2. Психолого-педагогічна компетентність:

- гуманістична спрямованість роботи з людьми;

- психолого-педагогічна техніка роботи з людьми (методика);

- психолого-педагогічні здібності.

3. Технічна компетентність – знання зброї і бойової техніки та вміння щодо її використання.

4. Тактична компетентність – знання і вміння керувати боєм.

Четверта група “Дії (практична складова) командира-лідера”.

А. Впливати:

- спілкуватися;

- приймати рішення;

- мотивувати.

Б. Виконувати:

- планувати;

- організовувати;

- оцінювати.

В. Удосконалювати (поліпшувати):

- розробляти;

- створювати;

- робити висновки.

Сутність етики офіцера (сержанта) як лідера полягає в дотриманні загальнолюдських принципів і норм поведінки. Щоб завоювати повагу, лідер повинен бути здатним ставити себе на рівень з іншими військовослужбовцями підрозділу, спираючись на авторитет їх знань та індивідуальності. Така позиція вимагає великої впевненості у своїх силах; якщо вона є, люди досить швидко відчують це. Вони також зрозуміють, чи здатний лідер вказати їм шлях і вести за собою. На думку великих лідерів людства, лідер – це людина, яка володіє мистецтвом надихати інших, виявляючи свої кращі якості, мати сміливість застосовувати це мистецтво. Це означає, що лідер повинен діяти із середини групи, а не підійматися над нею. Подаючи особистий приклад, ін не має красти ініціативу в інших. Іншими словами, він повністю виконує свою частину роботи, але не більше. Лідера можна назвати “головним партнером”. Лідерство – це мистецтво поєднувати зусилля всіх військовослужбовців підрозділу так, щоб добитися бажаного результату.

Чи задумувалися ви над запитанням, що змушує людину рухатись за лідером? Або ж чому особовий склад підрозділу не завжди сприймає команди і розпорядження окремих командирів, а за іншими готовий йти хоч “на край світу”? Зрештою, у чому полягає різниця між керівництвом і лідерством командира?

Відповісти на це можна лише ретельно дослідивши історичний аспект цієї проблеми та процес формування лідерських якостей військовослужбовців армій провідних країн світу, які, без будь-якого перебільшення, досягли у цьому важливому питанні вагомих успіхів.

А чи не головною причиною того, що підлеглі, скажімо так, і не рухаються у напрямку, вказаному командиром, є особливості характеру й особистісні якості кожної конкретної людини. Тому будь-якому військовому керівнику у цій ситуації слід замислитися над тим, а якою мірою він володіє необхідними лідерськими задатками, аби повести за собою людей на звершення важливих справ? Це питання потребує нашої усвідомленості, відвертості, чесності передусім перед собою. Зрозуміло, якщо бажаємо реалізувати свій істинний потенціал, зокрема у достатньо специфічному середовищі – військовому.

Гадаю, доречно згадати вислів шанованого у військовій сфері бойового британського генерала Вільяма Сліма, який зазначив: “Немає такої людини, яка б не змогла значно розвинути свої лідерські здібності, трохи поміркувавши над цим і попрактикувавшись”.

З огляду на свій педагогічний і службовий досвід, переконаний: справжнім офіцером, сержантом (командиром-лідером) стане лише той військовий керівник, який завдяки своїм особистісним якостям і рівню підготовки (компетентності) заслуговує на повагу оточуючих. Це не просто слова. Ще у давні часи було чітко визначено, що зразковий командир – це сукупність якостей, сильного характеру і військових навичок.

Приміром, кадетів військових академій провідних країн світу, кандидатів у сержанти, що проходять підготовку у навчальних центрах, з перших днів навчають основним принципам керівництва, виходячи з розуміння двох типів військових керівників. До першого типу відносяться так звані лідери (військовослужбовці, особистісні якості котрих змушують слідувати за ними інших), до другого – командири (офіцери (сержанти), які мають досвід управління особовим складом, технікою і озброєнням в реальній бойовій ситуації). Але саме поєднання цих типів дає змогу назвати офіцера чи сержанта командиром-лідером.

До речі, загальновизначено, що керівництво – це вплив на людей за допомогою вказування мети, напрямку і стимулів для вирішення поставленого завдання при здійсненні оперативного й організаційного управління. За своєю сутністю основне завдання офіцера (сержанта) чітко визначене трьома ключовими словами, зміст яких відображає основи успіху військового керівника. Вони також є основними принципами лідерства і повинні обов’язково реалізовуватися офіцерами (сержантами) в процесі служби.

