9.3. Репродуктивне здоров’я в аспекті сімейного виховання

У формуванні материнства-батьківства важливу роль відіграє вплив соціального оточення в дитинстві, особливо сімейне виховання.

Розгляду взаємин чоловіка-жінки в суспільстві приділялася велика увага з давніх-давен. В Україні ідеалом була повна сім’я: чоловік, жінка, діти. Народна педагогіка стверджує, що подружня пара – вісь сім’ї, а кохання двох – чоловіка та жінки – стає основою для творення життя. Діти зміцнюють сім’ю. Вони прикрашають родину, дарують радість, продовжують родовід.

Материнство – одна із соціальних жіночих ролей, тому навіть потреба бути матір’ю закладена в жіночій природі, суспільні норми та цінності відіграють значну роль у проявах материнського ставлення. Відомо, що для догляду за малюком наявність материнського інстинкту є необхідною умовою. Проте неготовність до материнства з психологічної точки зору є однією з причин відсутності материнської поведінки. Жінка, котра ніколи не спостерігала за процесом догляду за грудною дитиною, навіть при наявності материнського інстинкту, не здатна виявити ознак материнства, що формується під час тривалих повсякденних спостережень дівчини за поведінкою старших жінок у сім’ї щодо малюка.

Таким чином, материнська поведінка формується на основі інстинкту під впливом навчання та сімейного виховання.

Одним з аспектів статево-рольової диференціації є співвідношення ролей батька і матері. Через фізіологічні особливості жіночого організму (виношування, вигодовування дитини) жінка більше від чоловіка причетна до репродуктивного процесу. У чоловічому життєвому циклі немає аналога такій події, як пологи, хоча деякі культури створюють його штучно.

У формуванні почуття материнства (батьківства) С.В. Діденко (2009) виділяє такі чинники:

1. Наявність інстинкту материнства (батьківства) у прабатьків-батьків – відповідний генетичний поглиблений вплив середовища у вигляді позитивного досвіду сімейних стосунків у дитинстві.

2. Бажання мати дітей, установка на них.

3. Позитивна психоемоційна установка на вагітність.

4. Ніжність до майбутньої дитини, бажання спілкуватися з ненародженим малюком.

5. Почуття жалю і співчуття до дитини, радість від першого крику.

6. Почуття близькості з дитиною, тісний тілесний контакт з нею.

7. Емоційна чуйність матері тощо.

Вивчення праць дослідників з проблем материнства дало змогу виділити основні етапи онтогенезу материнської сфери:

1. Етап взаємодії з власною матір’ю у ранньому онтогенезі. Цей етап включає пренатальний період, у якому плід має тісний контакт із матір’ю. У постнатальному періоді найважливішим є період до трьох років, коли формується особистість дитини на основі психоемоційної взаємодії матері та дитини.

2. Етап взаємодії з ровесниками. Особливістю цього етапу є копіювання дітьми взаємин між членами сім’ї, яке може проходити у вигляді сюжетно-рольової гри з ляльками, у «дочок-матерів», у «сім’ю». Спочатку виникають сюжетно-відображальні дії (годування ляльки, колисання), а пізніше – прийняття на себе ролі матері. Граючись, дівчинка «приміряє» різні «образи себе», реалізує бажання побути матір’ю. Важливо відзначити, що під час гри з лялькою присутнє і ставлення дорослих як до самих ляльок, так і до ігор дівчинки. Завдяки активній участі в іграх досягається високий рівень запам’ятовування подій, які мали місце під час гри, що відповідає даним психофізіологічних механізмів мозку, згідно з якими в людини залишається в пам’яті близько 10% з того, що вона чує, 50% – з того, що вона бачить, 90% – із того, що вона робить.

Дослідження психологів свідчать, що в дівчаток, які не няньчили в дитинстві пластмасових ляльок-пупсиків, не грались у «дочок-матерів», важче збуджуються материнські почуття до своїх дітей.

