5.2. Особливості підготовки сержантів в арміях світу

5.2.1. Основи формування професіоналізму і лідерства у сержантського складу зарубіжних армій

5.2.2. Особливості навчання і виховання сержантського складу в арміях Росії, США, Німеччини, Казахстану

Ключові слова та терміни

Сержантський склад, лідерство сержанта, професіонал, командування, керівництво, головний сержант.

5.2.1. Основи формування професіоналізму і лідерства у сержантського складу зарубіжних армій

Основи офіцера і сержанта (латин. serviens – службовець) як лідерів військового колективу ми детально аналізували у підрозділі 4.1.1. Лідерство в контексті професіоналізму, на нашу думку, слід розглядати за тими ознаками, що притаманні будь-якому професіоналу і лідеру. Ми проведемо короткий аналіз цих понять, використавши працю С. Хантігтона “Офіцерська служба як професія”.

Сучасний офіцерський і сержантський корпус – це професійна спільність, а сучасний офіцер або сержант-контрактник – професійна (латиин. professio – спеціальність) людина. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово “професія” – це рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок та є для будь-кого джерелом існування. “Професіонал” – той, хто зробив будь-яке заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією. Це добрий фахівець, знавець своєї справи. Наприклад, американці теж зрідка вживають слово “професійний” відносно роду занять, але тільки як протиставлення аматорству, в основному, в спорті (“професійний футбол”), а не в сенсі відрізнення “професії” від “заняття” або “ремесла”. Основне ж його значення інше для західного типу мислення, що не вживається в українській мові, і латинське “profession” американські словники тлумачать абсолютно інакше, а саме як “публічна урочиста заява”, “обітниця”.

За американським розумінням, професія – це особливий вид функціональної групи з високоспеціалізованими характеристиками. Скульптори, стенографісти, підприємці й укладачі рекламних оголошень – усі вони мають різні функції, але жодна з цих функцій не є професійною за своєю природою. Професіоналізм, тим часом, характерний для сучасного офіцера так само, як для лікаря або адвоката. Професіоналізм відрізняє сучасного армійського офіцера від воїнів колишніх століть. Існування офіцерського корпусу як професійної спільноти надає унікального вигляду сучасній проблемі цивільно-військових відносин. Наразі стає актуальною проблема формування сержантського корпусу, без якого неможлива професійна армія.

С. Хантігтон наголошує, що природа й історія інших професійних корпорацій як професій були ретельно обговорені. Проте професійний характер сучасного офіцерського корпусу (як і сержантського, – прим. Авт.) був проігнорований. У нашому суспільстві бізнесмен може мати у своєму розпорядженні великі прибутки й активи; політик може мати більше владного впливу; але професійна людина завжди, у всі часи, користується великою пошаною суспільства. Разом з тим воно навряд чи сприймає офіцера так само, як адвоката або лікаря, і зазвичай не виявляє офіцерові такої ж пошани, як цивільним професіоналам. Навіть самі військові знаходяться під впливом уявлень широкого загалу про них і деколи відмовляються приймати на себе особливості свого професійного статусу.

Вирази “професійна армія” і “професійний солдат” раніше не показували відмінності між кар’єрним рядовим або сержантом, який є професіоналом у значенні “той, хто працює за гроші”, і кар’єрним офіцером (сержантом), який є професіоналом в абсолютно іншому сенсі – “той, хто присвятив себе вищому покликанню – службі суспільству”.

Першим кроком у дослідженні професійного і лідерського характеру сучасного офіцерського (сержантського) корпусу є визначення поняття “професіоналізм” через відмінні риси будь-якої професії як особливого роду діяльності, якими є: компетентність, відповідальність і корпоративність.

Коротко розкриємо зміст цих відмінних рис сучасного офіцерського і сержантського корпусу.

Служба офіцерів і сержантів (за контрактом) відповідає основним критеріям професіоналізму. Насправді жодне з професійних занять, навіть медицина і право, не володіють всіма ідеальними характеристиками професії. Офіцери і сержанти, ймовірно, ще більше віддалені від ідеалу, ніж представники останніх двох професій. Проте їхні фундаментальні властивості, поза сумнівом, свідчать про те, що це – професійна корпорація. Фактично офіцерство і сержанти стають більш сильними й ефективними, коли наближаються до ідеалу професії, а слабкішими і недосконалішими – коли понад усе віддаляються від нього.

Компетентність офіцерів і сержантів. Що складає особливу компетентність військового? Чи існує будь-яке спеціальне уміння, властиве всім військовим, але не властиве жодній із цивільних груп? На перший погляд, справа йде зовсім не так. Офіцерський і сержантський корпус включає масу різних фахівців, у багатьох з яких є аналоги в цивільному житті. Інженери, лікарі, льотчики, постачальники, кадровики, аналітики, зв’язківці – всі вони можуть бути виявлені як у складі сучасного офіцерського і сержантського корпусу, так і поза ним. Навіть не зважаючи на цих технічних фахівців, кожен з яких заглиблений у свою сферу знань, вже один загальний поділ корпусу на офіцерів і сержантів Сухопутних, Військово-Морських і Повітряних сил створює обширні відмінності між ними за функціональним призначенням і необхідною для цього майстерністю. Уявляється, що капітан крейсера і командир механізованої бригади стикаються з абсолютно різними проблемами, що вимагає від них абсолютно різних здібностей.

