7.6. Основні напрями подолання шкідливих звичок

Профілактика пияцтва й алкоголізму ґрунтується на одночасному багатоплановому впливі на увесь їх причиновий комплекс.

Успішна боротьба з пияцтвом можлива за умови впливу на увесь комплекс соціально-побутових умов, ураховуючи виховний ефект багатьох факторів. Пияцтво та алкоголізм сьогодні – це серйозна загроза інтелектуальному та моральному потенціалу нації. Зважаючи на багатоаспектність цієї проблеми, профілактика алкоголізму ґрунтується на таких напрямках: психогігієнічному, педагогічному, санітарно-гігієнічному, медико-соціальному (таблиця № 47).

Таблиця № 47

Основні напрями профілактики алкоголізму

Напрями профілактики	Завдання та шляхи реалізації
психогігієнічний	корекція неправильного виховання та ранніх аномалій розвитку особистості. Індивідуальна й психолого-педагогічна робота з підлітками, які мають відхилення в поведінці.
педагогічний	послідовне протиалкогольне виховання в загальноосвітніх школах з 1-го до 11-го класу. Формування установок на тверезість і здоровий спосіб життя у підростаючого покоління.
санітарно-гігієнічний	протиалкогольна пропаганда серед населення. Підвищення санітарної грамотності й культури населення. Викорінення шкідливих для здоров’я звичок.
медико-соціальний	комплексна робота з групою ризику – особами, схильними до зловживання алкоголем. Оздоровлення мікросоціального середовища. Робота за індивідуальними планами медико-педагогічних заходів.

Антиалкогольна пропаганда в школі насамперед тісно пов’язана з правильною позицією вчительського колективу – це організаційно-навчальна позиція. Її мета – сприяти виховній роботі як у школі, так і в позаурочний час щодо розкриття алкогольних звичок. Доцільно акцентувати увагу не тільки на формуванні в учнів уяви про шкідливість алкоголю, але й на засвоєнні ними практичного досвіду соціально-правильної поведінки. У зв’язку із цим поряд із включенням тем про шкідливість алкоголю в навчальні плани природничих дисциплін, антиалкогольна пропаганда може бути представлена і в планах масових заходів школи. Серед них можна рекомендувати диспути «Тверезість – норма життя», «Алкоголь – хвороба чи звичка?», лекції-обговорення «Пияцтво – моральна розбещеність» та ін., читацькі конференції тощо.

Удосконалення методів антиалкогольної просвіти неможливе без розумної організації вільного часу й культурного відпочинку учнів як у школі, так і в сім’ї. У цьому напрямку школа повинна тісно співпрацювати із сім’єю, а також батьківськими комітетами.

Особливу увагу вчителі повинні звертати на школярів із неблагополучних сімей – тих, де батьки зловживають алкоголем. Довірливі бесіди з такими дітьми, доручення їм доповідей на антиалкогольну тематику серед однокласників позитивно впливатимуть на формування їхньої поведінки. У якості захисних механізмів від алкоголю можна відзначити два: перший – тверде переконання у шкідливості алкоголю, аморальності його вживання, що призводить до деградації; другий – критичне відношення до алкогольної ейфорії, наявності доказів, що алкоголь – це наркотик, який призводить до порушень психіки та антисоціальної поведінки.

Велика виховна роль належить спортивним клубам, секціям, де учні проводять свій вільний час.

У виховній роботі з дітьми доцільно акцентувати увагу на естетичному вихованні школярів, прищепленні любові до природи, мистецтва, вихованні позитивних моральних якостей.

Досвід показує, що виховання здатності людини досягати творчого натхнення у праці, захопленнях, у спілкуванні з людьми та з природою є найважливішим у психопрофілактиці пияцтва. Разом із тим існує думка, що має місце спадкова схильність до алкоголізму, яка залежить від типу вищої нервової діяльності й стосується особливо молодих людей з «важким» характером. Це потребує визначення груп ризику та запровадження психолого-педагогічної корекції.

Переважна більшість дітей з «важким» характером – це акцентуйовані особи, котрі потребують особливої уваги, вони, на відміну від основної маси ровесників, виявляють не патологічні, проте суттєві труднощі в характері та поведінці, що проявляються у звичайних життєвих обставинах. Це пов’язано з їх особистісним реагуванням на звичайні обставини. Вони більш вразливі, ніж ті підлітки, які живуть без суттєвих труднощів та переживань.

