5.1.3. Проблеми виховання і взаємостосунки військовослужбовців у зарубіжних арміях

Аналіз показує, що системи виховання в зарубіжних арміях мають багато спільного. В їх основі лежить так звана американська модель або англо-саксонська. Тому доцільно ретельно розглянути систему виховання у ЗС США і проаналізувати деякі її особливості у арміях ФРН, Великобританії і Франції.

Система виховання особового складу ЗС США

9 липня 1776 р. генерал Дж. Вашингтон наказав командирам своїх частин читати військам Декларацію неза лежності (як відомо, незалежну державу − США – було утворено в 1776 р. у ході війни за незалежність в Північній Америці, 1775-1783 рр.). Ця дата символізує собою початок становлення системи виховання в американській армії, що пройшла у своєму розвитку складний і суперечливий шлях.

Розглянемо загальне поняття про систему виховання американських військовослужбовців.

Система виховання особового складу ЗС США є діалектичною єдністю наступних її структурних елементів: головної мети виховання; суб’єкта; об’єкта виховання; основних напрямів виховання військовослужбовців; форм, методів і засобів виховної роботи.

Зрозуміло, що основним системотворним чинником є головна мета виховання. По суті вона пронизує всі елементи цієї системи, додаючи їй цілісність і автономність. Головна мета виховання полягає в тому, щоб сформувати і розвинути особистість американського військовослужбовця як громадянина – патріота США і як воїна-лідера, постійно прагнучого до свого самовдосконалення.

Як показує практика, в ролі суб’єкта виховання особового складу американської армії виступає комплекс державних і суспільних структур США: органи законодавчої і виконавчої влади країни; науково-дослідні і військово-наукові центри; університети і коледжі; широка мережа радіо- і телевізійних компаній; редакції газет і журналів; інформаційні агентства; центри кіномистецтва і дозвілля тощо.

Проте безпосереднім суб’єктом виховання військовослужбовців є військове командування, яке спирається у своїй роботі з особовим складом на спеціальний апарат Міністерства оборони США. Об’єктами системи виховання виступають як окремі органи, установи і заклади, так і окремі люди (солдати, сержанти, уорент - офіцери, офіцери, цивільний персонал, члени сімей військовослужбовців).

Аналіз суті головної мети виховання, суб’єкта й об’єкта сприяє глибшому з’ясуванню його змісту. У нього виділяються наступні напрями: формування і розвиток у військовослужбовців високих військово-професійних якостей; виховання у них патріотизму; формування і розвиток в особового складу позитивної мотивації до військової служби; морально-етичне виховання військовослужбовців; виховання у них стійкості до психотравмуючих факторів бойової обстановки та екстремальних ситуацій; організація здорового способу життя; фізичне виховання особового складу тощо.

Як відомо, способом існування і вираження змісту виховання виступає форма, яка знаходиться у прямій залежності від його сутності.

До основних форм виховної роботи ув ЗС США відносяться: щотижневі групові заняття за програмами: “Командна інформація”, “Моральний спадок і людське самовдосконалення”, “Рівні можливості”; заняття у військах за так званим “Курсом виживання”; релігійні заходи (“Година капелана”, богослужіння, індивідуальні пасторські бесіди тощо); зустрічі із представниками інших армій в рамках військового співробітництва (наприклад, країн – членів НАТО), вечора бойової дружби; святкування дня ЗС США; змагання за право називатися кращим солдатом або сержантом місяця (кварталу, року).

Наголошуємо, що найважливішою формою виховання американських військовослужбовців є заняття за програмою “Командна інформація”. Характерна її особливість: їх проводить особисто командир підрозділу. Крім того, на цих заняттях обов’язкова присутність всього особового складу, включаючи офіцерів. Вони проводяться зі всіма категоріями військовослужбовців у формі вільного обміну думками, не рідше одного разу на тиждень по одній годині. Їх основні теми: “Обов’язок, честь, країна”, “ЗС на службі нації” тощо.

До занять за програмою “Моральна спадщина і людське самовдосконалення” крім командирів частин і підрозділів мають бути присутніми військові капелани. У місяць виділяється до 7 годин (одне заняття протягом години), на якому розбираються моделі поведінки військовослужбовців у різних ситуаціях, а 6 годин – для співбесід з основних питань.

Метою програми “Рівні можливості” є ослаблення суперечностей у підрозділах за національною і расовою ознакою, а також за статтю і походженням. Керівникам занять за цією програмою рекомендується “обговорювати відкриту дискримінацію тих або інших категорій військовослужбовців, зневажливі клички, образливі анекдоти на расові і національні теми; виховувати у командирів всіх ступенів відчуття “справедливого” відношення до своїх підлеглих незалежно від раси, віросповідання, кольору шкіри, статі або національності; популяризувати внесок представників різних національних меншин в ЗС США” тощо.

Аналіз показує, що головною формою виховної роботи в американській армії є індивідуальна робота. Наприклад, дані свідчать, що близько 75% часу капелана відводиться на особисте спілкування з військовослужбовцями.

У процесі виховної роботи в ЗС США використовуються найрізноманітніші методи: переконання, навіювання, приклад, моральне і матеріальне стимулювання, примушення. При цьому ретельно враховуються рекомендації західних психологів (Е. Берна, А. Піза, Ф. Перлза, К. Левіна та ін.) за технологією ефективного спілкування з людьми.

У системі підготовки особового складу американської армії важливу роль відіграють засоби виховання: цивільні і військові ЗМІ; різні установи міністерства оборони (музеї, клуби, казіно, бібліотеки, кафе тощо); художня, військово-історична і мемуарна література; методичні розробки, довідники, плакати. В цілому система виховання характеризується високою розвиненістю матеріальної бази. Тільки у ЗС США є приблизно 1900 періодичних видань, разовий тираж яких перевищує 11-12 млн екземплярів, що складає близько 4 одиниць друкарської продукції на кожного американського військовослужбовця.

Головним суб’єктом виховання військовослужбовців в американських ЗС є командир. Як наголошується в Настанові АR360-81, у своїй повсякденній діяльності він зобов’язаний організовувати і проводити роботу з виховання у підлеглих таких якостей: “відповідальності як громадянина США, особистої відданості і рішучості боротися за американські цінності й ідеали, вірності військовому обов’язку, розумінню кожним військовослужбовцем принципів американської демократії і свободи як захисника американського способу життя, суті військової політики держави, ролі і призначення ЗС, а також свободи і демократії в країнах вільного світу”.

