5.1.2. Навчання військовослужбовців зарубіжних армій

Як відомо, процес навчання в сучасних арміях носить багатоплановий характер. Зокрема, він охоплює підготовку самих різних категорій військовослужбовців. У зв’язку з цим представляється доцільним розгляд дидактичних особливостей підготовки як рядових і сержантів, так і офіцерів зарубіжних армій.

Деякі особливості навчання рядових і сержантів

Як показує аналіз, навчання рядових і сержантів у зарубіжних арміях характеризується наступними особливостями.

По-перше, воно зведене, в основному, до оволодіння військово-професійними навичками. Як правило, питання про співвідношення теорії і практики, знань і навичок у процесі навчання рядових і сержантів однозначно вирішується на користь практики.

По-друге, вміст професійного навчання рядових і сержантів в зарубіжних арміях зазвичай визначається кваліфікаційними характеристиками. Наприклад, у ЗС США вони розроблені на трьох рівнях: 1) групи споріднених військово-облікових спеціальностей (ВОС); 2) окремою ВОС; 3) конкретного “рівня кваліфікації” даної ВОС. При цьому в кожній військово-обліковій спеціальності методами “індустріальної педагогіки” (хронометраж і експертна оцінка) виділені “базові” навички, що складаються у дві основні групи: 1) загальновійськові навички; 2) навички за фахом. У середині груп навички поділяються за “рівнями кваліфікації”.

По-третє, в зарубіжних арміях створена добре продумана система стимулювання процесу навчання. Вона заснована на тісному зв’язку службового зростання і військово-професійної підготовленості. Так, в американських ЗС за військовим званням і, відповідно, за рівнем військово-професійної кваліфікації рядові і сержанти розподіляються таким чином: рекрути (категорія Е1); рядові (Е2); рядові першого класу (ЕЗ); капрали (Е4); сержанти (Е5); штаб-сержанти (Е6); сержанти першого класу (Е7); майстер-сержанти (Е8); сержант-майори (Е9).

По-четверте, особлива роль у підготовці рядових і сержантів зарубіжних армій відводиться педагогічному тестуванню. Воно здійснюється як на кожному занятті, так і в кінці періоду навчання. За наслідками поточного тестування плануються подальші заняття; підсумкове тестування дозволяє визначити “рівень кваліфікації” кожного солдата і сержанта. Тестування забезпечує: набуття солдатами і сержантами міцних навичок відповідно до ВОС; підтримка цих навичок на необхідному рівні; оперативну оцінку ефективності роботи викладачів-інструкторів. Як показує практика, недоліком тотального тестування є вироблення у солдатів і сержантів установки на успішне проходження тестів за всяку ціну у збиток дійсному підвищенню бойової майстерності.

По-п’яте, у процесі навчання рядових і сержантів зарубіжних армій велике значення надається використанню нової навчально-методичної літератури. Наприклад, у ЗС США до такої літератури відносяться: “Настанова солдату”, “Керівництво інструктору”, “Посадові книжки солдата”. “Настанова солдату” включає описи базових навичок за конкретним “рівнем кваліфікації” даної ВОС (зміст навички; умови її застосування, нормативи, література). “Керівництво інструктору” містить вказівки інструкторові щодо порядку відпрацювання кожного навчального завдання. “Посадова книжка” є заліковою книжкою з повним переліком “базових” навичок за ВОС. У ній проставляються оцінки про оволодіння кожною навичкою. Все це сприяє чіткій організації процесу навчання на основі єдиних вимог.

Розкриємо деякі загальні підходи в підготовці майбутніх офіцерів за так званою англосаксонською освітньою моделлю (ВВНЗ США, Великої Британії, Франції, Німеччини тощо).

Навчання і виховання кадетів в англосаксонській моделі здійснюється за академічною (загальноосвітньою, воєнною та фізичної підготовкою) програмою.

На академічну програму підготовки витрачається 70% навчального часу. Вона забезпечує майбутнім офіцерам основні знання з математики, точних, соціальних і гуманітарних наук. Велику увагу надають вивченню історії. В рамках академічної програми здійснюється вивчення прикладної воєнної психології і педагогіки.

