10.2. Вибір транспортної тари

Упаковка товару – це тара, матеріал, в який поміщається товар з метою його збереження, надання йому властивостей, що задовольняють умови вантажопереробки.

Види упаковки: мішки (пенькові, джутові, паперові), стрічки, пакети, ящики, футляри, бочки, каністри та інше.

Упаковка – засіб або комплекс засобів, що забезпечують захист продукції від пошкоджень, втрат, а зовнішнє середовище від забруднень. Упаковка сприяє раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Крім функціонального призначення упаковки, є й інший бік, котрий значно ближче покупцю, і який він сприймає як знак марки. Упаковка має підтримувати ринкові позиції ринкової марки. Тому мають значення форма, розміри, кольорова гамма, конструкція, шрифт, що використовується, екологічність тощо.

Загальні вимоги до упаковки:

– відповідність вимогам стандарту (ДСТУ);

– протидія впливу товару на зовнішнє середовище, а зовнішнього середовища від впливу на товар;

– захист товару від впливу інших товарів;

– забезпечення умов схоронності кількості та якості товару;

– забезпечення умов транспортування, навантаження та розвантаження товару;

– виконання ролі носія комерційної інформації та торгової реклами;

– мінімізація співвідношення вага упаковки/вага товару.

На практиці використовують різні види тари та упаковки. Їх можна поділити на три основні групи:

а) зовнішня тара;

б) внутрішня (споживча) або первісна;

в) цехова (обігова) тара.

Класифікацію тари наведено на рис. 10.4.

Рис. 10.4. Класифікація тари

Зовнішня тара призначена для транспортування або зберігання у процесі переміщення вантажів від виробника до споживача. До неї відноситься більшість видів дерев’яних, металевих, пластмасових та картонних ящиків, бочок, барабанів, пляшок та ін.

Внутрішня, так звана споживча тара або упаковка переходить з розміщеним в ній товаром в повну власність споживача. До цього виду тари відносяться різні паперові обгортки, картонні коробки, ящики, банки, пляшки та ін. В основі поділу тари на зовнішню та внутрішню є і така економічна ознака, як перенесення вартості тари на виготовлений продукт. Вартість внутрішньої тари разом з розміщеним в ній продуктом переходить на вартість виготовленого продукту.

Цехова тара використовується для транспортування товарів до робочих місць, доставки і збереження сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Як цехову тару застосовують дерев’яні суцільні і гратчасті ящики, металеві і пластмасові ящики, піддони, а також коробки з гофрованого картону.

Виходячи з кількості обігів, котрі може здійснювати тара, вона поділяється на разову та багатообігову. Під разовою тарою розуміють таку тару, котра може обслуговувати тільки один оберт товару від постачальника або виробника до споживача.

Багатообігова тара здійснює декілька обігів, обслуговуючи процес просування товарів від виробника до споживача, та належить поверненню постачальнику товару або тарозберігаючим організаціям відповідно до діючих домовленостей. До неї відносять більшість видів дерев’яної тари (ящики, бочки, барабани), текстильної тари (мішки), тари з полімерних матеріалів (ящики, бочки).

Нині широко використовують розбірну тару, що складається та розбірно-складальну. Така тара займає мало місця в складеному або розбірному вигляді і тому економічна під час перевезень. Розрізняють товаробезособову та спеціалізовану тару. Товаробезособова тара не має специфічних якостей та особливостей і може бути використана після її звільнення від одних матеріалів для інших. Спеціалізована використовується тільки для пакування та транспортування певних матеріалів.

Важливою ознакою тари є її твердість. Розрізняють тверду, напівтверду та м’яку тару.

Найбільш ефективним видом тари є контейнери та пакети. Контейнер – це різновид багатообігової тари, наземна транспортна ємність, котра перевантажується за допомогою підйомно-транспортних засобів. Він призначений для перевезення різних видів вантажів. Види контейнерів різноманітні, найбільш поширені – металеві вантажопідйомністю 3 т або 5 т.

На піддонах, як правило, формують пакет. Піддон має вигляд вантажної площадки з двома або одним настилом на ніжках. Експлуатуються зараз різні види піддонів (плоскі, стоякові, ящикові). Всі вони є допоміжним обладнанням для укладання на них штучних вантажів. Найбільш поширені плоскі піддони у вигляді рівної прямокутної площадки. Вони можуть бути дво- та чотиристінні, виконані з дерева, металу та синтетичних матеріалів.

Стоякові піддони на відміну від плоских мають невелику надбудову у вигляді чотирьох вертикальних стояків, розміщених у кутах піддону та поєднаних між собою твердими зв’язками.

Ящичні піддони на відміну від стоякових мають наземні або неназемні невисокі стінки, встановлені між вертикальними стояками.

Вибір типу піддону для пакетування і перевезення вантажу визначається умовами перевезень, видом матеріалу, партійністю, обладнанням складського господарства та наявністю відповідних вантажно-розвантажувальних механізмів.

Використання контейнерів та піддонів під час перевезення сприяє кращому збереженню вантажів, підвищенню обігу транспортних засобів, скороченню термінів перевезення вантажів, зниженню витрат під час перевезення за рахунок механізації вантажно-розван­тажувальних операцій. Краще використання складських площ широкого спектру характеристик, котрі необхідно враховувати при використанні тари та упаковки, дає змогу зробити висновок, що вони є достатньо важливим елементом логістичної системи, котрий визначає ефективність, як самої системи, так і результативність сприйняття товару споживачем. Це значною мірою визначає методи, характер, об’єм та інтенсивність продажу товару.

