Паломництво військових у м. Люрд

Військовослужбовці – це також рівні, які на основі спільного, отриманого у Таїнстві хрещення, священства мають право й обов’язок співучасті у розбудові Церкви як тіла Божого і Царства. Саме тому справа військового капеланства є якщо і не першочергової ваги, то, однак, має величезне значення у діяльності нашої Церкви. Йдеться тут про євангелізацію серед величезної кількості населення України. Як було зазначено вище, справа військових капеланів має бути турботою всього Українського Єпископату. Сучасне душпастирство серед військових не може бути “принагідним”, воно вимагає постійної присутності капеланів, які не тільки розуміють життя військових, але й здатні допомогти їм втілювати кращі ідеали християнства в їх реальне життя – особисте, сімейне, родинне… Душпастирство у війську вимагає координації і об’єднання в єдину церковну структуру для кращої реалізації завдань, для обміну думками, співпраці і співвідповідальності, для пошуків нових шляхів і методів євангелізації серед тієї частини Божого люду, яка має своє особливе життя. Це питання особливо актуальне сьогодні, коли в Україні йде мова про створення професійної армії.

Ці короткі думки викладено для того, щоб ми краще усвідомили вагомість справи капеланства. Кожний військовий має право бути “забезпеченим” духовною підтримкою. Активно сприяти цьому – це обов’язок як Церкви, так і держави. Адже йдеться ні про що інше як про забезпечення основних прав людини та встановлення належної справедливості згідно з принципом.

Нещодавно вважалось, що існує лише дві моделі задоволення релігійних потреб військових – американська і європейська (більш знана як німецька). Проте дослідження, проведені від часу першого видання книги, свідчать про існування принаймні ще двох – ісламської та так званої світської. Обидві ці моделі не можуть бути співвіднесені до жодної із перших двох зазначених.

Для кращого розуміння співвідношення між цими чотирма моделями доцільно буде використовувати “Модельну лінійку задоволення релігійних потреб” (рис. 3.1), де:

Ц і Д – Церква й Держава як соціальні інститути;

1– європейська модель;

2 – американська;

3 – ісламська, представлена в двох формах:

а – фундаменталістська;

b – конституційно-обмежена;

4 – світська.

Рис. 3.1. Модельна лінійка задоволення релігійних потреб

Модель задоволення релігійних потреб у війську кожної окремої країни, загалом вписується в систему церковно-державних взаємин. Розміщення точок (1-4) на лінійці ближче до якогось із соціальних інститутів обумовлюється, тим наскільки модель більше задовольняє потреби одного з інститутів (фактично – це ступінь одержавлення Церкви). При цьому американська модель лежить біля умовної середини.

Розкриття основних ознак моделей та власне така послідовність їх розміщення на лінійці обумовлена низкою критеріїв, що перераховані нижче. Капеланство і соціальна мета – чим правіше знаходиться точка на лінійці, тим більше зміщення акцентів від мети Церкви до мети Держави.

У європейській моделі акценти робляться на суто релігійну складову. Головне завдання капелана – це задоволення релігійних потреб військових (переважно своєї деномінації). Таким чином, більше забезпечуються права людини в однострої як члена суспільства, а, отже, і безпека цього суспільства.

В американській моделі зміщення акцентів відбувається на посилення управління збройними силами із залученням релігійного чинника, підвищення ефективності використання збройних формувань при веденні бойових дій; у деяких питаннях капелан дуже тісно пов’язаний із командуванням: відповідає не просто за задоволення релігійних потреб, а певним чином і за морально-психологічний стан (про що записано у статутах).

В ісламській моделі відбувається посилення вищеназваних тенденцій.

Основою світської моделі є етатимський підхід до розуміння суті держави: погляд на Державу як на мету суспільного розвитку. Отже, в розглянутому нами контексті головною метою діяльності є забезпечення безпеки Держави або Армії (що може навіть слугувати приводом для заборони будь-якої релігійної діяльності).

