- •1.1. Передумови виникнення і становлення валеології як комплексної наукової дисципліни про здоров’я людини
- •1.2. Предмет, мета та завдання валеології
- •1.3. Методологічні основи валеології
- •1.4. Взаємозв’язок валеології з іншими науками
- •1.5. Основні напрями валеології
- •1.6. Соціальні аспекти валеології
- •1.7. Формування валеологічної культури вчителя
- •1.8. Нормативно-правова база формування і зміцнення здоров’я сучасної людини
- •2.1. Поняття здоров’я, його інтегративний зміст
- •2.2. Поняття про індивідуальне здоров’я
- •2.3. Поняття про суспільне здоров’я
- •2.4. Процеси, що визначають здоров’я
- •2.5. Поняття про здоров’я та хворобу
- •2.6. Комплексна оцінка стану здоров’я
- •3.1. Фактори формування і ризику здоров’я людини
- •3.2. Генетичний фактор – основа відтворення здоров’я
- •3.3. Стан навколишнього середовища і здоров’я
- •3.4. Медичне забезпечення і здоров’я
- •3.5. Умови і спосіб життя
- •Система загартування
- •4.1 Фізичне здоров’я: показники та методи оцінки індивідуального здоров’я
- •Визначення індексів. За отриманими даними слід підрахувати вагово-ростовий індекс, сило-ваговий індекс, індекс Робінсона, життєвий індекс і час відновлення пульсу після 20 присідань за 30 сек.
- •Експрес-оцінка рівня соматичного здоров’я жінок
- •Фактори, що формують фізичний розвиток
- •4.3. Фізична підготовленість як основа життєдіяльності людини
- •4.4. Функціональний стан організму та його резерви
- •4.5. Біологічний розвиток: визначення та оцінка
- •4.6. Рухова активність та її вплив на здоров’я людини
- •4.7. Гіподинамія як фактор ризику погіршення здоров’я
- •5.1. Комплексна оцінка психічного здоров’я, його критерії
- •5.2. Фактори ризику порушення психічного здоров’я
- •5.3. Стрес як неспецифічна захисно-пристосувальна реакція організму
- •5.4. Дистрес та його наслідки
- •5.5. Методи оцінки та самооцінки стресових станів
- •5.6. Індивідуально-типологічні особливості особистості реагування на стресові ситуації
- •6.1. Основи раціонального харчування
- •6.2. Роль основних харчових компонентів у раціональному харчуванні
- •6.3. Вітаміни та їх значення у зміцненні здоров’я
- •6.4. Роль мінеральних речовин і води в харчуванні людини
- •6.5. Характеристика основних груп харчування. Піраміда харчування
- •6.6. Екологічні аспекти харчування
- •6.7. Оздоровчі дієти
- •6.8. Сучасні теорії харчування
- •7.1. Поняття соціального здоров’я та ризики його порушення
- •7.2. Загальні тенденції поширення шкідливих звичок
- •7.3. Алкоголізм: медико-біологічні та соціально-психологічні причини і наслідки
- •7.4. Наркоманія: соціально-психологічна проблема, її наслідки
- •7.5. Тютюнопаління та його вплив на організм людини у різні вікові періоди онтогенезу
- •7.6. Основні напрями подолання шкідливих звичок
- •8.1. Дихальні гімнастики в системі оздоровлення
- •8.2. Загартування та його вплив на організм
- •8.3. Оздоровчий вплив точкового масажу
- •8.4. Психологічні методи як засіб зміцнення психічного здоров’я
- •8.5. Засоби фізичного виховання в забезпеченні здоров’я
- •8.6. Фітотерапія і фітопрофілактика як засоби оздоровлення
- •8.7. Аромотерапія в оздоровленні і підвищенні працездатності організму
- •9.1. Репродуктивне здоров’я та планування сім’ї
- •9.2. Методи планування сім’ї
- •9.3. Репродуктивне здоров’я в аспекті сімейного виховання
- •9.4. Формування репродуктивної поведінки в молоді
- •9.5. Формування статі та основні етапи психосексуального розвитку
- •Фізікальні детермінанти статевої належності
- •Проміжна детермінанта
- •Соціально-психологічні детермінанти
- •9.6. Формування психосексуальної поведінки в різні вікові періоди
- •9.7. Статеве виховання дітей і підлітків як фактор впливу на репродуктивне здоров’я
- •9.8. Підготовка молоді до репродуктивної функції
- •9.9. Психогігієнічні аспекти вагітності та підготовки до пологів
Біологічні
Соціально-економічні
Клімато-екологічні
Генетичні
Критичні періоди
Стан здоров’я
Матеріальний та
культурний рівень
Спосіб життя
Рівень медичного
забезпечення
Клімато-географічні
Забруднення
довкілля хімічною речовиною
Радіоактивне
забруднення та різновиди полів
(електричне, магнітне, тощо)Фактори, що формують фізичний розвиток
Схема № 9. Комплекс факторів, що впливають на ріст і розвиток дитячого організму
4.3. Фізична підготовленість як основа життєдіяльності людини
Фізична підготовленість складає основу життєдіяльності людини. Вона визначається станом соціально-економічного і культурного розвитку, залежить від способу життя, індивідуальних, психологічних особливостей людини, обсягу вільного часу й раціональності його використання, а також від клімато-географічних умов тощо.
