Жінка-пілот винищувача-бомбардувальника Військово-Повітряних Сил сша
Права, обов’язки і відповідальність військовослужбовців визначаються з урахуванням можливостей їх реалізації в умовах служби в армії. Виконання військових обов’язків припускає, що відносно військовослужбовця діятиме ряд обмежень. Забезпечення можливості реалізації жінками-військовослужбовцями рівних із чоловіками прав, стратегія “надання рівних можливостей” повинна компенсуватися виконання обов’язків з урахуванням специфіки проходження військової служби (наприклад, необхідності підтримки боєготовності).
Вдосконалення військового законодавства, на думку військового керівництва західних країн, повинно бути направлене на досягнення балансу між змістом пільг і переваг, що встановлюються законодавством щодо охорони сім’ї, материнства і дитинства, і виконання обов’язків, передбачених у ході несення військової служби. На підтвердження цього можна привести слова військовослужбовця американських ЗС (де прекрасну стать складають близько 20%) Кетлін М. Світ, підполковника, що має кваліфікацію пілота і 3 тис. годин нальоту, помічника військово-повітряного аташе США в одній із країн світу: “Що стосується служби, не може бути ніяких “але”. Якщо ви, з одного боку, хочете отримати права, а з іншого – вимагатимете для себе спеціальні пільги типу „я не можу поїхати на навчання, тому що не дуже добре себе почуваю”, тоді ви ніколи не зможете переконати більшість, що жінкам є місце в армії. Судять по тому, який ви професіонал”.
До теперішнього часу в історії ЗС США більше 50 жінок було удостоєно військового звання генерал або адмірал. Всього ж сьогодні американки служать у всіх видах і родах ЗС: їх близько 180 тис. – рядових, сержантів і офіцерів. Вони брали найактивнішу участь у війнах в Іраку й Афганістані. За деякими даними, до 2008 року в Перській затоці експедиційний корпус налічував до 14 тис. військовослужбовців-жінок.
Законом від 1991 р. Конгрес США відмінив заборону на участь жінок у наземних операціях, дозволивши їм посідати будь-які посади, окрім тих, які вимагають фізичного контакту із супротивником, підняття великої ваги або пов’язані із службою на підводних човнах. Проте під тиском феміністських (франц. feminisme, латин. femina – жінка, самка – жіночий рух за зрівняння жінок у правах з чоловіками) організацій Пентагон, як виняток в 1994 р., дозволив жінкам служити в бойових підрозділах і навіть в рейнджерських ротах. Але сучасні суфражистки (англ. suffragism, suffrage – виборче право – рух за надання жінкам однакових з чоловіками виборчих прав) не угамувалися і вимагають повної відміни всіх обмежень. На їх думку, виключення із списку деяких військових спеціальностей сприятиме зниженню ролі жінок в ЗС і призведе до утиску призначення їх на відповідальні пости. Разом з тим постійне збільшення числа жінок-військовослужбовців зовсім не є наслідком усвідомленої політики рівного представництва статі. Багато експертів звертають увагу на те, що просто не вистачає добровольців-чоловіків, яким легше, ніж жінкам, знайти більш високооплачувану роботу у цивільному житті.
В армії США число жінок-офіцерів перевищує число чорношкірих офіцерів-чоловіків (серед офіцерів жінок навіть більше, ніж серед рядових – 16%; старших офіцерів, від майора до полковника, – 15%, генералів і адміралів – 12%). Лідирують моряки – 2 контр-адмірали і віце-адмірал. Ім’я віце-адмірала Катерина Лафтон, вона командує крупною військово-морською базою. Наприклад, генерал-майор Джина Холмс командує авіабазою.
Згідно з даними Центру оборонної інформації, нині жінки складають 14,4% офіцерського і 14,7% рядового й унтер-офіцерського складу ЗС США. Примітно, що серед жінок у військовій формі непропорційно висока частка представниць расових і національних меншин.
Американки отримали доступ до військової служби в 1901 р., коли був створений так званий армійський корпус медсестер. Вищим військовим званням, яке вони могли отримати, було звання полковник. Цікаво, що американки отримали право на службу в армії на два десятиліття раніше, ніж виборчі права.
