2.4. Процеси, що визначають здоров’я

Здоров’я людини є багатовимірним поняттям. Водночас розроблені критерії здоров’я дають можливість пропонувати програми здоров’я з метою його корекції на стадії, коли ще несформований патологічний процес. Створення таких оздоровчих програм потребує вивчення процесів, що забезпечують здоров’язбереження та знань про кінцеві результати їхньої дії. Загальновідомі чотири фундаментальні процеси, що визначають стан здоров’я людської популяції. Це процеси відтворення, здоров’язбереження, використання та відновлення здоров’я. Процеси, що визначають здоров’я, обумовлені різноманітними факторами, як ендогенного так і екзогенного походження (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Процеси, що визначають здоров’я

Відтворення здоров’я	Здоров’язбереження	Використання здоров’я	Відновлення здоров’я
стан генофонду стан репродуктивної функції умови перебігу вагітності стан пологової допомоги	спосіб життя: рівень виробництва, ступінь задоволення матеріальних та культурних потреб, культурний рівень, особливості харчування, рухової активності, шкідливі звички, міжособистісні взаємини; стан навколишнього середовища	характер виробництва, стан виробничого середовища; соціальна активність індивіда	рекреація лікування реабілітація

Відтворення здоров’я – процес, який визначається медико-біологічними та соціальними факторами. Основа відтворення здоров’я – це повноцінний генофонд. Збереження генофонду вимагає як вирішення морально-етичних проблем, з одного боку, так і вирішення проблем медико-біологічного спрямування – з іншого. І в цьому сенсі велике значення має наявність знань щодо планування cім’ї.

Дослідженнями доведено, що стан здоров’я майбутньої дитини визначається віком породіллі, інтервалом між черговими пологами, функціональним станом організму жінки та чоловіка на момент зачаття.

Текст розділу 9

З медичної точки зору вважається оптимальним народження жінкою першої дитини у віці 19-28 років, наступних дітей у віці до 40 років. У жінок до 17-18 років народження дитини може проходити з ускладненнями через незрілість систем організму. Народження першої дитини після 30 років підвищує ймовірність патології в дітей та ускладнень пологів у жінок. У групі матерів від 45 до 49 років народження дітей з вадами розвитку утричі більша, ніж у матерів у віці 18-29 років.

Плануючи терміни народження дітей, треба орієнтуватися на оптимальну різницю у віці 2,5-4 роки. Народження дітей з інтервалом до року ослаблює організм жінки, а смертність серед дітей, народжених з інтервалом менше року, удвоє вища, ніж серед дітей, котрі народилися з інтервалом у два і більше років.

Тобто збереження генофонду потребує цих знань, а також вимагає проведення медико-генетичних консультацій у разі планування народження дитини.

Поряд із вирішенням цих проблем реальний шлях покращення процесу відтворення – це підвищення якості пологової допомоги і медичної активності вагітної.

Такий фізіологічний процес, як вагітність та пологи, потребує мобілізації всіх функціональних резервів жіночого організму. Обмеження резервів призводить до розвитку патологічних процесів та формування психосоматичних захворювань у вагітної, що несприятливо впливає на розвиток плоду. У таких умовах важливу роль відіграє рівень акушерсько-гінекологічної допомоги, а також своєчасне звернення жінки до жіночої консультації. Усі вагітні, які звернулися до лікаря до 12 тижнів вагітності, проходили повне обстеження. Із збільшенням строку першого звернення вагітної спостерігається значне зниження кількості повного обстеження. Відповідно лікар жіночої консультації не може своєчасно впровадити заходи щодо усунення будь-яких відхилень у здоров’ї жінки. Як наслідок, патологічний перебіг вагітності та ускладнені пологи.

Поряд із цим процес відтворення здоров’я тісно пов’язаний з побутовими та виробничими умовами, у яких знаходиться вагітна жінка.

Адже серед жінок, що працюють і не виконують порад лікаря (продовжують працювати в нічні зміни, виконують понаднормовану роботу, мають шкідливі звички), зростає частота передчасних пологів.

