Усвідомлення соціальної значущості здоров’я для людини

Оптимальний психологічний настрій, уміння керувати своїм емоційним станом

Раціональне харчування

Відмова від шкідливих звичок

Оптимальний руховий режим

Оздоровлення організму

Система загартування

Дотримання правил особистої гігієни

Система загартування

Схема № 8. Компоненти здорового способу життя

Оптимальний руховий режим. Рухова активність (діяльність) є обов’язковим і визначаючим чинником, що обумовлює розгортання структурно-функціональної генетичної програми організму в процесі індивідуального вікового розвитку. Це добре розуміли у Стародавній Індії, Китаї та інших країнах: уже тоді в житті і вихованні людей широко використовувалися гімнастика, дихальні вправи, масаж.

Фізична активність – це цілеспрямована рухова діяльність людини, направлена на зміцнення здоров’я, розвиток фізичного потенціалу й досягнення фізичної досконалості для ефективної реалізації своїх задатків із урахуванням особової мотивації і соціальних потреб.

У даний час людство накопичило численні факти сприятливого впливу рухової активності на рівень обмінних процесів, функцію внутрішніх органів, об’єм м’язової тканини, збільшення життєвої місткості легенів, стан серцево-судинної системи організму людини. Загальновизнано, що раціональна фізична активність, приводячи до збільшення потужності і стабільності механізму загальної адаптації за рахунок удосконалення функцій центральної нервової системи, відновних процесів, дозволяє підтримувати здоров’я і працездатність людини на високому рівні.

Ученими доведено, що навіть 30 хв. щоденної фізичної активності підвищують життєздатність, підсилюють компенсаторні можливості організму, збільшують його захисні сили. Водночас слід пам’ятати, що ефективність оздоровчих заходів залежить від індивідуального вибору і дозування навантажень, які можуть завдати шкоди здоров’ю, особливо коли мова йде про людину немолодого віку.

Раціональне харчування – найважливіший чинник, що визначає здоров’я людини. Кожна освічена людина повинна володіти необхідними відомостями про раціональне харчування, речовини, складові їжі, про їх роль у життєдіяльності здорового і хворого організму. Усе це формує культуру харчування і є невід’ємною частиною культури суспільства.

Із раціональним харчуванням нерозривно пов’язане визначення його фізіологічних норм. Вони є середніми орієнтовними величинами, що відображають оптимальні потреби окремих груп населення в основних харчових речовинах та енергії.

Поняття раціонального харчування включає дотримання таких основних принципів: забезпечення балансу енергії, що поступає з їжею і витрачається людиною в процесі життєдіяльності; задоволення потреби організму в певних харчових речовинах; дотримання режиму харчування.

Порушення принципів раціонального харчування неминуче призводить до розвитку захворювань, які укорочують людське життя, роблять його неповноцінним, а деколи і болісним. Досить сказати про такі проблеми, як голодування, ожиріння, хронічний дефіцит у харчуванні незамінних харчових речовин.

Організація харчування передбачає вживання великої кількості овочів, фруктів, клітковини, зменшення в раціоні тваринних жирів.

Більш детально питання раціонального харчування висвітлено в розділі «Харчування і здоров’я».

Раціональний режим дня – це доцільно організований, відповідно до вікових особливостей та індивідуальних біологічних ритмів розпорядок добової діяльності. При цьому всі елементи режиму проводяться послідовно в один і той же час, що сприяє виробленню стереотипів поведінки, підвищує пристосованість до навколишнього середовища.

Слід зазначити, що не існує однакової для всіх схеми розпорядку дня, режиму життя. Наприклад, режим дня школяра повинен відповідати необхідним вимогам щодо організації навчальної роботи в школі, домашньому режиму, відпочинку і сну. Необхідно також уміти «перемикнутися» з активної напруженої діяльності протягом трудового дня на відпочинок, психічне і фізичне розслаблення. Активна фізична діяльність повинна чергуватися з розслабленням і активним відпочинком, утворюючи певну динамічну рівновагу. З віком людина більше потребує тривалого відпочинку, їй необхідно більше розслаблятися і до того ж, усупереч деяким поширеним думкам, частіше й довше спати.