Відношення до жінок в ЗС почало мінятися під час Другої світової війни, коли багато американок взяли участь у бойових діях, періодично заміщаючи чоловіків. До початку 1960-х років, коли в США були прийняті ряд законопроектів, що зрівнюють права жінок із правами чоловіків, вищі сходинки кар’єри були недосяжні для жінок у військовій формі. У 1967 р. Конгрес США прийняв закон, який давав жінкам право отримувати генеральські й адміральські звання. Але тільки в 1970 р. цей закон був вперше реалізований на практиці, коли Ганна Мей Хейєс, полковник корпусу медсестер, отримала звання бригадного генерала.
У 1975 р. президент Д. Форд підписав закон, зобов’язавши Академію ВПС США, Військову академію США (широковідома як Вест-Пойнт), Академію ВМС США приймати жінок. У 1980 р. перші 217 жінок закінчили військові академії (військові дипломи отримали 66% жінок від числа тих, що поступили, останні відсіялися у процесі навчання). Вже в 1984 р. жінка була визнана кращим випускником Військово-морської академії.
Природно, така кількість жіночого персоналу змусила Пентагон виробити цілу систему правил, які забезпечували б їх успішну службу, з урахуванням жіночої психіки і фізіології. Не позбавлені уваги й особливості взаємин особового складу підрозділів, в яких служать дами. Адже, на відміну від деяких армій, в американській немає жіночих підрозділів. У всіх родах військ вони служать поряд із чоловіками, живуть в одних казармах і харчуються з одного казана. І лише спальні і туалетні приміщення у них окремі.
Жінки мають право на 8-тижневу річну відпустку, удвічі більшу, ніж чоловіки. Ще 10 тижнів надається по вагітності і пологам. До речі, категорично забороняється звільняти вагітну.
Однією із проблем, пов’язаних із перебуванням жінок в армії, є акти сексуальної агресії з боку чоловіків. У 1980 р. дві третини представниць прекрасної статі стикалися з подібними проявами чоловічої уваги. Двічі (у 1988 і 1995 роках) Міністерство борони США проводило великомасштабні опитування військовослужбовців для вироблення стратегії боротьби з цим злом. У 1988 р. 64% жінок заявили, що стикалися з актами сексуальної агресії, в 1995 р. їх число зменшилося до 55%. В ході опитування, проведеного серед жінок – ветеранів американської армії вже весною 2003 р., майже третина з них призналися в тому, що за час своєї служби пережили спробу зґвалтування. Більше трьох чвертей з 506 опитаних жінок сказали, що страждали від сексуальних домагань за час служби в армії. Більше 54% жінок повідомили про небажані сексуальні домагання, а більше 30% були один або кілька разів зґвалтовані.
Досі приблизно 30% посад в армії залишаються недоступними для представниць прекрасної статі. Жінкам заборонено бути піхотинцями, танкістами, підводниками, служити в спецпідрозділах та інших частинах, що ведуть бойові дії в безпосередньому контакті із супротивником. Наприклад, у корпусі морської піхоти для жінок доступні лише 20% спеціальностей. Вважається, що однією з причин цієї заборони є підвищений рівень ризику, якому неминуче піддаватиметься жінка при можливому попаданні в полон.
Яскравим тому свідоцтвом стала історія полону і подальшого звільнення в Іраку рядової 507 ремонтно-технічної роти Джесіки Лінч. І хоча за час всієї другої іракської війни окрім неї була полонена ще лише одна жінка – Шована Джонсон, – на повний голос заговорили прихильники перегляду законів, що відкрили американкам доступ практично у всі види ЗС, зокрема в самі елітні. Чергова хвиля армійського антифемінізму вибухнула вже на початку січня 2004 р., коли в районі р. Феллуджа був збитий вертоліт OH-58D “Кайова” зі складу 82 повітряно-десантної дивізії. При цьому загинула 27-річна жінка-пілот в званні капітана, ім’я якої не повідомляється.