Окремо слід сказати про сучасний стан репродуктивного здоров’я населення. Рівень репродуктивного здоров’я оцінюється за результатами функціонування репродуктивної системи – кількості запліднень та кількості своєчасно народжених дітей при відсутності штучних обмежень. Дані показники використовують для оцінки індивідуального репродуктивного здоров’я жінки (для чоловіка лише перший). Інтегральним показником стану репродуктивного здоров’я є безплідність – незрілість організму до зачаття. Однією з причин безплідності є запальні процеси у статевих органах. Лише за останні 5 років частота цієї патології зросла із 10,1 випадку на 1000 жінок до 13,2. Запальні процеси та порушення овуляційно-менструального циклу спричинюють патологічну вагітність та передчасні пологи з негативними наслідками для новонароджених. Невпинно зростає частота ускладнених пологів, яка досягла у 2010 р. 68,4%.

Отже, процес відтворення здоров’я є багатофакторним. Знання впливу різноманітних факторів дає можливість упровадження заходів, спрямованих на попередження дії шкідливих чинників навколишнього середовища та застосування профілактичних оздоровчих програм.

Здоров’язбереження. Провідними факторами в даному процесі є спосіб життя та стан навколишнього середовища. Під способом життя розуміють спосіб життєдіяльності, який склався в певних суспільно-екологічних умовах та проявляється у поведінці і спілкуванні людини. Спосіб життя відображає найбільш суттєві риси соціально-економічних та політичних систем. Водночас поняття «спосіб життя» тісно повязане з поняттям «умови життя». Умови життя – це матеріальні і нематеріальні фактори, що впливають на спосіб життя. Саме умови життя людини (де працює, де живе, чим займається у вільний час, внутрішньо сімейні відношення тощо) впливають на діяльність, активність людей, тобто на спосіб життя. Вибір способу життя окремою людиною тісно пов’язаний з особистісними характеристиками індивіда та індивідуальними особливостями поведінки. Крім того, слід ураховувати як типологічні особливості кожної людини (тип ВНД, морфо-функціональний тип), так і віково-статеву належність, соціальні обставини, у яких знаходиться людина (професія, традиції, умови побуту та виробництва, тощо). Таким чином, стиль життя людини зумовлений особистісно-мотиваційними якостями конкретної людини, його життєвими орієнтирами. Академік М.М. Амосов писав: «Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні та значні. Замінити їх немає чим».

Комплексні соціально-гігієнічні і клініко-соціальні дослідження показують, що соціальні умови та фактори способу життя зумовлюють здоров’я населення, його груп. Поширеність окремих хвороб залежить від режиму праці та відпочинку, режиму навчання, сімейного клімату. Порушення режиму дня, відсутність раціонального харчування, гіподинамія несприятливо впливають на фізичний та інтелектуальний розвиток, на тривалість перебігу хвороби уже в дитячому віці. Значення негативних факторів способу життя висвітлене і в інших дослідженнях. За оцінками І.В. Полякова і Н.Г. Петрова, третина осіб, смерть яких пов’язана з алкоголізмом, гинуть у віці до 40 років. Реєструється вищий рівень захворюваності на ішемічну хворобу серця серед груп людей, які вживають алкоголь, палять, мають надмірну вагу, нервово-психічні перевантаження (Ю.П. Лісіцин).

Спосіб життя сучасної людини характеризується гіподинамією, переїданням, значним інформаційним навантаженням, психоемоційним перевантаженням, зловживанням ліками, алкоголем тощо. Алкоголь – один із головних факторів ризику, що найбільше викликає захворювання серед населення. Він є причиною майже 60 різних захворювань і хворобливих станів, у тому числі психічних розладів, злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання, опорно-рухового апарату, шлунково-кишкового тракту, системи кровообігу, підвищує ризик травмування, передчасних пологів та патології новонароджених. За оцінкою ВООЗ в Україні, споживання алкоголю спричиняє 12% тяжкості хвороб. Установлено, що ймовірність залучення підлітків до наркотиків мізерна – при невживанні алкоголю й тютюну спостерігається розвиток залежності лише у 0,6% юнаків та 0,4% дівчат. Проте, за розрахунками ВООЗ, в Україні 3,0% від загальної кількості хвороб припадає на незаконне вживання наркотичних засобів. За експертними оцінками, загальна кількість осіб з наркотичною залежністю та епізодичних споживачів наркотиків у 5-10 разів більша, ніж офіційно зареєстрована.

Відсутність у кризовому суспільстві можливостей щодо самоактуалізації особистості, фрустрація потреб людини в досягненні достатньо високого психологічного та соціального статусу, психологічна деривація призводить до погіршення психічного здоров’я населення, розладів у психічній сфері, особливо збільшення захворюваності на непсихотичні психічні розлади.

Тому збереження здоров’я, його зміцнення потребує формування в кожної окремої людини мотивації вести здоровий спосіб життя.

