1.7. Формування валеологічної культури вчителя

Серед основних завдань курсу валеології у вищому навчальному закладі є формування валеологічної культури вчителя та його готовності до впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів знань щодо формування ЗСЖ, збереження та зміцнення здоров’я учнівської молоді. У зв’язку із цим кваліфікований учитель повинен володіти систематизованими теоретичними знаннями та практичними навичками, уміннями щодо збереження власного здоров’я та сприяти формуванню валеологічної свідомості в школярів.

В основу валеологічної освіти педагога покладені принципи гуманізації, науковості, безперервності, системності та прогностичності.

Формування валеологічної культури майбутнього вчителя передбачає вирішення таких завдань:

• розвиток особистої відповідальності майбутнього вчителя за індивідуальне здоров’я;

• формування глибоких теоретичних знань з валеології;

• оволодіння валеологічними технологіями навчання;

• оволодіння методиками оцінки рівня здоров’я і вміння проводити валеологічний моніторинг;

• формування у вчителя ціннісних установок на здоров’я і здоровий спосіб життя;

• формування знань і вмінь, необхідних для створення валеологічних умов навчання і виховання у закладах освіти;

• відродження кращих традицій української педагогіки, зокрема родинної, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я школярів.

Проблема професійної підготовки майбутнього вчителя охоплює багато актуальних питань, характерних для сучасного етапу перетворень у системі освіти в Україні.

На нашу думку, тільки свідоме сприйняття здорового способу життя визначає результативність зусиль людини в збереженні та зміцненні здоров’я, продовженні тривалості життя, повноцінному виконанні біологічних і соціальних функцій.

Формування засад здорового способу життя у студентів, які здобувають освіту за навчальним планом підготовки бакалавра, передбачено освітньо-професійною програмою – документом, який визначає нормативний зміст, термін навчання і формування, державної атестації фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Формування валеологічної культури особистості забезпечується взаємозв’язком навчально-пізнавальної, пошуково-дослідницької, практичної педагогічної діяльності майбутніх учителів, що створює підґрунтя для пошуку особистісно привабливого, професійно значущого і соціально важливого смислу в змісті навчальної інформації.

На фоні сучасних змін економічної та соціальної структури суспільства, маючи позитивну тенденцію щодо зростання кількості вчителів в Україні, у системі освіти спостерігаються проблеми соціально-професійного рівня та психологічного характеру. До перших відносять: старіння та фемінізацію педагогічних кадрів, зниження соціального престижу професії. До других – розвиток професійного вигорання внаслідок професійного стресу, який виникає через надмірні психоемоційні навантаження та організаційні зміни у системі освіти, що спрямовані на підвищення ефективності діяльності та конкурентоспроможності школи у цілому.

За сучасним уявленням, професійний стрес – це широке поняття, що відображає вплив усього комплексу чинників виробничого середовища – професійних стресорів.

Професія вчителя належить до розумового виду праці у складній системі психосоціальних відносин “людина-людина”. Обов’язки вчителя полягають у проведенні уроків, де педагог викладає матеріал та перевіряє рівень його засвоєння учнями, а також у підготовці до уроків, перевірці зошитів, підготовці наочності, складанні звітів, виховній роботі з дітьми та спілкуванні з батьками. Таким чином, характерними для праці вчителя є сприйняття та переробка значного об’єму професійно-важливої інформації, що потребує постійного зосередження уваги, відповідальності за безпеку учнів, необхідності прийняття управлінських рішень часто в умовах дефіциту часу. Саме ці чинники визначають напруженість праці.

Вважається, що першочерговою причиною розвитку емоційного вигорання сучасного вчителя є організаційні фактори: багатогодинна ненормована праця, невизначеність обов’язків з боку адміністрації. Психологи зазначають, що близько 80% вчителів мають емоційне напруження. Крім того, творчий характер професії вимагає від вчителя максимальної самовіддачі без гарантії відповідної винагороди за його працю. Професія вчителя не належить до груп професій небезпечного та шкідливого виробництва, але рівень розвитку захворюваності серед контингенту освітян є досить високим. Така ситуація призводить до зниження професійного здоров’я вчителів і вимагає впровадження відповідних заходів профілактики.

Таким чином, визнання суспільством учителя ключовою фігурою у процесі освіти та виховання потребує вдосконалення підходів до розв’язання проблеми його професійної підготовки, оскільки студент вищого педагогічного навчального закладу готує себе до професії, успіх самореалізації в якій буде визначатися як його фаховою обізнаністю, так і психічним та фізичним благополуччям, ставленням до свого здоров’я та здоров’я оточуючих.