Навчальна програма академічної підготовки майбутніх офіцерів включає два блоки: основну програму, яка складається з так званих “обов’язкових дисциплін” (required courses) та елективну программу, яка, у свою чергу, складається з курсу обмеженого вибору (elective courses), що пропонується кафедрами у відповідності до сфер спеціалізації, а також факультативних курсів (free-elective courses), які кадети обирають у відповідності до своїх інтересів.

Кадети (слухачі) військових академій англосаксонської системи підготовки офіцерів обирають сферу спеціалізації, профілюючу навчальну дисципліну по закінченні першого курсу, причому відмінники можуть обрати особливо ускладнену навчальну програму (honor program).

Попри певні недоліки, елективний принцип навчання, який є в основі навчального процесу, має багато позитивного. Він дозволяє врахувати особистісні якості і бажання кадета, зробити навчальний процес мобільним, викладати на рівні останніх досягнень, підвищує відповідальність того, хто навчається, як безпосереднього учасника навчального процесу. Головна ціль цього принципу – посилення диференціації (латин. differentia – різниця, відмінність – поділ, розчленування на різні елементи, частини і форми) навчання. Диференційований, індивідуальний підхід є одним із принципів навчання і узаконений у ВВНЗ англосаксонської системи підготовки.

Військова програма має за мету формування у курсантів командирських якостей і навичок, ознайомлення з основними воєнними дисциплінами, а також забезпечення необхідної мотивації для військової професії. На неї відводиться до 20% від загального бюджету навчального часу.

На програму фізичної підготовки приходиться 10% навчального часу, й її мета полягає в розвитку фізичної сили, спритності, витривалості та змагального духу.

Окрім обов’язкових курсів, у військових академіях світу передбачаються факультативні (вибіркові) навчальні дисципліни, які є також обов’язковими і складають близько 30% від усіх навчальних дисциплін. Кадету лише надається право вибору дисциплін з академічної і військової програм для факультативного вивчення.

Отже, зазначені вище аспекти суттєво впливають на організаційні форми, види навчальних занять та методики навчання майбутніх офіцерів.

Розкриємо деякі особливості організації навчальних занять у ВВНЗ. Будь-яке заняття розпочинається з оголошення теми. Далі у навчально-методичних матеріалах визначається так звана адміністративна інформація, яка складається зі вступу та довідкового матеріалу.

У вступі наголошується на загальному навчальному завданні, яке роз’яснюється або викладається на цьому занятті. Причому у вступі також конкретизується навчальне завдання, яке є основним. Іншими словами, інструктором, викладачем визначається кінцева навчальна мета. За потреби доводяться умови виконання вправ, нормативів на занятті. Також у вступі визначаються академічні години, де у таблиці, крім того, зазначається тип або форма навчання.

Після цього курсантам подається довідковий матеріал, що оформляється у конспекті інструктора у вигляді таблиці, де зазначається номер, назва та сторінки навчально-методичних матеріалів, різноманітних статутів та інструкцій.

Далі визначається домашнє завдання із вказівкою конкретного посібника або джерела та відповідного розділу.

Оформляються методичні вказівки інструктора (викладача) як його робочі записи для нагадування і допомоги у проведенні заняття. Вони, як правило, трактуються довільно і не обмежуються за обсягом.

Інструктор (викладач) для себе визначає такі моменти в організації навчального заняття:

а) способи підготовки до заняття інструктора;

б) способи підготовки кадетів до сприймання навчального матеріалу;

в) заходи забезпечення заняття;

г) ефективні засоби передачі інформації;

д) методичні підказки: “нагадайте кадетам про…”; “оцінюватися буде…”; “є такі-то практичні заняття, що пов’язані з цією темою”, тощо.

Наступним пунктом методичних матеріалів і елементом організації занять є оцінка ступеня ризику (дотримання заходів безпеки при проведенні занять). Він конкретизується за рівнями, від низького до небезпечного. Про це доводиться кадетам і завжди тримається в полі зору інструктора (викладача).

