4.2.2. Рівні результативності військового педагога
Наприклад, Н.В. Кузьміна виділяє п’ять рівнів результативності педагога. Застосовуючи її критерії до специфіки діяльності військових педагогів, можна визначити такі рівні результативності їх діяльності (кожен наступний включає в себе всі попередні) (рис. 4.4)
Репродуктивний рівень: військовий педагог може і вміє розповісти іншим те, що знає сам.
Адаптивний рівень: військовий педагог вміє пристосувати своє повідомлення до особливостей аудиторії.
Рівень локального моделювання: військовий педагог володіє методикою навчання знань, навичок та вмінь за окремими розділами предметів бойової та гуманітарної підготовки, вміє формувати дидактичні цілі, передбачити необхідний результат і створити систему та послідовність залучення воїнів до навчально-пізнавальної діяльності.
Рис. 4.4. Характеристика педагогічної діяльності
Офіцера (сержанта)
Рівень системного моделювання: військовий педагог має чітке уявлення про основні військово-професійні навички, вміння і знання, які слід формувати у воїнів за допомогою основних предметів бойової та гуманітарної підготовки, і володіє відповідною методикою.
Рівень системно-модельованої діяльності та поведінки: військовий педагог володіє відмінною і досконалою методикою перетворення предметів бойової та гуманітарної підготовки на засіб формування і розвитку особистості воїна, його потреби у самовдосконаленні.
На жаль, сержантський склад і деякі офіцери як педагоги сьогодні працюють на першому і другому рівнях. Перехід на наступні рівні потребує психолого-педагогічних знань і реалізації думки А.С. Макаренка про те, що в майбутньому в педагогічних закладах обов’язково будуть викладати і постановку голосу, і позу, і володіння своїм організмом, і без цього він не уявляв собі роботи вихователя.
Для аналізу складових педагогічної майстерності військових педагогів слід чітко визначити структуру педагогічної (дидактичної) діяльності. Дослідження Н.В. Кузьміної, В.А. Сластьоніна, А.Т. Сластьоніна, А.Т. Щербакова доводять, що вона включає ряд конкретних видів діяльності. Це дії, які знаходяться у взаємозв’язку і, відповідно, є взаємозумовленими:
Діагностична діяльність пов’язана з вивченням особистості воїнів, виявленням і визначенням рівня їх загальної освіти та спеціальних знань, навичок і вмінь, які необхідні для військово-професійної діяльності та здійснення навчально-пізнавальних дій. У зв’язку з особливим характером військової діяльності та специфікою навчально-пізнавальних дій воїнів діагностика їх індивідуально-психічних особливостей набуває вирішального значення. Ще наш видатний співвітчизник К.Д. Ушинський наголосив: щоб виховувати людину у всіх відношеннях, насамперед слід знати її у всіх відношеннях. Безперечно, для цього військовий педагог має володіти методикою вивчення індивідуально-психічних особливостей своїх підлеглих, вмінням ставити обґрунтований діагноз на основі цих досліджень. Отже, він водночас ще має бути психологом-дослідником і мати для цього відповідні навички та вміння. Окрім цього, така робота потребує від нього високих морально-етичних якостей.
Орієнтовно прогностична діяльність, яка полягає в умінні офіцера (сержанта) як військового педагога визначити конкретні перспективи, зміст і методику дидактичної діяльності, передбаченні її результатів. Ця робота здійснюється на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих воїнів, злагодженості військового підрозділу. На цій основі педагог спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для підвищення бойової майстерності як окремого воїна, так і підрозділів (колективів). Ці дані він отримує під час контролю, перевірки та оцінки результатів військово-педагогічного процесу.
Наслідком цієї діяльності є наступна − конструктивно проектувальна. Ця діяльність передбачає постійне вдосконалення військовим педагогом методики різних дидактичних заходів, які він використовує для навчання воїнів. Характер використаних методів та їх конкретна методика насамперед залежать від результатів попередніх дій. Але в будь-якому разі ця потребує діяльність від нього психолого-педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, володіння багатим арсеналом організації навчальних і виховних заходів та глибокого знання військової справи.
Після виконання вищезазначених дій обов’язково настає організаційна діяльність. Посади командира роти (батареї) і вище передбачають володіння офіцером (сержантом) організаційними навичками та вміннями щодо здійснення військово-педагогічного процесу у відповідних підрозділах і військових частинах (з’єднаннях). Від обґрунтованості та правильності цих дій залежить перебіг цього процесу та його конкретні результати. Тому розклади занять роти (батареї) на тиждень, плани і програми бойової та гуманітарної підготовки військових частин (з’єднань) мають бути психолого-педагогічно й організаційно-матеріально обґрунтованими, послідовними, системними, чіткими та сприяти ефективному їх здійсненню.
Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів, виходячи з розкладу занять та планів, програм бойової та гуманітарної підготовки, передбачає наявність у військових педагогів навичок і вмінь проведення занять за допомогою як традиційних, так і активних методів навчання. Це потребує від офіцера (сержанта) ґрунтовних знань матеріалу, що викладається, й уміння методично правильно викласти його воїнам, тобто володіння певною педагогічною технікою. Тільки творче сполучення цих двох елементів дає високий ефект від занять із бойової та гуманітарної підготовки.
Діяльність педагога − це особливий вид діяльності, який пов’язаний із людським чинником і передбачає комунікативно-стимулюючий компонент. В.О. Ключевський підкреслював, що викладачеві слово дано не для того, щоб приспати свою думку, а щоб збудити чужу. Ш.О. Амонашвілі визначає це як “життєрадісне, гуманне, оптимістичне спілкування”. Для його здійснення військовий педагог має володіти такими особистісними якостями:
- бути людиною доброї душі, любити вихованців такими, якими вони є, що має бути головним мотивом, стимулом військово-педагогічної діяльності;
- уміти розуміти тих, кого виховує і навчає;
- бути оптимістом;
- має персоніфікувати людину майбутнього;
- бути творчою людиною тощо.
Безумовно, ці якості військового педагога виявляються під час спілкування, тому воно має бути олюдненим. Характер спілкування офіцера (сержанта), окрім педагогічної спрямованості, має велике і надзвичайне виховне значення. Адже, в першу чергу, виховують не самі його слова, а міра вияву в ньому індивідуальності військового педагога і його особистісних якостей, тобто у процесі спілкування він реалізує свою людяність і неповторність. Ш.О. Амонашвілі визначає, що “яким є спілкування у вихованні, таким і є саме виховання”.
Узагальнено це визначається як педагогічний такт. У зв’язку з цим доречними є слова К.Д. Ушинського про те, що педагог лише тою мірою виховує і навчає, в якій він сам працює над власним вихованням і освітою.
Інший наш видатний співвітчизник В.О. Сухомлинський основним предметом вважав людинознавство. Він намагався наповнити увесь навчально-виховний процес любов’ю до людини. Через це він підкреслював, щоб стати справжнім вихователем дітей, потрібно віддати учням своє серце.
Наступний напрямок діяльності військового педагога − це аналітично оцінний. Зміст його полягає в аналізі як власних навчальних дій, так і пізнавальних дій тих, хто навчається, виявленні в них позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими та ін. За допомогою аналітично-оцінної діяльності військовий педагог здійснює зворотний зв’язок у своїй роботі, тобто своєчасно визначає конкретні результати власної діяльності та вносить до неї необхідні корективи. Цей вид діяльності є досить відповідальним, і його об’єктивна реалізація свідчить про зрілість офіцера (сержанта) як військового педагога. У зв’язку з цим досить влучними є слова польського педагога Я. Корчака про те, що добрий вихователь відрізняється від поганого тільки кількістю зроблених помилок і завданої дітям шкоди.
Останній вид діяльності − це дослідницько-творчий, який пронизує всі попередні види діяльності та своєчасно наповнює їх новим змістом. Творчість педагога − це джерело його оптимізму, всебічного розвитку, нестандартного мислення, оригінального проведення дидактичних заходів, їх постійного вдосконалення тощо. З творчих педагогів виростають дійсно справжні майстри своєї справи. Можна також сказати: там, де немає творчості, там немає педагога. Творчі педагоги збагачують як теорію, так і методику військової дидактики, вони є авторами нових форм і методів навчання та виховання, засновниками авторських шкіл, оригінальних ідей і починань, ініціаторами інновацій. “Інновація” у педагогічній науці означає “нововведення”. Є.М. Роджерс нововведення визначає таким чином: це ідея, яка є для конкретної особи новою. Немає значення, чи є вона об’єктивно новою чи ні, ми визначаємо її у часовому проміжку, що пройшов з моменту її відкриття чи першого використання.
Таких педагогів воїни шанують, до них тягнуться, вірять їм, намагаються співпрацювати і досягають успіхів у вивченні предметів, які ті викладають. Ще К.Д. Ушинський підкреслював, що головна чеснота викладача полягає у тому, щоб він вмів виховувати учня своїм предметом.
Отже, цей стислий аналіз основних дій військового педагога свідчить про те, що така діяльність є різносторонньою і змістовною та потребує всебічної підготовленості, має багато вимірів вияву. Педагог повинен бути сам вихованою і освіченою людиною, − як підкреслював П.П. Блонський, і відповідно вимагав його власного виховання й освіти. А.С. Макаренко вважав майстерність вихователя не якимось особливим мистецтвом, яке вимагає таланту, але спеціальністю, якої потрібно навчати, як потрібно навчати лікаря, музиканта його майстерності. Виходячи з цього, слід чітко визначити основні показники та ознаки педагогічної майстерності військового педагога. Лейтмотивом цього питання мають бути слова: Особистість виховується особистістю”.