11. Додаткові рекомендації офіцеру (сержанту) щодо лідерства:
як лідер, ви повинні любити труднощі;
контролюйте несприятливі обставини та змінюйте їх собі на користь;
під становищем лідера підрозділу розуміється відповідальність, яка пов’язана з тим, що ви наставник і приклад для наслідування;
вам прийдеться бути лідером у будь-яких обставинах, тому що постійність – найважливіший аспект довіри до вас та ефективності дій підрозділу;
лідером стають добровільно; рішення вести за собою, а не слідувати за кимось, офіцер приймає виключно сам;
лідерство офіцера – це шлях, а не мета;
сутність лідерства у виховній діяльності в тому, щоб впроваджувати зміни на користь вашому підрозділу. Покажіть колективу бачення, цілі, які можна досягнути, і ведіть особовий склад до успіху у виконанні завдань;
забезпечуйте в підрозділі наставництво і професійний розвиток для досягнення кожним воїном успіху й самореалізації;
якщо ви відноситесь до особового складу із повагою і знаєте про їх потреби, люди будуть задоволені, і колектив буде діяти як одне ціле;
виявіть сильні і слабкі сторони ваших людей, знайдіть кожному своє місце, на якому він буде задоволений роботою і корисний для колективу;
ваші цілі, правила й очікування повинні бути чіткими і зрозумілими;
якщо ви очікуєте від колективу хорошої роботи, створіть у ній високі етичні стандарти;
ви отримаєте від колективу тільки те, що віддасте йому.
4.2. Педагогічна діяльність та функції військового педагога
4.2.1. Зміст педагогічної діяльності офіцера (сержанта) та її функції
4.2.2. Рівні результативності військового педагога
Ключові слова та терміни
Педагогічна діяльність офіцера (сержанта), функції військового педагога, рівні результативності педагогічної діяльності офіцера (сержанта).
4.2.1. Зміст педагогічної діяльності офіцера (сержанта) та її функції
Український військовий педагог, професор В.В. Ягупов, розглядаючи цю проблему, ставить питання: “Якими якостями має володіти командир, щоб його можна було визначити як вчителя і вихователя?”, “Що стоїть за словами “педагогічна майстерність”?
Безперечно, будь-яка майстерність, у тому числі й педагогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності прийнято в педагогіці. У попередніх главах ми докладно визначили та досить глибоко проаналізували основні компоненти військово-педагогічного процесу, в основі якого лежить військово-навчальна діяльність. Ще раз стисло переглянемо основні з них.
Діяльність − це система взаємодії суб’єкта зі світом, що постійно змінюється і в процесі якої формується, втілюється в об’єкті психічний образ та реалізуються відносини суб’єкта. Розглядаючи способи ведення будь-якої діяльності, у тому числі й військово-педагогічної, слід наголосити, що вона передбачає певне підпорядкування її суб’єкта й об’єкта. Об’єкт − це те, на що спрямована діяльність суб’єкта, який підлягає певному перетворенню, зміні. У військово-педагогічному процесі – це воїни, які певною мірою залежні від суб’єкта, тобто військового педагога. У цьому процесі він виступає ініціатором і організатором усього процесу.
В основі педагогічних впливів на об’єкт діяльності знаходиться свідомо сформульована мета, тобто ідеальний образ майбутнього результату. Основні цілі військово-педагогічного процесу визначаються змістом діяльності ЗС України і сформульовані у відповідних державних документах.
Цілі навчання військовослужбовця зумовлюють зміст цієї діяльності та способи її реалізації. Специфіка військово-професійної діяльності та її характер створюють сприятливі умови для застосування різноманітних прийомів, способів і форм взаємодії суб’єктів і об’єктів з метою реалізації існуючих цілей і змісту. Заключним етапом будь-якої діяльності є її результат. Отже, основними складовими військово-педагогічного процесу є мета, зміст, об’єкт, суб’єкт, результат і сам процес навчальної діяльності. Не були глибоко і цілеспрямовано проаналізовані тільки суб’єкт педагогічної діяльності та її професійно-педагогічні аспекти.
Ефективність усіх компонентів військово-педагогічного процесу багато в чому залежить від дій військового педагога – суб’єкта навчання. Він справляє безпосередній змістовний і багатогранний вплив на кожен його компонент. Зміст і характер цих впливів визначають кінцевий результат цього процесу. Головне, він має зробити об’єкт навчання і виховання центральною постаттю військово-педагогічного процесу, його активним, свідомим, ініціативним і зацікавленим учасником, тобто перетворити його на архітектора власної освіти і підготовки. Тому завдання військового педагога полягає у тому, щоб навчити воїна вчитися, формувати у нього мотивацію навчальної і виховної діяльності та вдосконалювати власну особистість. Впоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному військовому педагогу, а тільки тим, які є справжніми майстрами своєї справи.
