10.8. Зобов'язально-правові способи захисту права власності

Для зобов'язально-правових способів захисту права власності характерним є те, що вимоги про захист права власності ґрунту­ються не на праві власності як такому, а випливають з інших пра­вових інститутів. Власник і особа, чиєю неправомірною поведін­кою порушене право власності, перебувають між собою у зобов'я­зальних правовідносинах договірного чи недоговірного характеру. Зокрема, неповернення в обумовлені договором оренди строки майна власника-орендодавця одночасно є невиконанням умов до­говору і порушенням права власності. Заявляючи вимогу про по­вернення майна, власник обґрунтовує її, виходячи з факту існу­вання договірних правовідносин, а не з абсолютного характеру

¹ Справа № 442/2-2005. Єдиний державний реєстр судових рішень.

ІГ

права власності як такого. Тобто, право власності захищається в кінцевому результаті.

Оскільки за підставами виникнення цивільні зобов'язання при- , йнято поділяти на договірні і недоговірні, то і способи захисту у разі невиконання чи неналежного виконання цих зобов'язань ма- | ють свою специфіку. Крізь призму захисту права власності зо­бов'язально-правові способи його захисту наявні у тому разі, коли об'єктом зобов'язальних правовідносин є майно, належне суб'єктам на праві власності чи на інших речових правах (право господарського відання, оперативного управління). В договірних зобов'язаннях такими будуть зобов'язання з передання майна у власність чи у користування. Тому, норми відповідних інститутів договірного права (купівлі-продажу, дарування, міни, ренти, довічного утри­мання, майнового найму тощо), спрямовані на захист прав та інте­ресів однієї з договірних сторін, особи-власника, опосередковано спрямовані і на захист її права власності. Такими, наприклад, є вимоги покупця про зниження ціни або розірвання договору купів­лі-продажу, якщо продавець не повідомив його про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЇДКУ); вимоги покупця у разі передання йому товару неналажної якості (статті 678, 708, 709 ЇДКУ); вимога набу­вача ^а договором довічного утримання про залишення за ним права власності на частину майна у разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення (ст. 756 ЦКУ); вимога наймо-давця про повернення речі у разі припинення договору найму і сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦКУ); вимога про розірвання догово­ру найму житла з підстав і в порядку, визначених законодавством та виселення наймача та інших осіб, які проживають у помешканні (статті 825, 826 ЦКУ) тощо. У наведених прикладах вимоги сторо­ни заявляються з метою досягнення належного виконання договір­ного обов'язку або застосування засобів відповідальності у разі його невиконання чи неналежного виконання (відшкодування збит­ків, сплата неустойки).

Так, ТзОВ «X» (позивач) заявило позов до приватного сільсь­когосподарського підприємства «Н» та приватної фірми «У» (від­повідачів) про розірвання договору оренди, витребування необ-грунтовано отриманого майна та витребування орендованого май­на. З вересня 2001 р. між ПСП «Н» (орендодавцем) та ПФ «У» було укладено договір оренди трьох зернозбиральних комбайнів. Строк дії договору - з 1 жовтня по 1 грудня 2001 р. Згодом сторо-

242

ви уклали додаткові угоди до договору про продовження строків його дії. З вересня 2003 р. позивач став власником зернозбираль­них комбайнів з переходом до нього прав і обов'язків орендодавця за договором. 6 квітня 2006 р. позивач звернувся до ПФ «У» із за­явою про розірвання договору через невиконання умов договору в частині сплати орендної плати. Не отримавши відповіді на заяву, звернувся до суду про розірвання договору. Суд, керуючись вимо­гами чинного на момент виникнення правовідносин сторін та чин­ного на момент розгляду спору законодавства, вирішив: розірвати договір оренди та зобов'язати ПФ «У» повернути позивачу - ТзОВ «X» зернозбиральні комбайни.¹ Отже, задовольняючи позовні ви­моги, що випливали з порушення умов договору оренди, і поста­новляючи рішення про повернення орендованого майна, суд одночас­но захистив і право власності орендодавця.

У ЦКУ значно розширено коло зобов'язань недоговірного ха­рактеру (підрозділ 2 розділу 111 книги п'ятої). У рамках таких зо­бов'язань можуть заявлятися вимоги про усунення порушень прав та інтересів особи як учасника цих зобов'язань. Право власності в таких випадках також може бути захищене опосередковано. На­приклад, нормами ст. 1157 ЦКУ встановлено правила про те, що подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його права власності на цю річ. Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, пода­ної на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право по­дальшого володіння нею. Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на кон­курс. Тобто, в такому разі, заявляючи вимогу про повернення на­лежного власнику майна, особа захищає своє право власності. Така вимога немає нічого спільного з вимогою про повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикацією), оскільки засновник конкурсу володіє майном на законних підставах. Така вимога не може бути розцінена як предмет негаторного позову, хоч майно і вибуло з володіння власника, оскільки учасник конкурсу зі згоди власника володіє його майном.

Опосередкований захист права власності здійснюється при за-явленні вимог з факту заподіяння шкоди в порядку глави 82 ЦКУ. Обов"язок відшкодувати шкоду, заподіяну майну особи, випливає

Справа № 20-9/1 14-2006. Єдиний державний реєстр судових рішень.

243

з факту протиправної поведінки заподіювана, наслідок якої є шко­да у майновій сфері особи. Визначальна роль в таких випадках відводиться деліктній відповідальності, а саме умовам її настання та засобам відповідальності.

Нормами глави 83 ЦКУ регулюються зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (по­терпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зо­бов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За неможливості повернення майна в на­турі відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або мог­ла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Така особа має право вимагати відшкодування здійсне­них нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зо­бов'язана повернути доходи.

За таких правових підходів спостерігається зовнішня схожість з віндикаційними вимогами про повернення майна з чужого незакон­ного володіння. Тому в судовій практиці виникало питання про конкуренцію цих позовних вимог, оскільки у ЦК 1963 р. не місти­лося жодних застережень про їхнє співвідношення. У ч. З ст. 1212 ЦКУ зазначено, що положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2. витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3. повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) від­ шкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або збере­ гла його у себе за рахунок іншої особи. А відтак, норми про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави набувають зага­ льного характеру і застосовуються, якщо інше не передбачено спе­ ціальними нормами. Так, у разі віндикації майна передбачені спеці­ альні правила про розрахунки між сторонами при витребуванні майна з чужого незаконного володіння (ст. 390 ЦКУ).