29. Пенсії працівникам прокуратури

Пенсії працівникам прокуратури призначаються диференці­йовано залежно від займаної посади.

Наприклад, слідчим працівникам пенсії призначаються незалежно від віку, за вислуги не менше 20 років у розмірі 50% місячного заробітку.

За кож­ний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на слідчій роботі  на 3%, а на будь-якій прокурорській посаді - на 2% за­робітку, з якого нараховується пенсія.

Працівникам, які обійма­ють прокурорські посади, пенсії призначаються з досягненням 55-річного віку чоловіками і 50-річного жінками з вислугою на цих посадах не менше 20 років у розмірі 50% місячного заро­бітку. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на 2% цього заробітку.

У заробіток для нарахування пенсій за вислугу років включа­ються відповідні оклади на посаді, надбавки до посадових ок­ладів за класні чини, вислугу років, а також інші виплати, пе­редбачені загальним пенсійним законодавством.

Особи, звільнені з органів прокуратури у порядку дисциплі­нарного стягнення з позбавленням класного чину чи позбавлені класного чину за вироком суду, після звільнення втрачають правона пенсійне забезпечення за вислугу років. Права на пенсію по­збавляються також особи, звільнені з роботи через засудження за умисний злочин, учинений з використанням свого посадово­го становища, чи за корупційне діяння.

30. Пенсії за вислугу років суддям

Умова для надання пенсій суд­дям тільки одна — стаж роботи на посаді судді не менше 20 роківі вихід у відставку.

Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених ст.37 Закону України «Про державну службу».

Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія чи щомісячне до­вічне утримання у розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

За кожний повний рік роботи після 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошово­го утримання збільшується на 2% заробітку, але не більше 90% заробітку судді.

До заробітку судді для нарахування щомісячного грошового утримання включаються посадовий оклад, премії, доплата за кваліфікаційні класи і надбавка за вислугу років.

Судді, звільненому з посади через засудження за умисний злочин, вчинений з використанням свого службового станови­ща, чи корупційне діяння, пенсія призначається на загальних підставах.

31. Про необхідність нагальну необхідність проведення в нашій державі пенсійної реформи Президент України Віктор Янукович заявив на відкритті українсько-латвійського бізнес-форуму 15 грудня 2010 року у Ризі.

«У нас зараз на черзі дуже важка пенсійна Ми не бачимо іншого шляху і не бачимо більш значної, більш відповідальної і більш необхідної реформи соціальної політики держави, та й економічної, ніж пенсійна реформа», –  наголосив Віктор Янукович.

Найбільш болючим для громадян питанням є низький розмір пенсій. В нашій області зараз він складає в середньому 1056 грн., але майже 2/3 пенсіонерів отримують менше 1 тис. грн. в місяць.

Тому цілком очевидним є необхідність зміни такої ситуації, яка не влаштовує людей, навіть якщо забезпечується своєчасна виплата пенсій (по графіку і без особливих затримок).

Головною метою реформи є: забезпечити справедливу систему розподілу пенсійних коштів; створити для людей можливість накопичувати максимальний розмір пенсії, виходячи із власних доходів; стабілізувати пенсійну систему та гарантувати виплати пенсій на довгострокову перспективу; стабілізувати фінансовий стан Державного бюджету України; ліквідувати надмірний розрив в розмірах пенсій із солідарної системи.

Україна належить до держав із старіючим населенням, що обумовлює систематичне погіршення співвідношення між громадянами працездатного і непрацездатного віку.

В Україні 13,7 мільйонів пенсіонерів. Упродовж останніх років чисельність працюючих поступово зменшується, а чисельність пенсіонерів практично залишається на одному рівні. Зараз на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують пенсійні внески, а в 2025 році 1 працюючий утримуватиме 1 пенсіонера. У 2050 році вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих.

Виходячи з таких реалій, ми констатуємо, що Україна має одне з найгірших в Європі співвідношень працюючих до пенсіонерів.

У нашій області ця пропорція майже зрівнялася. На Полтавщині мешкає близько 470 тис. пенсіонерів, а загальна кількість працездатного населення, реально зайнятого у легальному секторі економіки – 485 тис. Тобто співвідношення майже 1:1.

