5.1. Комплексна оцінка психічного здоров’я, його критерії

Існує багато підходів до розуміння і розв’язання проблеми психічного здоров’я. Проблема психічного здоров’я – об’єкт численних спостережень учених. ВООЗ констатує, що розлади психічного здоров’я серед дітей і підлітків з кожним роком зустрічаються частіше.

Сам термін «психічне здоров’я» неоднозначний, він перш за все поєднує дві науки і дві галузі практики – медичну і психологічну. У зв’язку із цим на сьогодні найбільш перспективним є комплексний підхід до оцінки психічного здоров’я.

Проблема психічного здоров’я, норми і патології є міждисциплінарною проблемою – філософською, соціальною, психологічною, медичною, еволюційною та ін.

Психічне здоров’я – стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів та забезпечує адекватну до умов дійсності регуляцію поведінки та діяльності. Зміст поняття не вичерпується медичними та психологічними критеріями, у ньому завжди віддзеркалюються суспільні та групові норми і цінності, що регламентують духовне життя людини (за психологічним тлумачним словником).

Для вирішення проблеми психічного здоров’я необхідне кардинальне вирішення соціальних умов. Обов’язковою умовою для розвитку здорової людини є економічний базис, психологічне відчуття стабільності в суспільстві, засноване на цілеспрямованій позитивній програмі дій. Здорова людина може розвиватися тільки в здоровому суспільстві. Психологічні властивості особистості просто не існують поза системою суспільних стосунків, до якої вона включена. Людина постає на цьому рівні передусім як істота суспільна. І, відповідно, у цьому сенсі на передній план виходять питання впливу соціуму на здоров’я особистості. Психічне здоров’я відчуває вплив (як позитивний, так і негативний) від різних соціальних інституцій – сім’ї, друзів, роботи, дозвілля, належності до релігійних та інших організацій. Тільки люди зі здоровою психікою звичайно почувають себе активними учасниками соціальної системи.

На думку директора відділу охорони психічного здоров’я ВООЗ Н. Сарторіуса, психічному здоров’ю можна дати таке визначення: по-перше, це відсутність явних психічних порушень; по-друге, певний резерв сил людини, завдяки яким вона може подолати неочікувані стреси; по-третє стан рівноваги між людиною та навколишнім середовищем, гармонії між ним та суспільством.

За визначенням учених М.Є. Бачерикова, В.П. Петренка і Є.А. Щербини, «психічне здоров’я – це такий відносно стійкий стан організму й особистості, що дає змогу людині усвідомлено, ураховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні та соціальні умови, здійснювати й забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні) біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відносин в організмі».

У проблемі психічного здоров’я ключовим питанням є критерії його оцінки. Для характеристики психічного здоров’я ряд авторів пропонують різні критерії. Особливої уваги заслуговує критерій психічної рівноваги. Від ступеня виваженості психічної рівноваги залежить урівноваженість людини з об’єктивними умовами, її пристосованість до них (В.Н. Мясищев).

Урівноваженість людини та адекватність її реакцій на зовнішній вплив мають велике значення для розмежування норми та патології, адже тільки у психічно здорової людини, тобто урівноваженої, ми спостерігаємо прояви:

• відносної стійкості поведінки та її адекватності до зовнішніх умов;

• високої індивідуальної пристосованості організму до звичних коливань зовнішнього середовища;

• здатності підтримувати звичне комфортне самопочуття, морфо-функціональне збереження органів та систем.

Психічне здоров’я людини тісно пов’язане із наявністю і збереженням психологічної стійкості. Проблеми психологічної стійкості особистості мають велике практичне значення, оскільки стійкість охороняє особистість від дезінтеграції й особистісних розладів, створює основу для внутрішньої гармонії, забезпечує реалізацію фізичних і духовних потенцій людини. До складових психологічної стійкості відносять:

• здатність до особистісного зростання із вчасним і адекватним розв’язанням внутрішньо-особистісних конфліктів (ціннісних, мотиваційних, рольових);

• відносну (неабсолютну) стабільність емоційного стану і сприятливого настрою;

• розвинене вольове регулювання.