Проте, швидше за все, повернення до минулого вже нереальне. Так, опитування громадської думки, що періодично проводяться в США, показують, що американське суспільство продовжує в цілому позитивно відноситися до військової служби жінок. Наприклад, опитування служби Геллапа показало, що більше 70% американців вважають за необхідне дозволити жінкам управляти бойовими літаками, 73% висловилися за те, щоб з’явилися жінки-підводники, а більше 60% заявили, що жінки можуть служити у спецпідрозділах, що діють у тилу супротивника.
Перший документ, що стосується служби жінок в армійських підрозділах, зафіксований в Росії в Петровську епоху. Саме в цей час у Статуті військовому 1716 року було закріплено право жінок на службу в армії у військових госпіталях.
Соціологічний центр ЗС Російської Федерації регулярно проводить дослідження, що стосуються “жіночого обличчя” армії і флоту. Результати їх викликають довіру, тому що вибірка соціологічного опитування адекватна загальному числу всіх жінок-військовослужбовців в Російській армії. На сьогоднішній день на різних посадах в ЗС РФ проходять службу за контрактом близько 90 тисяч. До речі, в армії Китаю колір “хакі” носить не набагато більше представниць слабкої статі.
Жіночий офіцерський склад ЗС РФ – всього лише 5%. Прапорщики (мічмани) – 29%. Останні й основні 66% доводяться на сержантів (старшин) і солдатів (матросів).
Але якщо брати рівень освіти, то військовослужбовці-жінки останніх двох категорій поступаються тільки загальноосвітній підготовці всього офіцерського складу ЗС РФ. Середня професійна освіта (технікум) за крихкими плечима 49% “амазонок”, цивільну вищу освіту отримали 35% респонденток і 10% мають повну середню освіту.
Говорити про те, що на думці у бойових подруг тільки “служба вдень і вночі”, буде наївним. Сімейні цінності в армійських красунь на першому місці. Поки що неодружені всього лише 19%, розведені – 22%, причому серед них більшість багатодітних матерів, що виховують 2-3-х дітей, 59% – заміжні.
Військовослужбовці-жінки в чомусь рятують загрозливо низьку народжуваність в країні. Там, де мама носить погони, дітей (це середній показник) – 1,4. А ось якщо військовий – тато, то цей показник падає до 1,24. Але багато дітей захисниці Вітчизни все одно не заводять. Одна дитина – у 71 %, двоє дітей – у 20%, троє і більше – всього лише у 9%. Хоча теж непогано.
Неправда, що жінки в армію йдуть від браку гідних робочих місць. Звичайно, в тих же закритих військових містечках Російської армії особливо вибирати не доводиться, та 53% респонденток визнали себе їх мешканками. Всього лише 15% жінок із районних центрів виявили бажання служити Батьківщині, але з республіканських (крайових, обласних) центрів військову форму вже приміряли на себе 32% російських „амазонок”. І хоча природне призначення жінки – народжувати дітей, продовжувати життя на планеті, 19% військовослужбовців довелося взяти участь у бойових діях.
Та все ж, чим самі жінки мотивують те, що вони пов’язали своє життя з армією? Адже 12% з них вважають, що служба жінок у ЗС – протиприродне соціальне явище. Хоча 48% переконані, що вони є “повноцінними військовослужбовцями”. А майже третина опитаних (31%) рахують, що вони – “важливий складник армії”. Але більше половини (майже 54%) сумно констатує: армія для них – не покликання, а необхідність хоч якось працевлаштуватися і прагнення посильно укріпити матеріальний статок своїх сімей. 17% резонно вважають, що військова служба жінок – це вимушена міра, оскільки служба в армії втрачає свою привабливість серед чоловічого населення країни. Але, в основному, всі не погоджуються з тим, що їх командири (начальники) відводять їм другорядну, допоміжну роль. Погоджуються з нерівноправ’ям лише 9%, а ще 16% вважають, що не слід призначати жінок на посади, пов’язані з виконанням бойових завдань.
А ось якою (на думку самих жінок-військовослужбовців) повинна бути захисниця Вітчизни? Ось довгий перелік якостей (у порядку процентного убування): відповідальність за доручену справу, старанність, акуратність у роботі, компетентність (професіоналізм), жіночність (це відзначили 50% респонденток), тактовність і уміння дотримувати військову субординацію, пунктуальність, працьовитість, стриманість, елегантність.
