5.3. Особливості морально-психологічної підготовки особового складу зарубіжних армій

5.3.1. Історичні етапи морально-психологічної підготовки військовослужбовців до ведення бойових дій

5.3.2. Вітчизняний і зарубіжний досвід морально-психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій

Ключові слова та терміни

Морально-психологічна підготовка, психічна готовність і стійкість, стресостійкість.

5.3.1. Історичні етапи морально-психологічної підготовки військовослужбовців до ведення бойових дій

В історії розвитку ПсП військовослужбовців виразно простежуються чотири етапи. Початковий етап – до Першої світової війни. Військові психологи тоді приділяли увагу переважно розробці загального розуміння морального духу, його природи, шляхів його мобілізації у війні взагалі та в конкретному бою зокрема.

Перші психологічні проблеми, що виникають у воїнів на полі бою і після їх повернення додому, було відображено у праці Да Коста “Про збудливе серце” (1871 р.), де представлено психологічні проблеми Громадянської війни в Америці. Кількість божевільних солдатів була настільки великою, що 1863 року в Америці був створений перший військовий госпіталь психологічного спрямування.

На початку ХХ століття Р. Йеркс і Дж. Додсон експериментально довели, що при досягненні певного рівня активності нервової системи результати діяльності людини починають погіршуватися. Поки психічна напруга не перевищує межі корисності, фахова дія стає більш енергійною. Коли напруга зростає і переходить межу корисності, наступає дистрес, який викликає погіршення діяльності. Потім наступає перенапруга (параекстремальний дистрес). Чим інтенсивнішим він є у працівника, тим гіршою є його діяльність. Коли напруга перевищує мотиваційну межу, виникає гранична напруга (екстремальний дистрес), що може призвести до відмови від виконання завдання. При переході цього рубежу наступає позамежна напруга (гіперстрес), що призводить до зриву психічної діяльності, афектів і психопатологій.

Більш серйозно пов’язували душевну хворобу воїнів з бойовим стресом російські психологи, які спробували діагностувати та лікувати бойовий шок безпосередньо біля лінії фронту. Як відомо, під час Російсько-японської війни 1904–1905 рр. в Харбінському військовому госпіталі було створено відділення для душевнохворих, яке очолив Г. Шумков. Ним було описано окремі психічні явища, які спостерігались у російських воїнів після виходу з бою: сновидіння про бойові епізоди, посилена дративність, послаблення волі, відчуття розбитості тощо.

Другий етап – Перша світова війна і період після її завершення. Військова психологія набувала експериментального ухилу. В лабораторіях, у бойовій обстановці проводилися численні дослідження серед особового складу. Військово-психологічна наука з описової перетворилася на прикладну. Завдяки цьому положення про психологічну підготовку знайшли своє місце у військових статутах різних країн. Так, у німецькому статуті “Водіння військ” (1933 р.) говорилося: “Звичка до фізичних навантажень, беззастережна вимогливість до самого себе, сила волі, впевненість у собі та сміливість дозволяють людині вийти з найважчого становища”. В японському Польовому статуті (1929 р.) зазначалося: “Війська, які здобули добру підготовку, твердо впевнені в перемозі, мають міцну дисципліну та наступальне натхнення, можуть високо підняти матеріальні сили й досягти перемоги”.

Можна сказати, що ХХ ст. уперше зіткнулося з таким явищем, як психічні бойові втрати. Тільки в американській армії серед 2 млн солдатів, які брали участь у Першій світовій війні, близько 159 тис. було виведено зі строю у зв’язку із різними психічними розладами. При цьому кількість загиблих становила майже 116 тис., поранених – 204 тис. осіб. Середні втрати у зв’язку із психічними розладами під час цієї війни становили 6–10 випадків на 1000 осіб.

Ще до Першої світової війни у США була створена Рада з питань використання психології у військовій справі, яка мала 17 комітетів. Головне завдання її – залучення цивільних психологів до вирішення проблем військової психології. У військах працювали спеціальні психологічні лабораторії. Протягом 1917-1918 років ними було обстежено 2 млн осіб. У 1918 році створена “Моральна служба”.