Але все ж таки існує сфера військової спеціалізації, властива всім (або майже всім) офіцерам і сержантам, що відрізняє їх від усіх (або майже від усіх) цивільних фахівців. Цей головний рід майстерності, мабуть, краще за все позначив Гарольд Лессуелл як “управління насильством”. Він зазначає, що функціональним завданням військової сили є ведення успішних бойових дій. Обов’язки командира включають: 1) організацію, оснащення і навчання цієї сили; 2) планування її діяльності; 3) керівництво її діями в бою і поза ним. Особлива майстерність офіцера і сержанта виявляється в керівництві, управлінні і контролі організованою масою людей, чиєю основною функцією є застосування насильства. Це рівною мірою відноситься до діяльності повітряних, сухопутних і морських офіцерів і сержантів та відрізняє їх від інших фахівців збройних сил. Їх майстерність може бути необхідною для досягнення завдань, що поставлені перед військовою силою. Але це, в основному, допоміжні види занять, що відносяться до компетентності офіцера і сержанта так само, як майстерність медсестри, аптекаря, лаборанта, дієтолога, фармацевта і рентгенолога відноситься до компетентності лікаря. Жоден із допоміжних фахівців, що залучаються до військової служби або перебувають на ній, не здатний “управляти насильством” так само, як жоден із фахівців, що допомагають у медичній професії, не здатний діагностувати і лікувати хвороби. Сутність, наприклад, корпусу морських офіцерів відображена у традиційній настанові слухачам Військової академії ВМС (м. Аннаполіс) про те, що їх обов’язком є “ведення бойових дій флоту”. Тих людей, які, подібно до лікарів, не володіють майстерністю “управління насильством”, але є членами офіцерського корпусу, зазвичай відрізняють особливі титули і знаки відмінності, і вони в арміях провідних країн світу не допускаються на командні посади. Вони належать до офіцерського корпусу в якості його адміністративної частини, але не як професійна спільнота.

Сутність сержантського корпусу полягає у формуванні в них установки в тому, що їх обов’язком є “навчання особового складу веденню бойових дій”. Аналогічно з офіцерами таку групу сержантів (на відміну від адміністративної чи логістичної) відрізняють спеціальні ритуали, титули, звання і знаки професійної спільності.

У межах професійної корпорації є фахівці з управління насильством на морі, на суші і в повітрі, так само, як в медицині є фахівці з лікування серцевих, шлункових і очних хвороб. Військовий фахівець – це офіцер або сержант, найбільш підготовлений для управління застосуванням насильства в особливих певних умовах. Різноманітність умов, в яких може застосовуватися насильство, а також різні форми застосування насильства визначають спеціалізацію у середині даної професії. Вони також утворюють основу для оцінювання відповідних технічних здібностей. Чим більшими і складнішими організаціями (підрозділами, частинами (з’єднаннями) для здійснення насильства здатний управляти офіцер (сержант), чим ширше діапазон ситуацій і умов, в яких він може бути використаний, тим вище його професійна майстерність. Людина, здатна керувати діями лише піхотного взводу, володіє таким низьким рівнем професійних умінь, який ставить її на початкову грань професіоналізму. Людина, яка може управляти діями повітрянодесантної бригади або авіаносної маневреної групи, – висококваліфікований професіонал. Офіцер, який може керувати складними діями в ході загальновійськової операції за участю Морських, Повітряних і Сухопутних сил, знаходиться на вищому щаблі своєї професії. Сержант, який навчає технології підготовки особового складу сержантів бригади, корпусу, виду збройних сил, також знаходиться на вищому щаблі професіоналізму.

Абсолютно очевидно, що військова діяльність вимагає високого ступеня компетентності. Жодна людина, якими б вродженими здібностями, властивостями характеру й якостями керівника не володіла, не може здійснювати цю діяльність ефективно, без значної підготовки і досвіду. У надзвичайних обставинах непідготовлена цивільна особа може виявитися здатною виконувати обов’язки військового офіцера (сержанта) в низовій ланці протягом короткого часу так само, як і непрофесіонал у надзвичайній ситуації може замістити лікаря до його приїзду. До того, як управління насильством набуло характеру надзвичайно складної справи, властивій йому в сучасній цивілізації, справою офіцера і сержанта міг займатися будь-хто без спеціальної підготовки. Проте сьогодні лише той, хто весь свій робочий час присвячує цій справі, може сподіватися на досягнення значного рівня професійної майстерності. Майстерність офіцера та сержанта – це не ремесло (переважно технічне) і не мистецтво (що вимагає унікального таланту, який неможливо передати іншим). Це – надзвичайно складна інтелектуальна майстерність, що вимагає всебічного навчання й тренування. Слід пам’ятати, що особлива майстерність офіцера полягає в управлінні насильством, але не в здійсненні насильства як такого. Стрільба з автомата, наприклад, – це, в основному, технічне ремесло; керівництво діями механізованої роти – абсолютно інший вид уміння, яке може бути частково почерпнуте з книг і частково – з практики і досвіду. Інтелектуальний зміст військової професії вимагає від сучасного офіцера (сержанта) присвячувати приблизно третину свого професійного життя організованому навчанню – ймовірно, найвище співвідношення між часом на навчання і на практику, ніж у будь-якій іншій професії. Частково це відображає обмежені можливості офіцера щодо отримання практичного досвіду в найважливіших складових його професії. Але значною мірою це також відображає вкрай складний характер військової компетентності.

