2.2.2. Одержання доходів від цінних паперів і вкладів у банки

Доходи від цінних паперів - одне з джерел примноження приват­ної власності громадян. Нормальне функціонування сучасних еко­номічних систем неможливе без обігу цінних паперів. Цінні папери з'явилися як необхідний елемент у процесі формування ринкової економіки України. Законодавче оформлення ринку цінних паперів розпочалося з прийняттям Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу».¹ У жовтні 1991 р. було зареєс­тровано Українську фондову біржу, перші торги на якій відбулися в лютому 1992 р. Напрацювання законодавчої бази для регулювання діяльності на ринку цінних паперів триває постійно. Аналіз чинного законодавства часто свідчить про його суперечливий, іноді непослі­довний характер. Його розуміння утруднене застосуванням числен­них економічних термінів, які потребують спеціальних знань. Вне­сення постійних змін і доповнень свідчить, що робота в цьому на­прямі відбувається іноді методом проб і помилок.

Відомості Верховної Ради України.- 1991.-№ 38.- Ст. 508.

82

З прийняттям нового Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»¹ правове регулювання обі­гу цінних паперів набуло нового змісту. Визначення цінних папе­рів як об'єктів цивільних прав, подані у ст. 195 ЦКУ і у ст. З Зако­ну, збігаються: цінні папери - це документи встановленої форм із відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші май­нові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згід­но з умовами їхнього розміщення, а також можливість передання прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

У сучасних правових системах поняттям цінні папери охопле­но різні їхні види з різними властивостями, різноманітні за своїм змістом - акції, облігації, векселі, чеки, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, коносаменти, складські свідоцтва тощо. В усіх перелічених цінних паперах виражено певні права. На думку А. Агаркова, всі вони об'єднуються за загальною ознакою - необ­хідністю їхнього пред'явлення для здійснення вираженого в них права.² Ця ознака закріплена у ст. 142 ЦК РФ, у якій подано визна­чення цінного паперу як документа, який підтверджує з дотриман­ням встановленої форми і обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення і передання яких можливе тільки у разі його пред'явлення.

У правовій системі країн континентальної Європи всі ці доку­менти іменуються цінними паперами, а в країнах англо-американської правової системи - обіговими документами. Так, Швейцарський зобов'язальний закон визначає цінний папір як «всякий документ, з яким будь-яке право пов'язане так, що без до­кумента не може бути ні здійснено, ні передано іншій особі»/' За Єдиним комерційним кодексом США (далі - ЄКК) всі обігові па­пери поділяють на: 1) суто обігові (торгові), які виражають безу­мовну обіцянку чи наказ сплатити певну грошову суму з відсотка­ми, комісійними або іншими зобов'язаннями, платежами, вказани­ми в обіцянці, наказі. До таких належать векселі, чеки, депозитні сертифікати (розділ З ЄКК); 2) товаророзпорядчі документи (склад­ські свідоцтва, коносаменти, делівері - ордер), які є обіговими, якщо за умовами документа товари підлягають видачі пред'явникові

І Відомості Верховної Ради України. 2006.- № 31.- Ст. 268. ^ Агаркоа Д/ Учснис о ценньїх бумагах.- М.: Финстатинформ, 1993.- С. 9. ^л Гражданскос й горговое право капиталистических государств.- М., 1995. -С. 204.

4*** 83

або наказу поіменованої особи. В інших випадках такі документи не вважають обіговими (ст. 7-104, розділ 7 ЄКК); 3) інвестиційні цінні папери (акції, облігації) (розділ 8 ЄКК, гл. 6 Переглянутого типового Закону про комерційну корпорацію).¹

Фундаментальними ознаками цінних паперів є обіговість, стан­дартність, серійність, ринковість, ліквідність, урегульованість, ви­знання державою. Обіговість - це здатність цінних паперів бути предметом цивільних правочинів, обертатися на фондовому ринку згідно із спеціальними, законодавче визначеними правилами, бути платіжним інструментом. Стандартність та серійність - одноймен­ні цінні папери мають стандартний набір реквізитів, стандартний склад суб'єктів, стандартні правила передання та обліку прав на них, стандартні права, що з них випливають. Ринковість - цінний папір обертається на «своєму» ринку з притаманною йому інфра­структурою, суб'єктним складом, правилами роботи. Ліквідність -здатність цінного паперу бути перетвореним у грошові знаки. Вре-гульованість і визнання державою: будь-який документ лише тоді визнається цінним папером, якщо він визнаний таким на законодав­чому рівні.

У цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів (ч. 5 сї. З Закону):

1. пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їхнього власника у статутному капіталі, надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента;

2. боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відно­ сини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у ви­ значений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3. іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпече­ но іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів:

4. приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5. похідні цінні папери - ціні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом стро-

¹ Єдиний комерційний кодекс СІНА.- Кн. 1. Матеріали міжнародного симпозіуму.- Львів. 1993.