3. Етап няньчення має виражені вікові межі (з 5 - 6 років – до початку статевого дозрівання), включає досвід власної взаємодії з дітьми, спостереження за взаєминами дорослих з дітьми, стосунками дорослих членів родини при народженні маляти, що впливає на формування усіх ознак материнства. За умови відсутності спостережень і взаємодії з дітьми на даному етапі спостерігається формування в особистості страху завдати шкоди малюкові через невміле поводження, некомпетентність у догляді за ним. Цей страх може залишатись аж до народження власної дитини.

Відсутність досвіду няньчення до періоду статевого дозрівання здебільшого призводить до розуміння стосунків дорослих з малюками як неприродних, неприємних. У майбутньої мами поведінка малюка не викликає ніяких позитивних емоцій, у неї немає прагнення до тісного контакту з дитиною.

4. Етап конкретизації онтогенетичного розвитку материнської сфери охоплює період від усвідомлення вагітності до появи немовляти. На розвиток материнства впливають емоційні переживання жінки, пов’язані з виношуванням дитини. При бажаній вагітності майбутня мати має тісний психологічний та соматичний контакти з дитиною, що сприяє формуванню в неї позитивних емоцій (задоволення від спілкування: погладжування живота, радість від рухів дитини, очікування радості від народження дитини). Після пологів на ранньому постнатальному періоді функції матері полягають у складному та диференційованому реагуванні на емоційні стани дитини, що позитивно змінюються в процесі взаємин. Мова йде про емоційне ставлення матері до дитини.

Під час годування грудьми, повсякденним доглядом за дитиною, турботою і наданням своєчасної допомоги інстинкт материнства все більше переростає в почуття материнства. Це не простий процес і в окремих випадках інстинкт материнства, на жаль, зникає. А результат – відмова від дитини, народження небажаної дитини, наявність «сурогатної» матері тощо.

5. Завершальний етап розвитку материнства характеризується утворенням у матері емоційної прив’язаності до дитини, особистісним сприйняттям та формуванням потреби турбуватися та доглядати за дитиною.

Таким чином, формування материнської поведінки проходить ряд етапів розвитку материнства. Вагому роль у щасливому материнстві жінки відіграє її репродуктивне здоров’я, про яке треба дбати з самого народження дівчинки.

Перешкодами на шляху до здорового материнства в дівчинки часто стають відхилення регуляторних механізмів, що контролюють усі гормональні процеси жіночого організму, регулюють дозрівання та нормальну роботу репродуктивної системи. Це різноманітні захворювання (черепно-мозкові травми, інфекційні запалення мозкових оболонок, грип, кір, краснуха тощо), які спричиняють порушення ритму менструацій.

Негативні зміни спостерігаються в організмі дівчини і при хронічній інтоксикації організму (алкогольній, наркотичній, нікотиновій.). Токсичні речовини, що систематично надходять до організму, послаблюють роботу мозку, що може призвести до розладів менструальної функції.

Особливу загрозу репродуктивному здоров’ю можуть становити запальні захворювання жіночих статевих органів, які передаються статевим шляхом (гонорея, кандідоз, трихомоніаз, вірусні захворювання жіночих статевих органів, хламідіоз, мікоплазмоз).

Гонорея (gonorrhoea) – венеричне захворювання, збудником якого є гонокок – грам-негативний диплокок з внутрішньоклітинною локалізацією.

Шляхи передачі – переважно статевий та, іноді, побутовий (через вологу білизну, рушники). Джерелом інфекції може бути хвора людина, носій та предмети особистої гігієни. Вродженого та набутого імунітету до гонореї немає, тому захворіти можна повторно. Для гонорейного ураження характерний розвиток цервіциту, сальпінгіту, уретриту.

За тривалістю розрізняють свіжу (до 2 місяців) та хронічну (більше 2 місяців) гонорею. Свіжа гонорея, в свою чергу, поділяється на гостру, підгостру та торпідну. Останнім часом спостерігається збільшення частоти суб’єктивно безсимптомної гонореї. Нерідко захворювання спричиняється гонококами у поєднанні з трихомоніазом, стафілококовою та колібацилярною інфекцією.

