3.5. Умови і спосіб життя

Спосіб життя – це одна з найважливіших біосоціальних категорій, що інтегрує уявлення про певний тип життєдіяльності людини. Вона характеризується особливостями повсякденного життя людини, що охоплюють його трудову діяльність, побут, форми використання вільного часу, задоволення матеріальних і духовних потреб, участь у суспільному житті, норми і правила поведінки. Спосіб життя – один із критеріїв суспільного прогресу, це «обличчя» людини. Як уже зазначалося, серед усіх факторів, що детермінують здоров’я людини, 50-55 % припадає на спосіб життя. У свою чергу до основних факторів, що визначають спосіб життя людини, слід віднести:

- рівень загальної культури людини та її освіченість;

- матеріальні умови життя;

- статеві, вікові і конституціональні особливості людини;

- стан здоров’я;

- характер екологічного середовища проживання;

- особливості трудової діяльності (професії);

- особливості сімейних відносин і сімейного виховання;

- звички людини;

- можливості задоволення біологічних та соціальних потреб.

При аналізі способу життя враховуються особливості професійної, громадської, соціально-культурної та побутової діяльності людини. У якості основних особливостей при цьому виділяють соціальну, трудову і фізичну активність. Іншими словами, головне у способі життя людини – те, як вона (чи соціальна група) живе, які основні способи і форми життєдіяльності, її спрямованість. При цьому слід мати на увазі, що кожна із соціальних груп має свої відмінності в способі життя, свої цінності, установки, еталони поведінки тощо. Спосіб життя, зумовлений значною мірою соціально-економічними умовами, залежить від мотивів діяльності конкретної людини, особливостей його психіки, стану здоров’я і функціональних можливостей організму. Саме цим і пояснюється реальне різноманіття варіантів способу життя різних людей.

Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя і стиль життя.

Рівень життя – це ступінь задоволення матеріальних, культурних, духовних потреб (в основному як економічна категорія).

Якість життя характеризує комфорт у задоволенні людських потреб (переважно – соціологічна категорія).

Стиль життя – поведінкова особливість життя людини, тобто певний стандарт, під який налаштовується психологія і психофізіологія особистості (соціально-психологічна категорія).

Оцінюючи роль кожної із цих категорій у формуванні здоров’я, слід зазначити, що при рівних можливостях перших двох (рівень та якість), що носять суспільний характер, здоров’я людини значною мірою залежить від стилю життя, який має персоніфікований характер і визначається історичними і національними традиціями та особистісними нахилами.

У процесі життя кожної людини повинні задовольнятися матеріальні й духовні потреби, причому її поведінка буде спрямована на реалізацію цих потреб. У кожної особистості при однаковому на даний момент у будь-якому суспільстві рівні потреб існує свій індивідуальний спосіб їх задоволення, тому поведінка у людей різна і залежить значною мірою від виховання.

Найповніше взаємозв’язок між способом життя і здоров’ям виражається в понятті «здоровий спосіб життя».

Здоровий спосіб життя – це такий стиль існування, при якому через застосування певних методів впливу на організм і його оточення рівень життєдіяльності організму стає оптимальним, знаходить вияв постійне вдосконалення і використання потенціалу організму без завдання йому шкоди, причому активність організму і його можливості зберігаються до самої старості.

Нова парадигма здоров’я чітко і конструктивно визначена академіком Н.М. Амосовим: «Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх нічим не можна».

Здоровий спосіб життя поєднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, громадських і побутових функцій в оптимальних для здоров’я та розвитку умовах. Він виявляє певну орієнтованість діяльності особистості в напрямку зміцнення та розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я. Здоров’я за своєю суттю має бути найпершою потребою людини, але задоволення цієї потреби, доведення її до оптимального результату носить складний, своєрідний, часто суперечливий, опосередкований характер і не завжди призводить до бажаного результату. Ця ситуація обумовлена низкою обставин, і перш за все тим, що:

- у суспільстві серед населення ще не сформована достатньо позитивна мотивація щодо бережливого ставлення до свого здоров’я;

- у людській природі закладена повільна реалізація зворотних зв’язків (як негативних, так і позитивних впливів на організм людини);

- здоров’я в суспільстві у першу чергу через низьку культуру ще не стало на перше місце в ієрархії потреб людини.

На основі викладеного можна зробити висновок про найважливішу роль виховання в кожного члена суспільства ставлення до здоров’я як до однієї з головних людських цінностей, а також про необхідність розробки основних положень і умов здорового способу життя, методології їх упровадження, прищеплення і засвоєння людьми. У досягненні цієї мети існують два основних шляхи. Перший – через освіту кожної людини, починаючи з дитячого віку, у дошкільних, шкільних закладах, у коледжах, ВНЗ. Другий – через самовиховання особистості (створи себе сам!). Природно, що для досягнення здорового способу життя необхідно поєднувати обидва шляхи.

