Проблемне навчання фізиці

Сучасна школа вступила в новий етап реформи школи. З’явилися нові форми: ліцеї, гімназії, профільні класи (зовнішня диференціація).

Це пред’являє нові вимоги до знань учнів, розвитку їх здібностей.

А саме: повинно формуватись нове мислення, розвиток розумових і творчих здібностей, формування навичок самостійного добування і переробки інформації, необхідної для розв'язування все нових і нових задач.

А щоб розвивати творче мислення потрібно в ході навчання створювати такі пізнавальні ситуації, які змушуватимуть учнів вести активний пошук розв’язку суперечності між знанням і пізнанням. Ось чому останнім часом в практиці навчання фізиці все більше поширюється проблемне навчання.

У педагогіці ідея проблемності не нова, хоча сам термін “проблемне навчання” порівняно недавно увійшов до її термінології. Хоча основи і практика використання знаходяться в стадії розробки. Теоретичною основою проблемного навчання є закономірності творчого пізнавального процесу. А саме: при проблемному навчанні діяльність учнів намагаються організувати згідно логіки (розгортання) розвитку творчого пізнавального процесу:

1. Створюють проблемну ситуацію, аналізують її і в ході аналізу підводять учнів до думки про необхідність вивчення певної проблеми.

2. Включають учнів в активний пошук рішення проблеми на основі засвоєних знань і мобілізації пізнавальних здібностей. В ході пошуку висувають гіпотези і здогадки, які піддають аналізу, для того, щоб знайти найбільш раціональний розв’язок.

3. Передбачуване рішення проблеми перевіряється або теоретично або практично. Проблема розв’язується і на основі розв’язку робиться висновок, який містить в собі нові знання про об’єкт, що вивчається. У процесі розв’язання проблеми виявляється необхідність дослідження інших сторін чи властивостей об’єкту. В результаті учні здобувають деяку систему знань.

Ще давньогрецький філософ Сократ вважав, що поступовий рух від незнання до знання має йти самостійним або несамостійним розв’язуванням проблем, які виникають або які ставить учитель перед учнями у ході навчання.

Проблемне навчання характеризується особливим видом взаємодії змісту освіти, діяльності вчителя і діяльності учнів.

Діяльність учителя стає, головним чином, стимулюючою, а не інформативною. Якнайточніше цю думку відтворює вислів Платона про те, що людська голова – не посудина, яку треба заповнювати, а факел, який треба запалити.

Ідея проблемності в навчанні знайшла відображення й у методах навчання фізики. За класифікацією Лернера і Скаткіна такими методами є:

• проблемний виклад;

• евристична бесіда;

• частково-пошуковий;

• дослідницький метод.

Усі вони різняться ступенем пізнавальної самостійності й активності учнів.

Враховуючи цей ступінь можна виділити такі навчальні ситуації проблемного навчання:

1. Учитель формулює проблему і сам її розв’язує (проблемний виклад матеріалу).

2. Учитель формулює проблему, але для її розв’язання частково залучає учнів (евристична бесіда).

3. Учитель формулює проблему, а учні розв’язують її самостійно (проблемні лабораторні роботи).

4. Проблему формують учні, але розв’язує її учитель (демонстраційний експеримент).

5. Учні самостійно формулюють і розв’язують проблему. Це найбільш висока ступінь пізнавальної діяльності учнів.

Тобто, за умов проблемного навчання вчитель керує пізнавальною діяльністю учнів а не надає їм інформацію.

Для того, щоб зміст курсу фізики забезпечував проблемне навчання, він має містити навчальні проблеми, які в тексті набувають вигляд проблемних завдань, задач і запитань.

В основі кожної навчальної проблеми лежить певна суперечність.

Дослідження показують, що на уроках фізики для створення проблемних ситуацій можна використати так типи протиріч:

1. Протиріччя між життєвим досвідом учнів і науковими знаннями.

2. Протиріччя процесу пізнання, тобто між раніше отриманими знаннями і новими.

3. Протиріччя самої об’єктивної реальності.

Для здійснення проблемної ситуації необхідні таки умови:

• наявність у навчальному матеріалі задач, запитань, завдань;

• уміння створювати проблемні ситуації;

• поступовий, планомірний розвиток у учнів вмінь і навичок виявляти, формулювати проблему і самостійно знаходити способи її розв’язку;

• підготовка вчителя до уроку, напрямлена на виділення у навчальному матеріалі проблемних питань. Вона полягає в аналізі матеріалу з різних точок зору:

  1. наукової – виділення основних понять;

  2. психологічної – реакція класу на висунення проблем;

  3. логічної – послідовність постановки питань, завдань, їх поєднання;

  4. дидактичної –вибір необхідних прийомів і методів створення проблемних ситуацій.

Способи висунення проблем:

1. Висунення проблеми у зв’язку з вивченням нового матеріалу.

2. Висунення проблеми на основі демонстраційного експерименту.

3. Висунення проблеми у зв’язку з пошуками нового методу вимірювання фізичної величини.

4. Постановка питання, що вимагає встановити зв’язок між явищами, чи величинами, що характеризують явища.

5. Постановка проблемного питання з метою використання знань, які мають учні для розв’язування задач практичного характеру.