2.3. Поняття про суспільне здоров’я
Суспільне здоров’я на відміну від здоров’я індивіда характеризується чинниками тривалої дії. Хоч через суспільне здоров’я виражається здоров’я окремих людей, воно не є середнім арифметичним індивідуального здоров’я індивідуумів.
Життєздатність людини в її суб’єктивному сприйнятті характеризують фізичне та психоемоційне здоров’я, а життєздатність суспільства в доповненні до нього – ще й соціальне здоров’я. Фізичне та психоемоційне благополуччя, що проявляється в рівні культури разом з моральністю суспільства, складають якісно новий, відмінний від простої суми взаємодіючих чинників стан соціального благополуччя. На думку вченого в галузі соціальної гігієни Ю.П. Лісіціна (1982), «…суспільне здоров’я складається із здоров’я індивідуумів, воно, як сукупність, має нові ознаки, системні якості, які вимірюються медико-статистичними показниками, загальноприйнятими та новими, що є предметом соціальних досліджень».
Суспільне здоров’я часто ідентифікують із поняттям «здоров’я населення», хоча вони мають різний зміст. Розрізняють здоров’я певної вікової (статевої, професіональної тощо) групи населення – здоров’я популяції, а також здоров’я людей, які мешкають у містах і селах, у певному регіоні, країні – здоров’я населення (Лісіцин Ю.П., 2002).
Поняття «здоров’я населення» є комплексною, інтегративною характеристикою, яка відображає цілісну сукупність стану здоров’я груп населення, що відрізняються один від одного за соціально-економічними, географічними, демографічними, етнічними та іншими ознаками (Мерков А.М., Поляков Л.Е., 1974). Здоров’я населення у цілому та здоров’я груп людей визначається комплексом показників (медико-статистичних та демографічних), до яких належать народжуваність, фізичний розвиток, середня тривалість життя, захворюваність, смертність. Якщо здоров’я населення оцінюється за демографічними та медико-статистичними показниками, то суспільне здоров’я не має узагальнених критеріїв і показників. Водночас медико-статистичні і демографічні показники мають традиційний для медицини «негативний» характер і є орієнтованими не на здоров’я, а на хворобу (Войтенко В.П., 1990). Тому, на думку Є.М. Кудрявцевої (1987), ці показники характеризують не суспільне здоров’я, а «суспільну патологію». А для визначення стану здоров’я великих колективів людей повинні використовуватися «прямі суттєві характеристики здоров’я» (Брехман І.І., 1982). Ю.П. Лісіцин вважає, що суспільне здоров’я – це такий стан, така якість суспільства, що забезпечує умови для способу життя людей, які не страждають від хвороб, фізичних та психічних порушень. За визначенням Д.Д. Венекдитова (1987), суспільне здоров’я відображає вірогідність досягнення кожним максимального здоров’я та творчого довголіття і несе інформацію про життєздатність усього суспільства як соціального організму.
Х. Маллер, який довгий час очолював ВООЗ, пов’язував дане поняття з «продуктивним у соціальному та економічному плані спосіб життя». Ураховуючи думку вченого, найбільш вірогідними критеріями для визначення цього поняття є спосіб життя та здоровий спосіб життя (Ю. Лісіцин). Цей же автор указує на можливість визначення суспільного здоров’я через поняття «потенціал суспільного здоров’я», «індекс суспільного здоров’я», «індекс здорового способу життя». Поняття «індекс здорового способу життя» – це відсоток осіб, котрі ведуть здоровий спосіб життя, а «індекс суспільного здоров’я» визначається як співвідношення питомої ваги факторів здорового і нездорового способу життя. Потенціал суспільного здоров’я – це величина здоров’я людей, яке накопичило суспільство, його резервів, що створюється здоровим способом життя. Його можна визначити питомою вагою здорових людей. Таким чином, суспільне здоров’я визначає соціальну обумовленість здоров’я людей та має пряме відношення до стратегій і соціальної політики в галузі охорони здоров’я та покращення здоров’я народу.
Фізичне благополуччя, суспільним вираженням якого є трудовий потенціал суспільства та психоемоційне благополуччя, що проявляється рівнем культури, разом з моральністю суспільства, складають у своїй сукупності якісно новий, відмінний від простої суми взаємодіючих чинників стан соціального благополуччя. Саме від нього найбільшою мірою залежать і тривалість, і якість життя. За багатьма публікаціями, суспільне здоров’я характеризується системою статистичних показників, що визначають особливості відтворення населення (медико-демографічні характеристики), запас життєвих сил та дієздатність (показники фізичного розвитку), особливості адаптації до умов навколишнього середовища (показники захворюваності).
