5.2. Фактори ризику порушення психічного здоров’я

Зважаючи на біологічну природу та суспільну суть людини, порушення в стані психічного здоров’я мають зв’язок як із біологічними, так і з соціальними факторами. Біологічні та психосоціальні фактори можуть підсилювати один одного та позитивно впливати на функції головного мозку. Маючи негативний вплив, вони вважаються факторами ризику відхилення психічного здоров’я.

До біологічних факторів ризику в дітей слід віднести передчасні пологи, маса тіла при народженні нижче норми (менше 2 кг), патологія вагітності та пологів. Окрім того, біологічні фактори ризику знаходяться у відносному зв’язку з психосоціальними факторами ризику.

Серед психосоціальних факторів заслуговують на увагу особливості структури сім’ї, методи виховання, культурні фактори.

Психосоціальні умови можна розділити на 3 групи:

1. Безпосередні перевантаження (підвищені вимоги до дитини, втрата близьких людей) викликають перезбудження нервової системи.

2. Незначні навантаження, дефіцит інформації призводять у процесі розвитку особистості до недостатньої її диференціації, навіть до морфологічних змін головного мозку.

3. Конфліктні ситуації, що не призводять до порушень функції головного мозку, але сприяють засвоєнням дитиною неадекватних форм поведінки.

Серед факторів, що в найбільшій мірі призводять до порушення психічного здоров’я дітей (див. схему № ), особливе місце посідають шкідливі біологічні чинники, які впливають на дитину в процесі її розвитку та негативні виховні впливи мікросоціального середовища (сім’я, школа).

Негативні виховні впливи родини та

мікросоціального середовища розвитку дитини, психічна депривація

Шкідливі біологічні фактори, що впливають на дитину у процесі розвитку

Порушення психосоціального розвитку

Труднощі взаємодії із вчителями та однокласниками; труднощі у виконанні шкільних норм та правил поведінки; при оволодінні навчальною діяльністю

Порушення поведінки

Шкільна неуспішність

Негативне ставлення вчителя, неправильний педагогічний вплив

Негативне ставлення однокласників, низький соціальний статус

Стан емоційного дискомфорту

Шкільна дезадаптація, порушення психічного здоров’я

Подальше відхилення поведінки, формування асоціальної спрямованості особистості

Формування негативних особистісних якостей, подальше порушення психосоціального розвитку

Виникнення соматичної або нервово-психічної патології

Схема № . Взаємодія факторів ризику, що призводять до порушень психічного здоров’я школяра

Поєднання факторів ризику біологічного та психосоціального напрямку значно впливають на рівень психічного та розумового розвитку.

У процесі розвитку дитини біологічні фактори ризику підлягають відносній компенсації, а психосоціальні фактори ризику зберігають або й підсилюють свій вплив, що перешкоджає розвиткові дитини та впливає на її соціальну поведінку.

Таким чином, щодо нівелігізації впливу факторів ризику або компенсації їх впливу необхідно зробити такі висновки:

1. Чим менша кількість психосоціальних або біологічних факторів ризику, тим слабкіший їхній вплив.

2. Вплив біологічних факторів ризику зменшується при сприятливих психосоціальних умовах життя.

3. Вплив негативних соціальних умов зменшується, якщо будь-який біологічний фактор не був вірогідним.

4. Процеси адаптації при психосоціальних та біологічних факторах ризику однакові, тому що вони впливають на функції головного мозку та можуть взаємно посилювати свій вплив.

Для підтримання психічного здоров’я особливе значення мають емоції. Емоції служать біологічною системою пристосування організму людини до умов соціального середовища. Виявляються емоції у нашому ставленні до тих чи інших процесів і явищ, які ми сприймаємо. При цьому емоції можуть бути позитивними – приємними, або негативними – неприємними. Розрізняють емоції вищі, такі як естетичні, етичні, творчі, або нижчі, пов’язані з потребами організму у воді, їжі, продовженні роду тощо.

Позитивні і негативні емоції супроводжують нас в усіх сферах життя. У побуті, під час навчання, на виробництві наша діяльність супроводжується емоціями, які відображають ставлення до цієї діяльності. Сила прояву емоцій, їх спрямованість і вплив на психіку людини індивідуальні. Одні й ті ж явища викликають у людей різні емоції. Те, що одному приносить радість, може бути неприємним іншому. Але загальним є те, що негативні емоції пригнічують психіку, притлумлюють творчу активність, знижують працездатність.

Як відомо, емоції формуються підкорковими відділами мозку з участю вегетативної нервової системи, тому свідомість не завжди може подолати пригнічуючу дію негативних емоцій, адже вони пов’язані з фізіологічними процесами в організмі, які не контролюються корою мозку. У результаті тривалого впливу негативних емоцій можливе захворювання нервової системи – невроз чи різні захворювання організму.

Нервова система, як і інші системи організму, має захисні механізми, які запобігають її перевантаженню. Це передусім реакція гальмування нервових центрів мозку, яке в нормальних умовах життєдіяльності організму включає активну діяльність кори головного мозку, що сприймає зовнішні відчуття. Настає сон – мозок відпочиває. До механізмів захисту мозку належить також процес утомленості і шок.