Як відомо, у ЗС США в командирів немає структури по роботі з особовим складом (або з виховної та соціально-психологічної роботи). Більше того, в їх структурі традиційно відсутній єдиний орган, що відповідає за виховання військовослужбовців. Ця прерогатива повністю належить командирові, який у своїй роботі з особовим складом спирається на спеціальний апарат, що складається із трьох основних служб: по зв’язках із громадськістю, по особовому складу і тилу, військових священиків (капеланів).

Характерна деталь: з одного боку, всі ці служби діють самостійно, з іншого − виключно погоджено, гнучко й ефективно. Це досягається умілою керівною дією командира, який залежно від обстановки і завдань формує найближчі і перспективні напрями діяльності кожної служби, а також здійснює контроль за якістю виховної роботи з особовим складом. Цього командира навчають у військових коледжах і академіях, а також ву процесі його практичної роботи у військах. Тому в його стилі діяльності, як правило, відсутня зневага до “потреб людини” при ухваленні управлінських рішень. Більше того, як свідчить практика, командир, що не вміє ефективно їх забезпечувати, практично не може розраховувати на подальше просування по службі і гідну кар’єру.

Зрозуміло, що роль різних служб, які входять до апарату по роботі з особовим складом, в практиці виховання військовослужбовців США є нерівнозначною. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що лідируюче положення тут належить службі військових капеланів. Доказом може служити той факт, що навіть самі капелани називають решту всіх служб “офісними”, тим самим підкреслюючи, що вони реагують тільки тоді, коли людина до них звертається. Капелан же звертається до людини і приходить до неї сам. Для нього “відкриті” всі сторони життєдіяльності військовослужбовця − від побуту до виконання бойового завдання.

Як вже наголошувалося, капелани традиційно відіграють виключно важливу роль у системі виховання військовослужбовців. Не випадково видатний полководець Другої світової війни Д. Ейзенхауер заявляв, що хороший військовий священик коштує більше, ніж вага його самого в золоті.

У статутах американських ЗС відсутнє чітке визначення обов’язків капелана. Приводом цього є сам характер роботи, при необхідності “регламентації” якої виникли б перешкоди, що заважають виконанню його прямих обов’язків. На думку військових теоретиків США, в обов’язки капелана входить “усе й уся”, тобто він виконує свої завдання у всіх сферах життєдіяльності військового колективу. Ось тільки деякі напрями їх роботи: надання допомоги військовослужбовцям в задоволенні їх духовних потреб; проведення регулярних богослужінь; підтримка згуртованості і морального духу серед особового складу; вирішення конфліктних ситуацій; інформування командира про настрої його підлеглих; запобігання самогубст; профілактика алкоголізму і наркоманії; відвідини хворих і поранених; турбота про сім’ї військовослужбовців тощо.

Як свідчить практика, командирами всіх ступенів у роботі з особовим складом широко використовуються рекомендації соціально-психологічної служби. Вона є у всіх видах ЗС США (у кожній американській медичній роті є психолог, психіатр і соціолог, а також 6-8 їх помічників). В цілому в ній зайнято близько 8000 дипломованих військових і цивільних психологів і соціологів.

Соціально-психологічна служба покликана сприяти рішенню наступних завдань: навчанню командирів і всього особового складу методам сучасного розпізнавання психічних порушень, створенню в підрозділах і частинах оптимального морально-психологічного клімату, зміцненню військової дисципліни тощо. Про ефективність її діяльності красномовно говорять такі дані: економія від профілактичної роботи фахівців цієї служби, направленої на запобігання аварій, порушень заходів безпеки із зброєю, самогубств, складає приблизно 11 млн дол. у рік.

Пріоритетним напрямом виховної роботи у ЗС США є формування і розвиток у військовослужбовців високих військово-професійних якостей. Вимоги до них закріплені в системі показників військової кваліфікації, яка розглядається військовим командуванням як інструмент, що сприяє зростанню професійної майстерності військовослужбовців.

Під професіоналізмом в американських ЗС, як правило, розуміють сукупність трьох елементів, які визначені видатним американським вченим С. Хантінгтоном у його праці “Солдат і держава”:

1. спеціальні знання − “в наріжних областях людської діяльності і безпосередньо за своєю спеціальністю”;

2. відповідальність − “робота в контексті суспільства, визнання його цінностей і неухильне впровадження їх в службі”;

3. корпоративність − “членство в професійній організації разом з володінням спеціальними знаннями і ухваленням особливих рішень і зобов’язань, що стає критерієм професійного статусу, який відрізняє професіонала від любителя”.

Як показує практика, наріжним каменем високого професіоналізму військовослужбовців США є їх ґрунтовна гуманітарна підготовка. На думку Міністерства оборони США, військові дисципліни в національних військово-навчальних закладах не повинні перевищувати 15% від загального обсягу навчального часу. Вважається, що випускник військової академії (коледжу) повинен бути, в першу чергу, високоінтелектуальним, високоосвіченим офіцером, що за багатьма параметрами перевершує будь-якого випускника з престижних цивільних університетів. Такий офіцер здатний швидко засвоїти обрану військово-облікову спеціальність після прибуття у війська. Тому на гуманітарні дисципліни у військових академіях США відводиться до 50% навчального часу на першому курсі, до 30% − на другому, до 60% − на третьому і до 70% − на четвертому. Курсанти поглиблено вивчають політику, історію, психологію, правознавство, соціологію, світову культуру, основи військового керівництва, політекономію, логіку, філософію, расову теорію, теорію лідерства, літературу, теологію, мистецтво, іноземні мови тощо.

Вивчення широкого кола питань суспільно-гуманітарної спрямованості припускає і статус сержанта професійної армії як основного “вихователя й організатора”. У навчальних підрозділах і спеціальних курсах на вивчення гуманітарних дисциплін для сержантів відводиться близько 80% навчального часу.

Найважливішим напрямом формування морального духу американських військовослужбовців є виховання у них патріотизму. Воно включає наступні елементи:

- виховання в особового складу почуття гордості за свою країну та її ЗС;

- формування у військовослужбовців прихильності ідеалам і цінностям американського способу життя, переконаності у справедливості і винятковості соціально-економічних засад у США;

- виховання особового складу на історії і традиціях ЗС;

- формування у солдатів і офіцерів корпоративного духу; широке рекламування військової служби.

Важливо відзначити високу дієвість патріотичного виховання в ЗС США. Останнім часом, особливо у зв’язку з успішним проведенням патріотизм висувався на одне з провідних місць у мотиваційній сфері військовослужбовців. Більше 95% опитаних горді тим, що “служать інтересам Америки” в ЗС. Зрозуміло, такий результат досягається ціною чималих зусиль. Наприклад, тільки на рекламу армійського життя в сукупній сумі на кожного рекрута витрачається близько 4 тис. дол. Особливе значення в ЗС США надається вихованню у військовослужбовців “полкового духу”. Кожне об’єднання і з’єднання американської армії має свій символ (емблему, шеврон). Він носиться на рукаві повсякденного обмундирування. У деяких частинах і з’єднаннях визначені різні талісмани (тварини, птахи, окремі предмети). Навколо них розповсюджується повір’я, ніби-то вони “приносять успіх в бою”. В одній із повітрянодесантних дивізій таким талісманом вважається живий орел. Його винесення перед строєм є найурочистішим моментом будь-якого параду. Все це свідчить про добре продуману систему виховання патріотизму у ЗС США.