Стійкість до подолання труднощів, збереження віри в себе, упевненості в собі, своїх можливостях, досконалість психічного саморегулювання, постійний досить високий рівень настрою – це невід’ємні складові психічного здоров’я.

Аномалії в психіці особистості найбільш чітко виражаються у проявах дисгармонії, утраті рівноваги із соціальним оточенням (тобто з соціумом). У порушенні процесів соціальної адаптації. Цей критерій органічно пов’язаний із двома іншими: органічністю організації психіки та її адаптивними можливостями.

Для збереження психічного здоров’я особистості однією з важливих умов є забезпечення психологічного комфорту. Саме з психологічним комфортом і дискомфортом співвідноситься психічне здоров’я в ряді психологічних робіт.

Дуже часто психологічний дискомфорт виникає в результаті фрустрацій потреб дитини. При авторитарному репресивному стані виховання з боку батьків, вихователів дитячого закладу або вчителів школи діти відчувають фрустрацію таких життєво важливих потреб, як потреба в безпеці, любові, спілкуванні, пізнанні серед дорослих навколишнього світу. Фрустрація цих потреб, що призводить до психологічного дискомфорту, значною мірою відображається на психічному і фізичному здоров’ї дитини. Постійні очікування небезпеки від оточення, безперервні стресові перевантаження викликають виснаження ще не зовсім сформованої нервової системи дитини, що призводить до різноманітних соматичних і функціональних захворювань. Наслідком психологічного дискомфорту можуть бути захворювання, що мають невротичний характер.

Найбільш повний перерахунок критеріїв психічного здоров’я представлений в роботі Н.Д. Лакосиної і Г.К. Ушакова. У першу чергу автори відносять до них:

- причинну обумовленість психічних проявів, їх необхідність;

- зрілість почуттів відповідно до віку, постійність місця проживання;

- максимальне наближення суб’єктивних образів відображаючим о’єктам дійсності;

- гармонію між відображенням обставин дійсності і відношенням людини до неї;

- співвідношення реакцій (як фізичних, так і психічних) силі і частоті внутрішніх роздратувань;

- критичний підхід до обставин життя;

- здатність самоуправляти поведінкою в співвідношенні з нормами, які встановилися в різних колективах;

- адекватність реакції на суспільні обставини (соціальне середовище);

- почуття відповідальності за потомство і близьких членів сім’ї;

- почуття постійності і ідентичності переживань в однотипних обставинах;

- здатність змінювати спосіб поведінки в залежності від зміни життєвих ситуацій;

- самоутвердження в колективі без ущербу для його членів;

здатність планувати свій життєвий шлях.

Сукупність критеріїв основних проявів здорової психіки, що найчастіше називаються в науковій літературі, можна розподілити відповідно до видів прояву психічного здоров’я таким чином: психічні стани, психічні процеси, властивості особистості, ступінь інтегрованості, самореалізація, соціальне благополуччя тощо.

До критеріїв сприятливого стану психіки відноситься: позитивний емоційний стан, тобто настрій, що включає емоційну стійкість (самовладання); зрілість почуттів відповідно до віку; керування негативними емоціями (страхом, гнівом, жалобою, заздрістю та ін.); вільний природний прояв почуттів та емоцій; здатність радіти; збереження звичного оптимального самопочуття.

Психічні процеси включають максимальне наближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності, що відображають адекватність психічного відображення; адекватне сприйняття самого себе; здатність до логічної обробки інформації; критичність мислення, креативність (здатність до творчості, уміння використовувати інтелект); знання себе; дисципліна розуму (управління думками).

