3.2.2. Принципи виховання воїнів

Закони та закономірності виховання діють не безпосередньо, їх сутність та основні вимоги відбиваються у принципах виховання, які визначають напрям, стратегію і зміст практичних дій суб’єктів військово-педагогічного процесу в ЗС України.

Нагадаємо, що поняття “принцип” має латинське походження – “principum” означає “початок, основа, підвалина”. Вони, тобто принципи виховання, є теоретичним узагальненням педагогічної практики, виникають із досвіду педагогічної діяльності, мають об’єктивний характер, безпосередньо витікають із закономірностей виховання.

На сьогоднішній день загальне визначення принципів виховання не отримало свого остаточного вирішення. Це виявляється у тому, що до цього часу не визначено вихідні основи для обґрунтування принципів виховання, не опрацьовані наукові підвалини системи принципів виховання, їх підпорядкованість, ієрархія. Власне, це є причиною того, що в різних підручниках з педагогіки та відповідних фундаментальних працях з теорії виховання, у тому числі й з військового, кількість принципів виховання, їх ієрархія та формулювання значно відрізняються. Це пояснюється тим, що, по-перше, автори дотримуються різних концепцій і джерел під час їх виведення та, по-друге, по-різному розуміють педагогічне поняття “принципи виховання”.

Наприклад, основними джерелами виведення принципів виховання для одних є досвід виховної діяльності, для інших – закономірності виховання, для третіх − закономірності формування особистості. Напевно, кожний погляд має свої певні обґрунтування та право на існування. Але, на думку автора, в основі принципів виховання лежать закони та закономірності військово-педагогічного процесу у ЗС України. Хоча між ними не існує безпосередньої жорсткої залежності, вони служать методологічною та теоретичною підвалиною для опрацювання й обґрунтування принципів виховання військовослужбовців ЗС України.

Кілька зауважень до педагогічного поняття “принципи виховання”, який становить важливий розділ теорії виховання військовослужбовців. У сукупності вони визначають мету, спрямованість, зміст, організацію і методику виховного процесу у військових підрозділах і частинах. Це – знання про сутність, зміст, структуру виховання, його закони, закономірності, що виявляються у вигляді норм виховної діяльності у Збройних Силах України, оптимальних науково обґрунтованих регуляторів виховної практики. У теоретичному плані − це її кінцевий результат, тому принципи є орієнтиром для практики виховання військовослужбовців. Вони мають об’єктивний характер за змістом, але суб’єктивні за формою, тому що мають свій прояв у діяльності конкретних посадових осіб. “Принципи виховання – вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації”.

У військовій педагогіці під принципами виховання слід розуміти конкретні рекомендації щодо досягнення цілей виховання військовослужбовців на основі його пізнаних закономірностей. Ці рекомендації стосуються: регулювання різноманітних і змістовних стосунків учасників виховного процесу, тому що за характером власного існування вони мають суб’єктивний характер (визначають діяльність військового педагога і різноманітну діяльність суб’єктів виховання; відображають внутрішню сутність і смисл діяльності суб’єктів процесу виховання військовослужбовців; визначають соціальну і прикладну спрямованість виховного процесу та діяльність військового педагога; зумовлюють характер і особливості різноманітної діяльності об’єктів виховання; визначають взаємозалежність і взаємообумовленість всіх компонентів процесу виховання взагалі та суб’єктів цього процесу зокрема тощо); з’ясування провідних тенденцій виховання військовослужбовців; розв’язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі; визначення змісту, методів і форм виховної діяльності тощо.

Отже, принципи виховання військовослужбовців − це найбільш загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання у ЗС України.

Незнання принципів не відміняє їх існування і дію, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання складають струнку систему, їх ефективність виявляється тільки у комплексному та послідовному використанні. Вони тісно взаємопов’язані між собою, їх вимоги дуже часто витікають одна з іншої. Сукупність їх вимог забезпечує також системний підхід командирів і начальників до виховання військовослужбовців, комплексний вплив на кожного з них і на військовий підрозділ у цілому. Дотримання психолого-педагогічних вимог одного із принципів виховання передбачає необхідність безумовного виконання вимог інших принципів. Не можна в одному випадку дотримуватися одних правил, а в іншому – інших. Це знижує ефективність виховної роботи з військовослужбовцями, зводить нанівець зусилля багатьох вихователів. Обов’язковою передумовою ефективності принципів виховання військовослужбовців є системний, комплексний підхід до виховання військовослужбовців. Відповідно, системність принципів виховання обумовлює також системність методів виховання військовослужбовців.