Особлива увага в армії США приділяється формуванню і розвитку у військовослужбовців позитивної мотивації до військової служби. Це досягається, головним чином, умілим використанням матеріальних стимулів, наданням їм різноманітних пільг (безкоштовне медичне обслуговування, можливість здобути вищу освіту за рахунок Міністерства оборони США, соціальні гарантії сім’ям військовослужбовців, різноманітні скидки і бонуси тощо). Як відомо, грошове забезпечення американських військовослужбовців залежить від звання і вислуги років. Проте надбавка до них пов’язується з підвищенням професійної майстерності. Вже наголошувалося, що в армії США рядові і сержанти розбиваються на дев’ять категорій, які позначаються Е1, Е2 тощо. Збільшення окладу для Е2, наприклад, після двох років припиняється. Якщо солдат хоче отримати більше, то він повинен здати на ЕЗ. Таким чином стимулюється його професійне зростання. При цьому військовослужбовець з вищим рейтингом відповідає за навчання і виховання (наставництво) менш досвідченого товариша по службі.

Одним із провідних напрямів виховної роботи в американських ЗС є морально-етичне виховання військовослужбовців, яке характеризується наступними особливостями. По-перше, воно носить яскраво виражену релігійну спрямованість. Морально-етичне виховання особового складу здійснюється на таких загальних принципах релігії, як: не заподіюй людям болю тим, від чого тобі боляче самому; не роби для них зла, роби для людей те, що зробив би для самого себе тощо.

По-друге, морально-етичне виховання військовослужбовців ґрунтується на фундаментальних загальнолюдських цінностях з урахуванням специфіки військової професії, таких, як честь, чесність, мужність, самовідданість, вірність військовому обов’язку і ін. Ці цінності закріплені у Військовій присязі, Етичному кодексі ЗС США й інших нормативних документах.

Аналіз військових джерел США показує: останнім часом особлива увага в американській армії приділяється морально-етичному вихованню офіцерського складу. При цьому акцент робиться на вихованні в офіцерів честі і гідності. “Я переконаний, – пише полковник ВПС США М. Уейкін у статті “Етика командування – 2”, що честь – це фундаментальна чеснота для воєначальників, якщо вони хочуть успішно розвивати у своїх підлеглих відчуття вірності і покори”. На думку військового командування США, офіцер повинен бути виключно чесним і щирим. На формування цих якостей націлений і військово-педагогічний процес в американських військово-навчальних закладах. Наприклад, у Клятві честі Академії ВПС США йдеться: “Ми не брехатимемо і не обдурюватимемо або не терпітимемо тих, хто бреше або одурює. Понад те, я зобов’язуюся виконати свій обов’язок і жити чесно, та допоможе мені Господь!”.

Виявляючи постійну турботу про підвищення дієвості морально-етичного виховання військовослужбовців, військове командування США вживає енергійних заходів щодо вдосконалення “етичної підготовки” офіцерів. З цією метою у військах створений спеціальний Центр підготовки командного складу у Форт-Лівенворт (штат Канзас) і включений розділ “Професійна етика військовослужбовців Сухопутних військ” у Польовий статут FМ-22-100 “Військове керівництво”. Військові ЗМІ США повідомляють, що “навчальна програма Центру будується на аналізі конкретних ситуацій з упором на ролеве моделювання, що дозволяє враховувати рівень підготовки слухачів і перевіряти розуміння ними питань етики в ході дискусій. Крім того, Центр є ініціатором розробки і введення навчальних програм з етики у всіх підрозділах ЗС”.

Важливе значення в американських ЗС надається вихованню в особового складу полоненостійкості. З цією метою здійснюється планомірна підготовка військовослужбовців, що направлена на засвоєння правил поведінки в полоні у ворога. Ця робота будується, перш за все, на основі Кодексу поведінки військовополонених. Велика увага приділяється роз’ясненню особовому складу відповідальності за порушення тієї або іншої статті Кодексу: надання допомоги ворогові; участь у злочинних змовах; підбурювання або спроба підбурювання до непокори старшим за званням тощо. Особлива увага приділяється суворому дотриманню нерідко порушуваної статті 5, яка свідчить: “Я не зроблю жодної усної або письмової заяви, що є зрадницькою по відношенню до моєї країни і її союзників або зашкодить їх справі”. Тим американським військовополоненим, які вже не мають більше сил чинити опір у полоні, рекомендується “тимчасово відступити”, тобто піти на незначні поступки своїм тюремникам. З тим, щоб звести до мінімуму успіх ворога, їх учать “...писати або вимовляти слова неправильно, так, щоб будь-який американець, читаючи або слухаючи подібне, відразу зрозумів, що воно було зроблене під тиском”. Все це свідчить про те, що виховна робота у ЗС США носить яскраво виражений конкретний, практичний характер і націлена, перш за все, на підготовку військовослужбовців до ведення бойових дій.

Як відомо, “тема полону” в пострадянському суспільстві найчастіше традиційно замовчувалася. Проте досвід ведення бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в Афганістані, „гарячих точках” СНД тощо показав, що в армії назріла необхідність розробки детальної “технології” поведінки солдатів й офіцерів в полоні у ворога, продуманої системи виховної роботи з формування в особового складу високої полоненостійкості.