Нормування і раціональне чергування різних видів діяльності і відпочинку зберігає високу працездатність і здоров’я, виробляє стереотип діяльності людини. Неправильний розпорядок дня або часте його порушення спричинять зміни у здоров’ї, що проявляються втомою, порушенням сну, підвищеною дратівливістю, різними захворюваннями.

У людини, яка є частиною природи, ритмічні природні явища з різними періодами (добові, сезонні, багаторічні та інші) викликають ритмічність фізіологічних процесів в організмі. Найбільш виражені циркадіанні (навколодобові) коливання, причому значення більшості показників серцево-судинної, дихальної, м’язової, ендокринною та інших систем удень мають максимальні значення, а вночі - мінімальні. Протягом дня працездатність людини підвищується з 10 до 12 год., знижується із 14 до 16 год., потім знову підвищується із 17 до 19 год., після чого різко знижується.

Водночас у режимі дня потрібно враховувати індивідуальні хронотипологічні особливості організму: «сови» – вечірній тип працездатності, «жайворонки» – вранішній тип працездатності, «аритміки» мають недиференційований біоритмологічний профіль. «Жайворонки» рано встають, рано лягають і найбільш працездатні в першу половину дня, а «сови», навпаки, пізно лягають і пізно встають, працездатність у них висока увечері.

Якщо режим дня співпадає з індивідуальним типом добової працездатності, а початок діяльності із функціональним підйомом важливих систем організму – буде забезпечено збереження працездатності на високому рівні. Неспівпадіння індивідуальних ритмів режиму дня викликає розузгодження – десинхронози, які можуть призвести до різних порушень у стані здоров’я.

Загартування і тренування імунітету. Загартування – необхідний компонент підготовки до здорової, активної старості. Сучасний спосіб життя зробив людину досить зніженою і сприйнятливою до змін погоди, атмосферного тиску, температури повітря. Якщо людина хворобливо реагує на зміни погоди, то холодний дощ або сніг, вітер можуть викликати в неї переохолодження організму. Охолодження або простуда як такі не є хворобою, але можуть сприяти її виникненню, оскільки ослабляють захисні функції незагартованого організму. Найбільш поширені захворювання, що є супутніми до простуди, такі: катар верхніх дихальних шляхів із нежиттю або кашлем, грип і запалення легенів. Загартування підвищує стійкість організму до дії хвороботворних мікробів. Якщо загартована людина все ж таки захворіє, то хвороба протікає, зазвичай, у легкій формі.

Процес загартування пов’язаний з регулярною дією повітряних і водних процедур. Коли говорять про загартування повітрям, то мають на увазі перебування і рух на свіжому повітрі в будь-яку погоду, літом і зимою. Важливо, щоб бажання побувати на свіжому повітрі за будь-якої погоди стало серйозною потребою людини, а задоволення цього бажання – складовою її способу життя.

Загартування є також тренуванням адаптаційних механізмів. При дії холоду виділяються гормони надниркових (адреналін і норадреналін), які активізують центральну нервову систему, тим самим сприяючи кращому кровопостачанню внутрішніх органів.

Відсутність шкідливих звичок. Слід зазначити значне поширення таких шкідливих звичок, як табакокуріння, пияцтво, токсикоманія, уживання наркотиків серед підлітків і молоді.

Куріння тютюну – одна з найпоширеніших шкідливих звичок, що призводить до значних порушень здоров’я. Тривалість життя курців на 7-15 років менша, ніж у некурців. Підраховано, що куріння відповідальне за 90 % випадків смерті від раку легенів. Куріння зменшує фізичну силу, уповільнює реакцію, погіршує пам’ять, помітно знижує статеву потенцію. У курців частіше, ніж у некурців, народжується неповноцінне потомство. Усе це й дозволяє говорити: «Палити – здоров’ю шкодити». Розлади здоров’я виникають тільки через 20-30 років після початку куріння. Куріння існує як соціальний феномен, що входить до звичних елементів способу життя людей.

Уживання алкоголю, наркотичних речовин також є величезною перепоною на шляху до здоров’я людини, часом призводять до повної його втрати.