Особлива майстерність військового офіцера і сержанта універсальна в тому сенсі, що на її сутність не впливають зміни за часом і місцезнаходження. Точно так, як кваліфікація хорошого хірурга однакова і в м. Цюріх, і в м. Нью-Йорк, однакові критерії військової майстерності застосовуються і в Україні, і в Росії, і в Америці, в XIX і в XXI столітті. Володіння загальними професійними уміннями – це ланцюги, що зв’язують військових офіцерів і сержантів попри інші відмінності. Професія офіцера (сержанта), крім того, має свою історію. Майстерністю управління насильством не можна оволодіти, просто вивчаючи сучасні методики. Ця майстерність знаходиться у процесі постійного розвитку, і офіцер (сержант) повинен розуміти цей розвиток, бути в курсі його основних тенденцій і напрямів. Лише в тому випадку, якщо він обізнаний про історичний розвиток методик організації і керівництва військовими силами, їхньою підготовкою, офіцер (сержант) може розраховувати залишитися на вершині своєї професії. Важливість історії воєн і військової справи постійно підкреслюється у військових працях і військовій освіті.

Для оволодіння військовою майстерністю потрібні широка загальнокультурна освіта та ерудиція. Способи організації і застосування насильства на будь-якому етапі історії дуже тісно пов’язані із загальними культурними особливостями суспільства. Військова майстерність, подібно до права, пересікається на своїх межах з історією, політикою, економікою, соціологією і психологією. Більш того, військові знання пересікаються також і з природними науками, такими як хімія, фізика і біологія. Для належного розуміння своєї справи офіцер (сержант) повинен уявляти, яким чином воно пов’язане з іншими сферами знань, а також як вони можуть сприяти його власним цілям. До того ж він не зможе по-справжньому розвинути свої аналітичні здібності, інтуїцію, уяву і розсудливість, якщо тренуватиметься тільки у виконанні професійних обов’язків. Здібності і властивості розуму, які потрібні йому в рамках професії, значною мірою можуть бути отримані лише на ширших шляхах пізнання поза його професією. Подібно до адвоката і лікаря офіцер (сержант) постійно має справу з людьми, що вимагає від нього глибокого розуміння людських особливостей, мотивації, поведінки, а це досягається тільки ліберальною освітою. Так само, як загальна освіта стала передумовою оволодіння професіями правознавця і лікаря, сьогодні вона майже повсюдно визнається бажаним елементом підготовки професійного офіцера.

Відповідальність офіцера та сержанта. Спеціальні знання офіцерів і сержантів накладають на них особливу відповідальність перед суспільством. Невпорядковане застосування військовими своїх знань у власних інтересах може зруйнувати суспільний устрій. Так само, як і у випадку з медичною практикою, суспільство вимагає, щоб управління насильством застосовувалося тільки зі схваленою цим суспільством метою. Суспільство постійно і цілком зацікавлено у використанні знань і вмінь офіцерів і сержантів для зміцнення своєї військової безпеки. Всі професії тією чи іншою мірою регулюються державою, але військова професія нею монополізована. Майстерність лікаря – в умінні поставити діагноз і лікувати; сфера його відповідальності – здоров’я його клієнтів. Майстерність офіцера – в управлінні насильством; майстерність сержанта – в навчанні особового складу застосовувати насильство за допомогою засобів збройної боротьби; вони несуть відповідальність за військову безпеку свого клієнта – суспільство. Реалізація цієї відповідальності вимагає досконалого володіння професійною майстерністю; досконале володіння майстерністю передбачає взяти на себе відповідальність. Поєднання відповідальності і майстерності відрізняє військових від інших соціальних типів. Усі члени суспільства зацікавлені в його безпеці; прямою турботою держави є досягнення цієї мети разом з іншими суспільними цілями, але лише офіцерський і сержантський корпус відповідає за військову безпеку і тільки за неї.

Чи мають офіцери і сержанти професійну мотивацію? Професійна поведінка офіцера (сержанта) не визначається економічними заохоченнями і покараннями. Офіцер – це не найманець, який пропонує свої послуги там, де за них більше заплатять; але він і не громадянин-солдат, якого надихнув сильний патріотичний порив і обов’язок, але який не має стійкого і постійного бажання добиватися досконалості в оволодінні майстерністю управління насильством. На нашу думку, рушійними мотивами офіцера (сержанта) є любов до своєї спеціальності, а також відчуття соціальної відповідальності за застосування цієї спеціальності на користь суспільству. Поєднання цих двох прагнень й утворює його професійну мотивацію. Суспільство, зі свого боку, може лише підтримати цю мотивацію, пропонуючи своїм офіцерам регулярне і достатнє грошове утримання як на активній службі, так і у відставці.