Психопрофілактика алкоголізму базується на основі характерологічних особливостей. Розрізняють дев’ять основних важких характерів:

І. Епілептоїди – напружено-авторитарні характери.

Основні риси:

а) авторитарна, в’язка, сердита прямолінійність мислення та почуттів;

б) великі напружені захоплення та схильність до надцінних ідей;

в) упевнена постава, владний тон голосу, важкий погляд. Одні з них аморальні, підлесливі, фальшиві, інші – порядні і навіть беззахисні у своїй інертності, непіддатливо-чесній благородній прямоті.

Деякі відчувають свою неповноцінність, і тоді зляться на себе й інших за почуття, яке зневажають.

Тілобудова частіше атлетична (велика м’язова маса, широкі плечі, вузький таз). До пияцтва їх настроює озлобнена напруженість («побив би кого-небудь»), незадоволеність, викликана тим, що важко реалізувати свою авторитарність, бажання пом’якшити нанесені їм образи, забутися. Профілактика пияцтва в молодих людей із напруженою авторитарністю в характері передбачає, перш за все, допомогу такій людині в оволодінні мистецтвом направляти свою прямолінійність, авторитарність на користь собі й суспільству. В індивідуальних бесідах необхідно, терпляче вислухавши їх, підкреслювати притаманні їм позитивні якості (ґрунтовність у справах, чесність, дисциплінованість, охайність тощо). Разом із тим дружньо вказати, як авторитарність і владність заважають їм у житті. Такій людині потрібно радити вчитися м’якості, гнучкості, розуміти інших людей.

II. Циклоїди – сангвінічні характери.

Основні риси:

а) м’якість, природність, чутливість, затишність, життєлюбство, тверезість, практичність;

б) потужні, але природні захоплення;

в) різка зміна настрою від печалі до безтурботності, від радості до суму розчиняються одне в одному.

Тілобудова частіше пікнічна (вибірково підвищене відкладання жиру на обличчі та животі) при м’якості, спритності, іноді безшумності рухів, мімічній виразності.

Пиячать нерідко від радості життя («щоб було ще веселіше») або від горя чи сумного настрою.

Профілактична робота з такими людьми зводиться до того, щоб пом’якшувати їх поганий настрій, який провокує пияцтво.

Що можна зробити під час такого неприємного спаду настрою?

1. Багатьом допомагають різні фізичні вправи (іноді навіть виснажливі), господарська робота, будь-який рух (наприклад, походи тощо).

2. Заняття аутогенним тренуванням, до якого вони часто дуже здібні й схильні.

3. При спілкуванні важливо дати такій людині виговоритися. У розмовах із нею повинні використовуватися не стільки наукові докази, скільки тверезий гумор, віра в добро, оптимізм (поганий настрій був багато разів, проходив і зараз пройде).

4. Слід допомогти людині «оживити» себе чимось небуденним: яскраво одягнутися, подивитися фільм, комедію, карикатури.

III. Шизоїди – замкнуто-заглиблені характери. Головна особливість шизоїда – це аутистичне мислення, тобто мислення не пов’язане чітко з фактами життя. Шизоїд тягнеться до філософсько-символічної гармонії, протиставляє себе життєвій повнокровній природності. Основні риси:

а) мислення нерідко схильне до абстрактної відірваності від життя, до символіки, парадоксальності. Це мислення не опирається на реальні факти, не схильне їх перевіряти;

б) в емоційному стані переважають вередування;

в) відзначається схильність до філософсько-поетичних, математичних уявлень, часто до релігійної віри, містики; конфлікти з людьми іншого складу, з якими вони часто не можуть знайти взаєморозуміння.

Тілобудова: вузьке, але при цьому сухорляво-жилаве, міцне тіло (на відміну від астеніків, немає відчуття фізичної слабкості).

Пиячать із причини відсутності гармонії в душі, складних внутрішніх конфліктів із самим собою, від того, що не «вписуються» у середовище навіть близьких людей.

Профілактика пияцтва тут повинна йти шляхом пом’якшення внутрішнього конфліктного напруження творчістю. Якщо ми будемо намагатися «зламати» аутистичність примітивними бесідами, то нічого не доб’ємося, окрім шизоїдного роздратування та втрати контакту з людиною.

