2.1 Храмовий живопис

Характерною складовою храмового живопису стає в той час так званий ктиторський портрет. Ктиторами (народною мовою - староста) називали засновників, жертводавців і опікунів тієї чи іншої церкви, а також діючих церковних старост (голів парафіяльної ради). У київських церквах таких опікунів протягом їх історії було дуже багато. У вівтарній частині Успенської церкви Києво-Печерської лаври до її підриву в 1941 році було зображено 85 історичних осіб - від князів Київської Русі до Петра I (зрозуміло, що це далеко не все). Непорушними зображені старші церковні ієрархи, але чим ближче до того періоду була історична особистість, тим жвавіше ставали портрети, більше виразу й індивідуальності відбивалося в особах. Надзвичайної пишності отримали в епоху бароко церковні іконостаси, в яких ікони розташовували в чотири, а то й п'ять рядів.

Досить рано в іконописі потрапляють елементи стилю рококо, що пов'язано з активним використанням учнями лаврської художньої майстерні в ролі зразків малюнків, батьків французького рококо Ватто і Буше, представлених в учнівських альбомних збірниках. Рококо вносить в портрети більшу легкість і галантність, додає характеристичні дрібні деталі, з'являється мода на виконання жіночих парсун.

Розвиток класицизму в мистецтві у другій половині XVIIстоліття знамениті українські художники. Розвиток граверство проходило в тісному зв'язку з випуском студентських тез, потребами книгодрукування, а також замовленнями панегіриків. Разом з тим серед робіт братів Тарасевич і їх більш пізніх колег можна знайти не тільки розкішні алегоричні композиції світського і релігійного характеру, але і реалістичні граверскіе замальовки пейзажів, пір року і сільськогосподарських робіт. У 1753 р імператриця Єлизавета видала указ: трьох українських хлопців з придворної капели, які втратили голос, віддати в художню науку. Цими хлопцями були майбутні відомі українські художники Кирило Головачевський, Іван Саблучок і Антон Лосенко. Кожен з них зробив значний внесок у розвиток класицистичного мистецтва.

2.2 Пейзажний живопис

Український живопис цієї доби представлений різними жанрами.У другій половині XIX ст. в українському образотворчому мистецтві поширились принципи реалізму та народності, їх утвердженню та посиленню демократичних тенденцій у живописі сприяло виникнення 1870 р. у Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок, до складу якого, крім блискучих живописців Росії (В. Перова, В. Васнецова, І. Шишкіна та ін.), входили і талановиті українські художники (М. Пимоненко, О. Мурашко, К. Костанді та ін.).

Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі. Перша виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря.

Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: «Святочні ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрутів», «Свати», «Жнива», «По воду», «Ярмарок», інші. Пимоненко — автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж. Однак стосунки Пимоненка з українською національною інтеліґенцією складалися непросто. Йому ставили за провину відсутність чіткої національної програми, іноді дуже грубо критикували майстра, який заснував у Києві художню школу.

Своє обдарування в ньому найбільше проявив Сергій Васильківський. Його полотна «Отара в степу», «Ранок», «Козача левада», «Степ на Україні», «В Запорізькому степу», «На Харківщині» - це своєрідний гімн українській природі.

Батальний живопис започатковує Микола Самокиш. Його перше полотно на цю тематику - «Повернення російської кавалерії після атаки під Аустерліцом». Найбільш відома з історичних полотен картина М.Самокиша «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким».

Майстром психологічного портрета був Олександр Мурашко. Він є автором відомої картини «Похорон кошового», для центральної постаті якої позував М.Старицький.

Багато зробив для України Ілля Юхимович Рєпін (1844-1930), родом з Чугуєва на Слобожанщині. Пензлю великого художника належать картини: «Українська селянка» (1880), «Портрет Т.Г.Шевченка» (1888), «Українське весілля» (1928) та багато інших. Його перші життєві враження пов'язані з Україною - акварель «Бандурист» художник намалював у 15 років.

Понад десять років (1880-1891) працював І.Рєпін над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Для цієї картини в ролі кошового писаря, зображеного в центрі полотна, позував художнику український історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940), який все своє життя присвятив вивченню історії запорізьких козаків і якого за це називали Нестором Запорізької Січі. Кошовим отаманом Іваном Сірком в картині зображений генерал Михайло Іванович Драгомиров.

І.Рєпін намагався виховувати «українських Матейків» і давав своїм учням завдання писати на українські історичні теми. Найвідоміша картина - «Гість із Запоріжжя» Фотія Красицького (1873-1944), внучатого племінника Т.Шевченка.

Автором знаменитого портрета Т.Г.Шевченка та картин на українську тематику був російський художник Іван Крамськой (1837— 1887). Він, як і І.Рєпін, входив до Товариства пересувних художніх виставок, яке стало провідним мистецьким об'єднанням у Росії в 70-х роках XIX ст.

Розвиток українського національного образотворчого мистецтва в другій половині XIX ст. зосереджувався у трьох мистецьких центрах - Одесі, Києві й Харкові. Випускники одеської малювальної шко-ли, заснованої ще в 1865 р. членами Товариства красних митців і реорганізованої в 1889 р. в художнє училище, мали право продовжувати навчання у Петербурзькій Академії мистецтв без вступних іспитів. З 1875 р. в Києві діяла заснована М.Мурашком малювальна школа, учнями якої були відомі згодом магістри українського живопису М.Пимоненко, С.Костенко. І.Іжакевич. Ф.Красицький, а також російські художники М.Врубель, В.Ссров, К.Малевич. Про прагнення утвердити свою самобутність свідчить також створення українськими художниками мистецьких об'єднань - Київського товариства художніх виставок (фактично виникло у 1887 p., організаційно ж оформилось у 1893 p.), Товариства південноросійських художників в Одесі (1890).

Таким чином, українське образотворче мистецтво першої половини ХХ століття, як і вся художня культура тієї доби, переживало складні часи шукань, видозмін художніх засобів, що забезпечило неповторні творчі звершення багатьох митців. Воно самобутньо втілювало напрями й стилі, що панували в західноєвропейському мистецтві, віддзеркалювало нові естетичні ідеали буремної епохи.