Управлінські впливи

Інформація про об’єкт

Рис. 4.3. Схема процесу управління вихованням людини

Слід наголосити, що у випадку управління процесом виховання людини цей процес значно ускладнюється, оскільки соціально-педагогічна система досить складна, незалежно від кількості людей, які перебувають у ній, а також від масштабу тієї діяльності, яку вони здійснюють у цій системі. Ця складність, у першу чергу, обумовлена наявністю в такій системі людини з невичерпною глибиною його особистості.

Кожна людина, керівник чи підлеглий не може розглядатися тільки як суб’єкт, або тільки як об’єкт управління. Навіть при розумінні двоїстої природи людини – біологічної і соціальної – неможливо виявити і пояснити всю гамму його потреб, інтересів, намагань, особливостей його поведінки у тих чи інших життєвих ситуаціях або видах діяльності. Відповідно, процес будь-якого управління, соціального у тому числі (у сферу якого входить і управління процесом виховання), включає в себе такі елементи: суб’єкт і об’єкт управління; прямі й опосередковані зв’язки між ними, найголовніше у сфері військового виховання – це суб’єкт-суб’єктні взаємини. При цьому слід зазначити, що ці суб’єкт і об’єкт управління, а також ті відносини і зв’язки, що між ними виникають, створюють динамічну систему, яка складається із двох основних частин – правляючої та підпорядкованої.

Завдяки принципу зворотного зв’язку суб’єкти управління процесом виховання військовослужбовців (а це командири і начальники всіх ланок управління) не можуть ігнорувати інтереси об’єктів управління. Управлінські впливи суб’єктів на об’єкти, або відповідна командна інформація формується на основі інформації, яка надходить від об’єкта управління до суб’єкта. Іншими словами, з точки зору інформаційних потоків, вони немовби міняються місцями. При цьому об’єкт управління здійснює зворотний вплив на його суб’єкт, немовби виступає у цій взаємодії у ролі суб’єкта. Саме ця обставина і надає процесу управлінської взаємодії в процесі виховання військовослужбовців “суб’єкт-суб’єктного” характеру.

Між об’єктом і суб’єктом існує кореляційний (ко… і латин. relatio – співвідношення, відповідність, взаємозв’язок предметів або понять) зв’язок, тому вони не можуть функціонувати незалежно один від одного. В протилежному випадку втрачається сенс самого процесу управління як явища, що існує об’єктивно. Ті чи інші закономірності процесу управління виникають не стихійно, а за допомогою певного механізму їх пізнання і використання.

На основі аналізу досліджень щодо управлінської діяльності офіцерів у ЗС (М.С. Бабенко, О.В. Барабанщиков, О.В. Бойко, Л.Є. Мерзляк, В.Ф. Перевалов, І.Й. Смоліков, М.Ф. Феденко, В.В. Ягупов та ін.) можна зробити висновок, що управління процесом виховання – різновид військово-соціального управління та військової діяльності, цілеспрямований, послідовний вплив на підлеглий особовий склад на основі єдиноначальності у мирний та воєнний час в інтересах ефективного виконання різноманітних завдань щодо захисту держави.

Зі структури управлінської діяльності офіцера (сержанта) у процесі виховання військовослужбовців витікають основні його педагогічні функції.

Головним напрямком застосування педагогічних зусиль є бойова підготовка, виховання, розвиток, формування, психологічна підготовка і самовдосконалення військовослужбовців. Відповідно, головною функцією офіцера як педагога, на нашу думку, є управління процесами навчання, виховання, розвитку і формування особистості військовослужбовця. Не вчити, а направляти учіння, не виховувати, а керувати процесами виховання покликаний офіцер у підрозділі, військовій частині (з’єднанні).

І чим більше він розуміє свою головну функцію у процесі виховання військовослужбовців, тим самостійніше та ініціативніше діють його підлеглі. Зі структури управлінської діяльності офіцера у процесі виховання військовослужбовців витікають спеціальні функції управлінської діяльності військового педагога: аналіз інформації; прогнозування (передбачення); планування; організація; мотивація; регулювання і координація; контроль і оцінка результатів управлінського рішення.