Гірше того, вони можуть ще більше заховатися в собі, «піти» в релігію, містику або запити.

Працювати із шизоїдами потрібно так, щоб збагачені нашими знаннями, вони самі обрали собі цікаве заняття. Природа і мистецтво для них значать дуже багато. Помітно пом’якшують напруженість шизоїда фізичні вправи.

IV. Астеніки – сором’язливо-дратівливі характери.

Основні риси:

а) наявність відчуття комплексу неповноцінності (нерішучість, інертність, тривожність, сором’язливість, легкодухість тощо);

б) підвищена чутливість;

в) висока дратівливість, виснажливість, моральна вимогливість;

г) труднощі у спілкуванні з людьми, страх перед виступами. Тілобудова частіше лептозомна або астенічна. Усім астенікам притаманна вегетативна нестійкість. Пиячать від боязні, невпевненості, почуття малоцінності. У стані сп’яніння стають сміливішими, впевненішими в собі.

V. Психоастеніки – тривожно-невпевнені характери. Основні риси:

а) інертно-тривожний критичний аналіз;

б) морально-етичні й іпохондричні переживання, труднощі у спілкуванні, контактах.

Тілобудова частіше астено- (лептозомно-) диспластична (поєднання різних конституційних особливостей, у тому числі чоловічих і жіночих). Пиячать через почуття неповноцінності, яке, у порівнянні з таким самим в астеніків, наповнене важким самоаналізом та іпохондричними тривогами.

VI. Ананкасти – педантичні характери. Основні риси:

а) інертна педантичність, скрупульозність, що ускладнюють життя і на основі яких виникають ананказми (умовні постукування, перепитування, складні ритуали тощо);

б) сприяють анакназмам незадоволеність уразливого самолюбства, загострена тривога (в основному за себе).

Серед ананкастів зустрічаються й благородно-самовіддані, і зловісно-аморальні натури.

П’ють, щоб пом’якшити нав’язливо-тривожну напруженість, обтяжливі ритуали.

VII. Нестійкі – ювенільно-нестійкі характери. Основні риси:

а) відрізняються душевною незрілістю, легковажністю, нестійкістю інтересів і захоплень, зовнішньою ефектністю поведінки, поверховістю переживань;

б) живуть хвилинними бажаннями (важко відмовити собі в тому, що хочеться в даний момент);

в) багато з них ліричні, виявляють витонченість, безпосередність, але й безглуздість.

Тілобудова нерідко граціозна (мініатюрність, вишуканість, дитяча жвавість, пластичність рухів).

П’ють, зазвичай, під впливом хвилинного бажання, щоб забутися від невдоволеності з приводу нездійсненних романтичних надій, від «сірості» людського життя взагалі.

VIII. Істеричні – ювенільно-егоцентричні характери. Основні риси:

а) на відміну від попереднього типу, душевна незрілість виявляється, перш за все, в егоцентричності – намаганні постійно звертати на себе увагу, щохвилини позувати. Тілобудова нерідко з елементами граціозності. П’ють менше, ніж нестійкі, головним чином з причини ображеного честолюбства, невдалої кар’єри, щоб «пом’якшити душу», але при цьому в стані сп’яніння хочуть постати ще яскравіше, значиміше (навіть у своєму горі).

IX. Органічні – простодушні характери. Основні риси:

а) поєднання різних характерологічних властивостей при загальній грубуватості й примітивності;

б) характерні нерозвиненість естетично-художніх і наукових інтересів, непосидючість, схильність до заглиблення у серйозні справи (при наявності авторитарності).

Тілобудова – частіше атлето-диспластична.

П’ють від життєвих невдач, невизначеності, бездумно, щоб забутися.

Профілактика серед психоастеніків та астеніків базується на роз’ясненні їм особливостей характеру, на переконанні у своїх можливостях досягати позитивних результатів при виконанні роботи.

Особливості психопрофілактики:

1. Показувати, що внутрішній світ астеніка не гірший, ніж в інших людей, і має свої особливості, свої плюси, свої позитивні сторони переваги. Вони люблять розмови про безсмертя.

2. Треба роз’яснювати суть їх іпохондричних станів.

