3.5. Педагогічна взаємодія офіцерів і сержантів з військовими капеланами щодо виховання військовослужбовців
Моделі задоволення духовних потреб військовослужбовців
Методика духовної підтримки особового складу на християнських традиціях українського народу
Методи виховання окремих рис волі і характеру. Виховання релігійності
Ключові слова та терміни
Релігійність, духовні потреби, духовна підтримка, військові капелани, християнські традиції, виховання релігійності.
Моделі задоволення духовних потреб військовослужбовців
Військове капеланство – це особливе покликання, початки якого датуються IV століттям. Святий Мартин Туровський – воїн того часу – зустрів однієї зимової ночі тремтячого жебрака. Не маючи грошей, він скинув із себе плащ-накидку, розрубав навпіл мечем і віддав одну половину жебракові. Тієї ж ночі він побачив сон – Ісус Христос був обгорнутий половинкою плаща, що дісталась жебракові. Згодом Мартин став християнином і все своє життя присвятив Церкві. Плащ святого Мартина (від латин. capella – каплиця) носили в бій біля короля як хоругву, що означало присутність Бога. Але коли цей плащ став реліквією церкви, з ним як охоронець завжди ходив священик. Цей охоронець Мартинового плаща (тобто – його від латин. capellanus – священик) обслуговував також релігійні потреби короля і через те отримав титул “капелан”, а місце, де зберігався в поході цей плащ, стало називатися “каплицею” – місцем богослужіння. Із занепадом королівської влади спочатку більші васали переймали на себе королівські почесті, а пізніше мати свого власного капелана при військовому підрозділі намагався кожний лицар. Так з’явився інститут капеланства.
Впровадження військового духовенства в армійських підрозділах та інших силових структурах обумовлюється наступними аспектами.
По-перше, згідно з міжнародними угодами про права людини та Конституцією України, віруючі військові у період служби в армії не можуть бути обмеженими у своїх релігійних потребах. У свою чергу, церква зобов’язана надавати душпастирську опіку вірним, які виконують свій військовий обов’язок. Варто буде зауважити, що згідно з чинним законодавством України командири і начальники військових частин (з’єднань), установ повинні забезпечити духовні потреби підлеглих військовослужбовців ЗС. Тобто надавати їм можливості відвідувати храми, спілкуватися із священиками, організовувати спеціальне харчування у періоди постів та ін.
По-друге на всіх етапах багатовікової історії українського народу і його війська Церква відігравала важливу роль у формуванні національної свідомості, патріотизму, бойового братерства, дисциплінованості, без яких не може існувати армія. Основою тісної співпраці церкви з армією є багатовіковий досвід її вірного служіння національним інтересам українського народу. Церква завжди пропагувала право людини на власну батьківщину, мову, культуру, плекала у вірних любов до своєї родини, рідної землі, власної держави, відкидала крайній політичний і релігійний націоналізм, церква закликає і зобов’язує кожного громадянина захищати інтереси Батьківщини – України. Ці базові принципи державницької політики надають їй право на плідну співпрацю із ЗС України. Безперечно, що в умовах поліконфесійності воно не може бути монопольним, оскільки кількісна перевага сьогодні на боці інших нащадків Київської церкви – трьох гілок православної, які теж мають певний досвід взаємодії з військовими структурами.
Виховна і просвітницька діяльність Української церкви у військовому середовищі в періоди національно-визвольних змагань народу завжди позитивно відбивалася на боєздатності армії. “Від виховної сили церкви в якомусь краю чи народові, від напруженості виховної праці духовенства, – зазначав митрополит Андрей Шептицький, − у великій мірі залежить могутність батьківщини”.
Як відомо, в російській армії до 1917 р. теж існував інститут військових священиків Руської православної церкви. Похідні каплиці, ікони використовувалися для відправи церковних обрядів серед військовиків у частинах, де служило чимало вихідців з України. За підрахунками Олексія Шуби, в роки Першої світової війни на фронтах перебувало близько п’ять тисяч священиків, 1200 з них нагороджені військовими відзнаками.
У 1990-і роки керівництво Російської Федерації та її Збройних сил прагнуло відновити корисне співробітництво з церквою, яке гальмувалося прокомуністичною більшістю Державної Думи. Зрештою, створено спеціальний комітет у складі представників Міністерства оборони і РПЦ з питань взаємодії, засновано журнал “Вера и мужество”.
Повчальним також є досвід співпраці армії з церквою у Польщі. У Війську Польському побудована чітка структура служби військового духовенства. Для обслуговування римо-католиків, яких в Польщі переважна більшість, існує Польська польова частинах і установах таким чином, щоб особовий склад армії мав повну можливість задовольняти свої релігійні потреби. Зауважимо, що для православних військовослужбовців створено Православне управління Війська Польського. Штатні капелани діють в арміях США, Канади, Норвегії та інших країн. У Німеччині обслуговують духовні потреби військовослужбовців євангельське товариство ім. Корнеліуса, католицький Кенігштайнський гурток.
Доцільно відзначити, що у світі існують міжнародні громадські організації, які об’єднують віруючих військовослужбовців різних країн планети. Зрештою, ще 1851 р. було створено Британський офіцерський християнський союз, реорганізований у міжнародне товариство – Асоціацію військових товариств Христа, яке поширювало християнське віровчення серед армії різних держав, організовувало і проводило до останніх часів міжнародні конференції і семінари, зараз видає релігійну літературу та інші інформаційні матеріали. Зокрема, на міжнародній конференції Асоціації військових християнських братств 1994 р. у США брали участь представники 92 країн світу. Подібну організацію під назвою Братство християн-військовослужбовців в Україні було створено у 1996 р. Вона співпрацює з Міжнародною асоціацією і провела разом із Міністерством оборони України дві міжнародні конференції (1995, 1997 р.) з проблем свободи совісті у Збройних Силах України та перспектив впровадження інституту військових священиків в українському війську. Це являється вимогою нашого сьогодення, також до цього спонукає ситуація, яка склалася на сьогодні у нашій національній армії.