У зв’язку із цим не викликає сумніву необхідність активізації роботи щодо попередження й усунення шкідливих звичок, в основі якої повинно бути виховання в людини стійкої мотивації на здоров’ї і здоровий спосіб життя.

Сприятливий психологічний клімат у мікро- і макросоціальному оточенні. Реалізація цього компонента здорового способу життя передбачає створення в сім’ї, робочому колективі (мікросоціальне оточення), у суспільстві (макросоціальне оточення) відносин між людьми, у яких домінує чуйність, великодушність, співчуття, доброзичливість, повага, інтелігентність і ряд інших якостей, які створювали позитивний психологічний настрій у кожної людини.

Потужним чинником, який здатен як .зцілювати, так і руйнувати організм людини є психоемоційна активність. Будь-яка думка породжує емоцію, і жодна емоція не проходить безслідно, кожна залишає свій маленький невидимий відбиток в організмі людини.

Психоемоційна активність – це особлива форма психічних проявів людини, що характеризується емоційним реагуванням на дійсність. Емоції необхідні людині, оскільки вони регулюють її самопочуття та функціональний стан. Дефіцит емоцій знижує активність центральної нервової системи і стає причиною зниження працездатності. Надмірна емоційність здатна викликати стан нервово-психічного перенапруження і зрив вищої нервової діяльності. Оптимальне емоційне збудження – умова готовності до будь-якої діяльності та її сприятливого для здоров’я здійснення.

Будь-яка емоція супроводжується виділенням тих чи інших гормонів, тобто наші думки перетворюються на хімічні речовини та реакції, які впливають на процеси в організмі – позитивно або негативно. Психонейроендокринний характер роботи нашого мозку так чи інакше стимулює діяльність організму в цілому. Депресія, апатія, бездіяльність чи пасивність гнітюче впливають на центральну нервову систему, що у свою чергу спричиняє погіршення стану здоров’я. І, навпаки, активна діяльність та позитивні емоції сприяють процесу оздоровлення.

Окремі оздоровчі методи і процедури не дають бажаного і стабільного поліпшення здоров’я, тому що не зачіпають цілісну психосоматичну структуру людини. Ще Сократ говорив, що «тіло не більш окремо і незалежно від душі».

Особиста відповідальність людини за індивідуальне здоров’я. Багато людей хворіє не від того, що лікарі й медицина погані, а від того, що мало цінують життя і здоров’я, особливо коли вони є.

Сучасна медицина лише відображає рівень нашої культури здоров’я. Відомо, що попит породжує пропозицію. Багато людей просто не готові взяти на себе відповідальність за своє здоров’я. Вони переконані: коли щось негаразд із тілом, то шукати й усувати причину недуги – обов’язок лікаря. Така вкрай безвідповідальна позиція стала однією з головних причин невпинної фізичної деградації та зниження рівня здоров’я населення. У зв’язку із цим не зайве буде навести думку А. Менегетті, який зазначав, що здоров’я – це завдання, яке має виконати хворий, і допомога суспільства має бути адекватною тій відповідальності, яку пацієнт узяв на себе.

Лікар може лише підказати людині, як повернути і зберегти своє здоров’я, але працювати над здоров’ям людина повинна сама. Здоров’я – це перш за все особистісна наполеглива праця. Тільки молодим здоров’я дається природою як подарунок, який, як правило, не цінується. Слушно говорить прислів’я: «Що маємо – не цінуємо, а втрачаємо – сумуємо». І чим старшою стає людина, тим вимогливішою вона повинна бути до себе, тим більше й наполегливіше працювати, щоб повернути чи зберегти здоров’я.

Жоден лікар не зможе простежити, наскільки ретельно пацієнт дотримується режиму дня, чи займається фізкультурою, чи дотримується дієти, чи контролює свої емоції тощо. Більше того, жоден лікар не в змозі пізнати організм хворого так добре, як може це зробити сам зацікавлений пацієнт. І жодні сучасні прилади – кардіографи, УЗД, томографи тощо, якими б досконалими вони не були, не дадуть повного, цілісного уявлення про стан організму. Адже людський організм – прояв, тотожний Всесвіту, а таємниці Всесвіту за своєю глибиною значно перевищують можливості надпотужних сучасних наукових лабораторій.