Одним з основних напрямів виховної роботи в американських ЗС виступає організація здорового способу життя військовослужбовців. З цією метою особлива увага приділяється реалізації програми профілактики алкоголізму і наркоманії. Вона складається із чотирьох частин: 1) медичний контроль (проведення медоглядів раз на три місяці, вибіркових урологічних тестів на кокаїн, марихуану, опіум, амфетамін, транквілізатори, ЛСД, алкоголь); 2) освітня частина (військовослужбовці відвідують заняття, де їм розповідають про шкоду алкоголю і наркотиків, про можливі наслідки їх вживання для здоров’я, працездатності організму); 3) реабілітація тих військовослужбовців, у яких є проблеми, пов’язані з алкоголізмом і наркоманією (у кожному з’єднанні існують консультаційні центри, в яких працюють цивільні психологи з вченими ступенями і званнями); 4) звільнення військовослужбовців із ЗС (як правило, звільненню з армії підлягають ті військовослужбовці, які були помічені на службі у вживанні наркотиків і алкоголю більше двох разів). Слід підкреслити, що хоча військове командування і визнає за можливе вживання алкоголю поза службою, проте основні зусилля у виховній роботі з особовим складом зосереджуються на проведенні антиалкогольної пропаганди. З цією метою вносяться корективи в керівні військові документи. Наприклад, у нове доповнення до Статуту Сухопутних військ США 600-85 включений план заходів щодо створення “культури нейтрального відношення до алкоголю”. Ось тільки деякі витяги з цього плану: забороняється всіляка пропаганда, що створює видимість схвалення споживання алкогольних напоїв на офіційних прийомах і вечорах; забороняється проведення будь-яких заходів, головною метою яких є споживання алкогольних напоїв; забороняється використання алкогольних напоїв як призів чи нагороди; чергові офіцери повинні перевіряти кожен заклад (кафе, ресторан), щоб переконатися у дотриманні там військовими заходів з контролю за споживанням алкоголю.

Виключно важливе місце в системі підготовки військовослужбовців США відводиться фізичному вихованню особового складу. З цією метою з середини 1980-х рр. в американських ЗС здійснюється програма забезпечення відповідності фізичного розвитку військовослужбовців вимогам, що висуваються до них. Фізичний стан військовослужбовців визначається їх здатністю виконати певний комплекс фізичних вправ за нормативами. Наприклад, для жінок, що навчаються у навчальному центрі Сухопутних військ Форт-Беннінг, необхідно зробити 60 віджимань на руках за 2 хв. Перевірка фізичної підготовки військовослужбовців проводиться, як правило, раз на 6 місяців. Велика увага в американських ЗС приділяється контролю ваги особового складу. Так, у настанові Міністерства оборони США FМ 600-9 “Програма контролю ваги особового складу” наголошується, що кількість жиру в тілі для чоловіків не повинно перевищувати 24%, а для жінок – 32%. Оптимальними ж показниками є 20 і 26% відповідно. У ВМС використовується формула, що включає результати росту, обхвату живота і шиї у чоловіків, а також росту, окружності зап’ястя, стегон і шиї у жінок.

Дослідження системи виховання американських військовослужбовців припускає визначення загальних напрямів її розвитку. Це сприяє глибшому з’ясуванню суті змін, що відбуваються в ній. Проведений аналіз дозволяє виявити наступні основні тенденції розвитку системи виховання особового складу ЗС США.

По-перше, посилення практичної спрямованості виховної роботи з військовослужбовцями. Командири всіх ступенів та їх “помічники” по роботі з особовим складом перш за все націлені на формування у підлеглих високих військово-професійних якостей. Ця робота в кожному виді ЗС проводиться під певними девізами: “Будьте тим, ким ви можете бути” (Сухопутні війська), “Гордість і професіоналізм” (ВМС), “Мета понад усе”, “Завжди вірні” (Корпус морської піхоти) тощо.

По-друге, зростаюча ідеологізація і гуманізація процесу виховання особового складу. Найяскравіше ця тенденція виявляється у формуванні військовим командуванням США стереотипів “образу ворога” (наприклад, “терористи”) у свідомості своїх солдатів і офіцерів у міру змін, що відбуваються у світі, у визнанні американського військовослужбовця як особи зі всіма людськими потребами, у вихованні його на загальнолюдських цінностях.

По-третє, посилення профілактичної спрямованості виховної роботи з викорінення негативних явищ у ЗС. У повсякденній виховній діяльності командирів, військових капеланів й інших посадовців увага приділяється запобіганню серед підлеглих алкоголізму, наркоманії, самогубств й інших негативних явищ. До цієї роботи притягуються медики, психологи, юристи і інші фахівці.

По-четверте, зміцнення матеріально-технічної бази виховної роботи з військовослужбовцями, цивільним персоналом ЗС і членами їх сімей (постачання частин і підрозділів новітніми технічними засобами пропаганди, наприклад, забезпечення всіх кораблів ВМС відеотеками; широке використання в телебаченні і радіомовленні каналів космічного зв’язку, збільшення обсягів випуску військово-періодичного друку тощо).

Ця тенденція виявляється, перш за все, у тому, що в роботі з особовим складом військове командування США акцентує більшу увагу не на організації прямого (вербального) виховного впливу (за допомогою слів), а на створенні таких умов життєдіяльності військовослужбовців, які б максимально стимулювали у них виключно добросовісне і самовіддане відношення до виконання своїх військово-професійних обов’язків, посилення соціальної спрямованості виховної роботи з військовослужбовцями (висока оплата військової служби, отримання освіти за рахунок МО, реальна турбота про сім’ї військовослужбовців тощо).

Отже, ці тенденції свідчать про те, що основна домінанта у визначенні змісту роботи з людиною в американській армії все більше переміщується у площину поваги до особистості, визнання її цінностей. При цьому розвиток особистості не тільки декларується, але й активно стимулюється шляхом раціонального поєднання зусиль командування, з одного боку, щодо підтримання морально-правового статусу військовослужбовця в колективі, із другого − створення матеріально-пільгових умов для його самовдосконалення.

Аналіз показує, що найбільш сильні сторони системи виховання американських військовослужбовців полягають у наступному:

- в її чітко вираженій соціальній, практичній і профілактичній спрямованості;

- спрямованості виховних зусиль командування, перш за все, на створення комфортного духовного і професійного функціонування особистості військовослужбовця;

- гнучкому, ненав’язливому характері виховних впливів командирів і їх „помічників” на підлеглих з опорою на шанобливе відношення до них як до особистостей;

- орієнтації виховної діяльності всіх посадових осіб на індивідуальну роботу з кожним військовослужбовцем;

- вмілому використанні командуванням традицій і звичаїв американського способу життя, матеріальної зацікавленості;

- широкому використанні цивільних спеціалістів із різних галузей у вихованні військовослужбовців (психології, соціології, політології, літератури тощо);

- використанні у вихованні особового складу всього науково-технічного арсеналу, всіх засобів масової інформації, новітніх досягнень науки;

- в участі у вихованні військовослужбовців державних органів, громадських організацій, спеціальних науково-дослідних центрів, навчальних закладів, церкви.

Все це свідчить про те, що виховна діяльність командування, фахівців із роботи з особовим складом ЗС США носить цілеспрямований, багатоплановий характер. Вона робить істотний вплив на морально-психологічний стан американських військовослужбовців. Як показує практика, сильними сторонами морального духу особового складу ЗС США є:

- високий рівень особистої професійної підготовки переважної більшості військовослужбовців і постійне прагнення до його підвищення;

- переконаність американських військовослужбовців у винятковості соціально-економічного ладу в США і готовність до його захисту;

- гордість військовослужбовців за належність до своєї країни й її ЗС;

- прихильність до традицій ЗС і своєї частини;

- упевненість у своїй зброї, неперевершеній американській бойовій техніці;

- “військовий прагматизм”, винахідливість, технічна культура, висока спортивна підготовленість;

- психологічна готовність до початку бойових дій.