Майстерність офіцера та сержанта інтелектуальна, оволодіння нею вимагає напружених занять. Але на відміну від юриста або лікаря військовий – не кабінетний теоретик; він постійно має справу з людьми. Перевіркою його професійних здібностей служить застосування технічних знань в умовах людської діяльності. Але оскільки це застосування не регулюється економічними засобами, військовим потрібні чіткі вказівки, обов’язки, що формалізують їхню діяльність відносно таких же, як вони, офіцерів, сержантів, підлеглих, їхніх начальників і відносно держави, якій вони служать. Поведінка офіцерів і сержантів у середині військової організації визначається складною системою статутів, звичаїв і традицій. Їхня поведінка відносно суспільства керується усвідомленням того, що майстерність може бути застосована лише для досягнення цілей, які суспільство схвалює через свого політичного агента – державу. Якщо лікар відповідальний, перш за все, перед своїм пацієнтом, а юрист – перед своїм клієнтом, то головна відповідальність військових – перед державою. Вони відповідають перед державою як компетентні радники. Так само, як юрист і лікар, вони піклуються про одну із сторін діяльності свого клієнта (держави). Тому вони не можуть нав’язувати своєму клієнтові рішень, що виходять за рамки спеціальної компетентності. Вони можуть лише роз’яснити своєму клієнтові потреби в цій сфері, дати рекомендації щодо задоволення цих потреб, а після того, як клієнт ухвалить рішення, – сприяти їх виконанню. До певної міри поведінка офіцера (сержанта) відносно держави визначається безпосередньо принципами, вираженими в законі і порівняними з канонами професійної етики лікаря або юриста. Але більшою мірою офіцерський (сержантський) кодекс виражений у звичаях, традиціях і професійному дусі.

Корпоративний характер військової професії. Офіцери (сержанти) професійної армії – це державна бюрократична професійна корпорація. Законне право практики в цій професії чітко обмежене членами певної організації. Наказ про присвоєння первинного звання для офіцера або сержанта – те ж, що для лікаря – ліцензія. Проте за своєю природою офіцерський (сержантський) корпус – щось більше, ніж просто інструмент держави. Функціональні вимоги до забезпечення безпеки породжують складну професійну структуру, яка об’єднує офіцерський і сержантський корпус у самостійну “громадську організацію”. У цю організацію можуть потрапити тільки ті, хто має необхідну освіту і підготовку, а також володіє мінімальним рівнем професійної компетентності. Корпоративна структура офіцерського (сержантського) корпусу включає не тільки офіційну бюрократію, але також об’єднання, асоціації, школи, журнали, звичаї, традиції і ритуали. Професійний світогляд офіцера і сержанта майже повністю поглинає його життєву активність. Як правило, професійний військовий живе і працює окремо від решти суспільства; у нього, мабуть, менше безпосередніх і суспільних контактів, не пов’язаних із професією, ніж у більшості інших професіоналів. Розмежування між ним і непрофесіоналом або цивільною людиною офіційно позначено військовим званням, формою і відзнаками.

Офіцерський (сержантський) корпус – це і бюрократична професійна корпорація, і бюрократична організація. У середині професійної корпорації рівні професійної компетентності розмежовані ієрархією військових звань; у рамках організації обов’язки розрізняються за посадовим станом. Військове звання є особистою характеристикою, що відображає професійні досягнення, виражені в термінах досвіду, старшинства, освіті і здібностях. Присвоєння звань, як правило, здійснюється у середині самого офіцерського (сержантського) корпусу на основі загальних правил, встановлених державою. Призначення на посаду, зазвичай, більшою мірою здійснюється зовні. У всіх бюрократичних структурах владні повноваження визначаються посадовим положенням. У професійній бюрократії придатність для призначення на посаду залежить від звання. Офіцер (сержант) може виконувати певне коло обов’язків відповідно до його звання; але він не отримує звання автоматично, внаслідок призначення на певну посаду. Хоча на практиці існують виключення з даного правила, професійний характер офіцерського корпусу забезпечується пріоритетом ієрархії звань над ієрархією посад.

Зазвичай, до складу як офіцерського, так і сержантського корпусу входить деяке число непрофесійних “резервістів”, “офіцерів запасу”. Це пов’язано з потребою держави в кількості офіцерів, а також із неможливістю для держави постійно утримувати офіцерський корпус у тих розмірах, які необхідні в надзвичайних ситуаціях. Резервісти є тимчасовим доповненням офіцерського корпусу і отримують військові звання відповідно до освіти і підготовки. Будучи членами офіцерського (сержантського) корпусу, вони, як правило, володіють усіма повноваженнями й обов’язками, властивими професіоналу в такому самому званні. Разом з тим між ними і професіоналами зберігаються юридичні відмінності, і вступ до професійного офіцерського (сержантського) корпусу значно більше обмежений, ніж вступ до корпусу резервістів. Резервістам рідко вдається досягати такого рівня професійної майстерності, який доступний для кар’єрних (кадрових) офіцерів і сержантів; тому основна маса резервістів в арміях провідних країн світу перебуває на нижчих щаблях професійної бюрократії, тоді як вищі ешелони монополізовані кар’єрними професіоналами. Останнім як постійному елементу військової структури й унаслідок їх вищої професійної компетентності зазвичай доручається навчання і формування умінь та навичок професійної майстерності резервістів і збереження та насадження традицій. Резервіст лише на якийсь час бере на себе професійну відповідальність. Його основні обов’язки знаходяться в суспільстві, поза армією. В результаті його мотивація, поведінка і система цінностей найчастіше помітно відрізняються від стандартів кар’єрного професіонала.

