3.2. Закони, закономірності та принципи військового виховання

3.2.1. Закони і закономірності військового виховання

3.2.2. Принципи виховання воїнів

Ключові слова та терміни

Закономірності військового виховання, система принципів військового виховання, суб’єкт-суб’єктна взаємодія.

3.2.1. Закони і закономірності військового виховання

Процес виховання військовослужбовців як специфічний вид соціальної діяльності підпорядковується певним правилам, має свої специфічні закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у виховному процесі цілей і завдань виховання військовослужбовців, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи і науково обґрунтувати та оптимізувати мету, ідеал, зміст, методи та форми виховання військовослужбовців на сучасному етапі будівництва і розвитку ЗС України. Ці проблеми становляться надзвичайно актуальними у світлі основних вимог до ЗС України. Методологічна необхідність цієї проблеми підвищується необхідністю розробки, обґрунтування і вдосконалення єдиного понятійно-категоріального апарату з проблем “військового виховання”, “виховної та соціально-психологічної роботи”, “морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ” та його впровадження в теорію і практику військового виховання.

У зв’язку з актуальністю викладених проблем військового виховання і наявністю в сучасній педагогіці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність в уточненні змісту педагогічних понять “закон” і “закономірності військового виховання”. Також актуальною є проблема обґрунтування зв’язків і залежностей між закономірностями та системою принципів військового виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку: із законів військового виховання випливають закономірності військового виховання і, відповідно, із закономірностей – принципи.

Будь-який закон має і пояснювальну, і прогностичну функції. Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу в ЗС України, які відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. В педагогічних роботах А.М. Алексюка, Ю.К. Бабанського, С.У. Гончаренка, М.М. Фіцули, І.Ф. Харламова, М.Д. Ярмаченко та ряду інших вчених останніх років сформульована значна кількість педагогічних законів. Безумовно, їх не можна прийняти безапеляційно. Завчасно говорити про сувору систему законів виховання. У зв’язку з цим обмежимося аналізом змісту лише тих законів, які мають безпосереднє відношення до військово-педагогічного процесу .

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців.

Закон виховуючого та розвиваючого навчання.

Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності.

Закон цілісності та єдності процесу виховання.

Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців.

Отже, закони військового виховання − це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу у підрозділах і військових частинах (з’єднаннях). У цих законах виявляється сутність процесу виховання військовослужбовців ЗС України. Тому їх знання допомагає військовим педагогам науково обґрунтувати зміст виховання військовослужбовців, офіцерам (сержантам) – правильно визначити прийоми та засоби виховної діяльності з ними, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організовувати та проводити виховні заходи, ефективно вирішувати виховні завдання і в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні прояви цих законів у процесі виховання військовослужбовців визначаються як закономірності виховання, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювані зв’язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному здійсненню його функцій. Вони у військовому вихованні мають імовірно-статистичний характер. Певна їх частина діє завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст виховання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і Воєнної доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному випадку, а в статистичному ряді великої кількості випадків. У зв’язку з цим їх знання та правильне зрозуміння для військових педагогів має суттєве значення. Це дає їм можливість зрозуміти їх вимоги, творчо і самостійно ставитися до цього складного військово-педагогічного явища, своєчасно вносити в нього відповідні корективи та прогнозувати хід і результати виховного процесу в ЗС України.

У загальній педагогіці немає чіткого визначення чи єдиного підходу до відокремлення та обґрунтування загальних закономірностей виховання. Наприклад, видатний український вчений-педагог С.У. Гончаренко виокремлює 8 закономірностей: виховання особистості відбувається лише у процесі включення в різнобічну діяльність з позиції її учасника та організатора; дієве виховання – таке виховання, яке стимулює власну (внутрішню) активність особистості в організованій діяльності; процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього; процес виховання особистості спрямовується на забезпечення радості успіху від діяльності й досягнутого результату; процес виховання виявляє та спирається на позитивні якості; ефективність виховання залежить від урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; виховання особистості найефективніше в колективі та через колектив; процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім’ї та громадськості.

Напевно, визначення та обґрунтування основних закономірностей виховання, у тому числі й військового, має відбуватися з урахуванням його законів, тобто між законами та закономірностями має бути безпосередній зв’язок, останні мають витікати з перших та ґрунтуватися на них. Через це мають рацію ті, які виконують цю методологічну вимогу. Також необхідно мати на увазі й інші фактори формування і розвитку особистості, тому що вони завжди діють у комплексі, представляють складну систему і залежать від багатьох факторів. Їх знання – обов’язкова умова ефективної діяльності будь-якого військового педагога, тому що вони об’єктивно відображають найсуттєвіші, об’єктивні та повторювані зв’язки процесу виховання військовослужбовців. В той же час у цьому складному соціально-педагогічному процесі вони виявляються у всьому розмаїтті взаємозв’язків і взаємоперетворень. Усвідомлення закономірних зв’язків дозволяє військовим педагогам працювати не механічно, а цілеспрямовано, свідомо опрацювати та обґрунтувати мету, завдання, зміст, методи, форми виховної роботи з військовослужбовцями та оптимально оцінити результати цієї роботи.