Визначаючи сутність управління процесом виховання військовослужбовців, ми наголошуємо, що змістом діяльності офіцерів підрозділу, військової частини (з’єднання) є організація і проведення військово-педагогічного (виховного) процесу. Головне призначення військово-педагогічного (виховного) процесу в мирний час – забезпечення бойової та мобілізаційної готовності підрозділів і військових частин (з’єднань).

У зв’язку з гуманістичним, особистісно орієнтованим характером сучасного процесу виховання особистості досить легко з’ясувати його сутність. Сутність процесу виховання військовослужбовців полягає в умілій організації та стимулюванні вихователем (офіцером, сержантом) психологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності вихованця (підлеглого), у формуванні та підтриманні у нього мотивації постійного творчого самовдосконалення і прищепленні йому методики, постійна допомога, підтримка, співчуття і співпереживання.

Які методи евристичного (творчого) застосування офіцерами (сержантами) прийнятого рішення у процесі виховання військовослужбовців підрозділу?

Про метод “мозкової атаки” (“мозковий штурм”), який можна застосовувати при управлінні військово-педагогічним процесом, ми розповідали у розділі 2 нашого посібника, коли аналізували методи навчання. Тому детальніше зупинимось на інших. Наприклад, метод дискусії. Групова дискусія припускає управлінське спілкування з людьми на основі доводів і аргументів з метою знайти істину шляхом усебічного зіставлення різних думок. Сутність дій у дискусії складається в захисті, спростуванні тези. Якщо рішення ініційоване групою, підтримане присутніми, його значення зростає і воно перетворюється на групову норму. Це – спільний пошук оптимальних шляхів вирішення проблем, він ґрунтується на практичних результатах діяльності та їх науковому осмисленні.

Дискусія припускає вільне викладення учасниками своїх позицій, зіставлення різних підходів, прилюдне обговорення переваг і недоліків спірної проблеми. Це досягається відповідною організацією спільної праці учасників, застосуванням необхідних методичних прийомів і способів.

Використання методу дискусії дозволяє:

- вирішити існуючі проблеми у комплексі;

- виявити й узгодити інтереси різних категорій військовослужбовців, довести до кожного учасника дискусійної групи потребу певного порядку дій для вирішення проблеми;

- формувати необхідну організаційну культуру командирів (начальників).

Метод ліквідації складних ситуацій. Використовується тоді, коли вирішення педагогічної проблеми зайшло в безвихідь. Керівники можуть використовувати такі способи вирішення проблемної ситуації: введення певних правил для модифікації прийнятого рішення, яке не принесло очікуваних результатів; проведення пошуку нових взаємозв’язків між частинами незадовільного рішення проблеми; переоцінка управлінської ситуації; розгляд управлінської ситуації з іншого боку чи позиції.

Відомі також такі способи можливих перетворень при вирішенні складної проблеми у навчанні і вихованні: використовувати по-іншому; пристосувати; модифікувати; посилити; замінити; об’єднати, тобто тезаурус може бути багатим джерелом зіставлень груп різних відвернених понять, які, будучи синонімами, спроможні “підказати” вихід із безвихідного становища. Пошук нових взаємозв’язків між частинами, які мають незадовільне рішення, здійснюється з використанням матриці, яка дозволяє досліджувати впливи, що здійснюють зв’язок кожної частини елемента рішення з рештою частин.

Наприклад, переоцінка управлінської ситуації – це зміна поглядів на результати своєї діяльності і ситуації. Досягти цього можливо, написавши речення, яке характеризує утруднення, і замінюючи у ньому кожне слово на його синонім, знаходячи щось нове, що наводить на думку щодо вирішення безперспективної ситуації.

Аналоговий метод. Метод аналогів (від грец. analogos – відповідний – те, що відповідає іншому предметові, явищу, поняттю тощо) ґрунтується на багаторазовому використанні військовими педагогами досвіду вирішення тих чи інших ситуацій, різноманітних навчально-виховних завдань у підрозділі, військовій частині (з’єднанні). Вирішення проблеми здійснюється групою спеціалістів. У цій групі повинна бути довірлива обстановка.

