3.3. Методи виховання військовослужбовців: поняття та класифікація

3.3.1. Поняття про методи виховання військовослужбовців

3.3.2. Класифікація методів виховання військовослужбовців

3.3.3. Військове середовище як зміст методів опосередкованого виховного впливу

3.3.4. Методика індивідуально-виховної роботи офіцера (сержанта)

Ключові слова та терміни

Методи виховання військовослужбовців, безпосередній виховний вплив, опосередкований виховний вплив, індивідуально-виховна робота.

3.3.1. Поняття про методи виховання військовослужбовців

Серед основних умов, які визначають ефективність виховання військовослужбовців, особливе місце занімають методи виховання.

Академік С.У. Гончаренко у “Педагогічному словнику” наголошує: “Методи виховання – сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення”¹⁰.

Деякі автори під методом виховання розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям.

Інші методи пов’язують із цілями виховання. Наприклад, С.Г. Карпенчук визначає: “Цілі виховання можуть бути загальними і частковими. Оскільки часткові цілі виховання випливають із загальної мети формування особистості, можна на цій основі дати формулювання методу. Методи – це оптимальні підходи до ефективного розв’язання тих виховних завдань, які визначаються метою виховання”.

На думку професора В.В. Ягупова, найобґрунтованішими є підходи тих вчених, які методи виховання визначають як сукупність специфічних прийомів і способів виховної роботи для досягнення поставлених виховних цілей. Тому що, по-перше, їх не можна звести до шляхів чи оптимальних підходів виховання, які визначають тільки певні наміри та напрями виховної роботи, наприклад, фізичного чи морального. Напрями та методи виховної роботи – це різні речі, хоча вони знаходяться у діалектичному взаємозв’язку, тому що методи забезпечують практичне здійснення та ефективність відповідних напрямків виховання.

По-друге, характер взаємодії вихователя і вихованця визначається, власне, методами виховання, за допомогою яких перший здійснює певні виховні впливи на другого. Методи виховання – це сукупність однорідних виховних впливів із метою реалізації виховної мети, основною складовою якої є певний спосіб чи прийом. Про це влучно підкреслюють автори навчального посібника “Методика воспитательной работы”: “Методи педагогічного впливу – це не набір суто професійних засобів у руках людей, байдужих до долі своїх вихованців, ці методи – живі ставлення живих людей, об’єднаних одним колективом, одними прагненнями, спільною відповідальністю”.

По-третє, будь-який метод виховання – це сукупність складних виховних дій, яка передбачає застосування системи педагогічних заходів. Методи виховання – це, передусім, цілеспрямовано і змістовно організована діяльність. Кожен метод спрямований на вирішення специфічних виховних завдань, які обумовлені цілями виховання й особливостями вихованців. Сукупність однорідних методів виконують певні однорідні функції, і кожна група методів включає тільки властиві їй прийоми та способи виховних дій, за допомогою яких розв’язуються характерні для даної групи виховні завдання. Тільки системне застосування методів навчання дає суттєві ефекти у виховній діяльності в умовах збройних сил. Кожна група однорідних методів повинна мати конкретну виховну технологію, яка складається із сукупності послідовно виконуваних виховних мір і заходів. Для ефективного використання цієї технології вихователі мають опанувати дієву методику виховною роботи, тому що не має загальної технології виховання, а є конкретна, яка відповідає певній групі однорідних методів виховання і конкретним умовам, що склалися у даній виховній системі¹¹.

У навчальному посібнику “Основы военной психологии и педагогики” (1981 р.) визначено, що методи виховання – це сукупність засобів і прийомів однорідного педагогічного впливу на воїнів з метою формування у них необхідних якостей для виконання військового обов’язку. Основними методами виховання воїнів радянської армії військові педагоги О.В. Барабанщиков, В.П. Давидов та ін. визначили переконання, приклад, вправу, змагання, заохочення, критику і самокритику, примус.

Автори підручника “Военная педагогика” (2008 р.) розкривають педагогічну категорію “методи виховання” таким чином – це сукупність педагогічних прийомів і засобів однорідного впливу на свідомість, почуття і волю для досягнення визначених виховних цілей, формування і розвитку високих морально-бойових і психологічних якостей. Глибоке знання і вміле застосування методів виховання дозволяє успішно вирішувати завдання з формування як окремої особистості, так і військового колективу.

З точки зору українських військових педагогів (“Військове виховання: історія, теорія та методика” (2002 р.), категорія “методи виховання військовослужбовців” означає способи та прийоми спільної взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння останніми духовними та військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, нормами та правилами гідної поведінки, різнобічний розвиток їх особистості, формування у них загальнолюдських, національних і військово-професійних якостей, що визначені цілями військового виховання та необхідні для виконання службових обов’язків у мирний і воєнний час.

Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.

Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення педагогічних завдань.

Способи виховання – це конкретні форми організації життєдіяльності особового складу, які мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження.

