3.1.2. Завдання військового виховання
Основною метою виховання військовослужбовців є формування і розвиток у військовослужбовців якостей та переконань громадянина-патріота, військового професіонала та високоморальної, різностороннє розвинутої особистості.
Для досягнення такої мети військового виховання його суб’єктам необхідно вирішити такі завдання:
з офіцерами:
- формування готовності виконати наказ, який не суперечить законодавству держави, відповідальності за відданий наказ своїм підлеглим;
- розвиток почуття офіцерського обов’язку, честі, любові, гордості за професію офіцера і службу в ЗС;
- розвиток мотивації до покращення професійної майстерності і самовдосконалення;
- покращення рівня педагогічної культури, формування особистої відповідальності за навчання і виховання військовослужбовців, турботу і шанобливе ставлення до них;
- формування особистої відповідальності за виконання посадових обов’язків;
із сержантами:
- формування особистої відповідальності за виконання наказів командирів (начальників), військового обов’язку, вимог статутів ЗС;
- розвиток прагнення до досягнення професіоналізму майстерності, компетентності й особистого прикладу у виконанні посадових обов’язків, педагогічної майстерності, турботи про підлеглих;
- формування бережливого ставлення до збереження майна;
- набуття навичок і вмінь самонавчання, самовиховання і наставництва;
із солдатами, матросами, сержантами, що проходять службу за призовом:
- формування готовності до захисту держави, вірності Військовій присязі, бойовим друзям, беззаперечного виконання наказів командирів (начальників);
- формування гордості за службу у ЗС, високої дисциплінованості та особистої відповідальності за досягнення професійної майстерності;
- розвиток прагнення і готовності до подолання труднощів військової служби, добросовісному оволодінню військовою спеціальністю;
- формування поваги до командирів (начальників), військового товариства і бойового братства;
із солдатами, матросами, сержантами, що проходять службу за контрактом:
- формування беззаперечного виконання наказів командирів (начальників), позитивної мотивації і свідомого відношення до служби у ЗС;
- формування високої дисциплінованості, особистої відповідальності за професійну майстерність, грамотну експлуатацію, збереження озброєння і військової техніки;
- формування поваги до командирів (начальників), військового товариства і бойового братства;
- формування прагнення до наставництва і накопичення досвіду служби;
із військовослужбовцями-жінками:
- формування готовності до беззаперечного виконання наказів командирів (начальників), позитивної мотивації і свідомого відношення до виконання службових обов’язків;
- розвиток гордості за належність до ЗС, обрану спеціальність, високих моральних якостей, вміння працювати у військовому колективі;
- формування відповідальності за виконання службових обов’язків, досягнення професійної майстерності.
3.1.3. Ідеал виховання воїнів
Зупинимось на деяких підходах військових педагогів щодо проблеми формування національного ідеалу виховання особистості військовослужбовця. Моральний дух підрозділу й особового складу військової частини (з’єднання) можна підняти до високого рівня лише за умов, коли військовослужбовці прагнутимуть до певного ідеалу. Якщо вони позбавлені цього ідеалу, то їхній моральний дух буде нижчим за моральний дух окремих солдатів, індивідуумів, внаслідок чого потерпатимуть збройні сили в будь-якій державі.
Відомий англійський військовий психолог Н. Коупленд слушно зазначав, що в наш час масових армій навряд чи можливо, щоб військо мало високий бойовий дух, коли цей дух не розділяє вся нація. Якщо моральний стан нації підірвано, то падає і моральний дух війська. І навпаки, армія може битися з таким запалом, що її перемогти неможливо. Наймогутніша зброя війська – це його ідеал, однак цей вид зброї, як і всі інші, повинен бути загартований нацією.
У самому розумінні слово ідеал у перекладі з грецької означає вид, образ, уявлення – це поняття моральної свідомості і категорія етики, це уявлення про досконале суспільство чи особистість, що визначають спосіб мислення і діяльності людини та суспільства, зразок досконалості, який носить нормативний характер і є визначальним у діяльності людини або соціальної групи.
У Словнику іншомовних слів (франц. – ideal, пізньолатин. – idealis – ідеальний) слово ідеал означає взірець досконалості будь-чого в будь-якій сфері, що виробляється мисленням людини у відповідних суспільних умовах.
Тому не випадково академік С.У. Гончаренко наголошує: “Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, яка як взірець, норма й найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини”7.
Кожен народ, вважав К.Д. Ушинський, має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається з його розвитком.
Люди створили ідеали, щоб потім, реалізувавши їх на практиці, зробити власне життя кращим, досконалішим, щасливішим.
Ідеали відіграють надзвичайно важливу роль у системі духовних орієнтацій кожної людини, її світогляді. Їхній вплив на духовний світ особистості, спонукальні сили життєдіяльності, оцінку оточуючої дійсності, вибір варіантів поведінки важко переоцінити.
Так, український військовий педагог, професор В.В. Ягупов зазначає, що в молодому віці ідеали тільки формуються, але в житті молоді, зокрема військовослужбовців, вони мають особливу значимість. Духовні орієнтації, ідеали молоді суттєво відрізняються від орієнтацій, ідеалів людей старшого віку. По-іншому і бути не може, адже вони пов’язані з основними устремліннями особистості і, як правило, відображають сутність її життєдіяльності. Не можна також забувати, що ідеали молоді базуються, як правило, не стільки на знаннях, скільки на емоціях і почуттях. У них переважають не раціонально обґрунтовані положення, висновки, підкріплені особистим життєвим досвідом, а уподобання, емоційно окреслені образи. Відповідно і вплив таких ідеалів на потреби та інтереси військовослужбовців, їхню мету, плани, задуми здійснюються, перш за все, через чуттєво-емоційні канали. Всі ці аспекти необхідно враховувати у виховній роботі в ЗС України.
Одним із творців української освітньо-виховної системи був видатний український педагог Г. Ващенко (1878-1967). В національну педагогіку він увійшов як автор багатьох досліджень, серед яких “Виховний ідеал”, “Виховання волі і характеру”, “Система навчання”, “Виховання любові до Батьківщини”, “Загальні методи навчання” тощо.