Також у методичних матеріалах проведення навчальних занять визначається їх навчально-матеріальне забезпечення. Наприклад, для інструкторів (викладачів), визначається методичний та довідковий матеріал, посібники, статути, інструкції; вказуються плани попередніх занять, що необхідні інструктору для цього заняття; перечислюються фліп-чарт, дошка для писання крейдою, гладка дошка з маркерами, допоміжний матеріал, тести, мультимедійний проектор тощо. Окремо для кадетів визначаються і доводяться навчальні посібники, довідники, а також видаються навіть дошки за потребою для їхньої навчальної діяльності на занятті. Окремо визначаються деякі наочні приладдя, які мають свій шифр відповідно до конкретного заняття.

Зауважимо, що в англосаксонській системі підготовки майбутніх офіцерів досить широко використовуються різні скорочення, абревіатури, нові придумані слова, і зашифрування всього і вся.

При підбитті підсумків заняття інструктор (викладач) повинен звернути увагу на такі аспекти:

- повторити мету заняття, ще раз описати те, чого він прагнув навчити кадетів під час заняття, а потім довести, чого вони дійсно досягли;

- вказати, що було зроблено вірно, а що ні. Після відповідей кадетів, треба обговорити з ними слабкі і сильні моменти їхніх відповідей;

- вказати кадетам, що було зроблено інакше. Особливо йому необхідно підкреслити те, що було зроблено кадетами добре, та заповнити пробіли, які могли залишитись при навчанні;

- якщо у цілому виконання завдання більшістю кадетів було незадовільним, він може запланувати проведення ще одного заняття з цієї теми під час самостійної підготовки.

В англосаксонській системі військової освіти нами визначені такі основні організаційні форми навчальних занять: лекції, самостійна робота, спеціальна підготовка, психологічна підготовка, курси підвищення кваліфікації, командно-штабна підготовка, мовна підготовка, підвищена професійна підготовка, симуляційні (віртуальні) тренінги тощо.

Дуже велике значення в англосаксонській системі військової освіти відводиться самостійній роботі кадетів (слухачів). Вона розглядається як основна форма навчального процесу. Ще з 70-х років ХХ століття встановилося таке співвідношення: на 1 годину роботи під керівництвом викладача відводиться 3 години самостійної роботи кадета (слухача).

У ВВНЗ створені всі умови для отримання кадетами (слухачами) глибоких знань та їх всебічного розвитку. Навчальні групи складаються з 15-20 чоловік (у Бундесвері – з 5-7 чол.) і комплектуються (на основі тестів) із приблизно рівних за своїми здібностями кадетів. Кожному на період навчання видається персональний комп’ютер, забезпечується вихід в локальну мережу ВВНЗ прямо з кімнати проживання. Періодично кадети переміщуються з однієї групи в іншу. На думку організаторів навчального процесу, це дає більше можливостей для розвитку кадетів і прояву їх лідерських якостей у різних малих соціальних групах. Кадети користуються багатотисячними фондами бібліотек.

Знання кадетів перевіряються на екзаменах за допомогою різноманітних тестів. Хоча вони і не дають можливості визначити всю глибину знань, але дозволяють виявити загальний світогляд, ерудицію, здатність до самостійного мислення та прийняття рішень.

Зупинимося на такому основному виді занять у закордонних ВВНЗ, як тренінг, водночас він є і методом навчання.

Іноді терміни “навчання” та “тренінг” застосовуються як тотожні. Але необхідно розставити деякі акценти. В англосаксонській системі військової освіти термін навчання є ширшим і загальним по відношенню до тренінгу. В першому випадку „навчання” більше спрямоване на розуміння навчального матеріалу тими, хто навчається, а тренінг – на формування вмінь і навичок, техніки виконання чогось.

Один із головних моментів полягає в тому, що навчання кадетів в ідеалі спрямоване на максимальний розвиток потенціалу кожного індивіда, а це означає, що воно приводить до збільшення відмінностей між людьми. Проте тренінг спрямовується, навпаки, на мінімізацію індивідуальних відмінностей тих, хто навчається, до рівня (в ідеалі), коли будь-який кадет (слухач), що пройшов підготовку, може виконати завдання так само добре, як і решта, незалежно від своїх знань, здібностей, досвіду та кваліфікованості. Отже, можна стверджувати, що навчання – це серцевина тренінгу.

У закордонних ВВНЗ не існує єдиної методичної системи, але є ряд методів навчання, які користуються особливою увагою. Основні з них наступні:

1. Пояснювально-лекційний метод.

