Надійність тестів

Загальне уявлення та шляхи підвищення надійності тестів

Надійністю тестів називають ступінь співпадання результатів при повторному тестуванні одних і тих же осіб в однакових умовах. Це озна­чає, що повторне тестування теоретично має давати ідентичні результа­ти при:

• багаторазовому тестуванні одним і тим же вчителем (тренером) од­них і тих же учнів;

• проведенні тестування різними вчителями в одній і тій же групі. Проте у практиці такого співпадання результатів не буває. Учень,

який виконав стрибок у довжину з місця три рази з інтервалом у 2 хв, по­каже три різних результати. Подібну варіацію називають внутрішньоін-дивідуальною, або внутрішньокласовою. Її спричиняють такі обстави­ни:

1. Випадкові зміни стану школярів під час тестування (зміни моти­вації до виконання тесту, зміни концентрації уваги — відсутність нас­троювання перед виконанням, психічний стрес, утома, попереднє нав­чання).

2. Неконтрольовані зміни зовнішніх умов (вітер, температура, воло­гість, сонячна радіація, присутність сторонніх осіб).

3. Нестабільність метрологічних характеристик технічних засобів вимірювання, що використовуються при тестуванні (механічні неполад­ки приладу, зміна напруги в електромережі, нестабільність характерис­тик електронних елементів вимірювальних приладів та датчиків при зміні температури і вологості, наявність електромагнітних перешкод).

4. Зміна стану тестуючої особи (вчителя, тренера), а також заміна одного вчителя іншим.

5. Непридатність даного тесту для оцінки конкретної рухової здіб­ності, обумовленої низьким значенням змістовної (логічної) інформа­тивності даного тесту.

Ступінь надійності (інколи говорять про відтворюваність) тесту пе­ревіряється у тих випадках, коли результати тестування можна виразити у певних одиницях вимірювання. Можливі два способи встановлення надійності тестів (Ашмарин, 1986).

Перший спосіб полягає в порівнянні середніх помилок середніх арифметичних величин, отриманих декількома вчителями для однієї групи (класу) учнів або одним вчителем — для декількох аналогічних груп (наприклад, паралельних класів) учнів. Якщо коливання двох або більше середніх арифметичних величин мають зони співпадання, то сту­пінь надійності тесту вважається достатнім. Наприклад, якщо середні арифметичні величини і середні їх помилки становлять в одній групі 23±2, а у іншій 25±4 (показники сили згиначів кисті в 11-річних хлоп­ців), то можна вважати, що цей тест достатньо надійний.

Другий спосіб передбачає оцінку надійності тесту здійснювати за допомогою коефіцієнтів кореляції. Розраховується коефіцієнт надійнос­ті (r_tt) за допомогою так званого внутрішньокласового коефіцієнта коре­ляції між двома рядами результатів, отриманих під час першого і друго­го тестування групи школярів:

Надійність вважається:

• відмінною, якщо коефіцієнт надійності більший або дорівнює 0,95;

• доброю, коли г_п знаходиться у межах 0,90 - 0,94;

• припустимою при г_п = 0,80 - 0,89;

• поганою, коли г_д = 0,70 - 0,79;

• при r_tt = 0,60 - 0,69 використання тесту для індивідуальних оцінок сумнівне, він придатний лише для характеристики рухових здібностей групи школярів.

Надійність тестів можна підвищити. Для цього існують такі шляхи:

1. Стандартизація вимірювальних процедур при виконанні тестів. Розминка, що передує виконанню тесту, послідовність виконання тесту, особливості відпочинку потребують суворої регламентації.

2. Виконання оптимальної кількості спроб. В експериментальному дослідженні для деяких тестів визначено оптимальну кількість спроб, необхідну для досягнення кращого результату, а також визначено їх на­дійність (Сергієнко, Крик, 1986).