Зазвичай використовуються аналогії чотирьох типів:

- “прямі аналогії” (реальні), які знаходять у соціальних системах, що вирішують схожі проблеми;

- “суб’єктивні аналогії” – це уявлення себе (використання свого тіла) для досягнення необхідного результату управлінського рішення;

- “символічні (абстрактні) аналогії” – це метафори і порівняння, в яких характеристики одного предмета ототожнюються з характеристиками іншого;

- “фантастичні (нереальні) аналогії” дозволяють уявити речі, якими б бажали їх бачити, а не такими, якими вони є насправді.

На практиці застосовуються така послідовність вирішення проблеми:

1. Формулювання проблеми керівником.

2. Проведення дискусії з метою визначення поглядів на очевидні рішення, їх поєднання.

3. Перетворення незвичайного на звичайне, тобто пошук аналогій, які дозволяють виразити “задану проблему” в категоріях, які відомі всім учасникам групи.

4. Виявлення головних труднощів, які заважають вирішити проблему.

5. Кожним учасником групи пропонується варіант рішення з використанням одного типу аналогій.

Результат застосування метода залежить від інтенсивності і широти пошуку аналогічних ситуацій.

Метод сценаріїв. Створення сценарію – це спроба встановлення логічної послідовності розгортання подій для того, щоб прогнозувати, показати, як, виходячи із існуючої ситуації, можливо розвивати майбутній стан системи.

Кожна проблема розглядається у декількох аспектах, із різних точок зору. Керівник, вибираючи у критичних точках сценарію (місце, де здійснюється вибір одного або декількох варіантів розвитку подій) подальший шлях розвитку, ретельно аналізує варіанти, що відкидаються. Сценарій повинен відповідати меті прийнятого рішення.

Використання методу дозволяє:

- встановити логічну послідовність розвитку подій, починаючи із заданої ситуації до майбутнього стану, й уявляти хід вирішення проблеми;

- визначити головні цілі розвитку процесу вирішення проблеми із врахуванням факторів військово-соціального середовища.

Метод вибору стратегій. У даному випадку стратегія – це певна послідовність дій військових педагогів (командирів, начальників) у вирішенні завдань управління на основі логіки та емпіричного мислення із врахуванням умов і прогнозу обстановки.

Аналіз практичної діяльності надає можливість використовувати керівниками, які приймають рішення, завчасно заданих, готових стратегій або визначення їх за схемою пошуку.

Існують такі основні схеми послідовності дій:

- лінійна стратегія (послідовність дій, де кожна наступна дія залежить від результату попередньої, але не залежить від результатів подальших дій);

- циклічна стратегія (якщо після отримання результатів на одній стадії треба повернутися до одного з попередніх етапів);

- розгалужена стратегія (дії не залежать одна від одної);

- адаптивна стратегія (визначається тільки перша дія, а у подальшому вибір залежить від результатів попередньої);

- випадковий пошук (при виборі етапів свідомо не враховуються вихідні дані інших).

Використання методу дозволяє:

- визначити підходи, певну послідовність вирішення проблем;

- визначити мету і способи її досягнення, етапи вирішення проблеми.

Метод екстраполяції (екстраполяція – метод наукового дослідження, який полягає в поширенні висновків, отриманих унаслідок спостереження над однією частиною явища, на іншу його частину). Екстраполяційним методом пошуку рішень проблеми називають групу прийомів і способів, які ґрунтуються на логічній процедурі перенесення висновків, отриманих у рамках спостереження за певний проміжок часу, на явища, що знаходяться поза межами спостереження.

Розрізняють два види екстраполяції:

- тимчасову (тобто розповсюдження закономірностей розвитку об’єкта в минулому на розвиток цього об’єкта у майбутньому);

- просторову (перенесення властивостей однієї частини об’єкта (суб’єкта) управління на цілий об’єкт (суб’єкт) або інші його частини).

Сутність цього методу полягає у вивченні історії поведінки (розвитку, зміни) системи у минулому й теперішньому часі, перенесенні закономірностей її розвитку на майбутнє. При цьому дії відзначених закономірних явищ екстраполюються у майбутнє та отримують інформацію, необхідну для прийняття рішення. Екстраполяція може проводитися на основі статистично установлених тенденцій зміни якісних характеристик об’єкта, або екстраполюються і самі тенденції, які формуються на кількісному, описовому рівнях.