На шляху до здоров’я слід пам’ятати, що не можна отримати щось задарма. Яких зусиль докладаємо для реалізації власної оздоровчої програми, такі й отримуємо результати. Жоден лікар не зможе допомогти хворому, якщо той обирає пасивну, вичікувальну позицію, залишаючи лікаря сам на сам із недугою. Відновити здоров’я без участі пацієнта практично неможливо. Ще Авіценна стверджував: «Нас троє: ти, я і хвороба. На чий бік станеш, той і переможе».

Валеологія розглядає патологію не як стан, ворожий до організму, а як спробу самозцілення та самоочищення. Сила, яка здатна вилікувати людину, завжди знаходиться всередині організму пацієнта, і вона почне діяти, як тільки зміняться спосіб життя та звички. Невиліковних хвороб не так уже й багато, але існують невиліковні люди, які не усвідомили закони природи, у яких відсутня сила волі, щоб скористатися всіма перевагами природних сил. Віра в те, що цілющі сили знаходяться в самому організмі, що лікує природа, а лікар тільки допомагає, складає підґрунтя принципів лікування Авіценни, Парацельса та інших відомих лікарів минулого.

Людина, яка приходить до лікаря з проханням про зцілення, має зробити особистий вибір на користь зцілення. Сам факт звернення до лікаря ще не свідчить про намір зцілитися, а іноді навіть навпаки – свідчить про бажання людини, щоб її хтось вилікував. Вибір таких пацієнтів часто полягає в тому, щоб перекласти відповідальність за своє зцілення на лікаря. Це не є вибором на користь зцілення. Такі люди обирають лише полегшення страждань.

Вибір – надзвичайно важливий аспект духовного життя. Лікарі (цілителі) не зцілюють. Вони просто різноманітними інструментами та речовинами допомагають організму досягти гармонії й рівноваги. Усю роботу виконує сам пацієнт на духовному рівні, адже біологічний організм – дивовижна річ. Він прагне рівноваги і гармонії. Це його природна властивість.

Реакцією організму на нездоровий спосіб життя є біль, його можна розглядати як своєрідний сигнал природи, який повідомляє про порушення в організмі. Тому буде помилкою вважати біль своїм ворогом і намагатися позбутися його за допомогою ліків. Краще зрозуміти дану ситуацію дозволяє така аналогія. Уявімо, що корабель зазнав аварії і подає прожектором сигнал біди. Як чинити в цьому випадку: ліквідовувати пробоїну в трюмі чи намагатися вимкнути прожектор? І з болем так само. Уживаючи знеболювальні засоби, людина лише усуває біль як сигнал біди, але не усуває хвороби, яка спричинила біль. Позбавлення від болю само по собі не може вирішити проблеми. Якщо причина болю не усунена, розлади лише посиляться, а знеболювання вимагатиме все більше і більше ліків, які створять нові проблеми.

Причина болю, як правило, тісно пов’язана зі способом життя людини, тому важливо проаналізувати свій спосіб життя і вжити заходів для усунення причини болю. Здоровий спосіб життя в поєднанні з використанням природних оздоровчих засобів здатен зробити те, що не під силу надсучасним медичним технологіям.

Важливим інструментом зміцнення здоров’я, розширення функціональних можливостей, самовдосконалення людини є звички. Звичка – це форма поведінки людини, що створюється внаслідок багаторазового повторення різних життєвих ситуацій і стала потребою людини. Вироблені звички стають важливим чинником формування способу життя. Так, гігієнічні навички і звички, набуті ще в дитинстві завдяки вихованню і тренуванню, стають нормою для людини впродовж усього її життя. Мотиви до дій, пов’язаних зі звичками, виникають автоматично, без участі свідомості.

Саме набуті звички формують як психічне, так і фізичне здоров’я, визначають долю людини. Боротися слід не з хворобою як такою, а зі звичками, які її спричинили.

