9.1. Репродуктивне здоров’я та планування сім’ї

Проблема збереження репродуктивного здоров’я за своєю значущістю, масштабністю, перспективністю, стратегічним характером на сьогодні є однією з найбільш актуальних. Провідна роль у її вивченні належить не тільки медицині, а й іншим галузям, що стосуються репродуктивного формування, перш за все психології, соціології, освіті, іншим відомствам та службам, науково-теоретичний здобуток яких стає генератором нових профілактичних, корекційних і терапевтичних технологій.

Репродуктивне здоров’я є невід’ємним компонентом здоров’я людини в цілому.

За визначенням ВООЗ репродуктивне здоров’я це стан повного фізичного, психічного і соціального комфорту, а не тільки відсутність хвороби репродуктивної системи чи порушення її функцій і процесів. Поняття «репродуктивне здоров’я» включає в себе і сексуальне здоров’я – стан, що дозволяє людині повністю відчувати статевий потяг та реалізовувати його, отримуючи при цьому задоволення. Сексуальне здоров’я пов’язане із сексуальністю, що є центральним аспектом людського буття протягом усього життя і включає в себе секс, статеву ідентифікацію та народження дітей. Сексуальність проявляється в думках, фантазіях, переконаннях, звичках, статевих ролях та відношеннях. Проте за умови наявності усіх цих аспектів, вони не завжди проявляються або бувають вираженими. На сексуальність впливає взаємодія біологічних, психологічних, соціальних, економічних, етичних, релігійних і духовних факторів.

Особлива важливість репродуктивного здоров’я в Європі, зокрема, у країнах СНД, висвітлювалась у Регіональній стратегії ВООЗ із питань сексуального і репродуктивного здоров’я. У цьому документі підкреслюється потреба у відданості справі «подальшого розвитку програм з репродуктивного здоров’я». Стратегія ставить собі за мету заповнення прогалин в охороні репродуктивного здоров’я і наданні відповідних послуг, маючи на увазі розрив, що існує між «ринковими економіками Заходу і перехідними економіками Сходу». Досягнути цього економіка намагається через рекомендацію всім 51 європейським країнам працювати у напрямі покращення репродуктивного здоров'я через здійснення таких заходів:

• зменшення материнської, перинатальної і неонатальної смертності;

• зменшення використання абортів як засобу контролю за народжуваністю;

• зосередження на потребах репродуктивного здоров'я молоді, підлітків і старіючого населення;

• зменшення захворюваності на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) і ВІЛ/СНІД та покращення лікування цих хвороб;

• превентивні заходи щодо зменшення захворюваності на рак грудної залози і шийки матки разом з покращенням методів ранньої діагностики і лікування вищезазначених типів злоякісних пухлин;

• профілактика зменшення безпліддя і забезпечення лікування для тих пар, які страждають від нього;

• покращення послуг, спрямованих на профілактику, лікування і припинення сексуального насильства, домашнього насильства і торгівлі людьми.

Здійснювати вищезазначені цілі пропонується через утілення чотирьох основних стратегій, що включають застосування комунікативних технологій та просвітницьких заходів щодо здорового способу життя, покращення структур охорони здоров'я, надання медичних послуг, сприяння партнерству державного і приватного секторів, проведення досліджень статусу репродуктивного здоров'я у Європі та здійснення відповідних публікацій.

Україна вже розпочала реалізацію Регіональної стратегії ВООЗ із репродуктивного здоров’я, використовуючи при цьому як інструмент Національну програму «Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року». Програма прийнята у 2006 р, спрямовує свої зусилля у стратегічних напрямах, визначених ВООЗ, на гарантування умов для безпечного материнства, формування репродуктивного здоров'я серед молоді, удосконалення системи планування сім’ї в Україні, збереження репродуктивного здоров’я населення і забезпечення ефективного менеджменту вищезазначених програм.

Згідно з даними Фонду народонаселення ООН, репродуктивні права включають:

• репродуктивне здоров’я як компонент загального здоров’я, протягом усього життєвого циклу, як для чоловіків, так і для жінок;

• процес прийняття рішення з приводу питань репродуктивного здоров’я включаючи добровільний вибір брати чи не брати шлюб, створення сім’ї, а також прийняття рішення щодо кількості дітей, часу їхньої появи, переривів між вагітностями і право доступу до тієї інформації чи засобів, що дозволяють здійснювати своє право добровільного вибору;

• рівність і справедливість у відношенні до чоловіків і жінок, що дозволяє окремим особам робити інформований вибір у всіх сферах життя вільними від дискримінації за статевою ознакою;

• сексуальна і репродуктивна безпека, що включає свободу від сексуального насильства і примусу, а також право на конфіденційність.