3. Режим – необхідна умова профілактики творчим самовираженням для психоастеніків та астеніків. Багато з них живе в постійній тривозі, «розтрачуючи» себе на дрібниці. Важливо допомогти розрізнити, що головне, а що другорядне на щодень.

4. Записувати «своє» в книжку, щоденник. Якщо писання для циклоїдів – це звільнення, то для астеніків – це опора. Опора в тому сенсі, що переживання й об’єктивна реальність у цьому випадку кристалізуються та пом’якшують напруженість.

5. Слід підкреслювати талант астеніків до тонкого співчуття та співпереживання.

6. Залучати до корисних вправ, що вимагають певного фізичного напруження, але не призводять до різкої втоми.

Профілактика наркоманії – це комплекс заходів, спрямованих на попередження наркоманії. Важливим соціально-виховним завданням у плані профілактики наркоманії є розробка й пошук еквівалентів наркотику як засобу об’єднання людей у певні моменти спілкування. Наркоманію легше попередити, ніж потім вилікувати. Адже лікування наркоманії часто безрезультатне.

Антинаркотичне виховання ґрунтується на вдосконалення виховного процесу в цілому, бо саме вади виховання, що спричинюють порушення в розвиткові особи, схиляють до наркоманії. З виховання має бути вилучене все те, що сприяє розвитку підвищеної зарозумілості, надмірних претензій, схильності до переоцінки власної особи.

При здійсненні виховання треба враховувати щонайменше три принципи:

перший – визначеність вимог дорослих, чіткість і недвозначність їхньої реакції на поведінку дитини – основа формування в неї моральних принципів;

другий – вимогливість, що не пригнічує і не ставить непосильних завдань, але передбачає обов’язкове виконання необхідного й посильного – основа розвитку волі дитини;

третій – ласка й доброта – основа розвитку впевненості в собі, захищеності, психологічної стійкості.

Тільки поєднання всіх трьох принципів може дати бажаний результат.

Антинаркотичне виховання також ґрунтується на трьох принципах.

Перший: антинаркотичне виховання слід спрямовувати не просто на наркоманію в цілому як на якесь нерозчленоване явище, а на кожний з її структурних елементів.

Другий: антинаркотичну пропаганду не слід зводити тільки на наслідки зловживання наркотиками у зв’язку з тим, що залякування для підлітка не має жодного значення. Потрібно роз’яснювати учням, що втрачає той, хто вживає наркотики.

Третій: слід виробляти у свідомості підростаючого покоління негативне ставлення до наркотиків на основі негативної оцінки всіх окремих моментів поведінки того, хто вживає наркотики.

Профілактика наркоманії повинна починатися із сім’ї. Найважливішим моментом, як і раніше, залишається приклад батьків, особливо в тому, що стосується здорового способу життя. Важливо, щоб батьки розуміли, що профілактика наркоманії може вберегти їхню дитину від наркоманії. Профілактика можлива при наявності відкритого спілкування та довірчих стосунків у сім’ї. На сьогоднішній день середній вік, у якому діти вже пробують наркотики, – 14 років. Отже, до цього віку підлітки повинні мати чітку позицію відмови від наркотиків, а профілактика наркоманії повинна починатися набагато раніше. Опитування серед наркоманів виявили безрадісну картину: на запитання, чому ви не поговорили з батьками про те, що вам пропонують спробувати наркотики, 100 % хлопців відповідали, що буде або скандал, заборонять гуляти, заборонять дружити і под. На запитання, з ким би ви порадилися щодо прийому наркотиків, 99 % назвали друзів. Із цього можна зробити висновок, що заборонна, диктаторська тактика у спілкуванні та вихованні дітей робить для них неможливим отримати допомогу в сім’ї. Відповідно профілактика наркоманії неможлива. Така тактика робить дитину не захищеною перед спокусами, і профілактика наркоманії зводиться нанівець. Сьогоднішній підліток швидше повірить друзям, ніж батькам. Чому? Друзі не засудять, друзі не покарають, друзі не позбавлять прогулянок.