Про тісний взаємозв’язок між звичками, способом життя людини та хворобами було відомо здавна. Недаремно в стародавні часи культурній людині вважалося непристойним хворіти, оскільки це свідчило про недисциплінованість, слабкість волі, душевний хаос, неможливість або невміння керувати своєю свідомістю. Будь-яку хворобу легше попередити, ніж потім лікувати. Відоме прислів’я говорить: «Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю». У цьому сенсі можна сказати, що всі події, які відбуваються з людиною, є логічним наслідком її способу життя, який, у свою чергу, залежить від рівня культури та освіченості індивіда.

Але заміна попередніх хибних звичок на корисні – надзвичайно непросте завдання. Адже необхідно «стерти» в мозкових структурах старий стереотип поведінки, який формувався впродовж багатьох років, зміцнюючись і перетворюючись на потужну консервативну систему, і «накреслити» нові нервові зв’язки – основу нового стереотипу. Наприклад, у людини сформувався певний життєвий устрій, шкідливий за своєю суттю, який і призвів до хронічного захворювання. Людині необхідно змінити розпорядок дня, режим і якість харчування (травна система повинна перебудуватися для засвоєння іншої їжі в новому режимі), довести до оптимального рівня рухову активність, змінити спосіб мислення і світогляд, позбутися шкідливих звичок, розпочати процедури, які раніше ніколи не виконувалися, тощо. Природно, що руйнування старого і створення нового стереотипу супроводжується тимчасовим ослабленням організму, оскільки старі зв’язки руйнуються, а нові ще не сформовані. Часто в цей період зовнішній вигляд людини погіршується. Відбувається природний процес заміни одного стереотипу на інший, протягом якого формуються нові звички, потреби, спосіб мислення, тіло набуває нормальної, природної форми.

Ефективність керування поведінкою визначається здатністю докладати внутрішніх зусиль, нехай невеликих, але щоденних. Будь-яке бажання, прагнення, переконання чи рішення, спрямовані на подолання хибних звичок (негативних рис характеру), залишають у нервовій системі свій відбиток лише тоді, коли вони практично реалізуються в певних діях і поведінці. Щоразу в такому протиборстві нервові зв'язки поступово міцнішають, укорінюються і нарешті стають достатньо міцними, щоб протидіяти спокусі. Від повторення вчинку виникає звичка, формується характер, твориться доля. Прекрасне визначення життя дав французький письменник Марсель Пруст: «Життя – це зусилля у часі».

Важливо використовувати кожен сприятливий момент, щоб діяти в потрібному напрямі. «Думку не відділяй від справи» – це одна із дванадцяти заповідей П.К. Іванова. Тільки так формуються необхідні риси поведінки, з’являється впевненість, що в разі необхідності людина знайде в собі достатньо сил для подолання будь-яких життєвих негараздів. І навпаки: якщо рішення не завершується конкретними діями, людина не тільки позбавляє себе можливості досягти конкретної мети. Спасувавши перед незначним зусиллям, людина створює в нервовій системі «внутрішні перешкоди» для здійснення таких дій у майбутньому, формує звичку до бездіяльності, стає млявою, нерішучою, безпомічною. Так виховуються безнадійні мрійники, яким за все життя не вдається зробити ані найменшого кроку до своєї мрії, втілити бодай один добрий намір. На думку М. Норбекова, характер хронічно хворих людей відрізняється тим, що вони завжди чекають допомоги лише ззовні, блокуючи себе як творчу особистість. Вони хочуть вилікуватися, але особисто нічого не хочуть для цього робити. Є лише бажання, яке наштовхується на супротив власних звичок. Людина не бажає змінюватися як особистість. Звідси всі біди і невдачі не тільки в оздоровленні, але й у житті.

Отже, цілеспрямованість власної діяльності є запорукою не тільки здоров’я, але й самого життя. Народна мудрість не залишила поза увагою особисту активність – рису характеру, яка в житті набуває значення стратегічної цінності. Варто пригадати відому притчу про двох жаб у глечику з молоком, у якій ідеться про те, як активна наполегливість однієї жаби дозволила їй врятуватися і вистрибнути з глечика, спершись на грудку масла, яку вона збила своїми лапками, тоді як інша, зневірившись у порятунку, вже давно пішла на дно.