Проведений аналіз дозволяє визначити і деякі уразливі сторони системи виховання американських військовослужбовців. В їх числі виділяються:

- надмірна захопленість матеріальним стимулюванням НП шкоду морально-етичному вихованню особового складу. На практиці це нерідко виливається в окремі випадки прояву негативної поведінки солдата-найманця в самих гірших формах;

- акцентування уваги у процесі виховання на формування і розвиток “сильної особистості” в ущерб колективізму в підрозділі і частині. Нерідко це призводить до прояву крайніх форм індивідуалізму, що викликає стурбованість у командування;

- суперечливий характер окремих аргументів і тез, що використовуються у виховній роботі.

Відповідно слабкі сторони морального духу американських військ складають:

- моральна нестійкість частини військовослужбовців (зловживання алкоголем, наркотиками, сексуальні збочення);

- недостатньо здоровий морально-психологічний клімат у ряді підрозділів і частин (наявність расових забобонів, прояв крайніх форм індивідуалізму та егоїзму, кар’єризм, відчуженість, напруженість у взаєминах);

- зневага до супротивника, переоцінка своїх сил;

- переважання матеріальної зацікавленості під час вступу на військову службу тощо.

Зрозуміло, слабкі сторони системи виховання американських військовослужбовців не можна не брати до уваги при оцінці її ефективності. В той же час недопустима й їх абсолютизація. В цілому існуюча система підготовки особового складу в американських ЗС відповідає сучасним вимогам командування США.

Аналіз показує, що на відміну від американських ЗС виховання в арміях інших зарубіжних країн має деякі особливості.

Специфіка виховання в Бундесвері. Як відомо, виховання в армії ФРН реалізується на основі концепції “внутрішнього керівництва”. Її психолого-педагогічний сенс полягає в формуванні у військовослужбовців достатньо міцної мотивації для якісного виконання ними своїх завдань. Це забезпечується роботою, направленою на досягнення:

- високого ступеня інтеграції ЗС і кожного військовослужбовця в цивільне суспільство;

- гарантії пошани, особистої гідності військовослужбовців і забезпечення гуманних відносин у підрозділах;

- відлагодженої системи забезпечення військовослужбовців всім необхідним, матеріального і морального стимулювання, соціального і правового захисту;

- міцних знань посадовців в області психології і педагогіки.

У цілому для виховного процесу в німецькій армії характерні наступні відмітні ознаки:

- закріплення у свідомості військовослужбовців “комплексу провини” за злочини німецького фашизму в роки Другої світової війни;

- формування німецького військовослужбовця як носія гуманістичних ідей нової Німеччини, вільної від проявів тоталітаризму, країни розвиненої демократії і гаранта мирного співжиття багатьох національностей у рамках єдиної німецької держави;

- цілеспрямована робота з особовим складом щодо недопущення реваншизму й інших антилюдських проявів;

- розвиток ідей німецької пунктуальності, обов’язковості, надійності і високої культури праці.

Дослідження інформації дозволяє виявити й своєрідні риси виховного процесу в ЗС Сполученого Королівства Великої Британії. У сучасних умовах він направлений, перш за все, на рішення таких завдань:

- не допустити розповсюдження серед особового складу настроїв пацифізму у зв’язку із змінами, що відбуваються в світі;

- переконати військовослужбовців у необхідності сильного ядерного потенціалу;

- підсилити акцент на пропаганді “світової ролі” британських ЗС, їх особливій “місії” в Західній Європі.

У загальному плані специфіка виховання англійських військовослужбовців виявляється:

- у формуванні в особового складу гордості за приналежність до ЗС Великобританії як світової морської держави і центру Великої співдружності націй, що зберігає багатовікові традиції;

- у вихованні військового персоналу на ідеях монархізму, відданості королеві;

- у посиленій пропаганді традицій військ колишньої колоніальної імперії;

- в схильності до традиційних методів і форм виховання, хоча й упроваджуються прогресивні підходи до роботи з особовим складом, апробовані в інших країнах НАТО.

На наш погляд, на особливу увагу заслуговує й аналіз системи виховання в армії Франції. Вона характеризується наступними особливостями:

- в основі виховання військовослужбовців лежить ідея “Великої Франції” ( – голлізма (голлізм − від імені лідера французької нації Шарля де Голля);

- формування у особового складу відчуття особливої місії воїна-француза щодо вирішення проблем дружніх країн.

Отже, в сучасних арміях зарубіжних країн накопичений значний досвід підготовки особового складу. Зрозуміло, він може бути використаний в управлінській діяльності командирів (начальників) ЗС України в сучасних умовах. Проте при цьому не можна допустити його “сліпого копіювання”, без урахування історичних, економічних, соціальних, національних особливостей і традицій становлення і розвитку ЗС України.

Розглянемо деякі проблеми взаємин військовослужбовців за кордоном на основі інформації закордонної преси та мережі Інтернет.

Зарубіжні військові фахівці стверджують, що традиції “дідівщини” мають давню історію, що йде корінням в стародавні обряди (пов’язані або з якоюсь подією і переходом у нову якість або прагненням підкреслити свою перевагу) і властиві чи не всім відособленим і заснованим на підпорядкованості формам спілкування людей, особливо серед осіб чоловічої статі. Факти так званих нестатутних відносин, зокрема знущань одних військовослужбовців над іншими, мають місце в багатьох арміях світу. У ряді випадків такі “відносини” призводять до тяжких наслідків.

Наприклад, розглянемо деякі проблеми взаємин військовослужбовців, що мають місце в бундесвері.

У Німеччині армія є прикладом законослухняного і наскрізь прозорого соціального інституту, в якому все впорядковано до дрібниць. Проте в кінці січня 2006 року уповноважений бундестагу (законодавчого органу Німеччини) з питань бундесверу Райнхольд Роббе опублікував на 68 сторінках звіт. У ньому, зокрема, наголошується, що в 2004 році військовослужбовці німецької армії подали 6154 скарги на дії товаришів по службі, які підпадають під визначення “нестатутні відносини” або порушення конституційних прав військовослужбовців. В більшості випадків скарги були викликані проявами гомофобії (неприязне відношення до рівного), а також випадами праворадикального і расистського характеру.

