1. Поняття і завдання цивільного процесуального права. цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах. Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, у забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України та іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.

2. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.. У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.. У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

3.Аналогія права і закону Аналогія закону й аналогія права як засоби усунення прога­лин в законодавстві передбачені ст. 8 ЦК і ч. 7 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України. У разі відсутності зако­ну, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України.Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) має назву «аналогія закону», другий (за від­сутності і закону, який регулює спірні відносини, і закону, який регулює подібні до спірних відносини) - «аналогія права».Аналогія закону має місце, якщо:1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером пот­ребують цивільно-правового регулювання;2)   ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;3)   вирішення спору, що виник, не можливе, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства;4)   є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією.

4. Дія цивільних процесуальних норм у часі — визначається відповідно до правила про те, що незалежно від часу порушення цивільної справи в суді, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій..У наведеній нормі відтворюється загальне правило про дію закону в часі, згідно з яким застосовуються норми, чинні на момент вчинення дій. Отже, у випадку звернення заінтересованих осіб до суду застосовується цивільний процесуальний закон, що діє на момент провадження у справі, незалежно від того, коли виникло спірне правовідношення. Процесуальні закони набирають чинності з моменту їх опублікування або з моменту, зазначеного в законі.Відповідно до ч. 4 ст. 2 ЦПК закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, що належать учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. У законодавстві, таким чином, закріплено принцип, згідно з яким закон не має зворотної сили. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 р. .9 22-рп/2003 у справі щодо строків перебування на посту Президента України встановлено, що закон діє після набрання ним чинності. Цивільний процесуальний закон зворотної сили не має. Винятки із цього правила можуть бути встановлені законом. Стаття 58.КУ Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.Дія цивільних процесуальних норм у просторі означає правило, згідно з яким при розгляді цивільної справи, здійсненні окремих процесуальних дій і виконанні рішень суду діє процесуальний закон за місцем здійснення окремої процесуальної дії.У просторі – провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України. В окремих випадках, на території України може застосовуватися норми права іноземної держави і, навпаки, норми права України – судами іноземної держави. Щодо осіб – цивільний процесуальний закон поширюється на усіх фізичних осіб (ст. 5 ЦПК), на юридичних осіб (ст.ст. 11, 28 ЦПК), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні юридичні особи та інших суб’єктів цивільних процесуальних відносин на засадах рівності.Дія цивільних процесуальних норм за колом осіб поширюється на всіх громадян України, на іноземців, осіб без громадянства, на організації, що мають права юридичних осіб, іноземних юридичних осіб, іноземні держави і міжнародні організації.

5 Зворотна сила цивільного процесуального закону цивільний процесуальний закон зворотної сили не має. Винятки із цього правила можуть бути встановлені законом. Стаття 58.КУ Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення

6. Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.Першою стадією є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи другою — підготовка справи до судового розгляду , третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні, четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції; п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції; шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами; сьомою — звернення судового рішення до виконання

7. Застосування норм права інших держав у цивільному судочинстві України ст..виключена згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» У літературі вже з'явилися критичні зауваження з приводу названого Закону, зокрема щодо того аспекту, що Україна не вправі регламентувати міжнародне приватне право, а має конкретизувати права іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Крім того, Україна вправі говорити про спеціальні права громадян України, які перебувають за кордоном, і відстоювати їхні інтереси відповідно до норм міжнародного права. Зокрема, у ст. 9 ЦПК йдеться про те, що суд має застосовувати норми права інших держав і передбачається, що суддя встановлює зміст цих норм відповідно до їх офіційного тлумачення та практики застосування у відповідній державі. За частиною 2 ст. 9 ЦПК суддя наділяється правом, а не покладається на нього обов'язок, щодо встановлення змісту норм іноземного права, для чого він може звернутись до Мін'юсту, іншого компетентного органу або залучити експерта. Але сам порядок такого звернення чітко не регламен­товано. У частині 4 ст. 9 ЦПК зазначається, якщо суд в розумні строки не вста­новить зміст норми іноземного права, то застосовує відповідні норми зако­нів та інших правових актів України.