Між іншим, 42% опитуваних ратують за те, щоб при призначенні жінок на військові посади повніше враховувати їх фізіолого-біологічні особливості, рівень підготовки і практичну готовність до виконання службових обов’язків.
Поки жінки успішно опановують посади у військах зв’язку, їх цінують як військових перекладачів і медиків. Штабна рутинна робота, що вимагає акуратності і уважності, – теж їх доля. Але головне, що не заперечує практично ніхто в армії в цілому, присутність жінки у військовому колективі подібно до ковтка води в пустелі: воно, безумовно, сприяє стабілізації психологічного клімату, підвищує культуру спілкування між товаришами по службі і, звичайно, психологічну підтримку, що при відсутності військових фахівців в цій тонкій області іноді просто-таки порятунок.
Між іншим, військове навчання в Ірані з 1980 року пройшли близько 1 млн жінок. Відомо про підготовку 400 жінок-камікадзе.
У даний час в ЗС Росії існує стійка тенденція збільшення кількості жінок-військовослужбовців. З 1993 до 2002 рр. воно виросло на 21% і продовжує рости.
Жінки як суб’єкт військової служби розширюють сферу своєї військово-професійної діяльності. У сучасних умовах вони виконують обов’язки за такими військовими спеціальностями: зв’язківці, медичні працівники, психологи, військові юристи і перекладачі, викладачі і наукові співробітники військово-карних закладів, оператори комп’ютерних систем і ін.
У “Концепції виховання військовослужбовців ЗС Російської Федерації”, затвердженої наказом міністра оборони РФ №70 від 1 березня 2004 р. “О органах виховної роботи ЗС Російської Федерації”, військовослужбовці-жінки виділені як окремий об’єкт виховання у військовій частині.
Порівняльний гендерний аналіз військової професіоналізації жінок у російській армії дозволяє виділити деякі особливості цього процесу. На початок 2005 р. жінки проходили військову службу в ЗС РФ у 12 федеральних міністерствах, відомствах і службах. Їх загальна чисельність у силових структурах складає більше 500 тис. чоловік, що дорівнює населенню таких крупних обласних міст, як Курськ, Іваново або Мурманськ.
У Міністерстві оборони Російської Федерації на початок 2005 р. проходили військову службу більше 80 тис. жінок; з них 2,5 тис. – офіцери, зокрема 24 полковники, 167 підполковників і 542 майори. Тридцять чотири жінки з офіцерськими званнями посідають командні посади. У військово-карних закладах проходять службу більше 100 жінок-офіцерів і навчається близько 150 курсантів-дівчат (Військова академія зв’язку, Новочеркаський військовий інститут зв’язку, Ярославський військово-фінансовий інститут тощо). За даними, 23% всіх військовослужбовців жіночої статі – представниці сімей кадрових військових.
На сьогодні у ЗС України проходять службу та працюють понад 50 тисяч жінок. З них майже 18 тисяч – жінки-військовослужбовці, з яких 6,4% – офіцери, 12,6% – жінки-прапорщики, 80% – жінки, які проходять службу за контрактом. Ще понад 120 дівчат навчаються у ВВНЗ.
Щодня на бойове чергування з протиповітряної оборони нашої держави заступає майже 300 жінок-військовослужбовців.
Представниці прекрасної статі проходять службу та працюють в усіх видах та родах військ ЗС України. Найбільше вони представлені у частинах і з’єднаннях Сухопутних військ та Повітряних Сил ЗС України.
Так, у 25 окремій Дніпропетровській повітрянодесантній бригаді 6 армійського корпусу служить механік-радіотелеграфіст взводу зв’язку старший солдат Олена Груба. Вона – єдина жінка-військовослужбовець, яка здійснила 47 стрибків із парашутом з борту військово-транспортного літака Іл-76.
Старший інженер центру АСУ управління 6-го армійського корпусу старший лейтенант Людмила Денисова є автором комп’ютерної програми, створеної для взаємодії штабів ланки “корпус-бригада (полк)”.