Потужним чинником, який здатен як зцілювати, так і руйнувати організм людини, є психоемоційна активність. Будь-яка думка породжує емоцію, і жодна емоція не проходить безслідно, кожна залишає свій маленький невидимий відбиток в організмі людини.

Психоемоційна активність – це особлива форма психічних проявів людини, що характеризується емоційним реагуванням на дійсність. Емоції необхідні людині, оскільки вони регулюють її самопочуття та функціональний стан. Дефіцит емоцій знижує активність центральної нервової системи і стає причиною зниження працездатності. Надмірна емоційність здатна викликати стан нервово-психічного перенапруження і зрив вищої нервової діяльності. Оптимальне емоційне збудження – умова готовності до будь-якої діяльності та її сприятливого для здоров’я здійснення.

Слід зазначити, що емоційне благополуччя учнів значною мірою залежить від психічного здоров’я педагога. При цьому стан психічного здоров’я вчителя впливає на школярів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Педагог, який має порушення в стані психічного здоров’я, не може забезпечити учням необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому емоційного та професійного вигорання, педагогічних криз безпосередньо позначаються на емоційному благополуччі учнів, їхньому здоров’ї.

Психологічне неблагополуччя вчителя не сприяє конструктивному діалогу з дітьми. Невротичні реакції відображаються на взаєминах з учнями, збільшують ризик нервово-психічної дезадаптації школярів, погіршуючи їх психічне здоров’я. За даними медичної статистики, дидактогенні неврози, на які припадає 35-40% дитячих неврозів, викликані характером спілкування вчителів з учнями. Недаремно відомий датський лікар С. Долецький увів у науковий обіг термін «синдром небезпечного поводження з дітьми».

У дослідженні Д. Мерзлякової встановлено, що діти, які навчаються у вчителів із середньо-високим рівнем професійного «вигорання», характеризуються більшою тривожністю, більш низькими показниками само-становлення, шкільної мотивації й успішності порівняно зі школярами, що вчаться у педагогів з низьким рівнем професійного «вигорання».

Будь-яка емоція супроводжується виділенням тих чи інших гормонів, тобто наші думки перетворюються на хімічні речовини та реакції, які впливають на процеси в організмі – позитивно або негативно. Психонейроендокринний характер роботи нашого мозку так чи інакше стимулює діяльність організму в цілому. Депресія, апатія, бездіяльність чи пасивність гнітюче впливають на центральну нервову систему, що, у свою чергу, спричинює погіршення стану здоров’я. І, навпаки, активна діяльність і позитивні емоції сприяють процесу оздоровлення.

Під час трудової діяльності людина зазнає вплив різних факторів, що часто призводить до напруги функціонуючих систем. Емоційні перевантаження можуть призвести до явища, зворотного гальмуванню, - психоемоційної (нервової) перенапруги. За визначенням А. Киколова, психоемоційна перенапруга – це стан організму, що знаходиться між нормальними і патологічними реакціями. Цей стан можна ще визначити як преадаптацію, тобто функціонування системи на межі норми її адаптації, коли мобілізуються всі резервні системи.

Високий рівень емоційної напруженості зумовлюється великою кількістю стрес-факторів, які постійно присутні в роботі працівника розумової сфери. Це такі особливості діяльності, як високий динамізм і нестача часу; робочі перевантаження; складність педагогічних ситуацій, що постійно виникають при взаємодії з учнями, їх батьками; непорозуміння з колегами по роботі; незадоволення результатами праці від адміністрації; соціальна оцінка праці; дисбаланс між інтелектуально-енергетичними затратами і морально-матеріальною винагородою, матеріальна невизначеність тощо.

Багаточисельні дослідження психологів підтверджують, що професійна діяльність учителів відрізняється від інших постійним нервово-психічним та емоційним напруженням, яке зумовлене як змістом, так і умовами педагогічної роботи. Це пов’язано з тим, що дитяча психіка сприймає від учителя і засвоює насамперед емоційно забарвлену інформацію. А це у свою чергу потребує від вчителя постійної експресії, що різко підвищує не тільки фізичне, а й психічне навантаження. Відповідно не кожен учитель здатен витримати високе емоційне навантаження.

Особливо проблема психоемоційної напруги загострилася за останні два десятиліття внаслідок зміни в способі життя і трудовій діяльності. Зокрема вчені визначили ряд факторів, які виникли останнім часом у сфері виробничої діяльності людей та провокують розвиток психоемоційної перенапруги:

1) зростаюча інтелектуалізація професійної діяльності при поступовій ліквідації фізичної праці;

2) заміна багатьох видів некваліфікованої праці кваліфікованою, пов’язаною з обслуговуванням складних автоматизованих і механізованих установок;

3) збільшення ролі мисленнєвої діяльності, яка потребує підвищеної уваги, активного спостереження і контролю, переробки інформації і прийняття рішення в умовах гострого дефіциту часу;

4) ріст інформаційного перевантаження вчених, конструкторів, інженерів, архітекторів, робітників мистецтва, літератури і керівного апарату;

5) зростаючі вимоги, пов'язані з інтенсифікацією професійної підготовки.

У результаті цього механізми адаптації організму людини, що склалися раніше, в нових умовах відстають від вимог життя. А це у свою чергу, викликає значний ступінь фізичної і психоемоційної перенапруги організму людини.