Принципи виховання, які знаходяться у тісному взаємозв’язку, створюють цілісну єдність і становлять систему. Реалізація одного принципу пов’язана з реалізацією інших. Усі вони відображають сутність і основні особливості військово-педагогічного процесу і, відповідно, дають військовому педагогу сукупність конкретних методологічних, теоретичних і методичних рекомендацій щодо його організації та проведення – від визначення мети та ідеалу виховання військовослужбовців до аналізу отриманих результатів.

Основними характеристиками системи принципів виховання військовослужбовців, виходячи із сучасних педагогічних концепцій, повинні бути, по-перше, націленість на здійснення основної інтегративної (від латин. integrare – відновлювати, заповнювати) властивості сучасної педагогічної системи − це виховне і розвивальне навчання, формування всебічно гармонійно розвиненої особистості військовослужбовця − громадянина Української держави з активною життєвою позицією та творчою настановою; по-друге, національна спрямованість, гармонійність, комплексність, конкретність та послідовність виховних впливів; по-третє, направленість на забезпечення ефективності бойової та гуманітарної підготовки у ЗС України; по-четверте, направленість на забезпечення підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності військових частин і підрозділів та їх готовності до захисту територіальної цілісності і недоторканності нашої Батьківщини.

Узагальнюючи сучасні методологічні та теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, і враховуючи особливості навчально-виховного процесу у ЗС України, можна надати таку систему принципів виховання військовослужбовців:

- цілеспрямованість;

- суспільна спрямованість;

- виховання воїнів у процесі служби і повсякденного життя;

- виховання в колективі та через колектив;

- суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин;

- гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця;

- опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективу;

- наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

- свідомість, самодіяльність та активність вихованців;

- сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності;

- єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій;

- оптимізація виховного процесу тощо.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки.

Закони, закономірності та принципи виховання військовослужбовців знаходяться у різноманітному діалектичному і змістовному взаємозв’язку.

Закони військово-педагогічного (виховного) процесу, які відображають об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки виховних явищ, виявляються в його закономірностях.

Конкретні рекомендації закономірностей виховання відбиваються у принципах виховання військовослужбовців, які визначають стратегію і тактику практичних дій як суб’єктів виховного процесу.

Отже, принципи виховання:

- визначають діяльність військового педагога і діяльність вихованців;

- відбивають внутрішню сутність діяльності суб’єктів виховного процесу;

- базуються на закономірностях виховного процесу;

- становлять систему вимог до визначення, опрацювання й обґрунтування цілей, ідеалів, змісту, методів, форм виховання військовослужбовців ЗС України та методичних основ їх впровадження у практику виховання військ;

- визначають загальну і військово-прикладну спрямованість виховання військовослужбовців;

- є основними положеннями, на які спираються при здійсненні виховних заходів;

- є положеннями, які визначають характер діяльності суб’єктів виховання щодо самовдосконалення;

- визначають перспективні напрямки розвитку теорії та практики військового виховання тощо.

Офіцерам (сержантам) необхідно орієнтуватися не на окремі принципи виховання, а на їх систему і розглядати її як сукупність конкретних рекомендацій для втілення в життя системи основних законів і стратегічних ідей, які викладено у державних і нормативних документах.

Принципи виховання, як уже зазначалося, визначають провідні педагогічні положення, які передбачають використання сучасних методів, форм та визначення змісту виховного процесу, їх основою є педагогічні закономірності.

Узагальнюючи вищевизначений підхід до обґрунтування основних принципів виховання і враховуючи військово-професійну специфіку виховання військовослужбовців нашої країни, можна їх класифікувати за такими групами: принципи виховання, що обслуговують всі компоненти виховного процесу; принципи виховання, які стосуються військового педагога та методики його діяльності; принципи виховання, що стосуються діяльності вихованців.

Остаточно можна подати таку класифікацію принципів виховання військовослужбовців.

Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу:

- цілеспрямованість;

- суспільна спрямованість;

- виховання воїнів у процесі ратної праці і повсякденного життя;

- виховання в колективі та через колектив;

- суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин;

- наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

- оптимізація виховного процесу.

Принципи, що стосуються суб’єктів виховання та методики їх діяльності:

- гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця;

- опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективі;

- сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності;

- єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій.

Принципи, що стосуються навчальної діяльності вихованців:

свідомість, самодіяльність та активність вихованців.

Розкриємо зміст кожної групи принципів військового виховання.

Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу.