Солдати (навіть професійні, – Авт.), що підпорядковуються офіцерському і сержантському корпусу, є частиною організаційної, але не професійної бюрократії. Вони не володіють повною мірою ні інтелектуальними знаннями, ні почуттям професійної відповідальності офіцера. Вони – фахівці із застосування насильства, але не з управління ним. Їх родом занять є ремесло, а не професія. Це – фундаментальна відмінність між офіцерами, сержантами і солдатами, яка виражається в чіткій розділовій лінії, яка існує між тими й іншими в усіх арміях світу. Якби цього поділу не було, тоді стало б можливим існування єдиної військової ієрархії – від рядового до офіцера найвищого рангу. Але різний характер двох видів занять робить організаційну ієрархію дискретною (від латин. discretus – поділений, переривчастий). Звання військовослужбовців рядового складу не входять до складу професійної ієрархії. Вони відображають відмінності у вправності, здібностях і посадовому положенні в рамках солдатського ремесла, і переміщення вгору і вниз у цих званнях здійснюється простіше, ніж в офіцерському корпусі. Проте наявні відмінності між офіцером і сержантом (солдатом) виключають перехід із одного рівня на інший. Окремим представникам рядового і сержантського складу іноді все ж таки вдається дослужитися до офіцерського звання, проте це, швидше, виключення, ніж правило. Освіта і підготовка, потрібні для того, щоб стати офіцером, у нормальних умовах несумісні з тривалою службою як сержанта або рядового.

Отже, відмінними рисами офіцерів і сержантів як професіоналів є: компетентність, відповідальність і корпоративність, що, у свою чергу, складає основу професіоналізму та лідерства даної категорії військових у своєму середовищі.

Скільки б не говорили про те, що схильність до лідерства закладена на генетичному рівні, визначається знаком Зодіаку і навіть роком народження, думка про “навчання” цій якості з кожним днем все більше вагома. Ще в 1930-х роках минулого століття західні соціологи шляхом досліджень довели, що лідерство – ніщо інше, як особливий тип поведінки. І припустили: цілком імовірно, йому можна навчитися. Так зародився англійський рух скаутизму (англ. scout – розвідник), де прищеплювали навички “ефективної моделі поведінки”, яка нібито дозволяла вибудовувати довірчі відносини в колективі. Ненабагато пізніше, в 1960-х, розвивати лідерські якості почали в американських сержантів (експерименти проводилися в одній із військових шкіл штату Каліфорнія). На основі узагальненого досвіду в 1974 році вийшов в світ посібник “Troop Leader Development Stuff Guide”, можливо, він став першим підручником для військових лідерів.

Розглянемо особливості формування лідерства сержантського складу в армії США, де, на нашу думку, досягнули головної мети й якісного результату в підготовці висококласного сержанта.

Історія армії США достовірно свідчить про те, що сержантський склад незмінно відігравав важливу роль у підтримці постійної боєготовності з’єднань, частин і підрозділів. У першій армійській настанові, яка під назвою “Блакитна книга” з’явилася в 1778 році, в розпал війни за незалежність США, значення сержантського складу визначалося так: “Порядок і дисципліна в полку в такому значному ступені залежать від сержантів, що не представляється можливим оцінити вагомість заслуг, які ними досягнуті зразковою поведінкою”. Американське командування вважає це положення цілком сучасним, хоча в останніх статутних документах воно виражене в декілька іншій редакції. У зв’язку з цим доречно відзначити, що істини, перевірені століттями, цілком обґрунтовано можуть бути введені в повсякденний ужиток.

Коли представники американської військової науки прагнуть продемонструвати значущість сержантського складу для армії, вони, зазвичай, наводять наступні статистичні дані: “Приблизно 66% офіцерів, що воювали в роки Другої світової війни в Сухопутних військах, були раніше сержантами”. Це, безумовно, високий відсоток, наочне тому підтвердження – 650593 військовослужбовців переведені в офіцери із сержантського складу за роки участі США у Другій світовій війні.

У військових колах США так непомірно захоплюються високими достоїнствами сержантського складу своєї армії, що деколи впадають у крайнощі. Причиною служить той факт, що сержанти-інструктори навчають не тільки солдатів, але й, що вельми незвично, других лейтенантів – випускників військових академій, які до надходження на навчання не проходили дійсної армійської служби. Протягом трьох-чотирьох тижнів вони підкоряються сержантам, які передають молодим офіцерам основні навички роботи з особовим складом. Професіоналізм сержантського складу настільки високий, що офіцери не рахують для себе негожим виконувати їх накази. Така незвичайна практика дозволила вважати, що без лейтенантів “армія обійтися може, а ось позбав її сержантського складу, вмить наступить, як говорять в Голівуді, “кінець фільму”.

Молодший командний склад американської армії ділиться на дві ділові категорії: стройових сержантів і технічних фахівців. Виділивши стройових сержантів із загальної маси молодшого командного складу, американське командування наділило цю категорію військовослужбовців особливими правами. Тільки стройові командири отримують сержантські звання: капрал, сержант, штаб-сержант, сержант першого класу, перший сержант, головний сержант. Технікам привласнюються звання фахівця відповідного класу. Грошовий еквівалент рівних категорій однаковий. Проте сержант-фахівець при рівному званні вважається старшим. Розрізняють їх за знаками на формі одягу.

