників облікового складу (включаючи оплату праці сумісників), винагород за підсумками роботи за рік і одноразових заохочень працівників.

Розрізняють також номінальну і реальну заробітну плату. Номінальною називають суму грошей, яку отримує найманий працівник за продаж своєї робочої сили. Під реальною заробітною платою розуміють купівельну силу отриманих за працю грошей, тобто ту кількість різного роду товарів і послуг, яку може купити працівник за свою номінальну заробітну плату.

ТЕМА 8. ОСНОВНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВА

8.1. Структура й оцінювання основних засобів.

8.2. Зношення й амортизація основних засобів.

8.3. Показники ефективності використання основних засобів.

8.1. Структура й оцінювання основних засобів

Основні засоби  матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Основні засоби – це частина засобів виробництва, які діють у процесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігають при цьому впродовж усього періоду натурально-речовинну форму, зношуються (фізичний знос і техніко-економічне старіння) і в міру зносу переносять свою вартість на продукцію по частинах у вигляді амортизаційних відрахувань.

Основні засоби поділяються на:

основні виробничі;

основні невиробничі.

До основних виробничих засобів належать ті основні засоби, які беруть участь у виробничому процесі безпосередньо (верстати, устаткування тощо) або створюють умови для виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди тощо).

Основні невиробничі засоби – це об'єкти культурно-побутового призначення (клуби, їдальні тощо). Термін " основні невиробничі засоби" означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Типовий склад основних виробничих засобів виробничих підприємств такий: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устаткування, прилади, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент і пристосування, виробничий та господарський інвентар тощо.

Розрізняють активну й пасивну частини основних засобів. Ті засоби (машини, обладнання тощо), які беруть безпосередню участь у виробничому процесі, належать до активної частини основних засобів. Інші (будівлі, споруди), які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, відносять до пасивної частини основних засобів.

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимі строки їх амортизації наведені в табл. 8.1.

Облік і оцінювання основних засобів здійснюються в натуральній і вартісній формах.

Вартісна форма обліку основних засобів ведеться за такими видами:

Первісна вартість основних засобів включає вартість придбання устаткування (споруди, будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю засоби приймаються на облік, визначається їхня амортизація й інші показники.

Придбані (самостійно виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс платника податку за первісною вартістю.

Таблиця 8.1

Класифікація груп основних засобів

Група	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 – земельні ділянки	
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом	15
група 3 – будівлі,	20
споруди,	15
передавальні пристрої	10
група 4 – машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 6000 гривень	2
група 5 – транспортні засоби	5
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 – тварини	6
група 8 – багаторічні насадження	10
група 9 – інші основні засоби	12
група 10 – бібліотечні фонди	
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 – природні ресурси	
група 14 – інвентарна тара	6
група 15 – предмети прокату	5
група 16 – довгострокові біологічні активи	7

Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Відновна вартість – це витрати на відтворення основних засобів у сучасних умовах. Вона встановлюється, як правило, під час переоцінювання основних засобів. Переоцінювання основних засобів – це визначення реальної вартості основних засобів організацій на сучасному етапі становлення ринкової економіки і створення передумов для нормалізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об'єктивні дані про основні засоби, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан. Платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

К_і = [I_(а-1) - 10]:100,

де І_(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення К_і не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Залишкова вартість є різницею між первісною або відновною вартістю основних засобів і сумою їхнього зносу.

Ліквідаційна вартість – вартість реалізації зношених або виведених із експлуатації окремих об'єктів основних засобів.

Балансова вартість – це вартість об'єктів з урахуванням переоцінки, за якою вони числяться на балансі підприємства.

Ринкова вартість – найбільш вірогідна ціна продажу об'єктів основних засобів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.

Для визначення повної відновної вартості основних засобів використовується два методи - індексний і прямої оцінки.

Існують дві форми відтворення основних засобів – проста і розширена. При простому відтворенні передбачається заміна застарілої техніки і капітальний ремонт устаткування, тоді як розширене відтворення – це насамперед нове будівництво, а також реконструкція і модернізація підприємств, які діють.