Високий рівень фізичної підготовленості є однією з умов доброго здоров’я. Зі зниженням цього рівня погіршується не тільки фізична, але й розумова працездатність людини. Тому кожній людині необхідно систематично займатися фізичними вправами, виконання яких потребує належної системи контролю за функціональним станом організму.
Фізична підготовленість – це показник розвитку основних рухових якостей та навичок, результат фізичної підготовки.
У практиці фізичного виховання фізичну підготовленість поділяють на загальну та спеціальну. Загальна фізична підготовленість характеризує рівень розвитку основних фізичних якостей і навичок, необхідних в усіх видах життєдіяльності людини (сили, витривалості, швидкості, гнучкості, спритності тощо).
Спеціальна фізична підготовленість характеризує рівень розвитку основних фізичних та спеціальних якостей, які необхідні під час виконання спеціальної і конкретної рухової діяльності (спортивна, професійна і под.).
Фізичними якостями людини прийнято називати її окремі рухливі задатки, такі як сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність. Цими природними здібностями до руху наділені люди від народження. Фізичні якості людини змінюються в процесі росту й розвитку організму. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. У деякі вікові періоди та чи інша фізична якість має дуже високі темпи приросту або ж навпаки спостерігається спад її показників. Тобто розвиток рухової здібності обумовлений віковими та статевими особливостями. Так, наприклад, сенситивні періоди приросту м’язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання.
Сила м’язів розглядається як здатність людини долати зовнішній опір завдяки м’язовим зусиллям. Незначний загальний розвиток сили м’язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17- років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи зростання сили уповільнюються, але сила продовжує зростати, а максимальних показників абсолютної сили люди досягають у середньому у 25-30 років. Сила м’язів розглядається як здатність людини долати зовнішній опір завдяки м’язовим зусиллям.
Природний розвиток швидкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а у хлопців зростає до 17-18 років і потім стабілізується. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей,тому саме в цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних).
Витривалість – це здатність чинити опір втомі у процесі будь-якої діяльності. Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 років до 10 років, від 11 до 12 років та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. У дівчаток високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються від 10 до 13 років, потім протягом двох років показник зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі.
Гнучкість визначається як спроможність людини досягати великої амплітуди під час виконання рухів. Вона природно зростає до 14-15 років, але в різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Ураховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 років до 14-15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то вже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усiх суглобах починає поступово зменшуватися.
Спритність проявляється у здібності опановувати нові рухи, створювати динамічні стереотипи і у швидкості їх перебудови відповідно до зміни обставин. Показником спритності є координаційна складність рухів Спритність як комплексна якість розвивається в дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то втрачається здатність до вдосконалення цієї якості.
Такі зміни можна прискорити та посилити цілеспрямованими заняттями фізичними вправами. Фізичні якості не виховуються ізольовано, удосконалюючи одну з них ми обов’язково впливаємо на інші.
Використання фізичних вправ передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати рухові дії. На стадії формування навички поступово удосконалюється міжм’язова координація, рухи стають точнішими у просторі, часі і за зусиллями. Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні та функціональні особливості, що треба враховувати при побудові педагогічного процесу.
Оцінка рівня фізичної підготовленості дає можливість визначити індивідуальні фізичні можливості організму та розробити комплекси фізичних вправ, які забезпечують розвиток рухових якостей і навичок.
Для визначення фізичної підготовленності використовують тести, які застосовують для контролю сили, витривалості, гнучкості, швидкості, спритності.
Науково-технічний прогрес, технологізація, автоматизація та комп’ютеризація багатьох сфер діяльності суспільства не знижують, а навпаки, підвищують вимоги до фізичної підготовленості людини.
Сьогодні виняткового значення набувають такі фізичні і психічні якості, як статична витривалість, точність і економія рухів, спритність пальців рук, швидкодія, оперативне мислення, емоційна стійкість до різного роду стресів.
Систематичне використання засобів фізичного виховання сприяє підвищенню рівня фізичної підготовленості, покращує функціональний стан організму, який є інтегральним показником мобілізації працездатності.