Основні вимоги до упаковки залежать від врахування потреб ринку, можливості уніфікації екологічної безпеки, врахування клі­матичних особливостей тощо. Крім цього, важливими вимогами є пристосування до використання засобів механізації під час транспортування, порівнянність витрат, дизайн та форма упаковки, порівнянність з транспортними засобами, збереження під час транспортування, можливість повторного використання.

Структура виробництва і споживання тари та упаковки у нашій країні свідчать як про важливе місце у даній сфері логістики, так і про необхідність перегляду ставлення до тари та упаковки.

Потреба в тарі визначається окремо від тари, котру отримують зі сторони у готовому вигляді, та тари, виробленої на місці (підприємстві, посередником). Коли тару отримують зі сторони у готовому вигляді, потреба її визначається за формулою

(10.1)

де – кількість продукції, котру потрібно розмістити, кг;

n – кількість продукції, що укладається в одиницю тари, кг.

Коли тара виробляється на місці, потреба в тарних та пакувальних матеріалах розраховується таким чином

(10.2)

де k – коефіцієнт, враховуючий багаторазовий обіг тари;

– норма витрат тарних та пакувальних матеріалів на одиницю тари.

Норма витрат матеріалів на виробництво одиниці тари залежить від технології виробництва, виду та сорту сировини, розмірів, конструкції виготовленої тари.

Маркування – це комплекс написів, умовних позначень та зображень, які розміщені на зовнішній упаковці, транспортних бирках і самому товарі для цілей індивідуалізації, транспортування, завантаження та розвантаження товару.

Маркуванням називають надписи, малюнки, знаки і умовні позначення, які наносять на вантажне місце (ВМ) (одиницю тари із вмістом або декілька таких одиниць, складових єдиного цілого під час транспортування) для пізнання вантажу і характеристики способів поводження з ним під час перевезення, зберігання і виконання НРР.

Маркування вантажів містить основні, додаткові та інформаційні надписи, маніпуляційні знаки з навантаження, перевезення, а також додаткові вказівки, які характеризують країну-виробника. Залежно від місця нанесення розрізняють маркування виробниче й торговельне.

Ціллю маркування є зоровий показ наступних обов’язкових вимог:

– кожна вантажна одиниця, що відправляється має рухатися визначеним шляхом та досягнути місця призначення;

– з вантажною одиницею слід обходитись обережно під час збереження, транспортування, під час навантажувально-розвантажу­валь­них робіт та розпакування;

– вантаж має бути доставлений в комплектації та збереженні.

Порядок розташування транспортного маркування наведено на рис. 10.5.

Рис. 10.5. Порядок розташування транспортного маркування:

– обов’язкові написи; – написи, що допускаються

На рис. 10.5 позначено:

1 – маніпуляційні знаки (написи попереджувальні);

2 – написи попереджувальні, що допускаються;

3 – кількість місць в партії, порядковий номер в партії;

4 – найменування вантажовідправника та пункту призначення;

5 – найменування пункту перевантаження;

6 – написи транспортних організацій;

7 – обсяг вантажного місця;

8 – габаритні розміри вантажного місця;

9 – маса брутто;

10 – маса нетто:

11 – страна-виготовлювач та (або) постачальник;

12 – найменування пункту відправлення;

13 – найменування вантажовідправника.

Вимоги до упаковки визначають з наступних основних факторів:

– тривалість транспортування вантажу;

– можливість перевантаження вантажу в дорозі;

– температурний режим перевезення, вологість та інші кліматичні дії на вантаж;

– пора року;

– спосіб оплати за транспортування (за піддон, контейнер та інше);

– сумісність з іншими вантажами.

Вибір упаковки має враховувати основні особливості транспортування вантажу на різних видах транспорту.

Під час морського перевезення необхідно враховувати:

– вертикальний тиск на вантаж інших вантажів під час їх штабелювання і тиску під впливом крену судна;

– глибину трюмів і їх розміри, які будуть визначати висоту штабеля, умови розміщення вантажу;

– розміри вантажних люків тощо.

Під час залізничного перевезення необхідно враховувати:

– можливість використання багатооборотної тари;

– поштовхи в дорозі в результаті гальмування і під час маневрів;

– розміри тунелів і мостів;

– сприйнятливість до вогкості деяких вантажів (упаковка в цьому випадку має бути вологонепроникною).

Під час повітряних перевезень необхідно враховувати:

– можливість використання полегшеної тари у зв’язку з високими ставками тарифів під час авіаперевезень;

– незначні динамічні навантаження, які обумовлюють нижчі вимоги до міцності тари в порівнянні з іншими видами транспорту.

Під час автомобільних перевезень характер упаковки залежить від виду товару, типу і вантажопідйомності АТЗ.

Вантажі, які відносяться до категорії небезпечних, незалежно від того, на якому виді транспорту здійснюється їх транспортування, перевозяться з дотриманням вимог відповідної нормативної документації, правил, інструкцій та інших нормативних документів.

Особливі вимоги висувають до упаковки товарів, які перевозяться в тропічні країни, де вологість повітря постійно перевищує 90 %, а температура досягає до 30–45 °С. У таких умовах потрібна особливо міцна вологостійка упаковка (часто використовують запаяні ящики і металеві контейнери).

Маркування має містити вказівку країни походження товару і відповідати вимогам нормативної документації (стандартів) відносно розміру і їх нанесення. Слід враховувати, що під час міжнародних перевезень маркування є одним з об’єктів митного контролю.

У разі виявлення помилок під час упакування товару, а також на маркування, експедитор зобов’язаний виправити помилки на стадії підготовки відправки і оформлення документації.