За уявленнями експертів ВООЗ, для характеристики суспільного здоров’я слід використовувати соціологічні та комплексні економічні показники, які характеризують умови та рівень життя людей. Серед них рівень розвитку медичного забезпечення, величина реальної заробітної плати, житлові умови, умови виробництва, спосіб життя. Відповідно до вимог ВООЗ популяційне здоров’я характеризується рядом показників.
1. Політика в галузі здоров’я:
виділення ресурсів на медичну допомогу на одного громадянина;
рівномірність прибутків у суспільстві;
наявність мережі охорони здоров’я;
забезпеченість лікарями;
рівень доступності охорони здоров’я для населення.
2. Структурно-економічні показники:
рівень народжуваності та смертності серед населення;
валовий національний продукт та його приріст;
рівень безробіття;
житлові умови;
енергетична забезпеченість населення.
3. Медична освіта:
наявність медичної освіти;
доступність медичної освіти (фізична та економічна).
4. Охоплення населення первинною медичною освітою:
санітарна освіта;
доброякісність харчування;
доброякісність води;
охорона здоров’я матері та дитини;
планування сім’ї;
профілактичні щеплення;
забезпеченість ліками;
можливість ефективного лікування.
5. Показники здоров’я населення:
частка новонароджених (%) із масою менше 2,5 кг;
частка новонароджених (%) із масою (3,3-3,4 кг);
психічний розвиток дітей і підлітків;
дитяча смертність;
тривалість життя;
смертність від окремих хвороб;
захворюваність загальна та індивідуальна;
самогубство, алкоголізм, наркоманія.
Таким чином, суспільне здоров’я є поняття більш високого, соціологічного рівня (індекси, потенціал тощо) зумовлює стан здоров’я населення та його показники (рис 2.3).
С |
успільство
Умови та спосіб життя здоров’я: |
|
Суспільне здоров’я
|
ндекс
здоров’я
Стан здоров’я населення |
|
Рис. 2.3. Система рівнів здоров’я та його показники (за Лісіциним Ю.П., 2002)
Суспільне здоров’я – це функція і похідна суспільства, це така його якість, що забезпечує умови для активного, продуктивного способу життя. Саме воно дозволяє всебічно розкрити соціальну обумовленість здоров’я людей, розробити заходи щодо зміцнення здоров’я та профілактики хвороб.
Кінець ХХ – початок ХХІ століття характеризувалися різнобічним підходом до питання оцінки рівня здоров’я населення та застосуванням складних математичних, математико-логічних комплексних показників. Теоретично такі комплексні показники дають можливість найбільш повно охарактеризувати рівень здоров’я населення. Проте відомі сьогодні вітчизняні методики оцінки рівня здоров’я, його резерву як кожної окремої людини, так і населення не відображають триєдиної (фізичної, психічної, соціальної) природи здоров’я.
У світлі сучасних підходів до концепції здоров’я і розв’язання оздоровчих проблем Міжнародним науково-навчальним центром інформаційних технологій і систем НАН та МОН України запропонована інформаційна структура здоров’я, що є ієрархічно організованою системою і має, принаймні, п’ять рівнів:
- перший рівень – індивідуальне інтегральне здоров’я;
- другий рівень – статуси здоров’я (фізичний, психічний, соціальний);
- третій рівень – це компонента статусів здоров’я, кожна з яких має власну структуру і функцію (рис. 2.4).
Компоненти фізичного здоров’я представлені внутрішніми фізіологічними системами (ВФС) і керуючими системами організму (КСО). Компонентами психічного здоров’я є інтелект (І), емоції (Е), характер (Х). Компонентами соціального здоров’я – «особистісно-середовищна» (О-С) та «особистісно-моральна» (О-М) складові. Моральна складова компонента розглядається як аналог до рівня духовного здоров’я, розвитку особистості;
- четвертий рівень утворюють складові компоненти. Для компонентів ВФС – це окремі фізіологічні системи, такі як серцево-судинна (ССС), система дихання (СД), система крові (СК). Для КСО – нервова система (НС), імунна система (ІС) та ендокринна система (ЕС). Складовими інтелектуального компонента виступають особливості мислення (Мис), пам’яті (П), уваги (Ув) і сприйняття (Сп). Складові емоційного компонента – це суб’єктивні переживання індивіда – власне внутрішні (імпресивний складник – Імп) і зовнішні вияви емоцій (експресивний складник – Екс), які можна визначити за мімікою, мовою, руховими актами і поведінкою людини. Складовими компонентами характеру (X) виступають якості особистості, що найбільше відповідають за збереження здоров’я, а показниками обрані соціальна активність (Са), мобілізація волі (МВ), емоційне забарвлення діяльності (Зд), генерація поведінкових виявів (ГВ). Складовими соціального «особистісно-середовищного» компоненти є адаптація особи до фізичних умов життя (АФЖ); умов трудової діяльності (АТД); морально-етичних норм суспільства (АМЕ). «Особистісно-моральну» складову утворюють такі п’ять ключових якостей соціально зрілої особи: гідність (Г), совість (С), честь (Ч), доброчесність (До), відповідальність (В). Їх наявність, ступінь прояву допомагають визначити можливий рівень духовного розвитку людини;
- п’ятий рівень структури здоров’я формують окремі показники усіх його складників.