Особливе значення в якості прояву здорової психіки надається ступеню інтегрованості, гармонійності, консолідованості, урівноваженості, а також таким її складовим, як духовність (пізнання, прагнення до істини), пріоритет гуманістичних цінностей (добра, справедливості, любові, краси та ін.), орієнтація на саморозвиток, збагачення своєї особистості.

Критерієм психічного здоров’я, самореалізації є здорова особистість, яка характеризується вираженою цілеспрямованістю (здобуттям сенсу життя), енергійністю, активністю, самоконтролем, волею, адекватною самооцінкою.

Психічне здоров’я тісно пов’язане із соціальним благополуччям особистості, що відображається в таких характеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності, інтерес до навколишнього світу, адаптація до оточення та соціальне благополуччя; спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, емпатія, відповідальність перед іншими тощо.

Для учнів основною соціальною функцією є виконання всіх вимог шкільного життя, оволодіння знаннями та уміннями, що передбачені навчальною програмою, дотримання норм поведінки при взаєминах з педагогами та ровесниками.

З медичної точки зору до критеріїв психічного здоров’я належать:

- відсутність психічних хвороб;

- нормальний психічний розвиток;

- сприятливий функціональний стан вищих відділів центральної нервової системи.

У загальноосвітніх школах клінічно виражені форми психічних відхилень, як правило, не зустрічаються. Категорія дітей із психічними відхиленнями відвідує спеціалізовані навчальні заклади для розумово відсталих дітей. У загальноосвітніх школах, як правило, зустрічаються так звані донозологічні стани, неврози і невротичні реакції.

Під нормальним розвитком розуміють психічний розвиток, що відповідає вікові та є гармонійним. Гармонійність розвитку полягає в приблизно однаковому рівні всіх показників інтелекту. Для кожного вікового періоду характерні ті чи інші показники, що сприяють розвиткові. На думку психолога Н.П. Анікієвої, «гармонійний розвиток передбачає насамперед певне співвідношення між завданнями, які ставить перед собою суб’єкт, і наявними в нього внутрішніми ресурсами для їх досягнення».

Під функціональним станом у фізіології розуміють інтегральний комплекс характеристик тих функцій, які прямо або безпосередньо зумовлюють виконання певного виду діяльності. Одним із основних показників функціонального стану психіки є розумова працездатність, що інтегрує основні властивості психіки: сприйняття, увагу, пам’ять тощо.

Показником сприятливого функціонального стану нервової системи є висока розумова працездатність. Розумова працездатність школярів – це можливість оволодівання різними навчальними дисциплінами. У зв’язку із цим рівень розумової працездатності є одним з основних показників психічного здоров’я дітей і підлітків. Забезпечення високого рівня психічного здоров’я є головним завданням психогігієни.

Розглянемо погляди деяких зарубіжних спеціалістів на оцінку психічного здоров’я. Так, у рамках гуманістичного напрямку пропонувались, згідно І.Н. Гуревичу, наступні критерії психічного здоров’я:

- ріст, розвиток і самоактуалізація особистості;

- інтеграція особистості; автономія;

- адекватність сприйняття реальності; майстерність і компетентність щодо відношенню до оточуючих.

Один із представників гуманістичного напрямку, американський психолог А. Маслоу вважає, що здорова людина – це перш за все людина щаслива, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, але не нападає першою ні на кого та ін. Ним сформульовані основні потреби здорової людини, до яких Маслоу відносить: фізіологічні потреби, потреба в безпечності, потреба в прив’язаності і коханні, потреба в повазі, потреба в само актуалізації, в можливості виявити особисті здібності.

Ще один приклад спроби описати критерії психічного здоров’я належить американському психологу А. Елліну. Він виділяє: інтерес до самого себе, суспільний інтерес, самоуправління (самоконтроль), високу фрустраційну стійкість, гнучкість, прийняття невизначеності, орієнтацію на творчі плани, наукове мислення, прийняття самого себе, ризик, відповідальність за свої емоційні порушення.