Профілактика наркоманії в сім’ї у вигляді бесід з дитиною не завжди дає результат. Дорослі часто роблять помилку, не поважаючи думку дитини, не прислухаючись до неї. Якщо дитина оступилася, щось зробила неправильно, зазвичай, його покарають, а не допоможуть розібратися і виправити помилку. До підліткового віку дитина вже сформулювала для себе принцип спілкування з батьками: говорити про проблеми як можна менше, щоб уникнути нотацій і покарань. Але проблеми дитини від цього не вирішаться, і вона йде з ними до друзів. Тому профілактика наркоманії повинна починатися з поваги до особистості дитини, з відкритого спілкування та взаєморозуміння в сім’ї.

Профілактика наркоманії в школі та інших навчальних закладах повинна бути обов’язковою та здійснюватися в доступній для дітей формі. Запобігання вживанню наркотиків потрібно розпочинати з раннього віку. Під час роботи з дітьми різних вікових груп необхідно використовувати різні засоби антинаркотичної пропаганди. Під час роботи з молодшими школярами слід ураховувати, що для них характерні конкретно-образне мислення, мала концентрація уваги, наочно-образний характер пам’яті. Текстовий матеріал у цьому віці сприймається важко. Тому варто використовувати наочність, показ фільмів, відеофільмів, малюнків, де відображаються негативні сторони наркоманії. На основі цього в дітей формується однозначна позиція відмови від наркотиків.

Завдання наркотичного виховання школярів середнього віку – подальше закріплення негативного відношення до наркотиків способом поглиблення знань про їх властивості та шкідливу дію на організм, а також довгострокові наслідки вживання.

У старшому шкільному віці інформація повинна бути добре аргументованою. Проведення виховних заходів базується на врахуванні високого інтелектуального рівня учнів. Форми проведення їх різноманітні: конференції, лекції, диспути, зустрічі з лікарем-наркологом тощо. Виховні заходи, що здійснюються в повчальній і залякувальній манері, навряд чи дадуть результат. Вони повинні бути систематичними, носити масовий характер, а не бути разовою акцією.

Питання щодо профілактики наркоманії серед дітей і підлітків доцільно розглядати не тільки на уроках біології, валеології, фізичного виховання, але й на інших уроках. Наприклад, на уроках математики – вивчення статистики про поширення наркоманії серед підлітків і дорослих; підрахунок фінансових затрат на лікування хворих на наркоманію; на уроках мистецтвознавства – малювання гумористичних коміксів для молодших школярів; на уроках мови і літератури – написання статей у газету, бесіди з однолітками на антинаркотичну тематику.

Профілактика тютюнопаління. Куріння тютюну є сьогодні однією з найбільш поширених шкідливих звичок. У зв’язку із цим особливу увагу слід приділяти організації антинікотинової пропаганди серед молоді.

Антинікотинова пропаганда повинна проводитися в трьох напрямках:

• профілактика виникнення нікотинової залежності;

• позбавлення від нікотинової залежності;

• життя без шкідливих звичок.

Профілактика виникнення нікотинової залежності ґрунтується на постійній виховній роботі, переконанні підростаючого покоління в небезпечних для їхнього здоров’я наслідках. Ознайомлення учнів зі шкідливим впливом паління відбувається як на уроках, так і при позакласній роботі. Розкриваючи тему шкідливого впливу нікотину на організм, слід не тільки ознайомлювати з небезпечними наслідками паління (виникнення залежності, розвиток хвороб), але й звертати увагу на ті проблеми, які хвилюють підлітка зараз, а саме: їхня зовнішність, фізичні можливості, почуття власної гідності. Слід запевнити школярів, що поважають насамперед, того, хто має власну думку й силу волі та може сказати «Ні!», тобто протистояти тискові групи, яка намагається залучити до куріння. Добре, якщо викладач зуміє натякнути учням, що частіше з-поміж підлітків курять ті, хто низько оцінює себе, невпевнений у своїх здібностях і можливостях, у своїй привабливості для інших. Інформацію про небезпеку куріння краще подавати учням не в традиційній формі, а застосовуючи активні засоби навчання: серед них показ відеофільмів, слайдів, а також проведення експериментів. Наприклад, наслідки викурювання однієї цигарки дітям можна продемонструвати на такому приладі (малюнок 7).