Активність особистості тісно пов’язана з інтелектуальною та емоційно-вольовою сферою психіки. У цьому зв’язку важливо відшукати такі важелі впливу, які б не тільки сприяли створенню потужної мотивації, а головне, спонукали б до активної реалізації оздоровчої програми. Такими важелями можуть бути: бажання вилікуватися від певної хвороби, досягнення значних успіхів у спортивній діяльності, розвиток інтелектуальних здібностей, високий рівень працездатності, покращення загального функціонального стану організму тощо. Як правило, втрата найменшої надії (коли лікарі говорять, що ваша хвороба невиліковна) пробуджує в людини велике бажання одужати, змушує діяти самостійно, боротися за себе, за своє життя і здоров’я.

Але, як свідчить практика, лише бажання і вольових зусиль замало. Потрібні ще знання, які створюють підґрунтя для прийняття рішень, скеровують зусилля людини в правильному напрямі. Адже не секрет, що багато людей, не маючи необхідних знань, виконують невиправдано великий обсяг непотрібної та навіть шкідливої для здоров’я роботи, намагаючись пристосувати свій організм до вимог певної оздоровчої системи. Наслідки такого «оздоровчого фанатизму», як правило, непередбачувані, а іноді й трагічні.

Слід зазначити, що здоровий спосіб життя в жодному разі не передбачає егоїстичного зосередження винятково на проблемі власного здоров’я. Звичайно, якщо людина тяжко занедужала, то на подолання хвороби можна і треба витрачати всі 24 години на добу. В усіх інших випадках організмові треба приділяти рівно стільки уваги, щоб бути здоровим.

Під час практичної реалізації оздоровчої програми важливо знайти зацікавлення, радість і натхнення. Якщо застосування оздоровчих засобів сприймається як тягар, зайвий і неприємний клопіт, то це не оздоровлення, а створення у свідомості домінанти, яка руйнуватиме здоров’я. Радісний, оптимістичний настрій скеровує генетичний апарат клітин на відновлення і нормальне функціонування, створює умови для гармонізації біоенергетики в організмі. У тілі з’являється легкість, краще відчувається позитивний результат.

Із метою створення потужної мотивації доцільно знайомитися з авторськими методиками і системами оздоровлення, вивчати яскраві факти із життя видатних людей, які змогли вирішити свої особисті проблеми. Сам факт перемоги над слабкістю, над власною нездатністю зробити щось вагоме принципово змінює людину, викликає повагу, тому важливо виховувати такі якості, як рішучість, наполегливість, сміливість, віра у власні сили.

Критерії оцінки ефективності здорового способу життя. Ефективність здорового способу життя для конкретної людини можна визначити за рядом біосоціальних критеріїв, що включають:

• оцінку морфо-функціональних показників: рівень фізичного розвитку, рівень фізичної підготовленості, рівень адаптивних можливостей людини;

• оцінку стану імунітету: кількість простудних та інфекційних захворювань упродовж певного періоду;

• оцінку адаптації до соціально-економічних умов життя (з урахуванням ефективності професійної діяльності, успішності, діяльності і її «фізіологічної вартості» та психофізіологічних особливостей); активності виконання сімейно-побутових обов’язків; широти і виявів соціальної й особистої цікавості;

• оцінку рівня валеологічної освіти, зокрема: ступінь сформованості установки на здоровий спосіб життя (психологічний аспект); рівень валеологічних знань (педагогічний аспект); рівень засвоєння практичних знань і навиків, пов’язаних з підтримкою і зміцненням здоров’я (медико-фізіологічний і психолого-педагогічний аспекти); уміння самостійно побудувати індивідуальну траєкторію здоров’я і програму здорового способу життя.

Сумуючи дані про ефективність переходу до здорового способу життя, можна вважати, що він:

• позитивно і результативно знижує або усуває дію факторів ризику, захворюваність і як результат – зменшує витрати на лікування;

• сприяє тому, що життя людини стає більш здоровим і довговічним;

• забезпечує добрі взаємостосунки в сім’ї, здоров’я і щастя дітей;

• є основою реалізації потреби людини в самоактуалізації і самореалізації, забезпечує високу соціальну активність і соціальний успіх;

• забезпечує високу працездатність організму, зняття втоми на роботі, високу продуктивність праці, матеріальний достаток;

• дозволяє відмовитися від шкідливих звичок, раціонально організовувати і розподіляти час з обов’язковим використанням засобів і методів активного відпочинку;

• забезпечує життєрадісність, добрий настрій і оптимізм.