При цьому варто зауважити, що наявність військового або капеланського звання не впливає на положення на лінійці – капелани армій багатьох країн мають військові чи капеланські відзнаки, прирівняні до військових (тобто фактично є військовослужбовцями). Це зроблено лише для зручності, щоб військові мали повагу до капелана, як до такого ж військового, як вони. При цьому у країнах з переважаючою традиційно конфесією вони можуть навіть не мати військового однострою (Греція, Угорщина, Іспанія).

В європейській моделі капелани не військові і не підпорядковуються командуванню; капелан знаходиться під владою єпископа свого права (тобто, залишається канонічно підпорядкований останньому); військове командування на нього не розповсюджується, і сам він не може командувати, а лише підпорядковується військовій капеланській структурі своєї конфесії (в дисциплінарних питаннях).

В американській моделі капелан виведений з-під влади єпископа свого права; в дисциплінарних питаннях від підкорюється спільному капеланському командуванню (що характерне для США).

Ісламська модель загалом характерна тим, що іслам виступає не лише як релігія, але й як політика. При фундаменталістській формі цієї моделі військовий мулла чи імам виступає елементом системи політичного ісламу в армії (свого роду “релігійний комісар”). При конституційно-обмеженій формі – він відповідає лише за задоволення релігійних потреб і то виключно в моменти, обумовлені Державою (наприклад, лише за часів війни). Щоправда, ця остання форма існує лише в Туреччині та Сенегалі.

Світська модель взагалі характерна тим, що капелани (військові душпастирі) виведені за межі збройних сил, і задоволенням релігійних потреб військових займаються командири (запрошуючи тих чи інших священнослужителів до військових частин і підрозділів). При цьому душпастирське служіння може вестися згідно з підписаним договором, або без такого, або взагалі не вестися чи бути забороненим. Дана модель характерна, перш за все, для пострадянських країн (Україна, Росія, Білорусія). Хоча при цьому переважний вплив має традиційне для цього регіону православ'я чи греко-католицизм, проте все частіше згідно з особистою волею командирів, до частин потрапляють і протестантські проповідники. Отже капеланом de facto в цьому випадку виступає заступник командира з гуманітарних питань.

Капелани і застосування зброї – чим правіше точка на лінійці, тим активніша участь капеланів у бойових діях:

- європейські капелани не озброєні і не мають права стріляти;

- американські капелани озброєні самі (у Великобританії – пістолетами), або озброєні їхні штатні помічники (в США – автоматичною гвинтівкою М-16, стріляючи замість капелана, захищаючи його, коли цього вимагають обставини);

- військовий імам – це військовий, який воює нарівні з усіма (як офіцер або як рядовий);

- заступник командира з виховної роботи (він, як було сказано, виступає організатором задоволення релігійних потреб) не лише застосовує зброю, коли це потрібно, але й бере участь у плануванні бойових дій.

Капелани та ідеологія – чим правіше точка, тим сильніше капелан задіяний в ідеологічну систему держави.

1-а – як правило, капелани слабо задіяні в ідеологічну структуру, хіба-що історично склалося так, що церква в країні чи регіоні була пов’язана з процесом становленням нації (Греція, Грузія);

2-а – капеланство виступає як специфічна структура, інтегрована в систему державної влади з функціями, що звідси випливають;

3-я і 4-а – зобов’язані вести ідеологічну роботу серед військових із залученням релігійного чи патріотичного чинника (3), або без такого (4).

Капелани і сфера діяльності – чим правіше точка, тим менше ця служба орієнтується на кадрових військових:

1-а – діяльність капеланів орієнтована, в основному, на постійний склад (кадрових військових – офіцерів та уорент-офіцерів);

2-а – рівно орієнтована на всі категорії військових (бо фактично існує в арміях, що комплектуються за контрактним принципом);

3-я – при фундаменталістській формі орієнтована на всіх без винятку військових, при конституційно-обмеженій – на особовий склад (причому в малих масштабах);

4-а – більше орієнтована на перемінний склад (з приводу ще існуючої тенденції “оберігання” кадрових військових від впливів інших соціальних інститутів, крім Держави).