Солідарна система пенсійного страхування ефективно працює, коли 5 працюючих утримують одного пенсіонера

А тому реформа пенсійної системи не має альтернативи. Якщо нічого не змінювати, дефіцит пенсійної системи зростатиме, почнуться затримки з виплатами, що остаточно розбалансує солідарну пенсійну систему.

Є два шляхи вирішення проблеми: зменшувати розмір пенсії або просити громадян працювати довше.

Зменшувати розмір пенсій неможливо, так як рівень пенсій більшості осіб, що досягли пенсійного віку, низький: понад дві третини пенсіонерів отримують пенсії до 1 тис. гривень. У той же час, середній розмір "спеціальних" пенсій щонайменше у 2,5 рази перевищує середній розмір пенсії призначеної на загальних умовах.

32. на пенсію за вислугу років Право мають:

а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п’ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону;

б) працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п’ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

При цьому період роботи безпосередньо в польових умовах протягом півроку або більше півроку зараховується за рік роботи, менше півроку - за фактичною тривалістю, а на сезонних роботах - відповідно до статті 61 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону;

в) робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв ( 461-2016-п ), що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п’ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону;

г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п’ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону;

д) плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз’їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п’ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону;

29.

"Громадяни мають право на соціальний  захист, що включає право на забезпечення  їх у разі повної, часткової або тимчасової  втрати працездатності, втрати  годувальника, безробіття з незалежних  від них обставин, а також у старості  та в інших випадках, передбачених законом.  Це право гарантується  загальнообов'язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок  страхових внесків громадян, підприємств,  установ і організацій, а також бюджетних  та інших джерел соціального забезпечення;  створенням мережі державних,  комунальних, приватних закладів  для догляду за непрацездатними"  (стаття 46 Конституції України).

В житті кожного із нас можуть настати обставини, які безпосередньо відображаються на стані здоров'я, призводять до втрати працездатності та як наслідок - втрати заробітку як основного джерела до існування. У зв'язку з тим, що такі обставини не завжди залежать від волі людини, держава покладає на себе частку відповідальності за їх настання.

Виплати, які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства), передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон).

Вказаним Законом передбачено, що система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Першим рівнем цієї системи є солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування сплачуються всіма працюючими громадянами України та їх роботодавцями, а тому й розмір пенсій залежить від розміру заробітної плати та страхового стажу.

Пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) в солідарній системі призначається за рахунок коштів Пенсійного фонду.

В разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства), пенсія по інвалідності призначається за наявності страхового стажу, необхідного для її призначення.

При цьому варто зазначити, що пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Механізм встановлення груп інвалідності регулюється Інструкцією про встановлення інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 № 561, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 р. за № 1295/20033.

Відповідно до вказаної Інструкції огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи.

Щодо страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності, слід зазначити, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

для інвалідів I групи:

до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;

від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки;

від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки;

від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років;

від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років;

від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років;

від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років;

від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років;

від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років;

для інвалідів II та III груп:

до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;

від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;

від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;

від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;

від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;

від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;

від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;

від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;

від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;

від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;

від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

33. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

1.1. В цій Інструкції терміни вживаються в такому значенні:

Інвалідність - соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Життєдіяльність - повсякденна діяльність, що здатна забезпечити людині своє існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства у цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності. Життєдіяльність являє собою інтеграцію фізичних, психологічних та соціальних функцій людини.

Обмеження життєдіяльності - неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в об'ємі, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

Категорії (критерії) життєдіяльності - це здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Здатність до пересування - можливість ефективно пересуватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом).

Параметри оцінки - характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватися транспортом, потреба у допомозі інших осіб при пересуванні.

Здатність до самообслуговування - можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб.

Параметри оцінки - інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомога (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень - регульована або декілька разів на день - нерегульована - допомога).

Здатність до орієнтації - можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух (за умови нормального стану психічної діяльності та мови).

Параметри оцінки - можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується, і в різних умовах (наявність або відсутність перешкод, знайомство з обстановкою), розрізняти звуки та усну мову (слухова орієнтація) за відсутності або наявності перешкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами (письмо, невербальні форми); необхідність використання технічних засобів для орієнтації та допомоги інших осіб у різних видах повсякденної діяльності (у побуті, у навчанні, на виробництві).