Діагноз гонореї підтверджується при наявності позитивних результатів бактеріологічного, як основного, та культурологічного і серологічного методів діагностики.

Кандідоз (candidos). Гриби роду Candida є представниками нормальної мікрофлори піхви, але також вони можуть потрапляти у статеві шляхи жінки з кишечнику, при безпосередньому контакті з ендогенним джерелом інфекції (хворі чи носії) через інфіковані предмети або ж статевим шляхом. Свої патогенні властивості вони можуть проявляти при зниженні захисних сил організму, гормональних порушеннях (наприклад – цукровий діабет), метаболічному дисбалансі, дисбактеріозі, внаслідок прийому антибіотиків, кортикостероїдів, імунодепресантів, на тлі пероральної контрацепції.

Кандідозний кольпіт відрізняється тривалим перебігом, глибоким проникненням грибків у піхвовий епітелій багатовогнещевим ураженням з залученням у запальний процес слизової оболонки піхвинної частини шийки матки та ендоцервікса.

Трихомоніаз (trichomoniasis) виникає внаслідок проникнення у статеві органи вагінальної трихомонади. Властивістю цих збудників є здатність до фагоцитозу і захвату мікроорганізмів, що робить можливим перенесення інших інфекційних агентів за допомогою трихомонад. Вони спроможні обмежувати рухливість і життєздатність сперматозоїдів, тому часто трихомонадна інфекція є причиною чоловічої та жіночої безплідності. Зараження трихомонадами відбувається, зазвичай, статевим шляхом. Можливе також інфікування плоду при проходженні через уражені пологові шляхи.

Розвитку трихомонадної інфекції сприяють ендокринні розлади, гіповітамінози, бактеріальне забруднення піхви, що супроводжується зниженням кислотності її середовища. Збудники інтенсивно розмножуються під час або після менструації. Інкубаційний період при трихомоніазі становить 5 - 15 днів. Діагноз встановлюється на основі анамнезу, клінічної картини та мікроскопії нативних і забарвлених препаратів.

Серед вірусних захворювання жіночих статевих органів найбільшими клінічними проявами характеризуються вірус простого герпесу та папіломавірус.

Генітальний герпес передається статевим шляхом як від хворих, так і від носіїв; під час орогенітального контакту і у випадках трансплацентарного інфікування плоду. Основним резервуаром інфекції у жінок є канал шийки матки, а у чоловіків – сечостатевий тракт.

Зараження вірусом простого герпесу не завжди призводить до клінічних проявів, а часто протікає як носійство, або має латентну безсимптомну форму. Характерна риса генітальної вірусної інфекції – тривалість перебування збудника в організмі та схильність до рецидивів. Найбільш типовою є локалізація їх в нижніх відділах статевої системи (вульва, піхва, шийка матки).

Характерною ознакою простого герпесу є поява окремих або чисельних везикул на фоні гіперемії і набряку слизової оболонки. Через 2-3 дні везикули розкриваються і на їх місці утворюються виразки неправильної форми. Іноді вони покриваються гнійним нальотом, що свідчить про приєднання вторинної інфекції. Впродовж 2-4 тижнів виразки загоюються без утворення рубців. Місцеві прояви супроводжуються вираженою болючістю, загальною слабкістю, іноді відмічається підвищення температури до субфебрильних цифр, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Діагноз встановлюється на основі клінічної картини, анамнезу та за результатами серологічних та імунологічних реакцій.

Хламідіоз (chlamidios). Хламідії – своєрідна група патогенних мікроорганізмів, які не можуть вільно існувати поза клітиною організму хазяїна, а використовують біоенергетичні системи клітин макроорганізму. Найбільш часто Сhl. trachomatis виявляється у жінок, що рано розпочали статеве життя, які мають декілька статевих партнерів і використовують ВМС.