Сьогодні існує таке поняття як «психологічне здоров’я». Його критеріями та індикаторами є:

1. Усвідомлення й осмислення людиною самої себе, свого життя у світі.

Це дуже загальна характеристика, що потребує конкретизації й уточнень. Так, усвідомлення себе у світі передбачає, з одного боку, усвідомлення людиною загальної й широкої суті на цінності свого життя. Саме це вважають головною умовою психологічного здоров’я психологи – екзистенціалісти, зокрема В. Франкл та Р. Мей.

З іншого боку, ця характеристика передбачає глибоке усвідомлення й розуміння себе в кожній ситуації, у конкретний момент часу. Про важливість усвідомлення себе, своїх почуттів, мотивів, потреб і ситуацій, їх нюансів, тобто відкритості досвіду «тут і тепер» як умови чіткого й адекватного сприйняття й вирішення життєвих завдань писали К. Роджерс та гештальт-терапевти.

Цю особливість, як одну з характерніших, відмічав А. Маслоу в людей, що самоактуалізуються, - на його думку, дійсно здорових людей.

2. Повнота «включення», переживання й проживання теперішнього моменту.

А. Маслоу називав це вмінням цілком віддаватись і проживати кожен момент. Наслідками такого включення в життя є, насамперед, багатство й насиченість враженнями життя людини. Тому можна стверджувати, що повнота переживань і прожиття теперішнього моменту ведуть до радісного світосприйняття людини. Ця повнота забезпечується чутливістю і точністю в усвідомленні почуттів, думок і адекватними зовнішніми діями й учинками в їх єдності.

Пріоритет у цій тріаді варто віддати усвідомленню почуттів як умови глибокого розуміння себе і ситуації. Варто відмітити також, що в усвідомленні теперішнього присутнє минуле (у формі сформованих настанов, когнітивних стереотипів, афективних комплексів тощо) і майбутнє (у формі прагнень, намірів, планів особистості тощо).

Тому, у разі необхідності, фокусом спеціальної роботи можуть стати почуття, думки чи дії, елементи минулого досвіду чи майбутнього клієнта. При цьому одним із центральних завдань подібної роботи буде оптимізація проживання і переживання теперішнього.

3. Здатність до здійснення найкращого вибору в конкретній ситуації і в житті в цілому. Це властивість яка базується на глибині й повноті усвідомлення себе в ситуації.

4. Почуття свободи, життя «згідно з самим собою» як стан усвідомлення і слідування своїм головним інтересом і найкращого вибору в ситуації. Дія згідно з найкращим вибором може бути важкою і хворобливою через несприятливі обставини й умови. Але психологічно вона радісна і вільна (процес творчого переживання).

Навпаки, стан скутості, вимушеності й несвободи виникає в наслідок не усвідомлення чи відмови, з тих чи інших причин, від найкращого особистісного вибору, відмова від життя згідно з собою.

Умовами щастя і свободи людини є не зовнішні обставини, а внутрішня і зовнішня особистісна робота з визначення і слідування за кращим для себе вибору у кожній конкретній ситуації і в житті в цілому.

5. Відчуття власної дієздатності «Я можу», як стан достатності сил і вільного плину енергії в напрямі реалізації найкращого особистісного вибору згідно з собою (Ф. Перлз).

6. Соціальна цікавість або соціальне почуття (у термінології А. Адлера ), тобто зацікавлене врахування інтересів думок, потреб і почуттів інших людей. Ця риса посідає особливе місце серед критеріїв психологічного здоров’я особистості. Ситуація людського життя, розвитку, самореалізації відбувається в умовах, пов’язаних із взаємодією з іншими людьми. Тому необхідно врахувати інтереси інших. Порушення балансу «я – інші» одна з найпоширеніших причин психологічних труднощів відвідувачів психологічних консультацій. Оптимальним є визнання за собою права на існування, вираження й досягнення своїх мотивів і потреб, але не за рахунок, а враховуючи, приймаючи і сприяючи інтересам інших людей.