У липні 1966 року в Сухопутних військах була впроваджена сержантська посада радника начальника штабу армії США. Молодший командир, що призначається на цей високий пост, у званні головного сержанта покликаний давати поради міністрові і начальникові штабу армії.

Цей незвичайний пост був задуманий як пряма сполучна ланка між командуванням Сухопутних військ США і широкими масами рядового і сержантського складу. Найважливіше в діяльності головного сержанта армії пов’язано з питаннями підвищення боєготовності і поліпшення умов життя рядового і сержантського складу. У сферу його багатогранної службової діяльності входить підтримка прямих контактів з солдатами, сержантами і членами їх сімей, щоб виконати місію представника і відстоювати їх інтереси в міністерстві армії, міністерстві оборони і навіть Конгресі США, якщо виникне така необхідність. Рекомендації головного сержанта армії США завдяки його особливому статусу завжди досягають вищого керівного ешелону американської армії.

Головний сержант армії США координує і контролює діяльність головних сержантів нижчих штабів. Він готує рекомендації з кадрової політики відносно сержантського корпусу, організації звільнення особового складу в міську і чергову відпустки, з питань стягнень і заохочень, нагороджень рядового і сержантського складу, з проблем, що стосуються організації занять із бойової підготовки, з питань військового етикету, дисциплінарної практики, гігієни військовослужбовців тощо. Головний сержант супроводжує свого начальника в його виїздах у війська і під час церемоніальних заходів.

Таким чином, за званням, посадою і функціональними обов’язками головний сержант є ключовою фігурою штабів американської армії. На головного сержанта покладені високі обов’язки, він наділений довірою, виконує відповідальну роботу, займає в армії авторитетну позицію і статус. Досвід роботи радника начальника штабу армії США визнаний повчальним і набув широкого поширення. Аналогічні посади встановлені у всіх об’єднаннях, з’єднаннях і частинах до батальйону включно.

В армії США виникло нове явище – склався інститут сержантів – радників командного складу.

Заслуговує на увагу діяльність першого сержанта. Молодший командир в цьому званні є головним помічником командира роти по лінії сержантського складу. На нього покладається контроль за діяльністю решти сержантів роти. У відсутність офіцерів перший сержант командує ротою, здійснює шикування взводів.

На першого сержанта покладено вирішення багатьох дрібних питань повсякденного життя підрозділу. Кожен солдат має право звернутися до командира роти, але зобов’язаний отримати на це попередній дозвіл першого сержанта, щоб не витрачати час командира роти на питання, які можна вирішити без його участі.

Всі донесення, що виходять з роти, готує перший сержант. Свої розпорядження він передає через помічників командирів взводів. У бойовій обстановці перший сержант виконує завдання, що покладаються на нього, із забезпечення роти всіма видами постачання, а також вирішує питання адміністративно-господарської служби. Він зобов’язаний бути готовим прийняти командування взводом, якщо цього вимагатиме бойова обстановка. У відсутність офіцерів перший сержант є старшим на командному пункті роти.

Сержантська посада помічника командира взводу (головного сержанта взводу) кваліфікується як важлива. Цей сержант вважається другою особою у взводі. Він несе безпосередню відповідальність за стан дисципліни, бойовий вишкіл особового складу взводу, його морально-психологічний стан. Він забезпечує реалізацію в життя всіх розпоряджень командира взводу.

У різноманітних статутах, інструкціях, настановах і керівництвах, що визначають службові обов’язки командира відділення, постійно підкреслюється, що його робота здійснюється під час повсякденного спілкування з особовим складом ввіреного йому підрозділу. З цього приводу до командирів відділень висуваються підвищені вимоги щодо керівництва підлеглими. Головною особливістю командира відділення вважається здатність бути лідером.

Командир відділення безпосередньо відповідає за стан дисципліни своїх солдатів, за їх бойовий вишкіл, за вміння підлеглих обслуговувати ввірену зброю і зберігати її. Він є наставником підлеглих при проходженні так званої школи солдата. У ній командир відділення організовує навчання солдатів щодо надання першої медичної допомоги, дотримання особистої гігієни військовослужбовця, військової ввічливості, несення вартової служби, тактики відділення, догляду за зброєю й її бойове застосування.

Нормативними документами передбачено багато інших обов’язків командира відділення. Командири відділень несуть відповідальність за охайність і привабливість зовнішнього вигляду своїх солдатів. Особовий склад повинен завжди бути ретельно поголений, носити чисте, добре відпрасоване і бездоганно підігнане обмундирування, начищене взуття, чисту натільну білизну. Металева фурнітура обмундирування підлягає постійному чищенню, волосся повинне бути підстрижено і ретельно причесане. Командир відділення зобов’язаний висувати особливі вимоги до чистоти одягу особового складу. Як начальник, він несе повну відповідальність за все, що робить його відділення, і за те, що воно не вміє робити. Він відповідає за здоров’я кожного солдата, за благополуччя всього особового складу, що знаходиться під його командуванням.

Американські сержанти добре засвоїли те, що високі вимоги до підлеглих може висувати тільки командир, що відрізняється бездоганністю свого зовнішнього вигляду і високими організаторськими здібностями.