Але були зафіксовані й більш драматичні епізоди. Один з них відбувся під час бойової стрільби у федеральній землі Північна Рейн-Вестфалія. Під час навчань єфрейтор розстріляв офіцера і потім покінчив життя самогубством. Проте розслідування справи не було доведене до кінця, оскільки слідство не мало у своєму розпорядженні інформації про можливі конфлікти між жертвами. У серпні 2004 року суд м. Ганновер за побиття товаришів по службі засудив до 11 місяців умовно фельдфебеля однієї з військових частин, дислокованої у федеральній землі Нижня Саксонія. У підрозділі цієї частини група солдатів у стані алкогольного сп’яніння розважалася так званою грою в нирки. Її суть зводилася до того, що учасники “гри” били чим попало під руки один одного по нирках, намагаючись при цьому довести свою витривалість. В результаті один із претендентів на звання “найміцнішого хлопця взводу” потрапив у госпіталь із розривом селезінки, де йому зробили операцію, а потім за станом здоров’я він був демобілізований із ЗС.

В іншій частині два єфрейтори потрапили на гауптвахту за знущання з новобранця, обличчя якого вони мазали кремом для гоління, повчаючи “слухатися старших”.

Представник міністерства оборони ФРН повідомив, що командирам підрозділів нерідко доводиться присікати спроби етнічних німців з колишніх республік СРСР насадити в бундесвері “дідівські” традиції і звичаї російської армії. Досі у вигляді покарання до новоявлених “дідів” бундесверу застосовувалися лише заходи адміністративної дії.

Відповідні служби бундесверу надають новобранцям практичні поради (зокрема, що поміщаються в Інтернеті на сайті міністерства оборони), як діяти у разі нестатутних відносин. Головна рекомендація полягає в тому, що будь-яке порушення повинне стати надбанням гласності. У випадках зневаги законними правами німецьких солдатів військовослужбовцям дозволено ігнорувати субординацію і звертатися зі скаргою до начальника будь-якого рангу аж до міністра оборони, а також у поліцію, органи юстиції, до армійських священиків. Солдат може скаржитися безпосередньо генеральному інспекторові ЗС, у німецький союз військовослужбовців бундесверу (свого роду “армійська профспілка”) або уповноваженому бундестагу у справах військовослужбовців (цивільний службовець), який здійснює нагляд за дотриманням прав людини в армії. Солдатам відомо, що згідно з статутом вони правомочні відмовитися від виконання наказів, якщо ці накази зневажають права людини і є протизаконними. У бундесвері з 1950-х років діє правило, відповідно до якого командир не має права навіть торкатися до підлеглих без їх на те згоди. Наприклад, поправити протигаз на голові солдата, або неохайність у формі одягу командир може, тільки заздалегідь запитавши дозвіл у підлеглого.

У кінці 2004 року армійська ідилія у ФРН була затьмарена серйозними проблемами у зв’язку з нестатутними відносинами в деяких підрозділах бундесверу. У розпорядження співробітників німецької прокуратури потрапили 88 фотознімків, на яких з0ображені сцени знущань офіцерів бундесверу над молодими солдатами. На знімках чітко видно, як офіцери зв’язують і б’ють новобранців. Ряд молодших офіцерів у рамках підготовки новобранців до служби в “гарячих точках” провели “навчання” з метою ознайомлення підлеглих з умовами захоплення заручників. Скандал вибухнув після того, як декілька офіцерів у навчальному центрі м. Кесфельд (федеральна земля Північна Рейн-Вестфалія) “для зміцнення волі” новобранців приковували їх ланцюгами в душових кабінах, обливали холодною водою, застосовували тортури електричним струмом і використовували інші форми “допитів з пристрастю”. Винні позбавлені права носити військову форму, усунені від виконання службових обов’язків. Слідчі допитали більше 300 свідків. Вісім обвинувачених визнали факти знущань, але послалися на добровільну згоду всіх учасників на акцію“екзекуції”. Останню крапку в цій історії покликаний поставити суд м. Мюнстер. Але кінця процесу не видно.

Експерти вважають, що розгляд буде тривалим. Як пом’якшувальні обставини, суд взяв до уваги заяви постраждалих про те, що вони добровільно дали згоду на подібне “випробування волі”. За правилами “гри” вони у будь-який момент могли зупинити катування. Для цього їм було досить вимовити обумовлене “кодове слово”. Такою можливістю скористався лише один солдат. Останні вирішили пройти випробування до кінця.

Розкрилися факти знущань офіцерів над призовниками в навчальному таборі в м. Нінбург під час імітації сцен захоплення заручників. Слід зазначити, що про зловживання офіцерів службовим положенням у цій навчальній частині її керівництво само повідомило вище керівництво. За даним фактом Петеру Штруку, який у той час займав пост міністра оборони ФРН, довелося негайно давати пояснення комісії бундестагу з оборони. Підозрювані в перевищенні повноважень були також усунені від виконання службових обов’язків і позбавлені права носити військову форму. Потім П. Штрук виступив з телезверненням до всіх військовослужбовців та їх родичів. Міністр наполегливо просив їх негайно інформувати керівництво армії про всі аналогічні інциденти. П.Штрук завірив, що всі порушення в армії будуть переслідуватимуться у кримінальному порядку, а винні – звільнятися з бундесверу.

“Підготовка до чинення фізичного і морального тиску на військовослужбовців є складовою частиною обов’язкових програм навчання ряду бойових підрозділів бундесверу”, – відзначав німецький тижневик “Цайт”. Проте ці “вправи не повинні служити засобом приниження гідності військовослужбовців”. “Гідність людини є недоторканою. Її пошана і захист – обов’язок всіх органів державної влади”, говориться в Конституції ФРН. Німецькі закони забороняють не тільки застосовувати тортури, але і загрожувати подібними насильницькими діями з метою примушення до дачі свідчень. За застосування допитів із тортурами або будь-якої психологічної дії в процесі дізнання Кримінальний кодекс ФРН передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до п’яти років.

Деякі проблеми виникали спочатку у тих, хто переселився до Німеччини з СРСР. Виявилася цікава закономірність: найбільшу настороженість і навіть агресивність виявляють призовники, батьки яких пройшли школу „дідівщини” в радянській і пострадянській армії. Згадуючи власний суворий досвід, вони націлювали синів на неминучість конфліктів в армійському середовищі і на необхідність завдавати “попереджуючого удару” якомога рішучіше і швидше. З часом, правда, саме “росіяни” почали називати службу в бундесвері “курортною”. Адже при всій інтенсивності навчання і високій вимогливості до бойових показників сучасний німецький солдат повинен ходити в строю всього дев’ять місяців. Його відпускають додому на всі вихідні і свята, він отримує солідне грошове забезпечення, хороше харчування і живе в двох- або чотиримісній кімнаті з душем і туалетом.

