Виникнення уяви у ранньому дитинстві

Передумовами уяви є уявлення, які виникають на 2-му році життя. Півторарічний малюк впізнає зображене на малюнку, переживає бурхливі позитивні емоції відповідно до змісту зображеного. Малюнок, як відомо, ніколи не буває точною копією об'єкта, зафіксованого у минулому досвіді, він відображає дійсність узагальнено, виокремлюючи в ній найсуттєвіше. Сприйняти зображене на ньому допомагає уява. У цьому пізнаванні малюк ще не створює нічого нового, його уява є пасивним процесом.

Становлення механізмів уявлення, відтворення образів, уміння слухати і відгукуватися на зміст повідомлення відбувається через розвиток розуміння мовлення дорослих, фольклору, невеликих літературних творів. Свідченням того, що дитина уявляє передані в мовленні події, є її зосередженість та адекватні емоції.

Уява зароджується наприкінці раннього віку. Про перші її прояви у 2,5-3 роки можна зробити висновки з огляду на уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Саме в цей період вона починає доповнювати, замінювати реальні предмети і дії уявними, називати їх.

Перші наслідувальні ігри, які виникають на 2-му році життя, ще не містять елементів уяви. Якщо дитина "їсть" порожньою ложкою, то ця дія обумовлюється конкретною ситуацією, в яку вона включена на той момент. Вона засвоює функцію предмета, дію з ним і повторює її.

Розвиток початкових форм уяви у ранньому віці пов'язаний з узагальненістю ігрових дій та ігрових предметів, а також появою у репертуарі ігрових дій замінювання. Малюк не зразу відгукується на замінники, які пропонує дорослий, а грається тільки з реальними іграшками. Унаслідок засвоєння мовлення в його грі з'являються перші самостійні замінювання, яким він спочатку дає реальні назви (використовує паличку замість ложки, але називає паличкою) або ігрові в поєднанні з реальними (називає її одночасно паличкою, ложкою), а потім тільки ігрові (діє з паличкою, як з ложкою, і називає її ложкою).

До закінчення раннього віку виникає новий спосіб дії з предметами-замінниками, повноцінне використання заміщень. Діти вводять у гру свої оригінальні заміщення, у їх діях зароджуються творчі елементи. На основі інтересу до нового виду активності вони швидко починають відступати від заданих дорослим зразків дій, вносять у них свої нюанси, апробують різні схеми їх виконання, а також виконують самостійні ігрові дії. Однак їх уява має репродуктивний (відтворювальний), мимовільний (виникає без свідомо поставленої мети) характер.

Розуміння мовлення дорослих у ранньому дитинстві

Розвиток мовлення у ранньому дитинстві відбувається завдяки вдосконаленню розуміння мовлення дорослих і формуванню активного мовлення дитини.

Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовується на емоційній основі. Починається і розвивається він з початком розуміння дитиною навіть примітивної людської мови. Розуміння мовлення дорослих - особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. З його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.

Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкретного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені іншою людиною. Це зумовлено тим, що сигналом до дії служить не мова, а жести, міміка, інтонація матері і ситуація спілкування. Дитина правильно реагує на слова, коли їх багаторазово повторювати в поєднанні з певними жестами. При цьому вона реагує не лише на слова, а й на ситуацію загалом. Пізніше малюк починає розуміти лексеми незалежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони супроводжуються. Вони поступово набувають самостійного значення.

Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк розуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити.

На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких повідомляється багато інформації про предмети та явища, недоступні безпосередньому досвіду ("Курочка Ряба", "Ріпка", "Три ведмеді"). Отже, він розуміє не тільки мовлення-інструкцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й мовлення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні перед очима предмети і явища. Це дуже важливий момент мовного розвитку дитини, який засвідчує її здатність пізнавати дійсність через слово, а не лише з безпосереднього досвіду.

Розуміння дитиною дорослого досягає такого рівня, що малюк може слухати і розуміти маленькі сповнені новим для нього змістом оповідання. Слухає оповідання без ілюстрації, наочності.

Для 2-річної дитини слово значно раніше набуває пускового значення, ніж гальмівного: їй значно легше за словесною вказівкою почати, а не зупинити дію. Коли, наприклад, малюку пропонують відчиняти і зачиняти двері, він може багаторазово повторювати це. Та вже до початку раннього дитинства настає розуміння значення слова "не можна", однак заборона ще не діє так ефективно, як цього хотілося б дорослим. їх мовні вказівки відчутно починають регулювати поведінку дитини на 3-му році життя, вони викликають і зупиняють дії, здійснюють безпосередній і попередній впливи.

Якісно змінюється у цей період розуміння мовлення. Дитина добре розуміє окремі слова, виконує предметні дії за інструкцією дорослого.

Слухання і розуміння повідомлень, які не стосуються безпосередньої ситуації, є важливим набутком цього етапу життя. Вони створюють передумови для використання мовлення як основного засобу пізнання недоступної безпосередньому досвіду дитини дійсності. Враховуючи це, вихователь повинен цілеспрямовано керувати розвитком здатності дитини слухати і розуміти мовлення, яке не стосується конкретної ситуації.