Формування репродуктивного здоров’я – дуже складний і тривалий процес, тому що значною мірою визначається умовами розвитку жінки, починаючи ще з особливостей перебігу внутрішньоутробного періоду. Найбільше навантаження на репродуктивне здоров’я припадає на дітей підліткового віку та молодь, оскільки у цьому віці відбувається бурхливий розвиток індивіда як на соматичному, так і на психічному рівнях із формуванням усіх функціональних систем організму, в тому числі й репродуктивної, а також із становленням когнітивної, емоційно-ціннісної сфер та формуванням цілісної особистості. Саме в цей період відбувається активний розвиток репродуктивної сфери та формуються основи репродуктивної поведінки. Тому зрозуміло, що одним із першочергових завдань сучасного суспільства є охорона здоров’я дівчаток і дівчат – майбутніх матерів, адже гармонійний розвиток у ранньому репродуктивному періоді багато в чому визначає наступне життя жінки у фізіологічному, психологічному та соціальному аспектах.

Сучасний стан здоров’я молоді, який з року в рік погіршується, зумовлений не лише низьким економічним рівнем сімей, фізичними та психоемоційними навантаженнями, наявністю стресових ситуацій та іншими чинниками. Провідну роль відіграють і виявлені ознаки кризових явищ в ідеологічній та духовній сферах підлітків та молоді, поширення шкідливих звичок та ризикової поведінки серед цієї категорії. До вагомих факторів, що впливають на стан репродуктивного здоров’я молоді, слід віднести й такі психосоціальні чинники, як вільне ставлення до шлюбу; недостатній рівень загальної та репродуктивної культури населення; високий рівень штучного переривання вагітності, що (особливо у ранньому репродуктивному віці) ставить під загрозу репродуктивні можливості жінки в майбутньому; трансформацію репродуктивної поведінки, що призводить до збільшення частоти захворювань, які передаються статевим шляхом, та непланованої вагітності, яка супроводжується великою кількістю ускладнень та недостатньою психологічною і соціально-економічною підготовленістю молодих жінок до материнства і створення сім’ї. Усе це свідчить про низький рівень морально-етичних засад і санітарно-гігієнічних знань молоді, що сприяє розвиткові неадекватних проявів репродуктивної поведінки та порушення репродуктивного здоров’я в цілому.

Рання сексуальна активність підлітків стала однією з важливих соціальних проблем. В умовах сьогодення біля половини підлітків живуть статевим життям. Досвід випадкових статевих контактів зареєстрований серед 35 - 40% досліджуваних, приблизно 60% вважають своє статеве життя регулярним, біля 50% відмічають часту зміну сексуальних партнерів. Серед мотивів початку статевого життя найбільш часто називають кохання (35 - 40%), цікавість (30 - 37%), прагнення бути дорослими (15 - 17%), випадковість (27 - 30%), наполегливість партнера (21 - 25%), насильство (9 - 12%), стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння (13 - 21%). Зростає частота гінекологічних хвороб, а серед юнаків захворювання репродуктивної системи реєструється в межах 13 - 56% в залежності від регіону проживання. У багатьох випадках гінекологічні хвороби є наслідком аборту – шкідливої і небезпечної для організму жінки операції.

Вагомий вплив на обмеження репродуктивних можливостей мають і особливості репродуктивної поведінки та репродуктивної мотивації населення, тому важливою є також проблема становлення ефективної репродуктивної поведінки як системи дій та стосунків, що впливають на народження або відмову від народження дитини в шлюбі чи поза шлюбом через формування адекватної репродуктивної мотивації, що може бути розглянута як особливий психосоматичний стан особистості, який виражається в потребі мати дітей і відображає психологічний, соціальний, економічний мотиви репродуктивної установки. Результатами репродуктивних дій, що можуть розглядатися як показники ефективності репродуктивної поведінки, є не тільки факти народження чи ненародження дітей, але й стан репродуктивного здоров’я, особливості статевого життя, застосування методів планування вагітності, ставлення до непланованої вагітності, у тому числі штучне її переривання, адекватна реалізація батьківства, ставлення до дитини та її виховання. При цьому внутрішніми стимулами репродуктивної поведінки є потреби жінки та сім’ї в цілому в реалізації репродуктивної функції, а зовнішніми засобами орієнтації – репродуктивні норми, які базуються на принципах і зразках, що існують у суспільстві і тією чи іншою мірою засвоюються індивідом. У сучасних умовах життя спостерігається низький рівень репродуктивних установок молоді. Зростає кількість дівчат, які не хочуть мати дітей. Відбувається крах ідеалів сімейного життя. Узаконеному шлюбу молодь протиставляє громадянські шлюби.

