3.3.3. Військове середовище як зміст методів опосередкованого виховного впливу

У військовому середовищі на воїна мають виховний вплив дві групи умов. Перша – суспільні, різновидами яких є військові колективи, бойова і гуманітарна підготовка, військові ритуали, суспільна робота, цивільне середовище військового гарнізону. Друга – матеріально-фізичні, різновидами яких є матеріально-технічні умови навчання, виховання, відпочинку особового складу, розпорядок дня військової частини та його насиченість, озброєння і військова техніка, клімат тощо.

Військове середовище – це сукупність умов життєдіяльності особового складу, яка піддається службовому і соціальному контролю та спрямована на цілеспрямовану реалізацію цілей військового виховання. Воно має виконувати такі виховні функції: світоглядну, адаптаційну, освітньо-корегувальну, культурну, суспільно-господарчу.

Сутність цієї групи складає вміле використання натуральних елементів середовища, в якому знаходиться військовослужбовець, як виховних чинників. Тут характер і чіткий порядок життєдіяльності особового складу має опосередковано і підсвідомо позитивно впливати на його поведінку, озброїти нормами та правилами воїнського етикету, формувати навички та вміння гідної поведінки. При цьому воїни не повинні взагалі мати жодне уявлення про їх виховні аспекти. Сумлінне ставлення до бойової та гуманітарної підготовки, підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності підрозділу, активна участь у щоденному житті військового колективу, чіткий розпорядок дня військової частини, всебічне забезпечення життєдіяльності особового складу мають автоматично формувати особистість військовослужбовця. Виховні дії тут діють не прямо, вони начебто “замасковані” у режим виконання основних щоденних заходів життєдіяльності підрозділу.

Коротко охарактеризуємо окремі виховні компоненти військового середовища. Зокрема, військовий колектив був, є і завжди буде важливим інструментом у реалізації різноманітних виховних зусиль. Слід пам’ятати про те, що військовий колектив як різновидність малої соціальної групи водночас виконує функції суб’єкта й об’єкта виховання. Тому від того, як організовано військовий колектив і на якому етапі свого розвитку він знаходиться, як функціонує, які думки та моральні цінності переважають у ньому, залежить сила його виховного впливу на військовослужбовців, ефективність діяльності всіх його ланок, характер внутрішньоколективних взаємин та морально-психологічної атмосфери, якість бойової та гуманітарної підготовки, рівень бойової та мобілізаційної готовності, дієвість органів військового управління і, нарешті, кінцевий результат виховання – сформована особистість українського військовослужбовця, боєздатний згуртований військовий колектив, який перетворився в суб’єкт виховання.

Розглянемо типові стадії згуртованості військового колективу. Згуртованість колективу залежить від стадії його зрілості. Існує п’ять стадій зрілості колективу. Перша стадія зрілості колективу називається “притиранням”. На цій стадії люди ще приглядаються один до одного, стараються показати своє “Я”. Взаємодія військовослужбовців проходить без колективної творчості у вирішенні проблемних питань. Найважливішу роль у згуртуванні підрозділу на цій стадії відіграють командири.

Друга стадія розвитку колективу – “конфліктна”. Вона характеризується тим, що в підрозділі створюються “клани” та “угруповання”, які відкрито виражають розбіжності в думках, при цьому виявляються слабкі і сильні сторони людей, мають значення особисті взаємовідносини, розпочинається “силова” боротьба за лідерство і пошук компромісів між ворогуючими. На цій стадії можлива протидія окремих підлеглих командиру – відкрита і прихована.

На третій стадії – “експериментування” – потенціал колективу зростає, але він ще не працює стабільно. В особового складу виникає бажання й інтерес виконувати поставлені завдання краще, іншими методами і засобами.

На четвертій стадії в колективі з’являється досвід успішного вирішення проблем, з одного боку до їх вирішення підходять реалістично, а з другого – творчо. Залежно від ситуації функції лідера в такому колективі переходять від одного члена до іншого, якщо командир (начальник) буде “кліпати очима”.

На останній стадії зрілості колективу – п’ятій – у колективі формуються міцні внутрішні зв’язки. Військовослужбовців приймають і оцінюють за заслугами і достоїнством, а особисті суперечності між ними швидко усуваються. Стосунки, в основному, складаються неформально, це дозволяє демонструвати високі результати служби і стандарти поведінки.

Для командира підрозділу важливо зрозуміти, що опора на колектив дозволить йому у більшості випадків відмовитися від тотального контролю і розвинути ефективний самоконтроль з боку підлеглих, розширити їхні повноваження у процесі виконання обов’язків, відмовитися від силового вирішення проблем з боку вищого керівництва.