7. Стан рівноваги, стабільності, визначеності в житті й оптимістичний, життєрадісний тонус як інтегральний засіб усіх наведених вище якостей і властивостей психологічно здорової особистості. Цей стан не варто плутати зі станом ригідності, зашореності стереотипами і шаблонами. Навпаки, це стан гнучкого, але стійкого балансу в динамічному, не передбачуваному світі. Подібне інтегральне уявлення про психологічне здоров’я особистості допомагає виявити «проблемні зони» в особистісних характеристиках.

Таким чином, набуття високих рівнів якості психічного здоров’я постає як постійний процес самовдосконалення, основу якого становить цілісність пізнання себе і світу, оволодіння здатністю до саморегуляції власної психічної діяльності, самореалізація як самодостатнє володіння сенсом власної життєдіяльності – свого усвідомленого призначення.

Групи психічного здоров’я. За медичними критеріями виділяють п’ять груп психічного здоров’я.

І група – психічно здорові та оптимально адаптовані діти. Їм властиві такі риси: активність, колективізм, упевненість у собі, висока комунікативність, рішучість, урівноваженість. Ці діти наполегливі в досягненнях цілі.

ІІ група – діти з функціональними порушеннями, переважно астено-невротичними реакціями. Від своїх здорових ровесників вони відрізняються нижчими показниками комунікативності, стресостійкості із зростанням факторів відповідальності.

ІІІ група – діти з донозологічними відхиленнями, переважно з наявністю астено-невротичного синдрому. Діти цієї групи характеризуються такими рисами: зменшенням активності, зростанням емоційної збудливості, підвищенням тривожності, обмеженням комунікативності.

ІV група – діти з клінічними формами нервово-психічних порушень у стадії субкомпенсації (неврози, патохарактерологічний розвиток особистості). Для цих дітей характерна висока схильність до стресу, наростання емоційної збудливості, апатія з високим рівнем тривожності.

V група – діти з клінічними формами нервово-психічних порушень у стадії декомпенсації, що потребують госпіталізації. Для них характерними є емоційні та поведінкові порушення, можливий розвиток депресій на фоні вегетативних порушень (тахікардія, нестабільність артеріального тиску, підвищення пітливості тощо).

Слід відмітити, що зміни в стані психічного здоров’я дітей та підлітків знаходять своє відображення не тільки у відповідних зрушеннях показників основних властивостей нервових процесів, але й у динаміці особистісних властивостей та інтелектуальної діяльності.

Зв’язок між нервово-психічними захворюваннями, особливостями особистості та факторами середовища є безсумнівним. З одного боку, клініцисти стверджують, що такі захворювання різко змінюють особистість хворої дитини, з іншого – загальновідома наявність безумовного впливу несприятливого соціального середовища на формування дисгармонійної, часто асоціальної особистості.

Щодо учнів загальноосвітньої школи, то педагога повинні цікавити не явні клінічні захворювання, а легкі, в основному функціональні відхилення, що впливають на процес формування особистості та навчальну діяльність школяра, але підлягають корекції через психолого-педагогічні заходи.

У зв’язку з цим педагогу необхідно знати і враховувати в навчально-виховному процесі психологічні критерії психічного здоров’я. Визначення психологічних критеріїв психічного здоров’я підлітків за чотирма якісними групами було проведене Н.С. Кантоністовою:

Підлітки І групи психічного здоров’я характеризуються чітко вираженою екстраверсією та емоційною стійкістю. Їм властиві високі значення факторів комунікабельності, фрустраційної стійкості, схильності до домінування, активності, стресової стійкості, колективізму, впевненості в собі. Вони наполегливі в досягненні поставлених цілей, непохитні, владні, рішучі, розкуті у взаєминах з дорослими, врівноваженні.