Методика. У дослідженнях брали участь 300 учнів трьох вікових груп (10-13, 14-15, 16-18) загальноосвітніх шкіл, які систематично не тренувалися. Кожна вікова група — 50 хлопців і 50 дівчат. Учням про­понувалось виконати такі тести: біг на коротку дистанцію, стрибки у довжину з розбігу, крос, метання тенісного м'яча і гранати, згинання і розгинання рук в упорі лежачи, підтягування на перекладині, лазіння по канату. Кожний тест пропонували виконати кілька разів підряд. На­приклад:

а) біг на 30, 60, 100 м відповідно для різних вікових груп — прово­дили по 5 забігів з інтервалом відпочинку 10 хв;

б) стрибки у довжину з розбігу — проведено 6 спроб з відпочинком між спробам 12 хв;

в) крос відповідно для вікових груп на 300, 500, 1000 м — проводи­ ли по 3 забіги з інтервалом відпочинку в перших двох випадках 30 хв, в останньому — 40 хв;

г) метання тенісного м'яча і гранати — виконувалось 10 спроб з ін­ тервалом відпочинку 5 хв;

д) згинання і розгинання рук в упорі лежачи, підтягування на перек­ладині, лазіння по канату — виконувалось по 5 спроб з інтервалом від­починку для перших двох тестів 10 хв, а для третього — 15 хв.

Надійність тестів оцінювали за допомогою коефіцієнта надійно­сті г.

Результати досліджень були такими. Середні значення показників тестів у кожній спробі юнаків і дівчат різних вікових груп наведено у табл. 2-4.

Діти 10-13 років показали кращий результат у бігу на 30 м у другій спробі, у стрибках у довжину з розбігу хлопчики — у третій, а дівчатка — у четвертій. Метання тенісного м'яча найкраще хлопчики виконали в п'ятій спробі, а дівчатка — в шостій. Результати у підтягуванні на пе­рекладині (хлопчики) і лазінні по канату (дівчатка) кращими були у пер­шій спробі.

У дітей 14—15 років кращих результатів у бігу на 60 м було досяг­нуто у другій спробі; у стрибках у довжину з розбігу у хлопців і дівчат відповідно — у третій і четвертій; у кросі у дітей обох статей — в пер­шій; у метанні тенісного м'яча у хлопців — в п'ятій, а у дівчат — в шостій, у силових вправах — підтягування на перекладині хлопцями та згинання-розгинання рук в упорі лежачи дівчатами — у першій.

Багато в чому аналогічними з попередніми були результати тесто­вого контролю у хлопців 16-18 років. У бігу на 100 м кращими були результати в другій спробі; в стрибках у довжину з розбігу у юнаків — у третій, а у дівчат — у четвертій.

Ю наки і дівчата пробігли кросову дистанцію краще у першій спро­бі. У метанні гранати кращий результат був показаний у шостій спробі,

а в тестах підтягування на перекладині (юнаки) та згинання-розгинання рук в упорі лежачи (дівчата) — у першій.

Звідси, для того щоб визначити кращий резуль­тат при тестовому контро­лі правомірно у бігу на ко­роткі дистанції давати уч­ням можливість виконати дві спроби; у стрибках у довжину з розбігу хлоп­цям — три, а дівчатам — чотири спроби; у метанні тенісного м'яча або грана­ти — шість спроб. Визна­чати результати у кросо­вому бігу, лазінні по кана­ту, підтягуванні на перек­ладині та згинанні-розги-нанні рук в упорі лежачи слід виконуючи лише од­ну спробу.

Надійність вивчених нами тестів була відмін­ною (табл. 5). Порівнюю­чи отримані коефіцієнти надійності з даними ін­ших авторів (McCrow, Talbert, 1952; Brown, 1954;

Klesius, 1968; Бондаревський, 1973), пересвідчуємося, що вони не суперечать результатам раніше проведених досліджень (табл. 6).

Як визначити необхідну кількість вимірювань? Припустимо, вчи­тель провів попереднє тестування і з'ясував, що, скажімо, при 7 повтор­них вимірюваннях надійність тесту буде дорівнювати 0,75. Проте йому потрібно, щоб надійність дорівнювала, наприклад, 0,90. Скільки вимі-рввань йому необхідно для цього зробити? Для відповіді на подібне пи-тшня використовують таку формулу (Заціорський, 1968):

де г_п — надійність тесту вихідної довжини; r_nn — бажана надійність; m — показує, у скільки разів слід збільшити «довжину» тесту (кількість повторних вимірювань).