Мал. 7. Прилад для демонстрації

До приладу входить поліетиленова прозора пляшка, гумова трубка завдовжки 5-7 см; кульки з вати, клей, цигарка (краще без фільтру), сірники. Вставивши цигарку в гумову трубку, що виходить із залитого клеєм отвору щільно загвинченої кришки, слід сильно стиснути пляшку, щоб з неї вийшло якомога більше повітря. Поки один учень утримує пляшку в такому положенні, другий – запалює цигарку. Після цього треба стискувати й відпускати пляшку, прищеплюючи нею як насосом, імітуючи процес куріння. Коли вся цигарка буде викурена, зверніть увагу учнів на зміни кольору ватки і стінки пляшки.

Доцільно запропонувати учням написання рефератів про шкідливість тютюну й куріння.

При організації позакласної роботи рекомендується використовувати елементи зацікавленості, прийоми емоційного впливу, підвищувати інтерес до розгляду порушених питань. При цьому можна використовувати такі методи: вербальний (бесіди, лекції для учнів одного або декількох класів, які проводять медичні працівники, вікторини, диспути, вечори доповідей старшокласників); метод друкованого слова (поширення пам’яток і листівок з антинікотинової пропаганди, організація конкурсу на кращий санітарний бюлетень і стінну газету); метод наочної пропаганди (виставки з охорони здоров’я, демонстрація кінофільмів на цю тематику); комбіновані масові форми (проведення дня здоров’я, свята здоров’я із застосуванням ігор, тестів, анкет).

Життя без шкідливих звичок. Шкідливі звички – це хвороби, але боротьба з ними неспецифічними загальнооздоровчими засобами може бути досить успішною. У цьому випадку розгортається боротьба свідомості з несвідомим, біологічним.

Предкам українського народу був властивий культ здоров’я. Здоров’я українського етносу ґрунтувалося на знанні сил природи, умінні застосовувати трави та природні чинники (воду, росу, сонце, повітря).

У різні історичні періоди був сформований відповідно до соціальних, економічних, політичних умов національний ідеал тілесної та духовної досконалості людини як найважливіший елемент народної педагогічної системи. Його не слід розглядати як установлену константу, адже він змінювався, адаптуючись до навколишнього середовища, але завжди, в усі часи відповідав основам традиційного життєвого устрою українців, їх удачі, менталітету, звичаям та традиціям. Найінтимніші зв’язки з родиною, друзями, близькими, природою рідного краю творять із людини неповторну особистість, здатну успадкувати скарбницю духовної культури своєї країни.

Навчити здоров’ю – першочергове завдання нашої школи сьогодні.

Однією з найвагоміших умов та чинників формування, збереження й зміцнення здоров’я, що дозволяє людині підтримувати достатній рівень фізичного й психічного здоров’я навіть у складних екологічних і соціально-економічних умовах, є здоровий спосіб життя. До основних принципів здорового способу життя можна зарахувати повагу до традицій і звичаїв, шанування богів, батьків, наставників і старших, уміння підкорятися, самовладання, вірність у ставленні до друзів, фізична витривалість, помірність у їжі, а також прагнення до одухотворення життя і гармонійного фізичного й духовного розвитку.

Основу індивідуального способу життя становить валеологічний світогляд, який найкраще сформувати в дитячі та юнацькі роки. Він зумовлює валеологічну поведінку та життєдіяльність особи, що сприяє її здоров’ю та активному довголіттю.

Науку про здоров’я не можна впроваджувати в навчально-виховний процес лише на рівні викладання тільки через те, що валеологія – культура здоров’я, здоровий спосіб життя. Тому потрібен комплексний підхід до формування світогляду кожної людини для управління станом свого здоров’я, для особистісного впливу на пізнання, організацію та втілення здорового способу життя. Це вимагає нової стратегії – стратегії оздоровлення дітей в умовах навчання. Говорячи про цю стратегію, потрібно мати на увазі створення освітнього середовища дитини, де в комплексі розв’язують педагогічні завдання навчання, виховання, розвитку та оздоровлення.

Для розв’язання головного завдання інноваційної педагогічної технології – оздоровлення учнів в умовах навчання – слід створити відповідні умови, що дозволяють поєднувати навчально-виховний і водночас оздоровчий процеси.