Американські військові експерти особливо розмежовують такі близькі поняття, як командування і керівництво. На їх думку, командування – це офіційний статус, в який може бути введений кожний військовослужбовець. Наказ робить військовослужбовця начальником. Сержант, призначений на командну посаду, стає командиром свого підрозділу. Разом з тим справедливо вважається, що право віддавати накази не означає уміння керувати підлеглими. Показово, що навіть це цілком очевидне положення підтверджується наочним прикладом. У монархічних державах нерідкими були випадки, коли дитина-король віддавала накази вкритим сивиною генералам. У статутних документах наголошується, що в армії немає людини, здатної видавати накази, які б перетворювали військовослужбовця в керівника, в лідера, за американською термінологією. У природі не існує закону, документа, титулу, зірки або шеврона, які б могли проводити керівників. Вважається, що керівник формується усередині людини. Уміння керувати – це природжена або придбана якість, яку можна виявити у рекрута так само, як і у генерала.

В американських ЗС повноцінними командирами вважають людей, здатних вести конструктивну організаторську роботу і здійснювати ефективний контроль. У “Керівництві для сержантського складу” армії США наголошується, що окремі битви вигравалися військами, якими вміло командували, хоча і погано керували. Проте жодна погано керована армія не вигравала війни. Стверджується, що воєнна історія не знає звитяжної армії, в рядах якої не було б достатньої кількості добре підготовлених і сміливих сержантів. Незалежно від якості офіцерського складу будь-яка армія зазнає поразки, якщо солдатів ведуть у бій сержанти, не підготовлені бути лідерами. В американських військово-історичних працях наголошується, що в переможних реляціях імена сержантів згадуються украй рідко. Слава від перемоги дістається генералам. Тим часом, як свідчить “Керівництво для сержантського складу”, самі генерали прагнуть віддати належне, в першу чергу, сержантам і капралам, які є лідерами на полі бою. Наполеон став імператором, проте предметом його найбільшої гордості був титул “маленький капрал”, яким удостоїв його особовий склад французької армії.

Проблеми вдосконалення військового керівництва займають центральне місце у процесі навчання командного складу. Всі види ЗС США сформували систему підготовки військовослужбовців-професіоналів, забезпечену широкою мережею стаціонарних навчальних закладів, що готують кадрів сержантського складу. Всього в армії США налічується близько 30 таких училищ.

Чільне місце в цій системі належить навчальному закладу, що готує головних сержантів. Це училище дислокується у форті Блісс штату Техас. Протягом року тут проходять навчання два набори по 470 слухачів в кожному. З цього числа 50 сержантів є представниками організованого резерву і національної гвардії армії США. Курс навчання включає: проблеми керівництва і людських взаємин, заощадження ресурсів, доктрину повітряно-наземного бою, тактику, принципи національної безпеки.

Залежно від потреб училище у форті Блісс веде три додаткові навчальні програми: з підготовки молодших командирів у званні перший сержант, фахівців з питань військової розвідки, фахівців з кадрової роботи і матеріально-технічного забезпечення. Училище розробляє і контролює програми вдосконалення військово-освітнього рівня молодших командирів (інструкторів), призначених для навчальних центрів і військових баз на територіях інших країн. Ці програми включають: основи керівництва військовим колективом, основний і підвищений курси підготовки сержантського складу.

На думку американських військових фахівців, щоб стати повноцінним сержантом, військовослужбовець повинен досягти необхідного рівня військової освіти, накопичити практичний досвід у сфері своєї військової спеціальності, постійно займатися самоосвітою шляхом читання і проходження різних курсів у системі заочного навчання. Колишній начальник штабу армії США генерал К. Вауно говорив, що в його уявленні “хорошим сержантом є військовослужбовець, підготовлений в тактичному і технічному відношенні. Це лідер, який знає високі стандарти і здатний перевершувати їх. Сержант – це живий зразок для підлеглих”. До американських сержантів висувають вимоги, які деколи здаються фантастичними. Вважається, що особи без спеціальної підготовки читають повільно. Хороший читець зобов’язаний читати зі швидкістю від 400 до 600 слів на хвилину, американський сержант повинен прагнути до швидкості читання, що досягає 800 слів за хвилину.