Ці слова – “БУТИ”, “ЗНАТИ”, “РОБИТИ” – власне, і є критеріями або орієнтирами командира-лідера. Відтак, незалежно від посади, яку обіймаєш, ти повинен володіти ними, за допомогою них завжди бути прикладом для підлеглих, успішно командувати підрозділом, особливо під час бойових дій.

Отже, розглянемо ці основні положення, за якими відрізняється справжній командир-лідер від людини, що не відповідає цьому званню.

“БУТИ”:

а) технічно і тактично грамотним, здатним виконати будь-які завдання на тому високому рівні, який вимагається при виконання завдань, в тому числі бойових;

б) володіти професійними рисами характеру – хоробрістю, відповідальністю, відвертістю, компетентністю і чесністю.

“ЗНАТИ”:

а) чотири основних принципи ефективного керівництва – це управління, місце і роль командира, обстановка і зв’язок і те, як вони впливають один на одного;

б) себе, свій внутрішній стан, сильні і слабкі сторони власного характеру, свої знання і навички. Постійно розвивати свої сильні сторони і працювати над подоланням слабкостей;

в) своїх підлеглих. Спостерігати за їхнім станом, готувати до труднощів і втрат на полі бою, розуміти їхні фізичні потреби і зміцнювати дисципліну у колективі.

“РОБИТИ”:

а) брати на себе відповідальність за свої дії – командир повинен розвивати ініціативність у себе і своїх підлеглих, бути винахідливим і використовувати всі можливості в бою, що приведуть до перемоги. Визнавай критику і виправляй свої помилки;

б) приймати правильні і своєчасні рішення – швидко оцінюй обстановку і приймай правильні рішення. Збирай необхідну інформацію, вчасно приймай рішення, щоб надати підлеглим час на їх виконання, враховуй коротко- і довготривалі наслідки свого рішення;

в) показувати приклад – будь зразком наслідування для своїх підлеглих. Висувай високі, але досяжні вимоги, будь готовий зробити те, що ти сам вимагаєш від своїх підлеглих, розділяй разом з ними небезпеки і труднощі;

г) інформувати своїх підлеглих – інформування підлеглих допомагає їм приймати рішення і виконувати завдання у відповідності до твого задуму, зміцнює ініціативу, посилює командну роботу, піднімає моральний дух;

д) розвивати у підлеглих почуття відповідальності – навчай і розвивай підлеглих, став їх перед вибором. Делегування повноважень демонструє підлеглим твою довіру до них і робить їх більш відповідальними;

е) забезпечувати розуміння, контроль і виконання завдання – військовослужбовці повинні розуміти, що ти від них очікуєш, що ти хочеш виконати, які вимоги до виконання завдання і до якого терміну воно повинно бути виконано;

ж) створювати команду, згуртовувати колектив – готуй і навчай особовий склад (зокрема і суміжним спеціальностям) доти, поки у тебе не буде повної упевненості у високих тактичних і технічних здібностях групи. Розвивай командний дух, що надає людям упевненості в своїх силах;

и) застосовувати свій підрозділ у відповідності до його можливостей – знай здібності і межі можливостей особового складу свого підрозділу. Як керівник, ти відповідаєш за визначення обох цих факторів і застосування свого підрозділу у відповідності до них.

Лише дотримуючись усіх вищезазначених вимог та положень, можна стати командиром-лідером. При цьому потрібно завжди пам’ятати, що хороший військовий лідер завжди керує подіями. А ось коли він втрачає контроль над подіями – позбувається довіри своїх підлеглих і перестає бути лідером.

Зберігати довіру людей, вказувати шлях, турбуватися, спрямовувати – це достоїнства, які, за словами святого Августина, повинні бути притаманними істинному лідерові, на відміну від тих, чиєю кінцевою метою є панування над людьми.

Зрозуміло, щоб ефективно професійно діяти, офіцеру та сержанту необхідне поєднання як управлінських, так і лідерських здібностей, вмінь та навичок.

Перш за все, офіцери та сержанти повинні усвідомити, що у будь-якій організації, структурному підрозділі є два типи взаємовідносин між людьми – формальні і неформальні.

Формальні (офіційні) – це такі, що визначаються посадовим становищем або функціональними стосунками. Натомість неформальними є відносини, що існують між людьми на емоційному або психологічному рівні. Хоча інколи вони можуть залежати від формальних відносин, але найчастіше виникають та існують незалежно від посадових взаємин.

Власне командування (як процес керівництва) підрозділом існує в системі формальних або офіційних відносин. Це – процес впливу на підлеглих за допомогою нормативних важелів для забезпечення виконання ними офіційно визначених доручень і вирішення певних завдань. Його основою, підґрунтям є вплив і влада. Керівник (командир, начальник) як їхній носій призначається офіційно, а відтак, формує свої стосунки на підставі посадових владних повноважень.