Третій етап – роки Другої світової війни. В цей період дослідницька робота стає дуже інтенсивною. ПсП особового складу – неодмінний компонент військового мистецтва. Зокрема, фельдмаршал Б. Монтгомері зазначав: “Без високого морального стану жодного успіху не можна досягнути, якими б добрими не були стратегічні й тактичні плани та все інше. Високий моральний стан є дорогоцінною перлиною”. Ці ідеї поділяв генерал М. Ріджуей: “Від рішучості, хоробрості, витривалості та вміння солдата залежить перемога або поразка у війні”.

Під час Другої світової війни до лікувальних закладів армії США потрапило до 1 млн осіб із нервово-психічними захворюваннями, у тому числі 64% – із психоневрозами та 7% – із психозами. Майже половина демобілізованих за станом здоров’я з армії США військовослужбовців під час Другої світової війни страждала на нервово-психічні захворювання.

Психогенним проблемам воєнного часу присвячено велику кількість досліджень видатних вітчизняних психіатрів (Б. Осипов, М.О. Гуревич, Є.К. Кранушкін, В.А.Гіляровський). Перші психіатричні госпіталі в СРСР для надання психічної та психіатричної допомоги військовослужбовцям з’явилися 1943 року.

Під час Другої світової війни були створені секції прикладної психології при Національній раді оборони США (біля 1000 психологів). Вони здійснили більше 500 різних військово-психологічних досліджень. Результати цієї роботи узагальнені у книзі Ч. Брея “Психологія і військова майстерність” (1948).

У той же час проведенням психологічних досліджень і впровадженням їх результатів у життєдіяльність військ займалися лабораторії при навчальних центрах і відповідні відділи при командуваннях видів військ (у них працювало понад 900 військових і 1300 мобілізованих цивільних психологів). За 1942-1943 роки вони здійснили психологічне обстеження понад 7 млн осіб.

“Моральна служба” у 1941 році була реорганізована в Управління інформації та освіти Міністерства оборони. Їх робота узагальнена у чотиритомній роботі “Американський солдат” (1949). Після Другої світової війни ці організації були анульовані.

Так, за результатами досліджень американських вчених, в період Другої світової війни кількість психічних розладів збільшилася порівняно з Першою світовою війною на 300 відсотків. Загальна кількість звільнених зі служби у зв’язку із психічними розладами перевищувала кількість поповнення. З цього приводу тільки в американській армії втратили боєздатність 504 тис. військовослужбовців, а біля 1 млн 400 тис. мали різні психічні порушення, які їм не дозволяли певний час брати участь у бойових діях.

Післявоєнний етап. У більшості праць психологів Західної Європи та США зміст ПсП солдата розкривається на основі певної ролі емоційно-вольових чинників у діяльності та поведінці людини.

Необхідно віддати належне психологічним працям і методикам таких військовх психологів, як Ч. Валентайн, Ч. Брей, Д. Уолф, У. Карр, М. Кроуфорд, Р. Гане, У. Бойль. Вони виступали за уніфікацію системи ПсП для військ країн НАТО й успішно вирішували цю проблему.

Психогенні втрати в армії США під час війни у Кореї та В’єтнамі складали 24-28% чисельності особового складу, який безпосередньо брав участь у бойових діях.

Під час війни в Кореї відразу було створено Управління психологічної війни (1951). З 1952 року почали створюватись спеціальні “мозкові центри” з підготовки кадрів для науково-дослідних установ і спеціальних лабораторій. Наприклад, це – Гуверовський інститут з проблем війни, революції Пало-Альто, Центр стратегічних і міжнародних досліджень при Джорджтаунському університеті, де займалися проблемами психологічного протиборства, здійснювались дослідження компонентів психологічної зброї, випробовувались різні прийоми психологічного впливу на людей. З часом кількість цих установ збільшилась.

Російський психолог професор О.Г. Асмолов вважає, що на 1991 рік в інтересах армії США працювало приблизно 80000 психологів (у Радянському Союзі їх було на 1991 рік всього 12000).