До 1,5 року мовлення дитини розвивається досить повільно. У цей період вона засвоює від ЗО-40 до 100 слів і вживає їх дуже рідко. Значно ініціативнішою дитина стає після того, як їй виповниться 1,5 року. Вона не лише вимагає називати предмети, а сама пробує вимовляти слова, якими ці предмети називають. Усе це помітно підвищує темп розвитку її мовлення: до кінця 2-го року життя вона використовує до 300 слів, 3-го - до 1500.

Розвиток словника дитини є процесом нерівномірного накопичення різних слів. Слів-предметів у неї завжди більше, ніж слів-дій; слів-відношень більше, ніж слів-ознак. У словнику дітей 3-го року життя переважають іменники, які позначають засоби пересування, предмети побуту, об'єкти живої природи. Пасивний словник переважає активний в 1,2-1,3 раза.

На 3-му році життя у малюка зростає інтерес до мови людей, які його оточують, особливо, якщо вона спрямована на нього. Словник дітей містить усі частини мови. Більшість його становлять іменники (до 60%), дієслова (приблизно 27%), прикметники (10-12%).

Мовлення малюка на перших порах є автономним - мало подібним до мовлення дорослого, оскільки вія вживає слова, якими дорослі не користуються. Ці слова ("ам-ам", "ав-ав", "ням-ням", "бека") дорослі (мама, няня)спе-ціально придумують для дітей, вважаючи, що вони більш доступні дітям. Крім того, дитина викривляє у своєму мовленні слова дорослого, адже в неї ще недостатньо розвинені фонематичний слух, звукова артикуляція, через що вона мимоволі змінює звукову форму слова: молоко вимовляє "моко", голова - "гова" тощо. Здебільшого дитина вимовляє наголошений і перший склади, через що спотворюється звуковий склад середини слова.

За правильного мовного виховання, коли дорослі вимагають чіткої вимови слів, виправляють її, автономне мовлення швидко зникає. Якщо дорослі підтримують автономне мовлення, воно може зберігатися довго, затримуючи становлення правильного.

У ранньому дитинстві відбувається засвоєння граматичної будови рідної мови. Спочатку (приблизно до 1-го року 10-ти місяців) діти обмежуються реченнями, які складаються з одного, пізніше з двох слів, що не змінюються за родами і відмінками. Кожне таке слово-речення може мати кілька різних значень: коли малюк вимовляє слово " мама", це може означати "мамо, візьми мене на руки", "мамо, Я хочу гуляти" і багато іншого. Пізніше мовлення дитини починає набувати зв'язного характеру і виражає найпростіші відношення між предметами. Оволодівши під час предметної діяльності способами використання предметів, діти починають вловлювати і використовувати граматичні форми, за допомогою яких ці способи можна позначити. Так, засвоївши використання висловлювань "забив молотком", "узяв совочком", дитина вловлює, що закінчення "ом" має знаряддєвий зміст, і починає застосовувати його до нових предметів-знарядь ("ножом", "ложком", "лопатком"). Під впливом дорослих такі неправомірні перенесення зникають. До 3-х років дитина оволодіває використанням багатьох відмінкових закінчень.

Удосконалюється у ранньому віці і звуковий склад мови: використання різноманітних звуків мови (фонематичний слух), формування правильної звуковимови. Спершу дитина вловлює загальну ритмічно-мелодійну структуру слова або фрази, а наприкінці 2-го - на 3-му році життя правильно вимовляє звуки. Тому мова дорослих, які спілкуються з нею, повинна бути правильною, з вимовлянням звуків, розміреним темпом.

На перших порах розвитку мовлення дитини є ситуативним, пов'язаним зі спільною з дорослими та однолітками практичною діяльністю. Часто воно розгортається у формі діалогу, який сприяє розвитку соціальних відносин дитини. За допомогою діалогу діти залучають одне одного до гри, заняття, встановлюють між собою контакт. Деякі з них не вміють підтримувати розмову однолітка або дорослого, тому необхідно залучати дитину до таких ігор, у яких ролі вимагають розмовляти, а теми розмов підказує ігрова ситуація, вивчати маленькі сценки з казок.

У ранньому віці виникає й описове мовлення дитини, що пов'язано з розширенням кола її спілкування, уявлень, підвищенням її самостійності. Ситуативне, згорнуте мовлення (жести, міміка) вже не може забезпечити всіх потреб дитини, наприклад, коли вона намагається розповісти про невідомі для вихователя події. Тому суперечність між потребою у спілкуванні, взаєморозумінні та обмеженістю засобів для цього зумовлює виникнення описового, розгорнутого мовлення. Його формування відбувається за участю дорослого, який ознайомлює дитину з прикладами, еталонами такого мовлення (казки, розповіді).

Активне мовлення на 3-му році життя нагадує мовлення дошкільника. Відбувається подальше оволодіння граматичною будовою мови. Діти вживають багатослівні і складні підрядні речення, майбутній час дієслів, прикметники, сполучники, прийменники, починають помічати неправильну вимову окремих слів, іноді відмінкових закінчень. Поступово мова стає основним засобом спілкування дитини з дорослими та однолітками. її активний словник збагачується за актуальної потреби висловлюватись, належної уваги дорослих до запитань, розгорнутих відповідей на них. Мовні вправляння під час виконання різнопланових завдань сприяють налагодженню стосунків дорослого і дитини у процесі спілкування.