За офіційними даними “для друку” в сухопутних військах США існує достатньо жорстка муштра новобранців, але “дідівщини” немає. За повідомленнями громадських організацій, швидше за все окремі випадки мають місце, але це не системне знущання старших над молодшими, а утиск конкретних людей з якихось специфічних причинах. За законами США, трибуналом повинне закінчуватися рукоприкладство по відношенню до підлеглих, а також здирництво. У першому випадку повинні судити за “використання фізичного насильства”, а в другому – за “хабарництво”. При звинувачувальному вироку винному загрожує звичайна в’язниця, причому по закінченні покарання повернутися на військову службу неможливо.

Відсутність „дідівщини” в Сухопутних військах, на думку американських фахівців, пояснюється декількома чинниками. На перше місце ставиться професіоналізм сержантського складу і принцип комплектування ЗС на добровільних засадах. В армії США вже майже 40 років служать тільки контрактники (конгрес Сполучених Штатів відмінив призов на службу після непопулярної серед молоді війни у В’єтнамі). Відтоді охочий служити підписує контракт строком від двох до шести років, в якому обумовлюються його права і обов’язки. Що стосується ВМС США, то до 1997 року існував ритуал посвячення під назвою “Нептун”, коли матроси з досвідом служби відзначали перший перетин екватора “салагами”. Останніх примушували надягати рвані бушлати, поїдати відходи, виконувати безглузду, принизливу роботу. У завершальній частині ритуалу “посвячувані” повинні були проповзти по палубі, вимазаній блювотною масою, а потім вони ж повинні цю палубу віддраювати. Ритуал був офіційно заборонений після запиту в конгрес США. Недавно в електронних ЗМІ відмічений такий факт: матрос (що недавно звільнився з ВМС) повідомляє, що йому траплялося бачити, як на кораблі, де він служив, матросів “обмотували ізоляційною стрічкою, підвішували до стелі і били”.

У ЗС США в 2005 році майже на 40% зросло число скарг від військовослужбовців, що піддалися сексуальному насильству. Це визнав Пентагон, опублікувавши в середині березня 2006 року відповідну доповідь, в якій наголошується, що в 2005 році було зафіксовано 2374 випадки сексуального насильства в порівнянні з 1700 в попередній період (зростання майже 40%). Як відзначив офіційний представник військового відомства Р. Каплан, не можна рахувати цю статистику повністю достовірною, оскільки з червня 2005 року в ЗС діє програма, направлена на те, щоб жертви насильства не приховували того, що відбулося. Згідно з цією програмою постраждалі військовослужбовці, які не бажають з цього або іншого приводу розголошувати, що трапилося, можуть звертатися за допомогою (психологічною або медичною) до спеціально призначених у частини координаторів. Пентагон вже підготував і направив у війська понад 1 тис. вказаних фахівців. У разі звернення скарга фіксується, але слідчі заходи не починаються. В той же час у жертви залишається право на розслідування і покарання винного пізніше. Цим правом скористалися близько 25% осіб із 435, що звернулися до координаторів. По даним , приведеними представником міністерства оборони, до кінця 2005 року вдалося закінчити кримінальні розслідування за 1386 зверненнями. Відносно більше 800 підозрюваних справи були закриті на різних підставах, зокрема через нестачу доказів. 79 чоловік постали перед військовим трибуналом, 104 були звільнені, 91 отримав дисциплінарні стягнення, останні чекають закінчення розгляду.

Надбанням преси свого часу став скандал, що вибухнув в академії ВПС США. Були опубліковані витяги з доповіді експертів Пентагону, в якому зазначалося, що командування академії в масовому порядку ігнорувало повідомлення жінок-військовослужбовців щодо утисків і сексуальних домагань товаришів по службі. У звіт міністрові оборони США Дональду Рамсфельду (на грудень 2004 року вказується, що в академії ВПС упродовж щонайменше десяти років командування відмовлялося визнавати серйозність проблем, що виникли, і починати розгляди із застосуванням адекватних заходів. Зрештою це призвело до того, що майже 25% кадетів-чоловіків вважали, що жінок в академію не повинні приймати, а ті, хто є в розташуванні даного навчального закладу, зовсім не вважаються їхніми товаришами по службі. Тим часом жінок-курсантів приймають в академію вже чверть століття. Як повідомляється в звіті, лише за 2004 рік тільки в академії 150 жінок-військовослужбовців посилали скарги про сексуальні домагання в період з 1993 по 2003 рік. При цьому багато хто стверджував, що командування наполегливо ігнорувало їх або навіть карало тих, хто скаржився. У пресі наголошувалося, що незабаром після того, як про подібні скандали стало відомо, все вище керівництво академії було переведено на інші місця служби. Служба внутрішніх розслідувань Пентагону прийшла до висновку, що жертви насильства й інших форм нестатутних відносин у ЗС часто страждають через відсутність підтримки з боку командування і слідчих, що займалися їх справами.

Мають місце випадки нестатутних відносин і в британській армії. Один з останніх відомих відбувся наприкінці 2005 року. Один 17-річний новобранець згодом розповідав, що два місяці знущань закінчилися для нього звірячим побиттям з боку 25-річного капрала, в результаті якого молодий солдат трохи не осліпнув. Рукоприкладство відбулося на базі Кеттерік в Північному Йоркширі. Як переказують розповідь батька новобранця (він за національністю індієць) британські ЗМІ, капрал побив його сина ногами і придавив йому голову. В результаті солдат отримав поріз віка і розрив слізної протоки. Представникам ЗМІ сам новобранець повідомив такі подробиці: “Був останній день основного курсу навчання. Я заряджав гвинтівку, коли капрал, лаючись, підбіг до мене і ногами наступив мені на голову. Вістря магазина увійшло мені в око. Я відчув, як щось величезне входить мені в голову, – розповів він. Я – закричав: “Моє око, моє око, я осліпнув!”, але він схопив мене за шию і продовжував бити ногами”, – додав хлопець. Колега, що знаходився на місці, відтягнув капрала, що розбушувався. Новобранець говорить, що знущання почалися після того, як він помістив у себе поряд з ліжком фотографії своїх братів, сестри і батька.

Капрал був усунений від служби, по відношенню до нього було заведено кримінальну справу. Раніше на цій же базі було почато розслідування після появи відео, на якому були відображені факти „дідівщини”. На плівці було видно, як старослуживі надягали новобранцям на голову ковпаки і примушували приймати принизливі пози.