Проте дослідження структурних і динамічних характеристик шлюбно-сімейної сфери відтворення населення України, що проведені Українським інститутом стратегічних досліджень МОЗ України за участю керівників структурних підрозділів МОЗ України з використанням аналітичних матеріалів профільних НДІ МОЗ та АМН України (2008), дозволяють зробити висновок, що у цілому традиції сімейного способу життя в країні збережені, і сім’я продовжує виконувати свої основні функції – забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь. На сьогодні майже 90% населення країни проживає у складі сім’ї. Більшість дітей (у 2004 р. – 80%, у 2008 р. – 79%) народжується у батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Спираючись на досвід країн Європи, можна припустити, що певна частина позашлюбних народжень – це народження дітей у батьків, які перебувають в офіційно не зареєстрованому шлюбі. Більша частина українських дітей виховується у повних сім’я х, де вони проживають з батьком і матір’ю.

Унаслідок зниження народжуваності та постаріння населення знизилась дітність української сім’ї: якщо за даними перепису населення 1989 р. домогосподарства з дітьми до 18 років становили 56,4% загальної кількості домогосподарств і у майже 48% з них було двоє і більше дітей, то за даними перепису населення 2001 р. неповнолітні діти проживали у 38,1% домогосподарств, причому у 64% з них – лише одна дитина.

Форми шлюбних стосунків стають більш різноманітними: на момент проведення перепису населення 2001 р. 7% одружених чоловіків і така ж частка заміжніх жінок в Україні перебували у незареєстрованому шлюбі, а у молоді ця частка була значно вагомішою: серед осіб 15–19 років – 25,3% чоловіків і 19,2% жінок, у віці 20–24 років – 12,2% і 10,2% відповідно.

Поширення незареєстрованих шлюбів є одним із проявів трансформації шлюбу і сім’ї, зокрема зменшення ступеня адміністративної регламентації шлюбно-сімейних відносин. Кількість і частка неповних сімей, в яких виховуються неповнолітні діти, в Україні є настільки високою, що може розцінюватись як порушення природного середовища розвитку й виховання дітей: 27,5% сімейних осередків, де є діти у віці до 18 років, – це неповні сім’ї (у тому числі 25,4% – неповні сім’ї у складі матері з дітьми; 2,1% – батька з дітьми).

Відтворення населення в сучасній Україні супроводжується недостатнім економічним забезпеченням сімей для утримання і виховання здорових дітей, для відновлення робочої сили батьків. Це призвело до того, що більшість шлюбних пар змушені були значно більшою мірою, ніж раніше, обмежувати розмір сім’ї.

Механізм зниження народжуваності до рівня, який не забезпечує збереження чисельності населення, полягає у тому, що задоволення потреби в дітях, у материнстві і батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя.

Рівень народжуваності в Україні слід оцінити як вкрай низький: народжуваність компенсує смертність лише наполовину. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, у 1990-х роках її сумарний показник в пав значно нижче межі простого відтворення населення.

У першому десятиріччі поточного століття до початку світової економічної кризи в Україні діяли деякі чинники, що сприяли певному підвищенню народжуваності: стабілізація економічної ситуації й припинення падіння життєвого рівня, певна активізація соціальної політики, поступова адаптація населення до нових соціально-економічних умов й позбавлення патерналістських настроїв (принаймні серед осіб молодшого й середнього віку) тощо. Протягом останніх десяти років відбулося певне збільшення чисельності народжених, яке, однак, не свідчить про перелом у тенденціях народжуваності, а швидше є наслідком так званої «компенсації» відкладених у кризові роки народжень, а, крім того, почасти зумовлено й вступом у дітородний вік більш численних контингентів жінок (1983–1988 рр. народження), а також результатом введення з 1 квітня 2005 р. значної за розміром допомоги жінкам у зв’язку з народженням дитини.