Принцип цілеспрямованості, сутність якого полягає у підпорядкованості всієї виховної роботи загальній меті та ідеалам виховання у ЗС України, їх усвідомленні і сприйнятті суб’єктами виховання, нетерпимості стихійності у вихованні, наявності перспективи у виховній роботі. К.Д. Ушинський підкреслював, що якщо ми говоримо про виховання людини, то повинні попередньо скласти собі поняття про людину: “погодьтесь, що якщо ми хочемо досягти якоїсь мети вихованням, то повинні перш за все усвідомити цю мету”. А.С. Макаренко під цілями виховання розумів програму людської діяльності, причому в поняття “характер” він вкладав увесь зміст особистості, тобто характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи.

Метою виховання у нашому суспільстві є формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

Знання мети виховання в навчально-виховний діяльності має надзвичайно важливе значення, тому що вона є стрижневою у військово-педагогічній науці, висхідним пунктом теорії та практики військового виховання. Мета виховання безпосередньо торкається всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст всіх його складових і підсистем. Вона також зумовлює принципи, зміст, організацію, методи, форми та методику виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, мета виховання військовослужбовців – це прогнозування цілей через результати виховання.

Принцип суспільної спрямованості, сутність якого полягає у використанні у виховній роботі кращих традицій виховання українського народу, систематичному ознайомленні військовослужбовців з суспільно-політичними подіями у країні та світі, залученні їх до активної участі в суспільному житті підрозділу, частини, збройних сил і держави. Слід пам’ятати про те, що будь-яке виховання завжди суспільно детерміновано.

Принцип виховання воїнів у процесі служби і повсякденного життя. Праця, у тому числі й військова, має стати найголовнішим джерелом задоволення потреб військовослужбовця як фактор гармонійного і всебічного розвитку їх особистості. Формування, розвиток і вдосконалення особистості відбувається у суспільно-корисній змістовній діяльності. У зв’язку з цим характер і особливості військової служби, зміст бойової підготовки мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, переважна кількість з них позитивно впливає на загартування та розвиток емоційно-вольової сфери особистості військовослужбовця.

Принцип виховання в колективі та через колектив. Колектив – могутній засіб військового виховання, ведучі риси особистості військовослужбовця формуються тільки в колективі. Про вплив соціального оточення на особистість популярно можна виразити такими відомими приказками: “З ким поведешся, від того й наберешся”, або “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Виховна сила колективу полягає у тому, що він водночас виконує функції суб’єкта виховання.

Військовий колектив − це місце для самовираження і самоутвердження особистості військовослужбовця. Згуртованість і позитивний морально-психологічний клімат військового підрозділу безпосередньо впливають на виховання військовослужбовців, на якість і результативність бойової та гуманітарної підготовки, на стан бойової та мобілізаційної готовності як окремого військовослужбовця, так і військового підрозділу. Основними характеристиками колективу, який має міцні виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця.

Принцип суб’єкт-суб’єктного характеру виховних взаємин. Перетворення об’єктів виховання в активних і зацікавлених осіб власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності військовослужбовців у формуванні та постійному самовихованні власної особистості має стати наріжним каменем виховання в ЗС України. Тому офіцери (сержанти) як військові педагоги повинні намагатися постійно творчо розвивати особистості військовослужбовців, формувати з них яскраві індивідуальності. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості – як суб’єкта виховання, який має перетворитися у власного вихователя. Таке виховання ґрунтується на повазі людської індивідуальності, на визнанні права людини бути такою, якою вона є, наданні їй можливості творчого самовдосконалення, її включенні у процес самовиховання. Цей принцип спрямований на всебічний розвиток особистості військовослужбовця і базується на виховуванні його індивідуальності та неповторності. Особлива увага приділяється не тільки опануванню військовою спеціальністю, а й вихованню воїнів на засадах національних і загальнолюдських цінностей і, відповідно, формуванню у них високих моральних рис, які служать основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки не тільки під час служби в лавах ЗС України, а й в майбутньому – у цивільному житті українського суспільства.

Принцип наступальності, активності, систематичності та конкретності виховних заходів. Він стосується як змістовного, так і процесуального компоненту процесу виховання військовослужбовців, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку і послідовність виховного процесу у ЗС України.

Власне кажучи, зміст виховання військовослужбовців у програмах гуманітарної підготовки, планах виховної роботи піддається певній систематизації за роками, періодами навчання і кожним окремим виховним заходом, виходячи із специфіки видів і родів військ. Головне тут полягає в тому, щоб хід виховання забезпечував воїнам опанування певним необхідним обсягом духовних знань, формування практичних навичок і вмінь високодуховної поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип систематичності, а й послідовності виховання. Порушення правил систематичності та послідовності у вихованні спричиняє набуття воїнами уривчастих знань, навичок і вмінь гідної поведінки.