Майбутні канадські десантники перші півроку повністю подібні до ізгоїв – над ними можуть знущатися всі, кому тільки не ліньки. Один з тих, хто пройшов “відбір”, пізніше так розповідав про це: “Розумієте, коли приходиш в командос, ти не просто новачок, ти – “хріновий новачок”, і так перші півроку. Ніхто з тобою не розмовляє, у тебе немає друзів, просто робиш, що накажуть. Хто б не наказав – все робиш. Хто хоче потрапити в команду, ті з шкіри лізуть, щоб догодити”. Під час обряду посвячення ці самі командос повинні їсти хліб, на який самі ж тільки що помочилися... Офіцери ж подібні методи виховання всіляко заохочують.

У Скандинавських країнах комплектування здійснюється за призовом. Проте потрапити на термінову службу молодій людині непросто. Віддати обов’язок батьківщині вдається лише кращим. Армії цих країн сильно скоротилися після розпаду Радянського Союзу й офіційного визнання “відсутності загрози нападу зовні”. Проте принципи залишилися тими ж, і 18-річні скандинави справно отримують повістки з наказом з’явитися на збірні пункти. Але там їх чекає жорстка конкуренція. У Норвегії, наприклад, з тих, хто отримав повістку залишається близько половини “обраних”. Такий же суворий відсів і в Швеції, якій щорічно потрібно всього 8 тис. новобранців. Адже служба в армії дає багато переваг – від надходження без конкурсу в престижні ВНЗ до значної матеріальної підтримки, тому встати в стрій мріє значно більше хлопців, ніж потрібно.

Проте і на тлі загального скандинавського благополуччя зустрічаються темні плями. Рік тому, наприклад, був засуджений (і інформація про нього опублікована у всіх шведських газетах) 23-річний фенрик (нижчий офіцерський чин), звинувачений у масових знущаннях. Вищезазначений військовослужбовець примушував новобранців віджиматися, вимовляючи при цьому: “Пробачте мене, Бог, король і батьківщина, за те, що я поганий солдат”.

Гострою проблемою залишається необхідність захисту найбільш схильних до принижень категорій військовослужбовців – жінок і чоловіків нетрадиційної орієнтації (шлюби останніх у цих країнах офіційно дозволені). Із жінками, за повідомленнями ЗМІ, ситуація зараз поліпшується – кількість скарг різко скоротилася. Проте, згідно з даними опитувань, 23% з них хоч раз за час служби все ж таки піддавалися приниженням. Ображають жінок-солдатів-добровольців (для них служба необов’язкова), перш за все, зухвалими жестами, вільними висловами, а також спробами фізичної близькості в затишних місцях. Чоловіки нетрадиційної орієнтації скаржаться, в основному, на молодших командирів, які часто підкреслюють, що такі солдати – слабаки, дозволяючи собі усмішки із сумнівними висловлюваннями на їхню адресу. “Нетрадиційників” дратує і сміх за спиною без видимої причини. Крім того, товариші часто відкрито норовлять застати зненацька закоханих один в одного “вояків”, пишуть місцеві газети.

Призовники іноземного походження, що проходять термінову службу в ЗС Фінляндії, нерідко стикаються з принизливим зверненням і дискримінацією. Такі факти стали надбанням гласності в результаті опитувань, проведених незалежними соціологічними групами. Майже 30% респондентів визнали, що корінні фіни, що проходять службу, здійснюють дискримінаційні дії відносно солдатів іноземного походження.

У Фінляндії існує розвинена система загальної військової повинності. Все чоловіче населення країни у віці від 19 до 28 і всі особи, що отримали її громадянство у віці до 28 років, підлягають призову. Це відноситься і до тих, хто має подвійне громадянство. За статистикою, близько 80% осіб призовного віку призиваються в ряди національних сил оборони, трохи більше 10% звільняються від служби за станом здоров’я і ще приблизно 7% вибирають альтернативну службу.

Представники генерального штабу армії Фінляндії також визнають наявність фактів нестатутних відносин, проте вважають, що в армії дискримінація виявляється такою же мірою, як і у фінському суспільстві в цілому. Проте генштаб заявив, що це ганебне явище викорінюватиметься.

У Війську Польському основний упор зроблений на професійну армію. Але донині діє і загальний військовий обов’язок (терміном 9 місяців).

У прес-службі міністерства оборони Польщі кореспондента місцевої газети, що порушив питання про нестатутні взаємовідносини, зрозуміли не відразу. Довелося роз’яснювати “на пальцях”. Відповідь була, природно, негативною. Такої ж думки дотримуються і молоді польські військові, з якими кореспондентам вдалося поговорити на цю тему. Ті, що служили в 70–80-х роках ХХ століття, згадують щось подібне до “дідівщини”. Наприклад, в автобатальйонах практикувалися “нічні водіння” – повзання під ліжками з тазом, повним води.

Примітно, що в цій країні в мирний час набір рекрутів на дійсну службу проводить міністерство внутрішніх справ. Відповідальним за призов на своїй території, крім воєнкома, є староста повіту (району) – війт. Молода людина призовного віку, помічена в “активному прагненні уникнути служби в рядах Війська Польського” – це офіційне формулювання, – відразу викреслюється із списку потенційних призовників.

В армії Сербії і Чорногорії молодих солдатів називають “ящерами” або “фазанами”, а старших за призовом – “ковбанями”. Проте переваги старших обмежуються, в основному, частішими і тривалішими звільненнями, можливістю не лягати спати після відбою і необмежений час дивитися телебачення і відео в казармі. Разом з тим службові обов’язки всі солдати сербської армії виконують на загальних підставах. Міжособистісні суперечки в казармі, які, зрозуміло, виникають, вирішуються за допомогою дуелей у форматі “один на один”, а решта військовослужбовців грає роль спостерігачів, які не дозволяють тим, хто б’ється, калічити один одного. Конфлікти між військовими відбуваються зовсім не на основі протистояння “дідів” і “молодих”, а на ґрунті суперництва різних родів військ. Найвідомішим інцидентом подібного роду стала масова бійка солдатів 63 парашутнодесантної бригади Сухопутних військ ЗС країни з військовими поліцейськими в 2003 році, переможцями з якої вийшли десантники. При цьому, за словами національних військових психологів, злочинність у казармах сербських ЗС знаходиться “на прийнятному рівні” – за останніх 10 років небойові втрати у Війську Сербії і Чорногорії склали всього 57 чоловік.

З “дідівщиною” в різні часи стикалися ЗС багатьох країн світу. Виникненню подібного явища, зазвичай, сприяють декілька причин. Але там, де послідовно проводиться цілеспрямована різнопланова робота, де висока позитивна роль молодших командирів, військовому керівництву вдається притинати це зло на корені, в інших же випадках йдуть нескінченні розмови про необхідність “боротьби за оздоровлення” психологічного клімату в армії.