Для нього колектив – це головна опора в його службі. Саме колектив потенційно може досягти більшого, ніж кожний з його членів у сумі. Крім того, в колективі, як правило, люди менше піддаються стресам, зате продукують більше ідей і вирішують спірні проблеми. У колективі завжди виникає особливий дух змагальності, який підтягує відстаючих і суттєво підвищує ефективність службової діяльності. Колектив назвали “самою потужною зброєю, яка відома людині”. Він неофіційно є незвичайним стимулом, фактором підтримки військовослужбовців і їхньої наснаги. Вміння добиватися повного розкриття творчого потенціалу колективу свідчить про високі організаційні здібності командира (начальника).

Такий командир (начальник) характеризується наступним: має міцні управлінські навички і вміння, послідовний, підтримує ідеї колективу, правильно підбирає особовий склад для виконання, турбується про інших членів колективу, створює позитивний морально-психологічний клімат, зацікавлений у результатах служби, піднімає значення організації, чітко розподіляє обов’язки між підлеглими, аналізує проблеми без критики конкретних людей, підтримує особистісний розвиток своїх підлеглих, заохочує творче вирішення проблем, намагається встановити зворотний зв’язок з особовим складом.

Виховний вплив військового колективу буде значно ефективнішим у тому випадку, якщо він задовольняє потреби військовослужбовців до цілеспрямованої суспільно корисної діяльності, коли вони від характеру, змісту і результатів цієї діяльності отримують задоволення, почуття реалізації життєвих намірів, пов’язують особисті інтереси з інтересами колективу.

Також для самовираження, самореалізації і самоутвердження особистості воїна, його індивідуальності ідеальним місцем є військовий колектив. Тому вихователь має намагатися формувати такий колектив, де воїни могли б відкрито, доброзичливо і повно формувати власне “Я”, яке є суттєвим показником самоутвердження особистості воїна, важливим шляхом формування творчої, багатої життєвим творчим потенціалом, індивідуальності. Безперечно, ці умови слід створювати разом зі всіма військовослужбовцями у процесі динаміки розвитку колективу, його згуртування біля загальновизнаних моральних і військових цінностей, суспільно корисної діяльності та формування здорової морально-психологічної атмосфери у ньому.

Також військовим педагогам слід пам’ятати про неформальні малі групи військовослужбовців, гуртки та секції за інтересами, які у відношенні до своїх членів виконують функцію соціалізації, певною мірою визначають коло інтересів, моральних цінностей, життєвих намірів. Тому вони мають бути постійно під контролем вихователів, мають піддаватися аналізу характер їх діяльності, морально-психологічний клімат, вплив на життєдіяльність підрозділу.

Міцний виховний потенціал має військова діяльність, основним змістом якої є цілеспрямована і змістовна навчальна діяльність військовослужбовців, підтримання ними постійної бойової та мобілізаційної готовності, ефективне виконання повсякденних і службових завдань, які пов’язані із забезпеченням функціонування життєдіяльності ЗС України. Відомо, що діяльність та її характер є одним із основних факторів формування особистості. Тому діяльність військовослужбовців має бути цілеспрямованою, змістовною, конкретною, емоційно позитивно забарвленою і насиченою, особистісно цінною, направленою на вирішення двох основних завдань: забезпечення бойової готовності підрозділу й формування на цій основі всебічно і гармонійно розвиненої особистості військовослужбовця – гідного громадянина України.

Відомо, що нічого з людиною не можна зробити всупереч її волі, бажань, життєвих намагань та установок. Насильно її не можна зробити щасливою і вихованою. Взагалі, сучасні педагогічні концепції ґрунтуються на гуманістичних ідеях педагогіки співробітництва. Врешті-решт, високий смисл всієї виховної роботи полягає у формуванні у військовослужбовців мотивів і мотивації самовиховання, постійного прагнення до самовдосконалення, знаходження у військовій службі особистісного сенсу, досягнення в ній реалізації життєвих планів, задоволення щоденних соціальних і матеріальних потреб тощо. Отже, головною метою всієї виховної роботи у ЗС України має бути поступове впровадження військовослужбовця на шлях самовиховання. У зв’язку з цим методи самовиховання мають зайняти належне місце як у теорії, так і в практиці виховання особового складу. Останні дві групи методів виховання військовослужбовців будуть більш глибоко аналізуватися у наступних главах цього навчального посібника.

Методи контролю й аналізу ефективності виховного процесу мають пронизувати всі три групи методів виховання. До них належать педагогічне спостереження, опитування, аналіз результатів виконання діяльності, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців тощо. Вони надають усьому процесу виховання військовослужбовців завершений вигляд, дають можливість об’єктивно оцінювати хід, змістовність, направленість і ефективність як окремих виховних заходів, так і всього процесу, своєчасно вносити в нього необхідні корективи.