У нашому прикладі:

Відповідно, якщо провести 21 вимірювання (а не 7, як раніше), то бу­де досягнуто надійності 0,90.

Наведемо приклад зростання надійності тесту (метання гранати 350 г з розбігу) зі збільшенням кількості спроб (Mekota, 1966): 1 спроба — 0,53; 2 спроби — 0,72; 3 спроби — 0,78; 4 спроби — 0,79; 5 спроб — 0,82; 6 спроб — 0,84.

3. Підвищення надійності тестів здійснюється також шляхом залу­чення достатньої кількості експертів.

4. Застосування методичних прийомів, спрямованих на підсилення мотивації школярів. Для цього можна використати методи психорегуляції.

5. Вибір технічних засобів вимірювання, що забезпечують задану точність вимірювань у процесі тестування.

Стабільність тестів

Різновидом надійності є стабільність тесту. Під стабільністю тес­ту розуміють ступінь співпадання результатів тестування, що проведені в різний час. Повторне тестування звичайно називають ретестом.

Стабільність тесту залежить від виду тесту, — статевого і вікового контингенту школярів, часового інтервалу між проведенням тесту і ре-тесту (Заціорський, 1982).

Розглядаючи морфофункціональні особливості та рухові здібності школярів, відзначимо, що морфологічні характеристики (наприклад, довжина тіла, обхват плеча, гомілки тощо) при вимірюванні протягом незначних часових інтервалів досить стабільні. Меншу стабільність ма­ють тести, що визначають силові здібності школярів.

У дорослих результати тестування більш стабільні, ніж у дітей. У спортсменів також спостерігається більша стабільність між повторними тестуваннями, ніж у неспортсменів.

Зі збільшенням часу проведення тесту і ретесту стабільність тесту знижується.

Узгодженість тестів

Узгодженість тесту — це надійність оцінки результатів тестуван­ня незалежно від особистих якостей різних людей, які його проводять. При співпаданні результатів тестування, отриманих у групі одних і тих же школярів різними вчителями (тренерами), говорять про високий ступінь узгодженості тесту, відсутність якої може залежати від суб'єктив­них факторів осіб, які проводять тестування, а саме:

• різних психофізіологічних особливостей тестуючого;

• неоднакової вимогливості при тестуванні до школярів; деякі вчите­лі успішно застосовують моральні способи заохочення, викликають ін­терес, краще мотивують рухову діяльність школярів.

Еквівалентність тестів

Певну рухову здібність (наприклад, швидкісно-силову) можна виміря­ти за допомогою декількох тестів. Наприклад, оцінити розвиток такої здіб­ності можна за результатами стрибків у довжину з місця, угору з місця, по­трійного з місця тощо. У випадках, коли використовуються декілька досить схожих тестів, говорять про їх еквівалентність. Тобто еквівалентні тести є майже рівноцінними в практиці тестування певної рухової здібності.

Практично ситуація складається таким чином. Якщо школяр у стриб­ках у довжину з місця показав себе кращим у класі, а також був першим у стрибках угору з місця, то це свідчить про еквівалентність тестів.

Кількісно еквівалентність тестів визначається за коефіцієнтом коре­ляції, котрий називають коефіцієнтом еквівалентності.

Використання еквівалентних тестів підвищує надійність оцінки роз­витку рухових здібностей школярів. Якщо всі тести, що входять у запро­понований комплекс тестів, високоеквівалентні, то він називається гомо­генним. І навпаки, якщо тести вимірюють різні сторони моторики люди­ни, тобто комплекс складається з нееквівалентних тестів, його називають гетерогенним. Приклад гетерогенної батареї тестів: біг на 100 м, згинан-ня-розгинання рук в упорі лежачи, викрут рук назад із гімнастичною па­лицею (визначення рухливості у плечових суглобах), біг на 2000 м.