Вхідними воротами інфекції є сечостатеві органи. На місці первинного осередку виникає набряк і гіперемія слизової оболонки, порушується цілісність епітеліального покрову. Асоціація хламідій з іншою інфекцією (трихомонади, гонококи) сприяє їх внутрішньоклітинному паразитуванню і посилює патогенні властивості. Діагноз встановлюється на підставі виявлення хламідій в мазках та посівах.

Мікоплазмоз (micoplasmos) - займає проміжне положення між вірусами, бактеріями та найпростішими. Мікоплазми можуть бути компонентом нормальної бактеріальної флори нижніх відділів статевих шляхів жінки. Розвиток інфекції зумовлений багатьма факторами, серед яких певну роль відіграє вік, соціально-екологічне положення, характер статевого життя, використання гормональних пероральних контрацептивів тощо.

Зараження мікоплазмами відбувається переважно статевим шляхом або при проходженні новонародженого через пологові шляхи. Інкубаційний період триває до 15-20 днів. Діагностика мікоплазмозу базується на даних бактеріологічного методу.

Запальні захворювання жіночих статевих органів, які передаються статевим шляхом, найчастіше призводять до розвитку таких ускладнень як безпліддя, невиношування вагітності, сепсис, септичний аборт, інфекційні процеси у плода та новонародженого.

Тому всі способи оздоровлення, відповідно, і захисту від інфекцій: загартування, повноцінне харчування, оптимальні фізичні навантаження, налагоджений режим дня і своєчасні щеплення – не лише фактори, сприятливі для репродуктивного здоров’я самої дівчинки, але й запорука щасливого материнства.

Однією з необхідних умов формування материнства є батьківська сім’я. За даними наукових досліджень встановлено, що порушення міжособистісних взаємин у батьківській сім’ї несприятливо впливають на розвиток особистості майбутньої матері. Відомо, що більшість матерів, які відмовилися від своїх дітей, виховувались у нестабільних сім’ях і з раннього дитинства мали негативний досвід міжособистісних взаємин.

У дітей, котрі мають братів і сестер і стали дорослими, батьківський інстинкт посилюється, особливо коли стосунки між ними були гармонійними. Далеко не завжди інстинкт материнства розвинутий пропорційно до кількості дітей у сім’ї, зокрема в сім’ях алкоголіків та матеріально незабезпечених. Крім того, відсутність інстинкту материнства притаманна неповнолітнім мамам. Материнство поглиблює моральні почуття, зокрема до чоловіка – батька її дитини. Жінка-матір більше усвідомлює та переживає свою гідність. Тому жінки, які з тих чи інших причин не змогли стати матерями, порівняно із жінками, які народили дитину, відчувають свою неповноцінність. Окрім цього, у них спостерігається відсутність життєвої енергії, погіршення настрою, для них характерний стан неспокою, страху, непевності тощо.

Важлива роль у формуванні материнства належить школі. У процесі виховання учнів особливе значення має формування культу Матері. Любов до матері і повага до жінки мають єдину сутність. У школах проводять вечори, присвячені матері, збори, наприклад, «Наші мами», шкільні свята «Прославимо жінку-матір!», «Я люблю тебе, мамо!» та ін. У молодших класах вивчають вірші про маму, проводять бесіди «Наші мами – героїні» тощо. У школах доцільно обладнати стенди, присвячені материнству, наприклад, «Бережіть ваших матерів», «Без матері немає ні поета ні героя». Доцільним є проведення шкільних свят Матерів, де репрезентуються власні вироби мам.

