Основні принципи лікування

Успіх лікування післяпологових інфекційних ускладнень має місце, якщо визначається рання та своєчасна діагностика ускладнення, адекватна та відповідна до збудника, починається антибактеріальна терапія та терапія комплексна для підтримки організму. Вирішальне значення має хірургічна санація септичного вогнища, яким є матка.

1. Хірургічне втручання головного джерела інфікування — екстирпація мат­ки з видаленням маткових труб та дренуванням черевної порожнини. Частіше проводять нижньосерединну лапаротомію. На кульові щипці матку брати не слід, щоб запобігти її порізу та додатковому поширенню інфекції з вогнища. Культю піхви не треба зашивати, доцільно накласти тільки П-подібні шви на кути матко­вих судин, що підвищує ефективність. Дренування проводять через культю піх-

ви, а також через два контрапертурні отвори в передній черевній стінці. Справа дренаж вводять з-під печінкового простору через бокову поверхню черевної стінки (3—4 см вище від пупка, на 10—12 см вправо від нього). Зліва дренаж виводять із малого таза, через бокову поверхню черевної стінки над крилом клубкової кістки ззаду від її передньоверхньої ості. Черевну порожнину дрену­ють товстими (не менш 1 см у діаметрі) гумовими або хлорвініловими трубками з боковими отворами. Дренажні трубки на передній стінці фіксують до шкіри, а в куксі піхви — безпосередньо до культі та до шкіри великої статевої губи. Бокові дренажі видаляють відразу після встановлення перистальтики. Дренаж, виведе­ний через культю піхви, може функціонувати до шостої-восьмої доби післяо­пераційного періоду. Через дренажі проводять: закритий післяопераційний ла-важ, перитоніальний діаліз, програмовану релапаротомію (виконують її кожні 24 години протягом 6—7 діб, а потім кожні 48 годин — СНиЬепз, 1994 р.) відповідно до випадку розповсюдження інфікування та його стадії.

2. Антибактеріальна терапія.

Вирішальним фактором є раціональний вибір антибіотиків. Антибак­теріальну терапію доцільно проводити, коли є вид збудника, але це буде не раніш 48 годин. Тому до ідентифікації збудника призначають емпіричну ан-тибіотикотерапію, яка впливає на гр /+/ аеробів, гр /-/ аеробів та анаеробів. В сучасному акушерстві призначають такі комбінації антибіотиків:

Комбінації препаратів

Назви препаратів

Комбінована "трійка"

1. Цефалоспорини 1-ого покоління (цефазолін, цефа-лотін, цефадроксил, цефаліксин та ін.) або цефалоспо­ рини 2-ого покоління (цефаклор, цефамандол, цефок- ситин, цефуроксим, цефотетан та ін.) з'єднують з аміноглікозидом та метронідазолом

2. Аміноглікозиди 2-ого покоління (гентаміцин, тоб- раміцин) або 3-ого покоління (амікацин, нетилмецин)

3. Метронідазол (метрогіл, трихазол, флагіл, ефлоран)

Комбінована "двійка"

1. Кліндаміцин (далацин С всередину 0,6—1,8 на добу на 3—4 прийому або в/м'язово або в/венно 0,6—2,7 г на добу на 2—4 введення. При тяжких формах до 4,8 г на добу; кліміцин)

2. Аміноглікозиди (гентаміцин, тобраміцин та ін.)

Монотерапія

1) Призначають тільки цефалоспорини 3-ого по­коління (цефтріаксон, цефтазидим, цефепін, цефпіром) або тільки карбопенеми (тиєнам, меронем).

214

215

Підвищення ефективності лікування хворих можна виконати, застосо­вуючи ендолімфатичну антибіотикотерапію, яка дає змогу швидко створити оптимальні концентрації лікарської речовини із забезпеченням максимально­го контакту з мікроорганізмами, патогенними в місцях їх найбільшого нако­пичення. Катетеризацію лімфатичної судини слід проводити на стопі. Судини виявляють за допомогою забарвлення індигокарміном, який вводять у пер­ший міжпальцевий проміжок на стопі. Антибіотики та препарати мет-ронідазолу доцільно вводити за допомогою дозатора "Лінеомат" або "Інфузомат" зі швидкістю 0,3 мл/хв. Із антибактеріальних препаратів для ен-долімфатичного введення віддають перевагу амікацину (300 мг), далацину С (300 мг), бруламіцину (40 мг) або гентаміцину (40 мг), які вводять з мет-рагілом (250 мг) (наводяться одноразові дози). Після кожного введення кате­тер пломбують гепариновою заглушкою і залишають у лімфатичній судині для наступних введень. Ендолімфатичне введення антибіотиків слід проводи­ти двічі на добу протягом п'яти—семи діб.

3. Інфузійна терапія:

а) регулятори водно-сольового обміну і КЛС: лактосол, розчин калію хлориду, натрію бікарбонату, глюкози та ін.;

б) плазмозамінники — реополіглюкін, інфузол, стабізол, альбумін, свіжозаморожена плазма, нативна плазма та ін.;

Співвідношення колоїдів до кристалоїдів як 1:2 або 1:3.

4. Підвищення резистентності до збудника.

Багато досліджень на сучасному етапі вказують, що при схожому ступені тяжкості можливі різноманітні за характером порушення імунітету. Тому стандартного методу імунокорекції та імуномодуляції не існує. їх можна про­водити тільки на основі лабораторних досліджень.

5. Антигістамінні препарати: супрастин, димедрол та ін.

6. Гормональна терапія — вводять глюкокортикоїди у великих дозах: гідрокортизон, преднізолон.

7. Кардіотонічні та кардіостимулюючі препарати: серцеві глюкозиди, (1-адреноміметики, кокарбоксілаза та ін.

8. Форсування діурезу: лазікс, манітол.

9. Антикоагулянтна терапія.

10. Спазмолітичні речовини.

11. Вітамінотерапія — віт. Е, віт. гр. В.

При інтенсивній терапії внаслідок призначення великих доз терапевтич­них препаратів годування новонароджених грудьми на час лікування слід припинити.

Докладний аналіз методів інтенсивної терапії та корекції параметрів ге­мостазу та гомеостазу викладений у посібниках та підручниках із реанімації та хірургії.