Постійно виділяючи і підкреслюючи конструктивну роль сержантів в житті і діяльності військ, командування Сухопутних військ виявляє унікальну винахідливість у виборі форм і методів роботи із сержантським складом. Найцікавішим прикладом може служити 1989 рік. Спеціальною ухвалою, яку підписали міністр армії, начальник штабу армії і головний сержант армії, він був проголошений “Роком сержанта армії США”. У той час начальник штабу американської армії генерал К. Вауно пояснював це рішення так: “Ми вибираємо тему для кожного року... Нам здавалося, що необхідно віддати належне високому професіоналізму нашого сержантського корпусу. Крім того, нам хотілося зосередити увагу на історії нашої армії, щоб повніше з’ясувати велич спадщини сержантського корпусу. Вся історія армії США свідчить про те, що в мирний час і в роки війни сержантський склад відігравав видатну роль”. Іменуючи молодших командирів “сержантським корпусом армії США”, її “становим хребтом”, “провідниками військової дисципліни”, міністр армії США відзначив, що керівників іноземних військових делегацій вражає рівень підготовки випускників сержантських училищ, високий професіоналізм курсантів і постійна готовність прийняти відповідальність на себе. За своєю навчальною спрямованістю “Рік сержанта” став продовженням попереднього “року бойової підготовки”. Вражають заходи, супутні професійному вишколу сержантів. У 1989 році армійським центром військової історії завершена робота над книгою з історії американського сержантського корпусу. Перероблено і введена в дію Настанова 22–100 (“Керівництво особовим складом”), яка вважається настільною книгою сержанта. Новим виданням вийшла Настанова 25–100 (Бойова підготовка військ), що відома у ЗС США як “Біблієя сержанта”. У цьому ж році завершила свою роботу всеармійська комісія, що вивчала систему вдосконалення професійної підготовки сержантського складу. У ній працювали військовослужбовці з сержантськими званнями. Висновки і рекомендації комісії схвалені начальником штабу армії США й опубліковані в армійському друці. Судячи за американською пресою, документ мав директивний характер.

Мистецтво у практичній роботі, теоретичні знання і добросовісне відношення до військової служби встановлені як головні критерії, що визначають професійний рівень сержанта. Ці три категорії динамічні. Передбачено їх ускладнення на кожному вищому щаблі службової діяльності сержанта. У зв’язку з цим особливий акцент робиться на систематичне підвищення кваліфікації військовослужбовця на армійських заочних курсах і в цивільних навчальних закладах. Ще міцніше закріплюється залежність отримання чергового військового звання від освітнього рівня. З того часу первинний курс вдосконалення навичок керівництва став необхідним для отримання військового звання сержант; основний курс – для отримання звання штаб-сержант; підвищений курс – для привласнення звання сержант першого класу і курс головного сержанта – для отримання вищого сержантського звання – головний сержант. Ціна військового звання в армії США надзвичайно висока і за вислугою років. Для отримання звання сержант необхідно прослужити чотири роки. Щоб стати штаб-сержантом, потрібно сім років. Добитися права нашити знаки сержанта 1-го класу можна через 12 років. 21 рік служби в армії необхідний для отримання вищого сержантського звання – головний сержант.

Починаючи з 1990-х років, складні завдання поставлені перед сержантами щодо оволодіння мистецтвом планування бойової підготовки. Штаб-сержант зобов’язаний мати навички планування одиночної підготовки бійця і відділення; сержант 1-го класу повинен уміти планувати одиночну підготовку бійця, навчальний процес відділення і взводу; перший сержант зобов’язаний володіти мистецтвом планування бойової підготовки роти.

Армійське командування обачливо організовує й уміло використовує змагальність у роботі сержантського складу. В армії США утвердилась традиція щорічного проведення всеармійського конкурсу на дуже престижне звання “Сержант року”. До змагань залучаються всі сержанти армії США. Боротьба проходить у декілька етапів. На завершальній фазі виявляються переможці крупних формувань: об’єднаних командувань, армій, великих гарнізонів. Переможці місцевих змагань збираються у Вашингтоні, де зустрічаються між собою в очній боротьбі, за наслідками якої визначається всеармійський “Сержант року”. Загальноармійський конкурс визначає двох переможців: одного – з національної гвардії і другого – з військ регулярної армії.

Переможці сержантського змагання щедро заохочуються. Їх успіх широко відбивається у військовій пресі змістовними статтями, великою кількістю кольорових фотографій. Вони отримують державну нагороду – “Медаль за бездоганну службу”. Всеармійських переможців урочисто приймає і заохочує командування ЗС США. Всю цю галасливу урочисту процедуру вінчає, проте, суто діловий захід – поїздка переможців по військах для проведення показових занять.

Разом із досягненнями в підготовці молодших командирів в армії США виявилися негативні сторони діяльності американського сержантського корпусу. Тому є підстави торкнутися і цієї проблеми. Ще в 1970-х роках в армії США спостерігалися явища, що втілювали неприборкану жорстокість, цинізм і витончене знущання над особистістю, що здійснюються сержантами відносно рядового складу. Ці явища носили масовий характер.

Самодурство у взаєминах із підлеглими рішуче засуджено. Наполегливо ведеться його витіснення з військової практики. Заборонено вживати нецензурні слова, проклинати кого-небудь або що-небудь. За порушення цієї вимоги сержантів і офіцерів піддають відчутним грошовим штрафам. Проте укорінена тиранія неминуче кидає довгу тінь на майбутнє. В армії закріпилося й досі існує принизливе покарання, яке американські солдати називають “биттям мордою об асфальт”. Молодого солдата, що провинився, примушують у швидкому темпі зробити п’ятдесят віджимань на руках, що посильно не кожному навіть натренованому спортсменові.

Сержантський корпус дійсно є “становим хребтом” армії США. Американці схильні стверджувати, що їх сержанти вирішують проблеми, якими в арміях пострадянського простору (Російської Федерації, України, Білорусі тощо) займаються молодші офіцери. Наявність в армії США великої кількості компетентних молодших командирів дає реальну можливість безболісно вирішувати складну кадрову проблему поєднання молодого офіцерського поповнення з професійно підготовленими сержантами без збитку для боєготовності американських військ.