1986 року 146 установ займалися військово-психологічними проблемами. Серед них такі: Управління щодо вивчення людських можливостей (м. Александрія), Центр з дослідження соціальних систем (м. Санта-Моніка, 11 наукових відділів), Науково-дослідний інститут армії США (Форт-Нокс, біля 250 спеціалістів), Управління з дослідження особового складу Збройних сил (біля 275 спеціалістів), Центр з вивчення психології іноземних держав (м. Бруклін), Служба прикладних психологічних досліджень, Школа психологічної війни (Форт Брегг), Психологічна служба Агентства з національної безпеки, Центр з вивчення людських ресурсів ВПС, Центр з вивчення та розвитку особового складу і лабораторія біодинаміки ВМС, Науково-дослідній інститут з поведінки та соціальних наук тощо.

В апараті Міністерства армії (Сухопутні війська) США у службі щодо зв’язків із громадськістю залучено біля 6000 осіб, у службі щодо роботи з особовим складом – більше 5000 працівників, служба капеланів складає 3500 священиків. При штабі армійського корпусу діє відділ суспільних відношень (20 штатних одиниць), відділ щодо роботи з особовим складом (25 штатних одиниць), відділ капеланів (30 штатних одиниць). Подібні структури існують до штабу батальйону включно.

У кожному виді ЗС США розгорнуті психологічні служби, де зайнято біля 8000 дипломованих військових і цивільних спеціалістів (психологів і соціологів).

Ці установи займаються проблемами психологічного забезпечення всіх сфер життєдіяльності військовослужбовців армії США, морально-психологічного впливу на війська і населення дружніх, нейтральних і союзних держав та противника.

Особлива увага ЗС армій провідних країн світу звертається на психологічну підготовку, яка розглядається як важливий фактор боєздатності армії. Наприклад, у Польовому статуті армії США визначаються три основні фактори, які визначають бойову могутність армії. По-перше, це воїни з рішучим і твердим характером, які перемагають тільки через те, що не можуть примиритися з поразкою. По-друге, зброя і бойова техніка. По-третє, логічні, зрозумілі та раціональні принципи бойових дій.

Психологічна підготовка організується у ЗС США під час бойової та фізичної підготовки, Великобританії – у процесі формування військово-професійних знань, навичок і вмінь у спеціально відведений час, бундесвері ФРН – у ході злагодження військових підрозділів і частин. Для цього створені спеціальні органи, які навчають офіцерів методиці психологічної підготовки, опрацьовують її зміст і здійснюють постійний контроль. Наприклад, у ЗС США в кожній дивізії у складі медичного батальйону є психіатр, психолог і соціолог, а також 3-6 помічників сержантів. Методологічні основи організації психологічної підготовки розробляє спеціальний відділ Інституту військових досліджень ім. Уолтера Ріда.

Отже, узагальнюючи досвід використання психології у військовій справі США, зокрема й психологічної підготовки особового складу ЗС, можна визначити такі провідні проблеми:

1. Вивчення особистості військовослужбовця і психологічних умов його діяльності.

2. Дослідження малих груп та вивчення психологічних умов їх ефективного функціонування.

3. Вивчення психології великих груп людей, наприклад, армій різних держав, населення та психологічних способів, прийомів і форм впливу на них.

4. Психологічне забезпечення війн і бойових дій, психологічна підготовка особового складу до ведення бойових дій.

5. Удосконалення способів ведення психологічної війни. Психологічні операції.

6. Вивчення військових спеціальностей. Професійно-психологічний відбір.

7. Психологія управління.

8. Військово-інженерна психологія.

9. Психологічні аспекти бойової підготовки військ. Педагогічна психологія.

10. Наукові військово-психологічні дослідження і підготовка кадрів.

11. Військово-медична психологія, проблеми реабілітації поранених, військовополонених і всіх учасників бойових дій.

12. Психологія релігії.

13. Військова зоологічна психологія.

14. Вивчення аномальних психічних явищ з метою їх використання у військовій справі.

З чим пов’язане таке ставлення американського уряду та його органів до психології? Напевно, тим, що війна – це, в першу чергу, соціально-психологічне явище.