В основі здорового способу життя лежать біологічні (віковий, енергетичний, зміцнювальний, ритмічний) та соціальні (естетичний, моральний, вольовий) принципи. Таким чином, здоровий спосіб життя повинен цілеспрямовано й постійно формуватися протягом життя людини. Проте при формуванні здорового способу життя залишається його слабка мотивація в населення. Недостатній рівень останньої зумовлений низькою медичною культурою значної частини населення та наявністю тенденції, спрямованої на попередження порушень здоров’я, а не на програму збереження та зміцнення здоров’я індивіда.

Водночас учені стверджують, що 80% хвороб і 250 порушень генетичного характеру в організмі людини зумовлені саме екологічними чинниками.

Залежність людини від навколишнього середовища співвідноситься із впливом суспільства на довкілля, яке змінює його. Науково-технічний прогрес ХХ ст. зумовив зростання екологічних небезпек. У сучасних умовах скорочується тривалість життя і негативно впливають на процес формування здоров’я фактори антропогенного походження.

На стан здоров’я людей впливають викиди теплових електростанцій, промислових виробництв, транспорту. До їх дії долучаються шум, електромагнітне випромінювання, радіоактивне забруднення.

У таких умовах формування здоров’я потребує кардинальної перебудови ставлення людства до природи і своєї ролі на планеті.

Процес використання здоров’я. Використання здоров’я тісно пов’язане з виробничою сферою. При цьому особливого значення набуває організація, характер та умови праці.

Порушення гігієнічних вимог, недотримання техніки безпеки відносять до групи факторів ризику здоров’я. Особливої уваги заслуговує організація праці і своєчасність контролю умов праці на шкідливих виробництвах.

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується бурхливим науково-технічним прогресом, величезним потоком інформації, що зумовлює підвищені вимоги до психічних функцій організму. Відповідно механізація, автоматизація виробництва в умовах виробничого процесу призводить до зростання обсягів розумової праці і нервово-емоційного перенапруження, що може викликати негативні зрушення у психічному здоров’ї та сприятиме формуванню психосоматичних хвороб.

Негативний вплив соціальних факторів спостерігається в сучасній школі. Зростання обсягу інформації, постійна модернізація навчальних програм, застосування різноманітних технічних засобів навчання призводять до інтенсифікації розумової діяльності. Особливість розумової праці полягає в напруженні нервової системи, специфічному перебігові психічних процесів. Довготривала творча розумова праця, за умов обмеження фізичної активності, спричиняє ослаблення серцево-судинної системи, дихальної системи, порушення обміну речовин, а також астенізацію нервової системи. Слід відзначити, що розумова діяльність викликає нервово-емоційне напруження.

Особливо часто емоційні напруження виникають у людини в процесі оціночної діяльності (вибору альтернатив) та організації нових видів діяльності. Надмірне перенапруження може викликати зрив у вищій нервовій діяльності, що проявляється клінічними ознаками патологічних станів. Зважаючи на дію негативних факторів при організації виробничого (навчального) процесу, актуальною стає розробка психогігієнічних основ професійної діяльності та їх упровадження у виробництво (Калиниченко І.О., Каракашян А.Н., Латіна Г.О., 2006; Заікіна Г.Л., 2009).

Процес відновлення здоров’я. Професійна діяльність людини потребує відновлення фізичних і духовних сил. Відновлення забезпечується певним часом відпочинку. Відпочинок вважається достатнім, якщо забезпечує нормальний ритм життя, і при цьому не виникає патологічних змін. Відпочивати організму людини необхідно щоденно, щотижнево, щорічно.

Щоденний відпочинок забезпечується правильним чергуванням праці з перервами, раціональним плануванням та дотриманням розпорядку дня. Емпіричний досвід і наукові дослідження свідчать, що дотримання режиму дня є однією з найважливіших умов збереження здоров’я та працездатності.

Діяльність людини в періоди відпочинку повинна відрізнятися від діяльності під час основної роботи. За висновками українського патофізіолога Олександра Богомольця (1881-1964), розумова і фізична праця повинні весь час супроводжувати людину. Особи з переважно гіподинамічним типом професійної діяльності не повинні забувати про свою м’язову систему і кровообіг, а особам, зайнятим фізичною працею, потрібен певний тренінг для пам’яті, думки, емоцій.