Здатність до спілкування (комунікативна здатність) - можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв'язки (порушення спілкування, пов'язані з розладом психічної діяльності, тут не розглядаються).

Основним засобом комунікації є усна мова, допоміжним - читання, письмо, невербальна мова (жестова, знакова).

Параметри оцінки - характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допомозі інших осіб у процесі навчання і трудової діяльності.

Здатність контролювати свою поведінку - можливість вести себе у відповідності з морально-етичними і правовими нормами суспільного середовища.

Параметри оцінки - здатність усвідомлювати себе і дотримуватися установлених суспільних норм, ідентифікувати людей та об'єкти і розуміти стосунки між ними, правильно сприймати, інтерпретувати і адекватно реагувати на традиційну і незвичну ситуації, дотримуватися особистої безпеки, особистої охайності.

Здатність до навчання - можливість сприймати, засвоювати та накопичувати знання, формувати навики і уміння (побутові, культурні, професійні та інші) у цілеспрямованому процесі навчання; можливість до професійного навчання - здатність до оволодіння теоретичними знаннями і практичними навичками та уміннями конкретної професії.

Параметри оцінки - можливість навчання у звичайних або спеціально створених умовах (спеціальний учбовий заклад або група, навчання в домашніх умовах та інше); обсяг програми, строки і режим навчання; можливість освоєння професій різного кваліфікаційного рівня або тільки окремих видів робіт; необхідність використання спеціальних засобів навчання і залучення допомоги інших (крім викладача) осіб.

Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє йому займатися різного роду трудовою діяльністю. Професійна працездатність - здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва у відповідності до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, установленого режиму роботи та умов виробничого середовища.

Параметри оцінки - збереження або утрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

Порушення професійної працездатності - найчастіша причина соціальної недостатності, яка може виникати первинно, коли інші категорії життєдіяльності не порушені, або вторинно на основі обмеження життєдіяльності. Здатність до праці за конкретною професією у інвалідів з обмеженням інших критеріїв життєдіяльності може бути збережена повністю або частково чи відновлена засобами професійної реабілітації, після чого інваліди можуть працювати у звичайних або спеціально створених умовах з повною чи неповною тривалістю робочого часу.

Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується однією або поєднанням декількох зазначених найважливіших її критеріїв. Виділяють три ступеня: помірно виражене, виражене, значне.

31. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; { Абзац другий статті 1 в редакції Закону N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }

дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; { Абзац третій статті 1 в редакції Закону N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }

інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; { Абзац четвертий статті 1 в редакції Закону N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }

втрата здоров'я - наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціального неблагополуччя;

життєдіяльність - повсякденна діяльність, здатність організму особи здійснювати діяльність у спосіб і в межах, звичайних для людини;

обмеження життєдіяльності - помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами; { Абзац сьомий статті 1 в редакції Закону N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }

медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи;

попередження інвалідності - здійснення комплексу медичних, гігієнічних, фізичних, педагогічних, психологічних, професійних та інших заходів, спрямованих на профілактику переходу захворювання, наслідків травми або вади в інвалідність особи або на зменшення тяжкості інвалідності; { Абзац дев'ятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }

усунення обмежень життєдіяльності - система заходів, спрямованих на створення умов для досягнення або відновлення особою оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності та забезпечення її законодавчо визначених прав;

реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення; { Абзац одинадцятий статті 1 в редакції Закону N 4213-VI ( 4213-17 ) від 22.12.2011 }

реабілітаційні послуги - послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство;

реабілітаційні заходи - комплекс заходів, якими здійснюється реабілітація інвалідів;

36. Це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

2. Терміни у цьому Положенні вживаються у значенні, наведеному у Законі України "Про реабілітацію інвалідів в Україні".

3. Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112(Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

4. Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.

Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.

Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.

МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.

Утворення, реорганізація та ліквідація Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських, міських, міжрайонних, районних медико-соціальних експертних комісій та призначення і звільнення їх керівників визначається Положенням про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ та Положенням про Кримський республіканський, обласний, Київський та Севастопольський міський центр (бюро) медико-соціальної експертизи, які затверджуються МОЗ.

5. Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.

6. Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.