2. Запитально-відповідальний або метод дискусій.

3. Ситуативний або ігровий метод.

4. Метод виявлення і вирішення проблем.

5. Тренінг.

Досить цікаво, що методичні розробки, що характеризують ті або інші методи, мають наступну структуру: вони вказують на переваги методу, його недоліки, містять рекомендації викладачам.

Розглянемо зміст деяких методичних рекомендацій інструкторам (викладачам).

Лекція

Переваги: економність у передачі інформації; можливість акцентувати увагу слухачів на головному; здатність охопити будь-яку аудиторію.

Недоліки: недостатня ефективність навчання; слабка активність тих, хто навчається; складність оцінки її результативності.

Поради лектору: давати тільки необхідну інформацію; не витрачати час на відвернуті від теми міркування; вільно володіти інформацією.

Запитально-відповідальний або метод дискусій

Переваги: надає можливість викладачеві оцінити швидкість засвоєння та обсяг набутих слухачами знань, дозволяє слухачам у ході навчання обмінюватися теоретичними знаннями і практичним досвідом; стимулює інтерес до вивчення політичних і соціальних проблем.

Недоліки: вимагає високої педагогічної майстерності, більшого часу на підготовку; не завжди надає викладачеві впевненості у досягненні необхідних результатів.

Поради викладачу: використовувати цей метод тільки для засвоєння важкого матеріалу і в невеликих групах (у більшій аудиторії слухачів ефективність цього методу знижується) треба бути впевненим, що слухачі володіють достатнім обсягом знань з теми, що обговорюється; треба обов’язково готувати стимулюючі і спрямовуючі питання, технічні та інші допоміжні засоби; слід продумувати і готувати закінчення дискусії.

Універсальними методами і прийомами, які використовуються інструкторами (викладачами) у всіх видах навчальних занять у ВВНЗ, є повторення, використання візуальних об’єктів (образів), мнемотехніка, звернення до власного досвіду, схематичність (значущість) інформації, імітаційне моделювання.

З метою пов’язування знань, навичок та вмінь кадетів із життєвим та майбутнім службовим досвідом, в основі підготовки тренінгів на будь-яку тему і вид навчального заняття, використовується так званий Цикл навчання Д. Кольба.

Книга Д. Кольба “Теорії групових процесів” була присвячена поєднанню різноманітних теорій навчання з життєвим досвідом індивіда.

Інструктори (викладачі) використовують цю схему, якщо процес навчання є успішним. В ньому можна виділити чотири стадії. Кожний кадет віддає перевагу певній формі навчання, яка відповідає певній стадії.

Зміст кожної стадії такий:

1. Дії. Конкретний досвід того, що ми зазвичай називаємо “реальним життям”.

2. Міркування. Емпіричне спостереження за тим, що відбувається, і міркування з приводу цього.

3. Усвідомлення. Логічний аналіз спостережень, пошук у спостереженнях певних шаблонів, засвоєння того, чого навчались.

4. Перевірка. Перевірка того, як нові знання співвідносяться з “реальним світом”, і можлива у результаті перевірки зміна поведінки.

Щоб навчання стало по-справжньому інтегрованим, цей цикл слід пройти хоча б один раз. Проте кругла форма діаграми, можливо, не зовсім вірно представляє ідею Д. Кольба. Метою навчання завжди є певна зміна його показників, і воно не закінчується там же, де починається, тому діаграма повинна була б бути тримірною і мати форму спіралі. Безумовно, інструктори в системі навчання кадетів намагаються, щоб вони працювали на кожній стадії, тому що їм корисно визначити для себе найкращу форму навчання й потренуватися у решті видів.

Що стосується ситуативного або ігрового методу, виявлення і вирішення проблем, тренінгу, то зазначу, що в них педагоги повинні більше володіти комунікативними методами, тобто способам встановлення тісного контакту між викладачами і кадетами (слухачами) під час заняття.