Зауважимо, що військовий педагог перебуває постійно в управлінському процесі і його треба розглядати через призму управління
Професор М.М.Фіцула визначає управління процесом виховання як діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців. Але слід наголосити, що в цьому визначенні виключений вплив вихованців на суб’єкти такого управління, тобто цей процес унеможливлює суб’єкт-суб’єктні взаємини вихователів і вихованців, у зв’язку з цим ми категорично не погоджуємося з таким підходом. Сама природа процесу виховання, зокрема управління цим процесом, припускає суб’єкт-суб’єктну взаємодію в результаті перетворення об’єкта управління на суб’єкт. Вчений, на нашу думку, розглядаючи сутність поняття “управління процесом виховання”, виходив з того, що під сутністю будь-якого процесу, у тому числі будь-якого управління, потрібно розуміти його найглибші, загальні та стійкі внутрішні аспекти, які постійно повторюються.
Проте, виходячи з даного тлумачення сутності, досить важко виявити діяльність як внутрішню і сталу основу управління. Вона є специфічним атрибутом лише людського існування, в той час як управління – явище, властиве живій і неживій природі. Тому аж ніяк не можна погодитися з тим, що сутність управління процесом виховання полягає в діяльності педагогів (командирів, начальників, офіцерів виховних структур), оскільки діяльність не властива більш нікому, крім людей. Якщо припустити, що зміст управління цим процесом є діяльністю, то навіщо взагалі вести мову про нього, коли воно є діяльністю?
Отже, ті дослідники, які вважають управління процесом виховання діяльністю педагогів (військових педагогів), роблять методологічну помилку, бо в найширшому розумінні “діяльність” означає “спосіб буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни”. На підтвердження цього Г.П. Щедровицький зазначає, оскільки саме поняття діяльності формувалося з поняття “поведінка”, власне діяльність у більшості випадків розглядали атрибутом окремої людини, тим, що вона виробляє, створює і здійснює, а сама людина відповідно до цього виступає як діяч. І до цього часу саме так і вважає більшість дослідників – психологів, соціологів, логіків, не кажучи вже про представників фізики, хімії, біології. Саме припущення, що питання може ставитися інакше, наприклад, що діяльність має безособовий характер, вбачається їм дикунським і безглуздим, зазначає вчений. Проте дослідження, що проводилися щодо локалізації діяльності, успіхом не увінчалися, оскільки було не зовсім зрозуміло, з яких частин складається діяльність, і не вдалося скласти ці частини у просторі в одне ціле.
Ми пропонуємо розуміти сутність як “зміст даної речі, те, чим вона є сама по собі, на відміну від змінних станів речі під впливом тих чи інших обставин. …сутність – це сукупність глибинних зв’язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають загальні риси і тенденції розвитку матеріальної системи, а явище – конкретні події, властивості, процеси, що виражають зовнішні сторони дійсності і являють собою форму прояву й виявлення деякої сутності”.
Визначаючи сутність управління процесом виховання військовослужбовців, потрібно виходити з того, що воно є “функцією, яка забезпечує збереження її структури, підтримання режиму функціонування, реалізацію її програми чи мети”. У цьому положенні існує певне діалектичне протиріччя. Воно полягає в тому, що підтримання будь-якого стану системи загалом відхиляє можливість її розвитку.
Таким чином, під сутністю управління в загальному смислі розуміють впливи керуючої системи на керовану, яка є підпорядкованою, саме для того, щоб реалізувалася така функція системи, як управління. Відповідно сутність управління полягає в тому, що в системі здійснюються певні впливи щодо спрямування дій її окремих частин для досягнення тієї чи іншої мети. І це характерно для будь-якої системи, зокрема для військово-педагогічної, в якій здійснюється процес виховання військовослужбовців.
Ми поділяємо підхід О.Г. Романовського щодо визначення соціального управління у широкому сенсі слова, яке є систематичним, свідомим, цілеспрямованим впливом людини на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на основі пізнання та використання об’єктивних закономірностей і тенденцій в інтересах забезпечення оптимального функціонування та розвитку суспільства і досягнення поставлених цілей. Соціальне управління пов’язане із саморозвитком, самоудосконаленням людини, виробленням її адекватної лінії поведінки.
Кінцевою ціллю управління є оптимізація функціонування системи, отримання найбільшого ефекту при найменших зусиллях і витратах. Управління – це процес, який відображає послідовну зміну станів системи, міру часу, розвиток і просторові її зміни. Процес управління – це діяльність керівника у підлеглому йому колективі, за допомогою якої узгоджується і координується праця членів цього колективу. Така координація досягається безперервним процесом управлінської діяльності, що передбачає не тільки поточні розпорядження керівника (дискретний процес), але й постійно діючі регламенти та нормативи (безперервний процес), за допомогою яких здійснюються впливи (рис. 4.3.). Управлінські впливи представляють різноманітні форми впливу суб’єкта управління на його об’єкт з метою зміни способів функціонування цього об’єкта шляхом зміни складу або взаємодії його елементів.