Перша умова – створення освітнього середовища, мікросоціуму, в якому розвивається дитина завдяки різним виявам своєї активності. Через активну діяльність учнів забезпечується послідовна безперервна освіта учнів у період навчання та в позаурочний час. У таких умовах кожен школяр має можливість протягом навчального дня у школі набувати базових знань. У позаурочний час учні розвивають свої здібності в обраному виді мистецтва (літературі, музиці, хореографії, образотворчому та декоративно-прикладному мистецтвах); оволодівають соціальним досвідом трудової діяльності в навчально-виробничому об’єднанні учнів; удосконалюють свої фізичні можливості в різноманітних спортивних секціях; на основі проведених медичних обстежень складають програми зміцнення свого здоров’я.

Створення освітньо-виховного середовища має велике значення для розвитку особистості, оскільки організація навчально-виховного розвиваючого процесу дає змогу учням реалізувати свої здібності в різних сферах життя.

Таким чином, кожна дитина стає суб’єктом своєї діяльності, завдяки чому поступово формується її досвід міжособистісного спілкування, активізується процес соціального розвитку, реалізується особистісна цінність у шкільному житті. Водночас необхідно започатковувати оздоровчу програму, яка повинна бути індивідуально спрямованою та розробленою на основі медичних та психолого-педагогічних обстежень. Оздоровча програма реалізується в освітньому, оздоровчому, лікувально-профілактичному напрямках.

Завдання освітнього напрямку – ретельна робота з батьками та учнями (ознайомлення з різними оздоровчими комплексами в процесі санітарно-освітньої роботи з батьками, індивідуальних консультаціях). Оздоровчий і лікувально-профілактичний напрямки передбачають реалізацію програми «Здоров’я», що є персональною та будується на основі проведених обстежень. Ефективність результатів упровадження такої програми сприяє формуванню активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя, потреби у зміцненні здоров’я.

Саме через формування валеологічного світогляду, переконання в престижності здорового способу життя необхідно формувати в дітей і молоді негативне ставлення до шкідливих звичок.

Валеологічні знання є основою попередження та поширення шкідливих звичок.

Зміст, програма та умови проведення соціальної профілактики алкоголізму, наркоманії. Соціальна програма має на меті ініціювати створення системи профілактики алкоголізму, наркоманії за допомогою соціальних служб для молоді та зумовлена:

• потребами суспільства у збереженні й розвитку соціально активної та здорової особистості;

• потребою особистості у здоровому способі життя;

• необхідністю створення можливостей для розвитку власного потенціалу та реалізації прав і свобод у виборі молодою людиною життєвого шляху без наркотиків;

• гуманним ставленням до неповнолітніх і молоді, які мають залежність від наркотичних засобів.

Програма профілактики алкоголізму й наркоманії враховує провідні пріоритети державної молодіжної політики, визначає шляхи, форми і методи реалізації профілактичних ініціатив на основі Міжнародних актів і рекомендацій щодо становища дітей і молоді, Національної програми протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу; Декларації про державну молодіжну політику, Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» та інших документів.

Профілактика ґрунтується на:

• тенденціях наркотизації молоді в міжнародному аспекті;

• особливостях соціально-психологічної ситуації, проблемах алкоголізму й наркоманії в Україні;

• змісту роботи і можливостях соціальних служб для молоді у здійсненні профілактики;

• тенденціях до міжвідомчої співпраці суб’єктів профілактичної роботи, формування українського менталітету з урахуванням національної психології, національного характеру.

Соціально-педагогічна профілактика алкоголізму й наркоманії – вид соціальної діяльності служб для молоді, спрямованої на проведення освітньо-профілактичних заходів та реалізацію педагогічних моделей впливу на особистість з метою попередження вживання наркотичних засобів, алкогольних напоїв. Ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку дітей і молоді, у їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Зміст соціально-педагогічної профілактики алкоголізму й наркоманії:

• формування установок (відношень, мотивів, моделей поведінки) на життя без наркотиків;

• поширення профілактичної інформації (друкована продукція, засоби масової інформації, міжособистісні стосунки, інші форми соціальної роботи);

• формування умінь і навичок здорового способу життя;

• застереження формування пронаркотичних моделей поведінки;

• ініціювання педагогічно-змістовної діяльності з профілактичної роботи;

• організація заходів щодо виконання програми нормальної поведінки;

• включення до міжнародних проектів питань з профілактики наркоманії, поширення передового міжнародного досвіду із зазначеної проблеми;

• превентивна робота з проблем пияцтва, алкоголізму, вживання тютюну серед неповнолітніх і молоді;

• пропагандистські заходи до міжнародних свят, Всесвітніх днів без тютюну (програма ВООЗ), алкоголю, наркотиків.

