3. Народне мистецтво на півночі України (Придніпров’я)

Народне мистецтво є результатом дуже складного, багатопланового процесу. В ньому поєднуються такі фактори, як рівень розвитку продуктивних сил у певну епоху, наявність матеріальних ресурсів, історична доля окремих місцевостей, районів, зв'язана з війнами, переселеннями тощо, природне оточення, культурний взаємообмін між народами.

Народне мистецтво на Київщині, Полтавщині та Чернігівщині — наявні залишки традиційних мотивів (навіть епохи первісного суспільства та феодалізму) і в той же час орнаментальні форми, походження яких відноситься до XVII — XIX століть. Ці мотиви виступають як у чистому вигляді — наприклад, у гончарстві та вишиванні, так і в своєрідному сплаві, в творчій переробці майстрів пізніших часів. Особливі в цьому відношенні гончарні вироби з села Дибинці на Київщині, з села Ічня на Чернігівщині, Опішня на Полтавщині. Опішнянський орнамент, що використовується при оздобленні гончарних виробів, характеризується вживанням рослинних орнаментів, що розміщуються на коричневому або ж темно-зеленому фоні. Декор дибинецької кераміки — соковиті плавні лінії орнаменту, який рівномірно вкриває поверхню, напрочуд виразно гармонує з округлими лініями, що окреслюють силует посудини. Плавність ліній енергійно підкреслюється оригінальною штриховкою — «гребінкою», що зустрічається лише на Київщині. Художнє гончарство Дибинців — батьківщина класичного українського гончарства, скарбниця його традицій, колиска визначних майстрів.

4. Мистецька освіта в Україні XIX - XX століття

Професійна художньо-мистецька підготовка українських майстрів в XIX столітті відбувалася в Петербурзькій академії мистецтв і в популярних у той час європейських вищих мистецьких закладах, де основний акцент ставився на академізм і класицизм. За умовами розвитку естетики це мало можливість створювати опір художньому розвитку України, створювати прірву між народним і «панським» мистецтвом.

Загалом у живописі початку XIX ст. переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В. Штернберг. Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля. Його картинам властива описовість, що зближує їх зі стилістикою української літератури того часу. В. Штернберг товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення «Кобзаря». В Академії за сім картин, написаних на Київщині і Полтавщині, він отримав велику золоту медаль. В. Штернберг помер дуже молодим під час поїздки в Італію.

Кращі художні картини українських художниківXIX століття представлені вихідцями з академічною освітою, а це насамперед Т. Шевченка, а потім з ним Наполеон Буяльський, Марія Раєвська-Іванова, Микола та Олександр Муравйови, Ілля Рєпін та ін., Які прагнули створити національну школу мистецтв . Центром розвитку культурно-мистецькому житті був Київ. Після почалися постійні формування художніх шкіл. Київська малювальна школа стала однією з перших художніх закладів, зіграла важливу роль у розвитку образотворчого мистецтва України. У різний час тут навчалися І. Левітан, М. Врубель, В. Сєров, К. Крижицький, С. Яремич та ін. У школі отримали початкову художню освіту відомі художники: Г. Дядченко, О. Мурашко, С. Костенка, І. Їжакевич, Г. Світлицький, А. Моравов. Художня школа надавала грунтовну підготовку для створення творів живопису. При закладі навіть був заснований музей, куди надходили різні етюди та малюнки Рєпіна, Крамського, Шишкіна, Перова, Айвазовського, Мясоєдова, Савицького, Орловського та ін. Викладачі школи застосовували прогресивні методи, в основі яких були вимоги виконання малюнка з натури, суворе дотримання принципу «від легкого - до більш складного», забезпечення індивідуального підходу, органічне поєднання спеціальної і загальноосвітньої підготовки, тобто загострення уваги на розвиток всебічного художньої освіти.

Сучасні українські художники і їхні картини не вкладаються в рамки якогось одного стилю, напрямку або методу. Майстри старшого покоління віддають перевагу традиційному реалістичному мистецтву.

Значного поширення набув абстракціонізм (Тіберій Сільваші, Олексій Животков, Петро Малишка, Олег Тістол, Олександр Дубовик, Олександр Будніков та ін.). І все ж головною ознакою сучасного українського мистецтва є поєднання фігуративного і абстрактного методів творчості (Віктор Іванов, Василь Ходаковський, Олег Ясенів, Андрій Блудов, Микола Бутковський, Олексій Владимиров та ін.).

Українські художники XIX, XX століть і сучасні, їхні картини. У живописі українська культура послідовно пережила етапи бароко, рококо і класицизму. Цей вплив позначається вже в двох портретах 1652 дітей Б. Хмельницького, Тимофія й Розанди. Разом з тим стилістика початковій українського живопису дуже різноманітна і нерівноцінні по майстерності. Українська культура другої половини 17-го і початку 18-го сторіччя українські художники. Більшість парадних портретів (парсун) козацьких полковників, які вціліли, пишуться місцевими козаками-умільцями, які, однак, вміли передати настрій і характер зображуваних старшин. Про реалістичному майстерності козацьких живописців писав Павло Алепський в середині XVII ст. До наших днів, на жаль, дійшла лише незначна частка картин, які створили українські художники 18 століття. У другій половині XVII ст. вже створюються школи іконописців. Найвідомішими зразками є розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви в Києво-Печерській лаврі, що володіють м'якою, пастельній формою листа. Чуттєвість, округла плавність ліній налаштовують глядачів на кілька меланхолійний настрій, намагаються підтримати життєрадісність світосприйняття.

Разом з тим драматичні сюжети, такі як «Вигнання торговців із храму», а особливо сцени страстей, виконані з передачею відповідного неспокійній епосі войовничого напруги. Зображувані на фресках фігури дихали тілесним і душевним здоров'ям, їх рухи втрачали всяку скутість і в цілому підкреслювали височина настрою. Створені Києво-Печерської художньої майстерні образи ставали каноном, зразком для наслідування у всіх інших куточках України.