Індивідуальне інтегральне здоров’я
|
|||||||||
|
|||||||||
|
|||||||||
Фізичне здоров’я
|
|
Психічне здоров’я
|
|
Соціальне здоров’я
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ВФС |
КСО |
|
І |
Х |
Е |
|
О-С |
|
О-М |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ССС |
Нс |
|
Мис |
Са |
Імп |
|
АФЖ |
|
Г |
Сд |
Іс |
|
П |
МВ |
Екс |
|
АТД |
|
С |
Ск |
Ес |
|
Ув |
Зд |
|
|
АМЕ |
|
Ч |
|
|
|
Сп |
ГВ |
|
|
|
|
До |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
В |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Окремі показники,
психічного і соціального здоров’я
Рис. 2.4. Інформаційна структура здоров’я
Для побудови інтегральної кількісної оцінки рівня (резервів) здоров’я згідно із ієрархічно організованою інформаційною використовується методологія, яка пропонує системний підхід до категорії здоров’я. Для визначення такої оцінки – індексу інтегрального здоров’я, ефективного тестування окремих статусів цілісного організму розроблено алгоритм синтезу ієрархічної оцінки стану здоров’я як піраміди кількісних оцінок, що відображають еволюційно сформовану структурну та функціональну ієрархію досліджуваних систем – метод ієрархічного згортання (Сааті Т., 1993). Для визначення різнорівневих кількісних оцінок створено спеціальну технологію обробки первинних інформаційних масивів даних – метод нормованої уніфікованої різноякісної інформації (МНУРІ), який дає змогу отримати уніфіковані відносні оцінки для всіх рівнів ієрархії – від окремих показників до організму в цілому.
У результаті такого ієрархічного згортання маємо інформаційний «портрет» здоров’я, нормований на усіх рівнях ієрархії. Це дозволяє інтегрально-диференційовано, кількісно-якісно і структурно-функціонально визначити здоров’я людини. При цьому інтегральна оцінка здоров’я може розглядатися як «індекс» здоров’я.
Водночас на основі інформаційної технології діагностики і кількісної інформаційної оцінки резервів здоров’я з’являється можливість зробити здоров’я керованим і контрольованим процесом.
За розробленою інформаційною парадигмою здоров’я керуючі дії, спрямовані на його стимуляцію, можна поділити за адресністю цих дій на чотири типи (В.І. Гриценко із співавт., 2006):
- часткові, орієнтовані на окремі показники окремих статусів;
- інтегральні, спрямовані на сукупність складових;
- комплексні, орієнтовані на всі статуси організму;
- опосередковані, що враховують взаємовплив різних статусів.
Таким чином, інтегральна оцінка здоров’я дозволяє створити масову раціональну систему оздоровлення, яка передбачає вихід на індивідуальну самосвідомість, здоровий спосіб життя, оперативний контроль за резервами здоров’я, формування його економічної цінності, систему самооздоровлення та ефективного застосування технологій, які оберігають здоров’я.
Розширення резервів здоров’я кожної людини – шлях до підвищення здоров’я популяції, що нині, в умовах соціальних і екологічних потрясінь, набуває надзвичайно великого соціального значення.
Сучасний підхід до зміцнення здоров’я населення має поєднувати заходи на верхніх і нижніх рівнях впливу на детермінанти здоров’я. Заходи, які впроваджуються на верхньому рівні, повинні включати в себе такі дії, які поряд з іншими цілями сприятимуть зміцненню здоров’я: зокрема перерозподіл податкових надходжень, підвищення якості житла і застосування стимулів, які заохочують до навчання. Заходи, які застосовуються на нижньому рівні впливу, включають безпосередні дії зі зміцнення здоров’я і первинної профілактики захворювань, часто спрямовані на поведінку і спосіб життя окремої людини.
Не применшуючи роль медичної профілактики, зауважимо необхідність переходу до профілактики соціальної, розуміння і здійснення її на державному міжгалузевому рівні з розширенням до регіонального та глобального контексту.
Перехід від профілактики медичної до профілактики соціальної дозволить суттєво скоротити поширення факторів ризику серед населення, загроз для життя і здоров’я людей, реально зменшити їх вплив на здоров’я, ліквідувати деякі з них, поліпшити детермінантні та інтегральні показники здоров’я населення, підвищити якість життя й усебічно сприяти соціальному прогресу.