За останні 15 років в Україні спостерігається «постаріння» народжуваності: середній вік народження дитини, який у 1991 р. становив 24,9 року, підвищився у 2008 р. до 25,6 року (26,0 років – у містах; 24,5 року – у сільській місцевості). Збільшення середнього віку народження дитини могло бути результатом реалізації раніше відкладених народжень (часто – первістків) жінками, які нині вже перетнули вікову відмітку 25, а подекуди й 30 років, адже саме у віковому інтервалі 25–34 роки повікова народжуваність останніми роками підвищилась найістотніше. З іншого боку, ці зміни свідчать про ознаки формування в Україні нової моделі повікової народжуваності за взірцем розвинутих країн Європи, де найвища інтенсивність дітонароджень спостерігається серед жінок віком 25–29 років. Більш «пізня» народжуваність зазвичай пов’язана з відкладання народжень до моменту набуття економічної самостійності й незалежності.

На формування репродуктивного здоров’я суттєвий вплив має стан соматичного здоров’я молодих жінок, який, на жаль, на сьогодні має стійку тенденцію до погіршення, а частота соматичних захворювань (акушерсько-гінекологічна та позарепродуктивна патологія) в Україні сьогодні істотно вища, ніж в економічно розвинутих країнах. За останні 5 років зросла кількість жінок, що вступають до репродуктивного віку з тягарем захворювань.

Молодь у віці від 15 до 25 років має високий рівень захворюваності на хвороби, що передаються статевим шляхом. З огляду на характер груп ризику та шляхи передачі ВІЛ – інфекції, можна стверджувати, що групу ризику захворювання на СНІД та інфікування вірусом ВІЛ – становлять молоді люди.

Куріння, уживання алкоголю, експерименти з наркотиками обумовлюють значну частину репродуктивних втрат та низького рівня здоров’я дітей.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України № 64 від 17.03.99 р. Про впровадження менеджмент-інформаційної системи «Репродуктивне здоров’я» для характеристики репродуктивного здоров’я використовують такі показники:

1. Демографічні:

• кількість населення;

• кількість жінок фертильного віку (15-49 років);

• кількість дітей і підлітків – 0-14 років, 15-17 років, 18-20 років;

• народжуваність;

• загальна смертність;

• природний приріст населення.

2. Медичні:

• материнська смертність;

• перинатальна смертність;

• кількість жінок фертильного віку з екстрагенітальною патологією (група високого ризику);

• кількість абортів;

• показник абортів серед жінок фертильного віку ( на 1000 жінок);

• показник відношення абортів до пологів (кількість абортів на 100 пологів).

3. Контрацепція:

• загальні показники використання методів контрацепції на 1000 жінок фертильного віку:

• гормональна контрацепція;

• внутрішньоматкові спіралі;

• хірургічна стерилізація чоловіків і жінок;

• лактаційна аменорея;

• бар’єрні методи;

• натуральний метод;

• показники використання методів контрацепції у жінок з екстрагенітальною патологією.

• 4. Захворювання, що передаються статевим шляхом:

• сифіліс, гонорея;

- ВІЛ/СНІД.

5. Безпліддя:

• жіноче (первинне, вторинне, ендокринне, трубне, змішане);

• чоловіче (ендокринне, запальне, поєднане;

• загальний показник жіночого безпліддя на 1 000 жінок репродуктивного віку.

6. Розлади сексуального здоров’я:

• чоловічі;

• жіночі.

Ураховуючи результати факторного аналізу причинно-наслідкових зв’язків, які спричиняють погіршення стану репродуктивного здоров’я, можна розробити дієві та ефективні заходи профілактики й корекції порушень репродуктивного здоров’я на етапах його формування в процесі онтогенетичного розвитку жінки.

Всесвітня організація охорони здоров’я при формуванні завдань на ХХІ ст., приділила особливу увагу здоров’ю молоді, її підготовці до відповідального батьківства та безпечного материнства, відповідального ставлення до репродуктивного здоров’я, планування сім’ї.

Планування сім’ї – надійний спосіб збереження та покращення здоров’я жінок і дітей. За визначенням ВООЗ, термін «планування сім’ї» передбачає ті види діяльності, мета яких допомогти окремим особам та шлюбним парам досягти певних результатів, а саме:

- уникнути небажаної вагітності;

- регулювати інтервал між вагітностями;

- народити бажаних дітей;

- визначати кількість дітей у сім’ї.

У той час, аборт не можна розглядати як метод планування сім’ї. Ще одна базова репродуктивна діяльність – профілактика і лікування безплідних пар, що включає основні заходи з гінекологічного лікування: профілактика небезпечних супутніх інфекцій (наприклад, запалення органів малого таза), консультаційні і лікувальні послуги (медикаментозне лікування або штучне запліднення).

Відповідальність за планування сім’ї лягає на обох майбутніх батьків, тому сексуальним партнерам дуже важливо знати методи запобігання небажаної вагітності.