Принцип оптимізації виховного процесу. Автором цього принципу є видатний російський дидакт Ю.К. Бабанський.

Проблеми оптимізації виховання військовослужбовців обґрунтовував російський військовий педагог В.М. Городов. Сутність оптимізації виховання полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий виховний аспект. Ключовими положеннями у даному визначенні є “навмисний вибір змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу” і “найкращий виховний аспект”. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу у військовому підрозділі та частині не будь-якими засобами, формами та прийомами, а найдоцільнішим, найвідповіднішим конкретній ситуації комплексом навчально-виховних засобів, форм, прийомів. Військовий педагог, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало часу на вирішення виховних завдань, але одержує високий позитивний кінцевий результат. Отримання високого позитивного результату протиставляється отриманню будь-якого результату: негативного або незначного.

Принципи, що стосуються діяльності суб’єктів виховання та методики їх викладання

Принцип гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця. Його сутність ґрунтується на взаєморозумінні й гуманізмі спільної діяльності суб’єктів виховання, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є їх плідний та творчий союз і всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця, що полягає у єдності вимог до вихованців з боку вихователів, гуманному ставленні до воїнів, повазі до їхньої думки.

Демократизація процесу виховання означає: 1) поворот до людини, тобто до об’єкта виховання; 2) подолання формалізму і бюрократизму у виховному процесі; 3) співробітництво суб’єктів процесу виховання, де останній є повноправним його учасником і творцем власного самовдосконалення; 4) колективний аналіз результатів самовиховання і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.

Принцип опори на позитивні якості у військовому колективі та особистості воїна. Він вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях воїна, їх зміцненні і розвитку з метою творчого вдосконалення позитивних якостей і нівелюванні негативних. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами у такому випадку є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію військової діяльності та досягнення успіхів у майбутньому. Таким самим чином слід працювати і з військовим колективом, який окрім самовдосконалення має міцний виховний вплив на своїх членів.

Принцип сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності. Смисл цього принципу полягає у тому, що військовий педагог, виходячи з колективного характеру діяльності військовослужбовців і враховуючи індивідуально-психічні особливості об’єктів виховання, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час здійснення планових виховних заходів, так і непланованих.

Принцип єдності, погодженості та спадковості виховних впливів, зусиль і дій. Єдність виховної діяльності досягається загальним цілеспрямованим підходом всіх категорій вихователів до вирішення виховних завдань. Здійснення виховного впливу через єдині підходи до цілей та завдань виховання, єдині принципи і методи педагогічного впливу, єдині вимоги і критерії оцінки положення справ у підрозділі – у цьому полягає смисл єдності у вихованні військовослужбовців. Все це, безумовно, не обмежує творчу ініціативу вихователів у виборі оптимальних заходів, прийомів і способів виховного впливу, їх неповторності та унікальності.

Принципи, що стосуються діяльності вихованців

Принцип свідомості, самодіяльності та активності вихованців. Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найефективнішим напрямом підвищення якості будь-якого виховання є створення таких психолого-педагогічних умов, в яких вихованець спроможний зайняти активну особистісну позицію та повною мірою розкритися не тільки як об’єкт виховання, а й як суб’єкт.

Відокремлення цього принципу означає, що в центр уваги виховної роботи ставиться людина. Визнання цього принципу означає, що об’єкт виховання стає зацікавленим, активним і повноправним учасником виховного процесу, йому надається можливість до саморозвитку.

Окрім цієї фундаментальної причини введення цього принципу існують і інші. Наприклад, зміст військової служби і труднощі, які виникають під час її проходження громадянами України; падіння престижу військової служби у суспільстві та, відповідно, небажання певної частини молоді служити у лавах ЗС України; падіння мотивації військової служби, яка є важливою складовою частиною будь-якої суспільної діяльності; гуманізація та демократизація військової служби.

Отже, принципи сучасної військової педагогіки створюють систему, цілісну єдність, що виявляється в їх тісному взаємозв’язку, взаємозалежності та різноманітності їх взаємин. Тому офіцеру (сержанту) необхідно орієнтуватися у своїй діяльності не на окремі принципи виховання, а на їх систему, яка забезпечує оптимізацію як процесуального, так і змістовного боку виховання військовослужбовців. Творче їх використання, виходячи з конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності об’єктів виховання, забезпечує ефективність усього військово-дидактичного процесу, постійну бойову і мобілізаційну готовність підрозділів і військових частин (з’єднань).