Основні рекомендації викладачам (інструкторам) закордонних ВВНЗ щодо встановлення тісної комунікації з кадетами (слухачами):

- демонструйте позитивне відношення до своєї навчальної дисципліни (коли інструктор (викладач) зацікавлений предметом, то тих, хто навчається обов’язково захоплює цей інтерес);

- володійте самовладанням, боязнь трибуни долається доброю підготовкою до заняття, найкраща порада – будьте природним, розслабтесь, тримайте руки вільними;

- говоріть ясно, уникайте монотонності, висотою голосу виділяйте головні місця;

- демонструйте гумор;

- задавайте проблемні питання кадетам (слухачам) за темою заняття (питання і відповіді на них дуже важливі для хорошої комунікації, питання збуджують думку, змушують тих, хто навчається, активніше засвоювати матеріал; питання повинне мати кінцеву мету, вміщувати в собі узагальнену думку).

Що повинен робити інструктор (викладач) і що уникати під час встановлення комунікації з кадетами:

використовуйте гумор (особливо коли він спрямований на себе);

не використовуйте сарказм, не принижуйте своїх кадетів (слухачів) ні індивідуально, ні у складі групи;

зберігайте спокій. Будьте упевнені, ви готувалися і знаєте тему предмета краще ніж аудиторія;

не розгублюйтесь, коли припустилися помилки, вірогідно, аудиторія цього не помітила;

якщо помітила, виправте помилку з вибаченням та продовжуйте заняття, пожартуйте над собою;

якщо ви не можете відповісти на питання, скажіть, що знайдете відповідь пізніше і відповісте у найближчий час;

не блефуйте і не зазнавайтеся;

будьте прямі, відверті до кінця із самим собою;

не топчіться навколо того самого питання;

говоріть ясно, просто, використовуйте особисті займенники: “Я”, “Ви”, “Ми”;

не використовуйте складних слів і виразів, не мніться, не кричіть;

будьте дружелюбними і неофіційними;

не втрачайте керування аудиторією;

не допускайте панібратства;

пояснюйте з такою швидкістю, щоб кадети (слухачі) розуміли вас;

не втрачайте терпіння, якщо вся група не зрозуміла вашого пояснення, повторіть і продемонструйте ще раз;

якщо не зрозуміли декілька чоловік, затримайтеся з ними після занять або призначте зустріч. Не висміюйте їх.

Розкриємо таку форму навчання кадетів закордонних ВВНЗ, як комп’ютерна гра. За останній час персональні комп’ютери остаточно зайняли нішу серед основних за масштабом розповсюдження навчальних і тренажерних систем. У ВВНЗ постійно розповсюджуються та оновлюються навчальні комп’ютерні системи або середовища.

Міністерства оборони країн англосаксонської системи військової освіти постійно закуповують ліцензії на так звані “движки” різноманітних комп’ютерних ігор з військової тематики. Для чого? На їхній базі створюються симулятори для невеликих підрозділів як рядового, сержантського так і офіцерського складу. Причому з повним функціональним поділом та формуванням навичок прийняття рішень на віртуальному полі бою. Наприклад, при замовленні міністерства оборони на розробку гри представники фірми-розробника мають завдання: гра повинна навчити членів загону підготовці до операції, командній роботі під час її проведення, а також навчити, що робити по закінченні операції. Наприклад, з 2003 року створено комп’ютерний ігровий тренажер “Real War” на основі комп’ютерної гри. Ще одна популярна гра “Mission Rehearsal Exercise” – із серії інтерактивних тренажерів для командирів взводів. Точне відтворення реальних фізичних умов з організацією взаємодії з підлеглими та цивільними особами робить цю гру корисною у формуванні лідерських якостей командирів.

У Великій Британії використовується версія гри “Half-Life” (“Між життям і смертю”). Вона дозволяє брати участь у бойових діях одночасно 8-ми солдатам.

У США у м. Лос-Анджелес функціонує науково-дослідний Інститут творчих технологій, який є основним виконавцем замовлень ЗС у розробці нових комп’ютерних ігор для Пентагону. До речі, безпосередньо від ЗС у розробці концепцій ігор займається така серйозна структура, як Штаб професійної підготовки і доктрин армії США. Наприклад, в їхньому арсеналі розроблено такі ігри, як: “C-Force”, де гравець виконує функції командира взводу, а в грі “CS-12” – командира роти.

Об’єднане командування ЗС США (Joint Forces Command) і Корпус морської піхоти спонсорують програму DARWARS, яка спрямована на розробку воєнних тренажерів для ПК.