А ось лідерство – це соціальне явище, яке породжується системою неформальних, неофіційних відносин між людьми. Воно природним чином виникає в будь-якій групі на підґрунті особистісного впливу авторитету лідера на взаємини і поведінку людей.

Застерігаємо тих офіцерів і сержантів, хто вважає, що із призначенням на посаду він автоматично стає лідером. Усвідомте: владні позиції командира (начальника) зміцнюються лише тоді, коли крім формальних підстав командувати він завоює прихильність підлеглих завдяки своїм особистісним якостям – рішучості, чуйності, наполегливості, цілеспрямованості, енергійності, професійній компетентності, вмінню викликати у підлеглих ентузіазм тощо. Тобто коли виявляє лідерські якості, що ґрунтуються на неформальній основі. Лише тоді у колективі складаються стосунки “лідер – послідовник”, які значно тісніші і результативніші, ніж відносини “начальник – підлеглий”.

Офіцерам і сержантам слід чітко усвідомити розбіжності між процесом командування і проявами лідерства керівника.

1. Керівник, який, так би мовити, “присутній тут і тепер” завжди піклується про теперішнє, а іншими словами, про виконання поточних завдань. В той час як лідер завжди дбає про майбутнє свого підрозділу.

2. Якщо керівник спрямовується на вирішення, скажімо так, деталей того чи іншого завдання, то лідер щоразу працює на перспективу, ставлячи перед собою конкретну мету і визначаючи чіткий напрям для її досягнення.

3. Виконання будь-якого завдання керівник щоразу контролює, аби переконатися, що все гаразд. В той час як для лідера важливе зобов’язання підлеглих, що ситуація постійно покращуватиметься.

4. Керівник розв’язує поточні проблеми, долаючи труднощі, зумовлені новими подіями, заходами тощо. Лідер створює краще майбутнє, використовуючи можливості, які з’являються внаслідок нових подій і заходів.

5. Керівник завжди зосереджується на процесі, а лідер – на результаті.

6. Проблемну поведінку підлеглих керівник завжди покращує завдяки процесу виховання та навчання, а лідер зосереджується на тому, що є правильне в поведінці підлеглого, і заохочує це.

7. Керівник завжди перевіряє підлеглих щодо якісного виконання ними поставлених завдань і обов’язків, лідери – надихають особовий склад докладати максимальних зусиль, крокуючи за ним до мети.

8. Керівник планує і організовує виконання поставлених цілей за певний, зазвичай не довгостроковий, період, а лідери створюють для особового складу перспективи на майбутнє.

9. Якщо керівник прагне створити певну ефективну систему і стандартні алгоритми дій підлеглих, то лідера це ніколи не задовольнить. Він завжди шукатиме ефективніші шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, діючи при цьому обов’язково нестандартно і нешаблонно.

10. Керівник зосереджений на продуктивності в досягненні цілей, а лідер – на їхній якості та ефективності.

Зрозуміло, не слід протиставляти функції командування і лідерства у професійній діяльності офіцера та сержанта. Головне завдання кожного керівника структурного підрозділу – досягнути мудрої рівноваги між управлінськими і лідерськими якостями у своїй професійній діяльності. При цьому завжди пам’ятати: щоб побудувати ефективну структуру – взводу, роти (батареї), батальйону (дивізіону) – офіцерам і сержантам потрібні як лідерські, так і управлінські навички.

Важливо також усвідомити, що командири (начальники), як управлінці, так і як лідери, повинні з різних ракурсів – формальних і неформальних – розглядати кожну ситуацію. Лише тоді усі її аспекти будуть зрозумілими, що обов’язково приведе до скорішого її розв’язання.

Ми пропонуємо порівняння управлінських та лідерських якостей командира (начальника), використання яких, на нашу думку, сприятиме розумінню офіцерами та сержантами сутності поєднання керівництва і лідерства у своїй професійній діяльності (табл. 4.1).

Отже, подібність функцій командування та лідерства у професійній діяльності командира (начальника) структурного підрозділу призводить до їх трансформації і поєднання. Лідерство здатне переходити в керівництво, а керівник структурного підрозділу може ставати його лідером, що значно підвищує ефективність його керівництва в цілому. Але ідеальною для досягнення ефективної управлінської і професійної діяльності керівника варто вважати ситуацію, коли формальний управлінець є дійсним загальновизнаним лідером військового колективу.

Таблиця 4.1