I. Науково-методичне обгрунтування теми

Однією із важливих причин летальності в акушерстві та гінекології є роз­повсюдженні форми післяпологової інфекції. Своєчасна діагностика та нау­ково обгрунтоване лікування належить до найважливіших проблем акушерст­ва та гінекології. Близько 80 % летальних наслідків поширених форм післяпологової інфекції в акушерсько-гінекологічних стаціонарах зумовлені несвоєчасною діагностикою, пізнім хірургічним втручанням, неповним обся­гом хірургічної допомоги та інтенсивної терапії.

Ця тема потребує досконального вивчення як до проведення профілак­тичних заходів щодо попередження ускладнень вагітності, пологів і післяпологового періоду, так і для проведення лікувальних заходів.

II. Навчально-виховні цілі

Для формування вмінь студент повинен знати:

1. принципи профілактики гнійно-септичних ускладнень в акушерському стаціонарі;

2. фактори ризику розвитку септично-інфекційних ускладнень у матері та новонародженого;

3. класифікацію післяпологових інфекційних ускладнень;

4. сучасний погляд на розвиток синдрому системної запальної відповіді;

5. обсяг консервативного лікування та хірургічного втручання при післяпологових інфекційних ускладненнях щодо різноманітних клінічних форм;

6. показання та принципи інтенсивної терапії.

На підставі проведення заняття студент повинен вміти:

1. оцінити клінічні ознаки післяпологової інфекції;

2. інтерпретувати результати лабораторних досліджень;

1. скласти план комплексного лікування та змінити його у зв'язку з не­ адекватністю чи, навпаки, з появою ознак покращання стану;

3. оцінки показання до хірургічного втручання;

2. виписати рецепти щодо лікування хворої (антибіотики, утеротоніки, десенсибілізуючі засоби та ін.)

III. Базові знання

1. Фізіологічні та функціональні особливості статевих органів жінок;

2. Крово- та лімфообіг тазових органів;

3. Шляхи поширення інфекції;

4. Класифікацію і характеристику збудників, методи їх діагностики;

5. Робота жіночої консультації з проведення профілактичних заходів що­ до попередження інфекційних ускладнень;

6. Проведення заходів щодо боротьби з гнійно-септичними ускладнення­ ми у віділеннях акушерського стаціонару;

7. Основні показники до прийому і переводу в обсерваційне відділення;

8. Лікарські речовини, шляхи введення, механізм дії.

IV. Зміст навчального матеріалу

Післяпологова інфекція — це септична інфекція рани, яка відрізняється особливостями, пов'язаними з анатомією жіночих статевих органів і їх функціональним статусом в гестаційний період. ґ^~^\

У розвитку септичної патології післяпологового періоду має місце не тільки бактеріальна інфекція (асоціації аеробних і анаеробних бактерій), але й активізу­ється вірусна, мікоплазмена, хламідійна інфекція, якщо вагітна жінка є її носієм.

У патогенезі післяпологових інфекцій вирішальну роль складають питан­ня про взаємовідносини макроорганізму і мікрофлори.

Велике значення має характер мікроорганізмів — їх вірулентність, темп розмноження, ступінь активності.

Несприятливі фактори перебігу вагітності (анемія, гестоз, пієлонефрит, кольпіт) і пологів (оперативне втручання, слабкість пологової діяльності, травми пологових шляхів, велика крововтрата) значно погіршують захисні функції організму.

Шляхи розповсюдження інфекції: кровоносний, лімфатичний, рідко — міжклітковим простором, буває комбінований гематогенно-лімфогенний, ін-траканалікулярний.

Наукові дослідження останніх років змінили уявлення про патогенез сеп­сису. Встановлено, що тільки у 45—48 % хворих є клінічні вияви сепсису як

200

201

бактеремії. Клінічно неможливо диференціювати патологічний статус, обу­мовлений генералізацією інфекції, від змін, викликаних продуктами розпаду тканин.

Сучасна концепція патогенезу сепсису має розходження з колись існуюч­ими поглядами, які вбачають головну причину тяжкості стану в існуванні бактерій у крові. Існуюча інфекція запускає механізм запального каскаду.

Імунологічний статус с активним співучасником аутодеструктивного процесу. Септичний "аутоканібалізм" — поняття, яке було введене для опису метаболізму хворої з сепсисом (по К. Вопе, 1994 р.).

Грампозитивні бактерії продукують екзотоксин. Екзотоксин — це білок, що має антигенні властивості. Він може адсорбуватись на клітинах організму, легко прищеплюється та знищується виробленням антитіл. Для організму це легка та звичайна справа.

Грамнегативні збудники здійснюють свій шлях головним чином крізь ен­дотоксин, на який імунореактивна система негайно відгукується випуском цитокінів — головних медіаторів поліорганної недостатності. До цитокінів відносять: ТКР2 (туморальний некротичний фактор, або кахектин), оксид азоту (N0), різноманітні ейкосаноїди (простагландини, лейкотреїни), факто­ри, активізуючі тромбоцити (РАТ), інтерлейкіни.

Поки цитокіни в малій кількості, вони знаходяться в місці руйнування і не мають загального впливу (медіатори захисту). При насиченні їх в організмі виникає загальна гіпертермія, підвищення метаболізму, лейкоцитоз. Потім починається стан, який має назву синдрому системної запальної відповіді. При виробленні цитокінів з'являються антицитокіни (вони виникають як ре­цептори розчинення) або інші цитокіни з протилежними властивостями. Та­кий стан в організмі називають загальним протизапальним синдромом (ЗПС), найбільш виразним проявом якого має бути імунодефіцит і ареактивність. Антагонізм цих двох синдромів дає змішаний антагоністичний синдром (ЗАС), основним проявом якого є поліорганна недостатність і апаптоз — функціональна загибель клітини.

Найбільше визнання знайшла термінологія, запропонована у 1991 р. на погоджувальній конференції колегії лікарів та товариства критичної медици­ни. Сучасним загальновизнаним є термін "Зуяїетіс Іпйттаіогу Кезропзе Зупсігот — 8ІК8", або синдром системної запальної відповіді — ССЗП. ССЗП може виникати на будь-якому етапі розвитку запального процесу.