Однією з основних складових щоденного відпочинку людини є сон, який супроводжується зниженням функціонування окремих органів і систем організму. Доросла людина у сні проводить приблизно третину свого життя. Тривале безсоння спричиняє психічні розлади, порушення роботи внутрішніх органів. Стан загального спокою, що супроводжує сон, є передумовою відновлення функцій організму, передусім нервової системи. Так зване заспокійливе гальмування захищає організм і нервову систему від виснаження та перевтоми. Під час сну продовжують ефективно функціонувати зони стійкого збудження, своєрідні «сторожові пункти», за допомогою яких організм контактує з навколишнім середовищем.

Для людей розумової діяльності особливо важливою є гігієна сну. Вирішальним фактором, що забезпечує засинання і повноцінний відпочинок, є особиста підготовка до сну. Перед сном небажана інтенсивна розумова праця, наслідком якої є надмірне збудження нервової системи. За годину до сну корисні прогулянка на свіжому повітрі, тепла ванна, душ-масаж, гігієнічні процедури порожнини рота. Лягаючи спати, не варто концентрувати думки на справах, які хвилюють. Спати найкраще оголеним або одягненим у вільного покрою нижню сорочку з лляної матерії. Не можна вкриватися ковдрою з головою. Найкраще положення тіла під час сну – на правому боці. Перини та пір’яні подушки не сприяють повноцінному відпочинку, значно гігієнічнішим є тверде ложе. Не варто спати на високих подушках, оскільки високе положення голови ускладнює кровообіг в артеріях, які забезпечують живлення головного мозку.

Щоденний відпочинок слід доповнювати періодичним (щотижневим). Медико-психофізіологічні дослідження свідчать, що кілька тижнів річної відпустки не знімають втоми, яка накопичується за рік напруженої праці, тому необхідно відпочивати систематично протягом року: щодня після роботи та у вихідні дні. У вихідні можна побувати в лісі, на дачі, у пансіонатах, на туристичних базах. Сприятливо впливають на самопочуття людини заміські прогулянки, відпочинок біля водойм, збирання грибів та ягід, заняття фізкультурою, полювання, рибальство, екскурсії історичними місцями, огляд архітектурних пам’яток. Унаслідок повноцінного відпочинку зникає втома, дратівливість, акумулюється енергія для подальшої праці.

Подолання втоми буде ефективнішим, якщо цілковитий спокій надається виснаженому органу. Необхідно, щоб діяльність органів, які перед тим перебували у стані спокою, якомога більше відрізнялася від тієї, яка зумовила втому органів, котрим належить відпочити.

Раціональне використання вільного часу має особливе значення під час відпусток. Якщо в повсякденному житті вільний час буває здебільшого ввечері і найчастіше використовується для різних домашніх справ, занять із дітьми, підвищення освітнього рівня, то під час відпустки він триває весь день. Проводити відпустку доцільно у кліматичній зоні, до якої пристосований організм. Перебування в іншій географічній зоні потребує тривалої адаптації до нових кліматичних умов.

Окремо слід проаналізувати питання реабілітації. Експертний комітет ВООЗ визначив, що метою процесу реабілітації є попередження інвалідності в період лікування хвороб та допомога у досягненні максимальної фізичної, психічної, соціальної, професійної повноцінності в межах існуючої хвороби. Тобто медична реабілітація забезпечує медико-соціальне відновлення з урахуванням певного виду діяльності.

Проте у випадках, коли людина не може відновити свої духовні сили та здатності після перенесених соматичних та нервово-психічних хвороб, виникає необхідність психологічної реабілітації. Психологічна реабілітація спрямована на відновлення психічних порушень. Вона здійснюється в процесі довготривалих і систематичних впливів. Тому психологічна реабілітація є психолого-педагогічною. Використання різноманітних педагогічних впливів формує нові взаємини, прищеплює нові навички, що відповідають станові та віковим чи індивідуальним особливостям людини, вимогам повернення його до нормальної працездатності.

Таким чином, при вирішенні проблеми збереження і зміцнення здоров’я важливо розробити та запровадити заходи, що передбачають оптимальне відновлення здоров’я, попереджають розвиток перевтоми і забезпечують високу працездатність.

Базові знання процесів, що визначають здоров’я, лежать в основі комплексу заходів щодо керування здоров’ям людини. Але, щоб забезпечити ефективність управління здоров’ям, необхідно мати реальну інформацію не тільки про процеси, що формують здоров’я, але й про кінцеві результати їхньої дії – конкретні показники здоров’я популяції та індивіда.