Охарактеризуємо деякі з цих закономірностей виховання військовослужбовців. У теорії військового виховання можна виділити зовнішні та внутрішні закономірності процесу виховання. Перші характеризують залежність виховання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у збройних силах, загальноприйнятих виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у ЗС України у зв’язку з великими змінами в житті українського народу, розбудовою незалежної держави, доводять обґрунтованість цієї залежності.

На перший план у вихованні військовослужбовців виходять потреби формування у військовослужбовців менталітету народу України, української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, його традицій, культури, історії з одного боку та прищеплення загальнолюдських цінностей – з другого.

Про роль рідної мови у вихованні влучно підкреслював К.Д. Ушинський: найповніше квітне та щедротно дарує плоди думок, найглибше пускає коріння в дух і тіло дитини рідна мова. Але у цій закономірності найголовніша ідея полягає у наступному: ЗС України є найважливішим атрибутом держави. У зв’язку з цим виховна робота має бути визначена державою, як це зроблено Концепцією виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, спрямована на захист державних інтересів, формування активних захисників Української держави та майбутніх активних громадян України.

Внутрішні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами процесу виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, це – залежність між виховними впливами військових вихователів та конкретним ставленням військовослужбовців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом військового виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей виховання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців як однієї з основних умов всебічного і гармонійного формування особистості військовослужбовця. Виховання не лише мусить розвивати розум людини та надавати їй певний обсяг відомостей, а й може запалити в ній жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ні щасливим, − підкреслював К.Д. Ушинський. Ця закономірність виражає підхід до особистості військовослужбовця з позицій такого правила: виховуючи – навчай, навчаючи – виховуй. Про необхідність поєднання навчання і виховання дуже влучно підкреслював відомий військовий педагог М.І. Драгомиров: “У залежності від призначення солдата для бою заняття з ним представляють два головних відділи: 1) розвиток у людині задатків обов’язку, самовідданості та самовладання, які укладені в неї природою; 2) передачу їй різних матеріальних навичок, які роблять її більш здібною до захисту Батьківщини та нанесення шкоди ворогу. Першому відділу годиться назва виховання, другому – освіта солдата… Зайво розповсюджуватися про те, який з них може бути визнаним найважливішим. Виховання воїна повинно бути поставлено вище освіти, тому повинно звертати на себе переважну і щохвилинну увагу його керівника”.

Про взаємозв’язок виховання і розвитку досить влучно підкреслював Д. Локк: завдання виховання – не стільки повідомляти дітям ґрунтовне знання наук, скільки розширити та побудувати їхні душі якнайкраще, щоб вони могли оволодіти будь-якою, коли візьмуться за неї.

Визначальна роль військової діяльності та спілкування у вихованні військовослужбовця, формуванні його особистості. Відомі висловлювання Конфуція про те, що три шляхи ведуть до знання: шлях міркувань – цей шлях найблагородніший, шлях наслідування – цей шлях найлегший, і шлях досвіду – цей шлях найтяжчий, чи думка Ж.-Ж. Руссо про те, що справжнє виховання полягає не стільки у правилах, скільки у вправах.

Отже, ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером діяльності суб’єктів і об’єктів виховання, характером їх спілкування та результативним компонентом процесу виховання у ЗС України.

Цілісність процесу виховання військовослужбовців і взаємозалежність його компонентів. Ця закономірність вимагає необхідності враховувати досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології у вихованні військовослужбовців, має відобразитись у підручниках з військової педагогіки, знайти обґрунтування у змісті виховання, відбитися в методиці виховання військовослужбовців ЗС України.

Залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях. Розуміння цієї закономірності полягає у необхідності врахування у виховній роботі різноманітних факторів формування особистості військовослужбовця. Недарма говорять, що виховує все: і люди, й оточуюче середовище, і речі, і різні явища. У зв’язку з цим командири мають створювати підлеглим нормальні умови для задоволення соціальних і духовних потреб, на високому рівні організовувати бойову і гуманітарну підготовку та забезпечувати її ефективність, координувати навчальні, виховні, службові та позаслужбові заходи. Завжди слід пам’ятати про міцний виховний потенціал будь-якого соціального оточення. Тому створення справжнього військового колективу, який має значні виховні функції, – одне із головних завдань командирів і начальників.

Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє створенню процесу виховання військовослужбовців більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і оптимальним, національно спрямованим. Але військовому педагогу необхідно знати та пам’ятати про прояви у виховному процесі також і дидактичних, психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, виховні закономірності ґрунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх. Виховання військовослужбовців вимагає реалізації всієї сукупності педагогічних закономірностей і опрацювання та обґрунтування основних складових процесу виховання військовослужбовців: мети, ідеалу, принципів, змісту, методів і форм, критеріїв оцінки результативності виховних впливів. Офіцер (сержант) має враховувати їх вимоги в ході планування, організації, оцінки процесу виховання військовослужбовців ЗС України.