Підлітки, що належать до ІІ групи психічного здоров’я, відрізняються від своїх здорових ровесників меншими значеннями факторів комунікабельності, стресостійкості, колективізму й більшими значеннями факторів відповідальності, незалежності в рішеннях і вчинках, самоконтролю.

Підлітки, що належать до ІІІ групи психічного здоров’я, менш комунікабельні й емоційно стійкі, менш активні та стресостійкі і разом з тим вони більш емоційно збудливі, чутливі, тривожні й незалежні порівняно з І групою.

Підлітки IV групи психічного здоров’я мають менші порівняно із здоровими ровесниками значення факторів комунікабельності, емоційної стійкості, активності, стресостійкості й великі значення факторів емоційної збудливості, тривожності, незалежності.

Відзначимо, що принципи комплексної оцінки стану здоров’я, розроблені даним автором, крім психологічної, мають медичну критеріальність. Так, І група психічного здоров’я об’єднує здорових дітей, ІІ група – дітей і підлітків з легкими астенічними реакціями, ІІІ – дітей і підлітків з субклінічними відхиленнями у вигляді астеноневротичних і патохарактерологічних реакцій, IV – підлітків із суміжними нервово-психічними порушеннями – неврозами і психопатіями.

Як видно, з наведених прикладів психологічної та медичної класифікації критеріїв якості психічного здоров’я дітей та підлітків, в них найвищим якісним показником виступає поняття «здоров’я», якому притаманні найбільш високі значення функціонування психічної сфери.

Критерії груп ІІ-IV, які не належать до вираженої симптоматики психоневрологічних захворювань позначають поступове зменшення якості психічного здоров’я до нозологічної межі.

Продуктивне значення наведеної психологічно-медичної критеріальності груп психічного здоров’я полягає у визначенні межової сфери перехідних станів, які визначають межу між здоров’ям і хворобою. Однак неповне, знижене функціонування психоневрологічної сфери, окремі реакції та перехідні стани дітей і підлітків розглядаються не як захворювання, а як передпатологія. Поряд із цим такий підхід не повною мірою дає відповідь на питання про те, які механізми забезпечують збільшення якості психічного здоров’я дітей і підлітків у періоди стрімкої змінюваності вікових фаз розвитку. Адже в ці періоди життя знижене функціонування певних психофізіологічних систем становить собою явище перерозподілу або накопичення енергетичних можливостей для випереджаючого розвитку інших.

У зв’язку з цим педагогічний вплив покликаний забезпечувати охоронно-щадну місію, що сприяє врегулюванню цілісності й гармонійності індивідуального розвитку особистості. Тому в основу розробленої педагогічної критеріальності якості психічного здоров’я були покладені такі три основні групи показників:

а) індивідуальність як стан особистісного розвитку, його прояв, неповторність, гармонійність;

б) активність як діяльний стан пізнавальних домагань, його тенденції до розширення когнітивної сфери, сформованість механізмів випробовування, перерозподілу та утримання інтересу, соціалізованість, енергопотенціал;

в) саморегуляція як стан цілісності емоційно-вольової сфери, її координованості, ритмічного функціонування і пластичності.

Як видно з наведеного переліку, групи показників виражають не відсутність або розлад певних психічних функцій, а наявність максимально узагальнених характеристик якості функціонування психічної сфери. Отже, знаходження зазначених властивостей дозволяє встановити наявність компенсаторних можливостей психічної сфери, їх прояв. Сформованість і тенденції до збільшення або зменшення певної групи показників дають змогу визначити зміст та інтенсивність психогігієнічних заходів, які необхідно здійснити у навчально-виховному процесі.

Таким чином, виявлення зв’язку між станом психічного здоров’я, особливостями характеру дитини й умовами, у яких проходить його розвиток, є нагальною потребою сьогодення, важливим науковим завданням, що об’єднує інтереси валеології, психогігієни, психології, педагогіки.