Щодо витрат: нова гра “Operations”, розроблена за 6,3 млн. дол. У ЗС США цю гру буде підтримувати 140 ігрових серверів.

На нашу думку, однією із сильних сторін організації навчальних занять та застосування методів навчання у закордонних ВВНЗ є прагматизм – діяльність, що зумовлена міркуваннями про практичну користь, вигоду.

Ймовірно, цього прагматизму не вистачає системі підготовки українських офіцерів (сержантів). Недооцінка прагматизму у нас виходить з невірної установки “не можна навчити офіцера діям на всі випадки життя”. Ця установка в нашій системі військової освіти підкріплюється судженням про те, що офіцер, як правило, діє в різноманітних ситуаціях, за різних обставин, також він сам по собі унікальний як в хорошому, так і в поганому розумінні слова. Отже, не треба витрачати сили і засоби для прагматичного навчання.

Так, дійсно, навчити дій на всі випадки життя не є можливим. Але це судження зовсім не заперечує того факту, що у діяльності офіцерського або сержантського складу зустрічаються типові, що повторюються, характерні для роду військ, виду служби, характеру службової діяльності, пори року тощо ситуації. Такі ситуації називаються типовими.

Сутність завдання полягає в тому, щоб зі всієї сукупності службових обставин тої або іншої категорії офіцерів відібрати ситуації типові, точніше, актуально-типові, класифікувати їх, ретельно оцінити, проаналізувати практику їх вирішення у військах, “зважити” практичний досвід на вагах науки, провести педагогічний експеримент і розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо їх вирішення.

Ми вважаємо, що саме такі ситуації повинні складати основу того практичного навчання, яке у структурі підготовки курсантів видових академій ЗС України повинно складати 2/3 бюджету навчального часу.

Нині теорія, що викладається нами у ВВНЗ ЗС України потребує надійних “перекладачів” теоретичних положень на мову практичної діяльності конкретних посадових осіб. Наші курсанти майже ніколи не можуть самостійно дійти до ясного і чіткого розуміння та усвідомлення необхідності тої чи іншої теорії. Допомогти у цьому зможе прагматичне навчання.

Традиційний напрям навчання в англосаксонських військових освітніх системах займає стабільне місце. Завжди приділяється увага щодо формування характеру і виховання волі майбутніх офіцерів, розвитку їх розумових, фізичних та психічних якостей на релігійно-етичній основі.

У кінці ХХ століття на теорію і практику навчання майбутніх офіцерів і сержантів почав впливати реалістичний напрямок. Прихильники цього напрямку вимагають здійснювати підготовку офіцерів на основі принципу раціоналізму (латин. rationalis – розумний – практичне ставлення до життя): досягати педагогічні цілі малими засобами і підпорядковувати підготовку майбутніх офіцерів та сержантів знанням системи озброєння і службовим функціям. Цей напрям включає в себе також і принцип прагматизму – визнання істинним того, що у даній ситуації має практичну користь.

Цей напрям виражений в освітній концепції, яка розглядає процес підготовки майбутніх офіцерів (сержантів) як “вивчення спеціальності, що спрямовується педагогічно і соціологічно”.

Військові педагоги англосаксонської військової освітньої системи дійшли висновку щодо необхідності переходу в офіцерській підготовці від “авторитарних” методів до “партнерських”, що засновані на взаємному співробітництві і співучасті викладачів і майбутніх офіцерів. Застосовуючи ці методи, інструктори (викладачі) повинні виступати на заняттях як організатори (“режисери” або “диригенти”), що надають напрям та стимули для творчого мислення і збудження дискусій, що організують весь “ансамбль”.

Отже, активні методи навчання у закордонних ВВНЗ розвиваються постійно, викладачі творчо їх застосовують, і вони не обмежені в цьому, тобто незаформалізовані. Вони розробляють сценарії ситуативних та рольових ігор, виходячи з реальної обстановки і досвіду ведення бойових дій, зокрема в Іраку та Афганістані.

Широке застосування отримала методична концепція навчання в малих навчальних групах із посиленим застосуванням технічних засобів навчання.

Розвиток віртуального навчального середовища, імітаційних рольових ігор та симуляційних комплексів, тренажерів безупинно впроваджується у навчальний процес ВВНЗ.