В основу здорового способу життя закладені, як біологічні, так і соціальні принципи (таблиця № 8).

Таблиця № 8

Принципи здорового способу життя

Біологічні принципи	Соціальні принципи
1. Спосіб життя повинен будуватися згідно з віком. 2. Спосіб життя повинен забезпечуватися енергетично. 3. Спосіб життя повинен бути зміцнюючим. 4. Спосіб життя повинен бути ритмічним. 5. Спосіб життя повинен бути помірним.	1. Спосіб життя повинен бути естетичним. 2. Спосіб життя повинен бути моральним. 3. Спосіб життя повинен бути вольовим.

Реалізація цих принципів переломлюється через призму соціально-економічних заходів і формування відповідних моделей поведінки людини.

Здоровий спосіб життя пов’язаний з особистісно-мотиваційним утіленням індивідами своїх соціальних, психологічних, фізичних можливостей і здібностей. Важливо при цьому мати на увазі, що для здорового способу життя недостатньо зосередити зусилля лише на подоланні чинників ризику виникнення різних захворювань, боротьбі з алкоголізмом, тютюнопалінням, наркоманією, гіподинамією, нераціональним харчуванням, конфліктними відносинами (хоча це також має велике оздоровче значення), а важливо виділити і розвивати всі ті різноманітні тенденції, які «працюють» на формування здорового способу життя і містяться в усіх аспектах життя людини.

Основу здорового способу життя складає вибір способу життя, зроблений самою людиною щодо того, як їй жити. Цей вибір значною мірою залежить від конституціональних характеристик індивіда. Спосіб життя людини має відповідати його конституції.

Конституція людини – це генетичний потенціал організму, продукт спадковості і середовища, який реалізує спадковий потенціал. Саме конституція людини визначає основні закони її індивідуального життя. Конституція завжди індивідуальна: способів життя стільки ж, скільки людей.

З позицій генетичної природи людини і її відповідності умовам життєдіяльності прийнято визначати здоровий спосіб життя як спосіб життєдіяльності, що відповідає генетично обумовленим типологічним особливостям даної людини і конкретним умовам життя, направлений на формування, збереження і зміцнення здоров’я, повноцінне виконання людиною його соціально-біологічних функцій.

При формуванні індивідуального здоров’я стиль життя має велике значення, оскільки несе персоніфікований характер і визначається історичними і національними традиціями (менталітетом), особистими схильностями. Тому при більш менш однаковому рівні потреб кожна особа характеризується індивідуальним способом їх задоволення. Це виявляється в різній поведінці людей, що, у першу чергу, визначається вихованням та різноманітністю індивідуальних способів життя. При цьому необхідно враховувати як типологічні особливості кожної людини (тип вищої нервової діяльності, морфо-функціональний тип, механізм вегетативної регуляції), так і віково-статеву приналежність та соціальну обстановку, у якій вона живе (сімейний стан, професія, традиції, умови праці, матеріальне забезпечення, побут тощо). Важливе місце у формуванні індивідуального способу життя повинні займати особово-мотиваційні якості даної людини, його життєві орієнтири. Особово-мотиваційна установка людини на втілення своїх соціальних, фізичних, інтелектуальних і психічних здібностей та можливостей лежить в основі формування здорового способу життя.

У літературі, у рекламі, на рівні побутового спілкування і через інші канали інформації досить часто, на жаль, розглядається і пропонується можливість збереження і зміцнення здоров’я за рахунок використання якого-небудь засобу, що володіє чудодійними властивостями (рухова активність, харчові добавки, психотренінг, очищення організму). Кількість таких засобів незліченна. Гіппократ специфічним елементом здорового способу життя вважав здоров’я людини, а Демокріт – духовний початок. Прагнення до досягнення здоров’я за рахунок якого-небудь одного засобу є принципово неправильним, оскільки не охоплює всього різноманіття взаємозв’язків функціональних систем, що формують організм людини, зв’язків самої людини з природою – усього того, що зрештою визначає гармонійність його життєдіяльності і здоров’я. На основі вказаних передумов структура здорового способу життя (за Е.Н. Вайнером (1998)) повинна включати такі компоненти: оптимальний руховий режим, раціональне харчування, раціональний режим життя, психофізіологічну регуляцію, психосексуальну і статеву культуру, тренування імунітету і загартування, відсутність шкідливих звичок і валеологічна освіта.

Здоровий спосіб життя як система складається із трьох основних взаємозв’язаних і взаємозамінних елементів, трьох культур: культури харчування, культури руху і культури емоцій.

Компоненти здорового способу життя, дія яких забезпечує оздоровлення організму, представлені схематично у схемі № 8.