8. Поняття норм і роль відомчих нормативних актів в цивільному судочинстві. Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями). Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні цивільних суспільних відносин.

9. Поняття принципів в ЦПП та їх класифікація. Конституційні, організаційні та функціональні принципи цпп – це закріплені в його нормах ідеї і погляду народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах, організаційну його побудову і процесуальну діяльність та процесуально-правове становище учасників процесу. Всі принципи між собою взаємопов‘язані і в сукупності складають систему. Конституційні принципи ЦП права: Здійснення правосуддя виключно судами Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону Державна мова судочинства – українська Принцип законності – правосуддя у цивільних справах відповідно здійснюється відповідно до закону, що є одним з завдань цивільного судочинства (ст.2 ЦПК), законною повинна бути діяльність осіб, які звертаються до суду; Організаційно - функціональні принципи цивільногопроцесу

10.Принципи гласності та відкритості судочинства . 1. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не е стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.3. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.4. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.Зміст принципу гласності і відкритості судового процесу полягає в забезпеченні кожній особі, справа якої розглядається в суді, права знати про результати її розгляду. Окрім того, згідно Закону України "Про доступ до судових рішень" зміст судових рішень, розміщений на офіційному веб-порталі судової влади, може бути доступний кожному громадянину. Це сприяє підвищенню відповідальності судді за прийняте ним рішення.

11. Змагальність сторін.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

12. Диспозитивність цивільного судочинства. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

13.Цивільна юрисдикція і види проваджень в цивільному судочинстві. Відповідно до ст. 15 ЦПК до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інш

ого судочинства. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме) (ч. 3 ст. 15 ЦПК). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законами України. Дня позовного провадження характерним є наявність двох сторін (позивача і відповідача) з протилежними інтересами, які займають рівне становище в процесі; наявність спору, який виник з матеріальних правовідносин; звернення до суду з позовною заявою; детальна регламентація нормами ЦПК; дією всіх принципів процесуального права; захисту підлягає порушене оспорюване, невизнане суб'єктивне право чи інтерес.Більшість цивільних справ у судах розглядаються в порядку позовного провадження.

Наказне провадження є спрощеним і безспірним порядком розгляду певної категорії цивільних справ (ст. 95 ЦПК). Захисту підлягає суб'єктивне право, яке без сумніву належить заявнику, а факт правопорушення є безспірним, а вина боржника-очевидною. Відкриття наказного провадження здійснюється заявником, шляхом подання до суду заяви; безспірність вимог підтверджується документами (письмовими доказами); розгляд вимог заявника здійснюється без виклику заявника і боржника, без судового засідання; суддя видає особливу форму судового рішення - судовий наказ.Окреме провадження є процесуальним порядком розгляду цивільних справ, які спрямовані на підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 234 ЦПК).

14. Цивільні процесуальні відносини. Передумови і підстави їх виникнення. Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, що становлять певну систему. ивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов. У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні. При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин. До передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних справ.Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки.Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов'язки в суді.

15. Зміст цивільних процесуальних правовідносин та їх учасники. Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші право­відносини, мають визначену внутрішню будову. Вони містять три елементи: зміст, суб’єкти і об’єкти.змістом цивільних про­цесуальних правовідносин є суб’єктивні права та обов’язки учасників процесу, а також їх дії. У правовідносинах треба виділити матеріальний та юридичний зміст. Юридичний зміст — це суб’єктивні права та обов’язки, а матеріальний — реальна поведін­ка, яку правомочний може, а правозобов’язаний повинен здійснити. Зміст правовідносин є єдиним, не можна виключати із змісту проце­суальних правовідносин суб’єктивні права та обов’язки, оскільки вони визначають взаємовідносини між суб’єктами. Не можна також виклю­чати із змісту правовідносин і дії, в результаті яких відбувається реа­лізація суб’єктивних прав та обов’язків.Суб’єктний склад цивільних процесуальних правовідносин досить широкий. Першу групу суб’єктів цивільних процесуальних правовід­носин становлять судові органи та їх посадові особи. У процесуальних правовідносинах за загальним правилом одним із суб’єктів завжди виступає суд.До посадових осіб судових органів належать судді. Склад суду ви­значається законом. Відповідно до ст. 18 ЦПК цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головую­чим і діє від імені суду. До другої групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин належать особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, пред­ставники сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого про­вадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтере­совані особи, їхні представники. Третя група суб’єктів цивільних правовідносин — це особи, які сприяють здійсненню правосуддя. До них належать: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, особи, які надають правову допомогу

16. Цивільна процесуальна правоздатність здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Цивільна процесуальна дієздатність здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.