Таким чином, здоровий спосіб життя повинен цілеспрямовано і постійно формуватися протягом життя людини, а не залежати від обставин і життєвих ситуацій. У цьому випадкові він буде важелем первинної профілактики, зміцнення і формування здоров’я, удосконалюватиме резервні можливості організму, забезпечуватиме успішне виконання соціальних і професійних функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій.

Здоровий спосіб життя доцільно розглядати як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов життєдіяльності людського організму, за яких усі органи та системи працюють ефективно, оптимально і гармонійно, а також залучення сукупності раціональних методів, що не лише сприяють зміцненню здоров’я, але й підвищують якість життя в цілому.

Здоровий спосіб життя не можна розглядати як щось постійне, непорушне і догматичне. Здійснюючи контроль і самоконтроль, слід вносити зміни у свій спосіб життя: збільшувати чи зменшувати інтенсивність фізичного навантаження, змінювати дієту, вилучати одні елементи способу життя і впроваджувати інші, удосконалювати перевірені. Усе це поєднується із наявністю внутрішньої усвідомленої потреби, що й реалізується на практиці.

Здоровий спосіб життя – це не одноразова процедура. Шлях до здоров’я передбачає неквапливу, вдумливу і систематичну працю протягом усього життя людини. Залежно від способу життя можна постійно підвищувати (знижувати) потенціал функціонування організму (рівень здоров’я), відмовляючись, перш за все, від шкідливих звичок, змінюючи режим та якість харчування, доводячи фізичне навантаження до оптимального рівня, розширюючи елементи загартування, застосовуючи процедури очищення організму, контролюючи свою психоемоційну активність тощо.

? Контрольні запитання

1. Охарактеризувати біологічні та соціальні фактори формування і ризику здоров’я людини.

2. Визначити вплив генетичного фактору на процес відтворення здоров’я.

3. Укажіть тератогенні чинники які впливають на порушення розвитку плоду.

4. Обґрунтуйте вплив стану здоров’я матері та її способу життя на розвиток плоду.

5. Проаналізувати вплив факторів навколишнього середовища на організм людини.

6. Розкрити взаємозв’язок алергічних захворювань із станом навколишнього середовища.

7. Укажіть найпоширеніші фактори ризику здоров’я, пов’язаних із способом життя сучасної людини.

8. Обґрунтувати вплив способу життя майбутніх батьків на процес відтворення здоров’я.

9. Охарактеризувати спадкові хвороби, пов’язані зі способом життя майбутніх батьків і станом навколишнього середовища.

10. Розкрити екологічні аспекти здоров’я.

11. Проаналізувати розвиток цивілізації на стані довкілля.

12. Охарактеризувати сучасну екологічну ситуацію в Україні.

13. Що таке смоги, їх типи, кислотні дощі та їх наслідки для здоров’я?

14. Охарактеризувати наслідки радіаційного забруднення на ЧАЕС.

15. Охарактеризувати віддалені наслідки опромінення.

16. Визначити, що таке гостре та хронічне радіоактивне забруднення навколишнього середовища.

17. Що таке мутація, їх типи та наслідки?

18. Розкрити залежність здоров’я від стану та якості медичного забезпечення.

19. Охарактеризувати сучасний стан охорони здоров’я у забезпеченні індивідуального здоров’я.

20. Охарактеризувати причини низької частки забезпечення здоров’я від медичного обслуговування.

21. Проаналізувати основні складові здорового способу життя в забезпеченні індивідуального здоров’я.

22. Охарактеризувати принципи здорового способу життя.

23. Обґрунтувати роль особистої відповідальності щодо людини у забезпеченні індивідуального здоров’я.

24. Укажіть критерії оцінки здорового способу життя.

РОЗДІЛ IV. Фізичне здоров’я та фактори його формування