5.4. Дистрес та його наслідки

Дистрес (надмірний стрес) – це захисна реакція організму, яка відбувається з послабленням його можливостей.

Реакція на стрес унікальна. Розрізняють три ступені стресу: слабкий, середній і сильний. Слабкий ступінь стресу характеризується постійністю психічного стану, коли не фіксуються фізіологічні зміни. При середньому ступені стресу відбуваються значні зрушення в соматичному та психічному станах, характер цих змін позитивний. Спостерігається мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичних умовах. Такий стрес викликає загальну активізацію організму. При сильному стресі спостерігається порушення або ж і розлад основних психофізіологічних функцій, зростає відчуття дискомфорту. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, зростає кількість помилок, посилюється роль автоматичних стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Підвищене збудження та стан тривоги збільшують м’язову напругу, звужують поле уваги та можуть негативно впливати на координацію рухів людини. Такий стан, безумовно, шкідливий.

Тобто стрес проявляється у змінах у поведінці, відношенні до оточення, людей, сприйняті себе і своєї поведінки, психічного стану. Стрес має:

1. Фізіологічні ознаки:

- частий пульс;

- підвищення артеріального тиску:

- почервоніння чи збліднення шкіри обличчя;

- збільшення потовиділення;

- часте втомлення;

- підвищений тремор;

- розширення зіниць.

2. Психологічні ознаки:

- зміна динаміки психічних функцій;

- уповільнення розумових операцій;

- розсіювання уваги;

- ослаблення функції пам’яті;

- зменшення сенсорної чутливості;

- дратівливість;

- зниження настрою;

- підвищена сугестивність.

3. Особистісні наслідки:

- зміна соціальної пристосованості;

- мотиваційні зміни;

- невпевненість;

- відчуття неадекватності;

- незадоволеність існуючими взаєминами;

- афективні реакції;

- підвищена чутливість.

Наслідки стресу, особливо пролонгованого, можуть бути складними та не прогнозованими. У тих випадках коли один стрес змінюється іншим стресом виникають перевантаження в певних ланцюгах саморегуляції і виникнення вісцеральних або церебральних порушень. Церебральні порушення лежать в основі формування неврозів, а вісцеральні – у патології внутрішніх органів. Патологічний процес виникає внаслідок виснаження всіх захисних резервів організму, які використовуються у процесі розвитку стрес-реакції. До хвороб, що виникають унаслідок стресу, входять підвищений тиск, виразка шлунку, мігрені, хвороби м’язово-суглобової системи, порушення дихання та травлення, а також захворювання шкіри.

Вважають, що всі симптоми, викликані стресом є психосоматичними. Це значить, що у відповідь на стрес беруть участь усі системи: нервова, ендокринна, серцево-судинна та інші. Досить часто, особливо при довготривалому стресі, унаслідок виснаження організму наступає слабкість. Як правило, стрес викликає погіршення діяльності найбільш «слабкого» ланцюжка в організмі. Це може бути орган, що є хворим, наприклад, на фоні хронічного гастриту утворюється виразка шлунку. Унаслідок ослаблення імунної системи організму зростає ризик інфекційних захворювань та пухлинного процесу. Нині посилився інтерес до вивчення «щоденного» стресу і його зв’язок із небезпекою для нервово-психічного здоров’я. Щоденний стрес складається з дії багато-чисельних стресорів малої сили – звичних неприємностей у професійній, навчальній діяльності, побуті та сімейному житті. Р. Лазарус і А. Лонгіс (1983) підкреслили значення «щоденних труднощів», які істотно впливають на дезадаптацію особистості. Ряд психічних станів виникає на фоні довготривалих стресових станів.

Початок третього тисячоліття ознаменувався тривожною динамікою онкологічних захворювань, поширенням найрізноманітніших автоімунних відхилень від норм, що свідчить про стрімке падіння опірності організму, пов’язане з порушеннями імунної системи.

Ключем до усвідомлення шляхів ушкодження захисних механізмів організму та їхніх патологічних наслідків стало дослідження молекулярних механізмів патогенезу амілоїдних захворювань центральної нервової системи. Дослідження виявили, що формування білкової структури опосередковане утворенням енергетичних мінімумів, що, власне, підтримують білок у відповідній конформації. Подібне структуроутворення є енергетичним процесом, що потребує суттєвих витрат АТФ. За тривалої активації будь-якої фізіологічної системи настає виснаження, що призводить до різкого зниження відповідної функції.

Саме тому спостерігається стрімке поширення захворювань та їх «омолодження» серед населення країн, що дедалі інтенсивніше потерпають від стресу. Слід пам’ятати про те, що здатність мобілізувати енергетичні ресурси органів при розвиткові стресу – одна з умов нормального пристосування.