17. Особи, що беруть участь у позовному, наказному і окремому провадженнях . У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Всіх суб'єктів (учасників) цивільних процесуальних правовідносин (крім суду) ЦПК поділяє на дві групи: 1) осіб, які беруть участь у справі, та 2) інших учасників цивільного процесу. Це різні за правовим статусом суб'єкти, тому чітке їх розмежування має важливе значення для правильного застосування цивільного процесуального законодавства. В основі такого поділу лежить критерій юридичної заінтересованості. Особи, які беруть участь у справі, - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юридичною заінтересованістю, що визначає їх правовий статус при розгляді й вирішенні цивільної справи.Критерієм виділення даних суб'єктів в окрему групу є наявність у них юридичної зацікавленості (інтересу) у результаті розгляду справи. Вона полягає у тому, що особи, які беруть участь у справі, є учасниками спірних матеріально-правових відносин або захищають у процесі права та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси. Характер і ступінь юридичної зацікавленості осіб, які беруть участь у справі, не однакові. За таким критерієм цю групу розподіляють на дві підгрупи.До першої належать особи, що мають матеріально-правовий і процесуальний інтерес по справі, захищають свої інтереси.Другу підгрупу становлять ті учасники процесу, які захищають інтереси інших осіб,мають тільки процесуальний інтерес, що зумовлюється характером їхньої зацікавленості по справі: виконуваними функціями в галузі державного управління, компетенцією, обов'язками та іншими обставинами.

18. Сторони в позовному, наказному і окремому провадженнях.Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу яких повинен вирішити суд. Обидві сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Але оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану відповідь, то до моменту винесення рішення він допускає, що дані особи є суб'єктами спірних матеріальних цивільних правовідносин. Тому позивач і відповідач — це лише можливі суб'єкти оспорюваних прав та обов'язків. Позивач — це одна зі сторін процесу, яка особисто або через представника в її інтересах звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені або оспорюються. Відповідач — це інша сторона процесу, яка притягається судом до відповідальності за порушення або оспорювання права чи охоронюваного законом інтересу за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на порушника свого права. Позивач і відповідач є двома сторонами процесу, цивільно-правовий спір між якими розглядає і вирішує суд. Сторони в цивільному процесі характеризуються такими ознаками: вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності. Сторони користуються рівними процесуальними правами, обсяг яких співпадає з правами та обов'язками інших осіб, які беруть участь у справі. Крім загальних (які сторони мають на будь – якій стадії процесу), їм належать спеціальні (у зв’язку з якими обставинами). Стаття 30. Сторони. 1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. 2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

18. Процесуальна співучасть та її види.

Процесуальна співучасть - це обумовлена нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. За формою співучасть буває: 1) активна співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача; 2) пасивна співучасть - коли один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів; 3) змішана співучасть - коли кілька співпозивачів пред'являють позов до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті - необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ч. 1 ст. 32 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

18. Умови і порядок заміни неналежного відповідача .

Неналежний відповідач — це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відпо­відати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належному відповідачеві.Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Отже:1. Заміна неналежного відповідача належним може відбутися тільки за ініціативою позивача.2. Обов’язковою умовою заміни неналежного відповідача належним є клопотання позивача.3. Клопотання позивача про заміну неналежного відповідача має бути розглянуте як відмова від позову щодо неналежного відповідача4. Суд позбавлений можливості за своєю ініціативою проводити заміну неналежного відповідача.5. При встановленні судом у судовому засіданні факту пред’явлення позову до неналежного відповідача при відсутності клопотання позивача він може залучити належного відповідача як співвідповідача.