Види та форми соціальної профілактики алкоголізму, наркоманії:

• наукова робота з визначення факторів, що впливають на характер процесу наркотизації, і розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо соціально-педагогічної профілактики;

• організаційно-педагогічні заходи щодо створення середовища, яке виховує, за місцем проживання дітей і молоді (робота консультаційних пунктів профілактики наркоманії, з проблем освіти, виховання, організації дозвілля, працевлаштування тощо);

• педагогічне втручання в ситуацію пронаркогенного, проалкогольного розвитку окремої особистості та популяційної групи;

• соціально-педагогічний моніторинг, аналіз, надання рекомендацій, проведення заходів щодо реалізації державних, регіональних, галузевих програм з профілактики наркоманії;

• залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді, створення в мережі соціальних служб умов для виявлення соціальних ініціатив, розвитку молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових профілактичних свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізований дій);

• організація соціально-педагогічної та освітньої роботи з дітьми із сімей групи ризику (індивідуальна та групова робота з батьками та дітьми, з різними категоріями молоді);

• сприяння установам освіти, комітетам у справах неповнолітніх, спорту, культури та іншим організаціям у діяльності з профілактики негативних явищ серед молоді, в організації здорового способу життя неповнолітніх і молоді.

? Контрольні запитання

1. Розкрийте поняття «соціальне здоров’я».

2. Охарактеризуйте фактори ризику порушення соціального здоров’я.

3. Охарактеризуйте прояви девіантної поведінки у дитячому та підлітковому віці.

4. Дайте характеристику соціально-небезпечним хворобам.

5. Охарактеризуйте профілактичну роботу щодо запобігання поширення епідемій ВІЛ/СНІДу, ХПСШ на соціальному рівні.

6. Охарактеризуйте профілактичну роботу щодо запобігання поширення епідемій ВІЛ/СНІДу, ХПСШ на індивідуальному рівні.

7. Які є групи хвороб, що передаються статевим шляхом?

8. Дайте загальну характеристику інфекціям, що передаються статевим шляхом.

9. Які ознаки характерні для ранніх стадій розвитку венеричних хвороб.

10. Які ознаки характерні для ранніх стадій розвитку СНІДу.

11. Охарактеризуйте причини, що призводять до поширення соціально небезпечної хвороби – туберкульозу.

12. Дайте характеристику загальним тенденціям поширення шкідливих звичок.

13. Визначте причини та наслідки алкоголізму.

14. Визначте причини та наслідки тютюнопаління.

15. Визначте причини та наслідки наркоманії.

16. Охарактеризуйте види та властивості різних груп наркотичних речовин.

17. Вкажіть основні напрямки подолання шкідливих звичок.

18. Розкрийте комплекс заходів, які спрямовані на попередження наркоманії.

19. Визначте основні напрями антинікотинової пропаганди.

20. Визначте види та форми соціальної профілактики алкоголізму.

РОЗДІЛ VІІІ. НЕСПЕЦИФІЧНІ ЗАГАЛЬНО-

ОЗДОРОВЧІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я

У природі існують численні шкідливі фактори для організму людини. При цьому ж природа озброїла людину захисними механізмами, які утворюються в організмі при участі нервово-ендокринних та інших складних біохімічних і фізіологічних механізмів (імунно-біологічні захисні сили організму). Стимуляція імунно-захисних сил організму можлива за умови впливу специфічних і неспецифічних засобів.

Якщо застосування специфічних засобів пов’язане з фармакопрофілактикою та фармакосанацією, то неспецифічні засоби передбачають використання звичних для людини природних факторів. Серед них – фізичні вправи, спортивні ігри, загартування, аутогенне тренування тощо. Неспецифічний вплив полягає в підвищенні тонусу кори головного мозку, при цьому створюються сприятливі умови як для функціонування вже існуючих зв’язків так і для вироблення нових у різних системах організму. Це зумовлює розширення резервних можливостей організму й економізацію функцій органів і систем організму.