Розділ V військово-педагогічні системи

АРМІЙ КРАЇН СВІТУ

5.1. Особливості навчання і виховання військовослужбовців у Збройних Силах сша, Великої Британії, Німеччини, Франції, Росії

5.1.1. Теоретичні основи підготовки військовослужбовців зарубіжних армій

5.1.2. Навчання військовослужбовців зарубіжних армій

5.1.3. Проблеми виховання і взаємостосунки військовослужбовців у зарубіжних арміях

Ключові слова та терміни

Біхевіоризм, фрейдизм, педагогіка прагматизму, еджастментизм, індустріальна педагогіка, стимули.

5.1.1. Теоретичні основи підготовки військовослужбовців зарубіжних армій

Сучасний стан розвитку військової педагогіки в арміях провідних країн світу, зокрема НАТО, характеризується відсутністю єдиної методології щодо навчання і виховання військовослужбовців.

Зазвичай при підготовці особового складу ЗС використовуються найрізноманітніші психолого-педагогічні теорії, серед яких можна виділити такі як: біхевіоризм, фрейдизм, педагогіка прагматизму, індустріальна педагогіка, еджастментизм і багато інших. Коротко розглянемо деякі з них.

Біхевіоризм. Відповідно до цього вчення поведінка людини зводиться до формули “S − R” (стимул − реакція). Ця ідея часто використовується при навчанні і вихованні військовослужбовців. На думку біхевіористів (від англ. behaviour – поведінка), знаючи силу діючих подразників і враховуючи минулий досвід людини, можна дослідити процеси учіння, виникнення нових форм поведінки. При цьому свідомість не грає ніякої ролі в учінні, а нові форми поведінки розглядаються як умовні рефлекси (американський психолог Дж. Уотсон). У подальшому стало очевидним, що між дією стимулу і поведінковою реакцією відбувається переробка інформації так, що це якісь активні процеси, без урахування яких не вдається пояснити реакцію людини на наявні стимули. Так виникає необіхевіоризм з його найважливішим поняттям “вхідних або проміжних змінних”, який слугує теоретичним підґрунтям багатьох аспектів підготовки військовослужбовців, особливо їх матеріального стимулювання.

Фрейдизм. Як відомо, він орієнтує військових керівників, перш за все, на вивчення закономірностей несвідомого у психіці підлеглих. На думку З. Фрейда, дії людини управляються глибинними спонуками, що зникають у ясній свідомості. Він створив метод психоаналізу, за допомогою якого можна досліджувати глибинні спонуки людини й управляти ними. Основою психоаналітичного методу є аналіз вільних асоціацій, сновидінь, описок і обмовок тощо. Коріння поведінки людини − в його дитинстві. Основоположна роль у процесі формування, розвитку людини відводиться сексуальним інстинктам і вабленням. Учень З. Фрейда А. Адлер вважав, що в основі поведінки кожної особи лежать не сексуальні ваблення, а дуже сильне відчуття неповноцінності, що виникає в дитинстві, коли сильна залежність дитини від батьків, від оточення. У неофрейдистській концепції К. Хорні поведінка визначається внутрішньо властивим кожній людині “основним неспокоєм” (або “базальною тривогою”), який є основою внутрішньоособистісних конфліктів. К.Г. Юнг вважав, що особа формується не тільки під впливом конфліктів раннього дитинства, але й успадковує також образи предків, що прийшли з глибин століть. Тому необхідно при дослідженні людини і роботі з нею враховувати також поняття “колективного несвідомого”. За поглядами зарубіжних військових теоретиків, ці й інші положення фрейдизму особливо ретельно повинні враховуватися командирами (начальниками) при організації індивідуальної роботи з підлеглими, що мають відхилення в поведінці (зловживання алкоголем, наркотиками, неврози, суїцидальні думки тощо).

Педагогіка прагматизму. Теорія і практика прагматизму (грец. pragmatos – справа, дія, – поведінка, діяльність, що зумовлені міркуваннями про практичну користь, вигоду) розроблені на початку XX ст. американським філософом і педагогом Дж. Дьюї. Він вимагав вільного, природного розвитку, самовираження й ініціативи тих, хто навчається; заохочення інтересу як основного мотиву будь-якої діяльності; організації накопичення досвіду тих, хто навчається. Практичність рекомендацій Дьюї зробила прагматизм (“навчання роботою”) основоположним для організаторів підготовки військовослужбовців США та інших країн.

Індустріальна педагогіка – система ідей і рекомендацій Ф.У. Тейлора (1856-1915), направлених на інтенсифікацію діяльності людей. Вона заснована на ретельно нормованих, розподілених і добре закріплених діях виконавців, результати праці яких підкріплюються нагородою або покаранням. У сучасних умовах, коли в розвинених країнах здійснюється принцип “добровільного комплектування”, тобто забезпечення особовим складом, засноване на матеріальних стимулах відповідно до ринкових стандартів, забезпечення потреби особистості у значущості для суспільства, рекомендації Ф.У. Тейлора широко використовуються в практиці підготовки військовослужбовців зарубіжних армій.

Еджастментизм як педагогічна течія виник у США в середині XX ст. у рамках “руху за освіту, сприяючу пристосуванню до життя” (англ. egastment – пристосування). Яскраво виражений зв’язок еджастментизму з педагогікою прагматизму, його вимоги до зниження інтелектуального рівня викладання і переорієнтації навчання на формування певних практичних навиків сприяли використанню його ідей на практиці, перш за все, у процесі військово-професійної підготовки рядового і сержантського складу збройних сил США та інших західних країн.

Такі основні концепції, складові теоретичної основи процесу навчання і виховання в зарубіжних арміях. Їх використання в підготовці військовослужбовців покликане забезпечувати відповідність її змісту потребам практики, підвищенню бойової готовності і боєздатності ЗС.