Батьківство є не менш значущим фактом у житті чоловіка, ніж материнство – у житті жінки. Якщо материнство, зазвичай, передбачає не лише зачаття і народження, але й вигодовування, вирощування потомства, то батьківський внесок у багатьох осіб зводиться, практично, лише до акту запліднення. Традиційно батьківство не передбачало щоденного догляду за дитиною. Сьогодні, у зв’язку зі зміною становища жінки в суспільстві, відбувається поворот до «нового батьківства», усвідомлення чоловіками відповідальності за сім’ю і дітей. Американський соціолог Дж. Левін писав, що в новому понятті батьківства поступово зникає демаркаційна лінія, що розділяє сферу материнства і сферу батьківства, яку провело суспільство і глибоко засвоїли індивіди. При новому ставленні до батьківства чоловіки почали усвідомлювати, як важливо бути не просто фізіологічним батьком, але й розділяти функції матерів.

Якщо традиційна роль батька була пов’язана з інститутом успадкування, то «нові батьки» усвідомили свою відповідальність за емоційний стан своїх дітей, що батьківська поведінка відбивається на поведінці дітей, на їхньому особистісному розвиткові. Батьки все частіше беруть на себе відповідальність за виховання дітей. Проблема підвищення авторитету батька в суспільстві пов’язана з тим, що в сучасній сім’ї втратив значення авторитет, заснований на праві власності, а моральний авторитет, заснований на емоційному, духовному ґрунті, ще не став домінуючим у чоловіків. Разом з тим авторитет батька має стати тим стрижнем, на якому формується сімейна злагода.

Проблема відтворення населення має не тільки кількісний але й якісний аспект.

У кожного з членів даного суспільства існує відмінність у розумінні батьківства та материнства, специфічний стиль батьківства залежать від низки соціокультурних умов і суттєво змінюється залежно від етнокультури.

Співвідношення і значущість цих факторів залежать від ряду умов: домінуючого виду господарської діяльності, статевого розподілу праці, типу сім’ї тощо. Незважаючи на соціокультурні відмінності, первинний догляд за маленькими дітьми, особливо малюками, скрізь здійснює матір чи якась інша жінка (тітка, старша сестра тощо). Фізичний контакт батьків з маленькими дітьми в більшості традиційних культур незначний; активний контакт батька з дитиною починається, як правило, коли дитині виповнюється 1,5-2 роки, а то й пізніше. З народженням дитини чоловік відчуває певний дискомфорт: матеріальні витрати, побутові обов’язки, зменшення уваги з боку дружини, порушення сну, сексуальні проблеми тощо. Майже всі молоді батьки до і особливо після народження першої дитини відчувають сумнів, чи зможуть вони добре доглядати її, виховувати. Виявляється, що вжитися в роль матері, стати добрим батьком – не так уже й просто. І навіть якщо молодих готували до реалізації виховної функції сім’ї, до батьківства, вони зазнають певних труднощів.

Спостереження за поведінкою батьків стосовно новонароджених засвідчують, що, хоч психофізіологічні реакції чоловіків та жінок на малюків дуже подібні, їхні поведінкові різні реакції: жінка тягнеться до дитини, прагне приголубити, тоді як чоловік уникає її і часто відчуває при тісному контакті з малюком емоційний дискомфорт. Зрозуміло, що матері доводиться важче, ніж батькові у фізіологічному психологічному, побутовому аспектах, адже на жінку припадає значно більше обов’язків, ніж на чоловіка. І хоч чоловік може бути завантажений своєю роботою, допомагати в домашніх справах, ходити за продуктами, прати пелюшки, на нього припадає менша частка турбот, пов’язаних з дитиною. Він менше спілкується з дитиною, менше бере участь у її перших контактах зі світом. Саме через це чоловікові важче стати батьком, ніж жінці – матір’ю. Йому необхідне особливе бажання стати справжнім батьком, наполегливість і навіть винахідливість, щоб цього досягти. Вважається, що чим раніше батько залучається до догляду за малюком і чим із більшим задоволенням він це робить, тим міцнішою є його батьківська любов.

Зуміти навчитися з перших днів життя дитини бачити в ній особистість, яка розвивається, якій потрібні і матір, і батько, любов і увага кожного з них – перше завдання батька.