Виникає питання: “Який варіант більш оптимальний для виховання особового складу ЗС України?”. Безперечно, кожен варіант має свої як позитивні аспекти, так і певні недоліки. Відповідь така: по-перше, що більш оптимально сприяє реалізації основних цілей виховання військовослужбовців та отримання ефективних результатів у виховному процесі; по-друге, що забезпечує оптимальну реалізацію виховних заходів в умовах ЗС України; по-третє, що більш відповідає завданням національного виховання і сучасним концепціям виховання українських військовослужбовців; по-четверте, що забезпечує ефективну методику виховної роботи з військовослужбовцями в умовах сьогодення.

Окрім цього, слід мати на увазі наступні аспекти методики виховання українських військовослужбовців. По-перше, методи виховання військовослужбовців мають складати струнку систему та створювати ефективну методику виховної роботи. Вони мають урахувати специфіку виховання військовослужбовців ЗС України. При цьому однорідні методи, напевно, мають об’єднуватися у певні групи та створювати певні методики виховання, наприклад, військово-професійні. По-друге, виховна робота з боку військового педагога полягає у здійсненні певних виховних впливів щодо особистості вихованця з метою досягнення поставлених виховних завдань. Власне, характер виховних впливів визначає стиль виховної діяльності офіцера (сержанта), зміст його педагогічного такту, гуманізує чи навпаки, формалізує взаємини між вихователем і вихованцем, спонукає останнього до активного самовиховання. По-третє, на жаль, більшість вищевикладених класифікацій методів виховання мають характер безпосереднього виховного впливу, недостатньо враховують внутрішні потенційні можливості вихованця, слабо формують мотиви самовиховання, не повною мірою використовують виховні можливості соціального середовища у війську. По-четверте, класифікувати методи виховання означає створити чітку систему прийомів і способів однорідних виховних впливів, яка, у свою чергу, складається з певних підсистем на основі характеру їх впливу на особистість воїна, із врахуванням вищевизначених зауважень. Ще А.С. Макаренко вважав, що ніякий педагогічний засіб, навіть загальноприйнятий, яким, звичайно, у нас вважається і наставляння, і пояснення, і бесіда, і суспільний вплив, не може бути визнаним завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб у деяких випадках неодмінно буде найгіршим. Візьміть навіть такий засіб, як колективний вплив, вплив колективу на особу. Іноді він буде добрим, іноді поганим. Візьміть індивідуальний вплив, бесіду вихователя віч-на-віч з вихованцем, іноді це буде корисно, іноді шкідливо. Ніякий засіб з погляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієї системи засобів, і, нарешті, ніяка система засобів не можуть бути рекомендовані як система постійна.

Вибір військовим педагогом відповідних методів виховання залежить від урахування цілей, змісту й особливостей виховання українських воїнів, методично оптимального сполучення конкретних обставин і умов протікання навчально-виховного процесу в сучасних умовах у конкретних підрозділах і військових частинах (з’єднаннях) та педагогічної майстерності вихователя.

Отже, вибір методів виховання залежить від:

- ідеалів виховання українських військовослужбовців та громадян нашої держави;

- загальних і військово-професійних цілей виховання, навчання, розвитку, психологічної підготовки та самовдосконалення військовослужбовців ЗС України;

- провідних положень сучасних технологій виховання, які мають враховувати загальнолюдські, національні та військово-професійні особливості виховання українських військовослужбовців;

- морально-психологічної насиченості сучасної війни;

– особливостей, змісту, методів і форм підготовки військовослужбовців конкретних видів і родів військ та формування в них сукупності певних загальнолюдських і військово-професійних якостей;

- урахування конкретного призначення як кожного окремого підрозділу так і кожного військового спеціаліста у ньому;

- особливостей змісту окремих напрямків виховання військовослужбовців і відповідних методик виховання;

- мети, завдання, змісту матеріалу та виховного задуму конкретного заняття, виховного заходу;

- рівня моральної, розумової та фізичної підготовленості суб’єктів виховання;

- наявності сучасної навчально-виховної бази, об’єктів культурно-просвітницької та спортивно-масової роботи, дозвілля;

- педагогічної майстерності військових вихователів;

- методичного задуму конкретного виховного заходу та ін.

Враховуючи ці обставини та умови, в яких відбувається конкретний виховний захід, офіцер (сержант) обирає оптимальний метод виховання для вирішення конкретного виховного завдання. Про правильний вибір методу виховання свідчать характер діяльності та взаємин вихователів і вихованців, глибина і міцність опанування духовними і військово-професійними знаннями, навичками, вміннями, нормами і правилами гідної поведінки згідно з вимогами загальнолюдських і національних цінностей та воїнського етикету і також те, якою мірою він викликає пізнавальну, емоційну і практичну активність військовослужбовців та формує у них мотивацію сумлінного виконання своїх службових обов’язків і постійного самовдосконалення.