84

ку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, зазначеним у цих документах.

Пропонована у Законі класифікація груп цінних паперів не ви­тримана за єдиним критерієм їхнього поділу. Законодавцем взято за основу критерій - сукупність прав, які посвідчуються цінними паперами (пайові, боргові тощо), та критерій - забезпеченість цін­ного папера (іпотечні), хоча іпотечні цінні папери відносять до боргових цінних паперів.

Важливим, з позицій обіговості цінних паперів, є їхній законо­давчий поділ на емісійні та неемісійні. Емісійні цінні папери -цінні папери, що посвідчують однакові права їхніх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До них належать: акції, облігації підпри­ємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотеч­ні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України.

В економічній і юридичній літературі оперують поняттям «ін­вестиційний цінний папір». Таке поняття законодавче не визначе­не, але виділення такої групи цінних паперів має певний сенс. На­приклад, російський цивіліст В. Бєлов подає таке їхнє визначення: під інвестиційними (емісійними) цінними паперами він пропонує розуміти однорідні, як правило, грошові цінні папери, що є пред­метом масових випусків (емісій) і посвідчують права кожного їх­нього держателя на одноразове або періодичне отримання інвес­тиційного доходу з їхньої номінальної вартості, що відповідає розміру прибутку (доходу) емітента або змісту прийнятого ним на себе зобов'язання. Як випливає з пропонованого наукового ви­значення інвестиційних цінних паперів, їх ототожнюють з емісій­ними цінними паперами, визначення яких подане в законодавстві. Таке ототожнення допустиме. Однак поняття інвестиційний цінний папір є орієнтиром, насамперед, для самого інвестора, тоді як поняття емісійних цінних паперів зорієнтоване на емітента, який повинен вчинити законодавчо визначені кроки з їхнього випуску. Вказівка

¹ Белов В. Ценньїе бу.\Гаги в россиіїском гражданском праве. Учебнос пособие по спсшіальному курсу.- Изд. 2-е, персраб. й доп.- В 2 т.~ Т. 1.-- М.: Центр ЮрИнфоР, 2007. -'С/231.

85

на інвестиційний характер цінного паперу слугує для інвестора своєрідною інформацією про можливу ефективність вкладення вільних коштів саме у цей вид цінних паперів і одержання прибут­ку від такого вкладення. Це поняття важливе з економічних пози­цій. Адже в рамках родового поняття слід виділяти цінні папери залежно рід рівня інвестиційного ризику. З позицій інвестора, на­приклад, вкладення коштів в державні облігації є менш ризиковим, ніж їх вкладення в акції. Дохід у формі процентів за облігаціями стабільний, хоч може бути і нижчим, ніж дивіденди за акціями. Проте розмір дивідендів перебуває в прямій залежності від резуль­татів фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства тощо. З таких міркувань має виходити і законодавець, орієнтую­чись на інтереси інвесора. Тому, на нашу думку, доцільно на зако­нодавчому рівні запровадити поняття інвестиційних цінних папе­рів та диференціювати його залежно від ступеня інвестиційного ризику. Адже загалом правове регулювання ринку цінних паперів має бути зорієнтованим на інвестора, оскільки саме він є ключо­вою фігурою на ринку, без його участі ринок не функціонуватиме. Тому його потреби мають бути максимально врахованими.

З пронованого у законодавстві переліку цінних паперів до інве­стиційних слід відносити акції, облігації, казначейські зобов'я­зання, інвестиційні сертифікати, ощадні (депозитні) сертифікати, сертифікати ФОН, іпотечні сертифікати, фондові деривативи. Са­ме ці види цінних паперів орієнтують інвестора на вкладення кош­тів з метою одержання прибутку у визначеній формі. Право на отримання прибутку безпосередньо випливає з цінного папера. Спекулятивні операції з цінними паперами також можуть бути джерелом прибутку, але за своєю природою такі прибутки є свого роду похідними, тоді як прибуток з цінного паперу є первинним для інвестора. Право на нього виникає з факту інвестування кош­тів безпосередньо у цінні папери.

Уже традиційною вважають класифікацію залежно від способу визначення в цінному папері уповноваженої щодо нього особи. За таким критерієм всі цінні папери поділяють: 1) на пред'явника; 2) ордерні; 3) іменні.

За формою існування цінні папери поділяють на документарні та бездокументарні.

Залежно від того, хто є зобов'язаним суб'єктом за цінним папе­ром, їх можна класифікувати на: 1) цінні папери, випущені урядом; 2) цінні папери, випущені місцевими органами влади; 3) цінні папери державних підприємств; 4) корпоративні папери: 5) приватні папери.

86

У міжнародній практиці застосовують різні класифікації цін­них паперів: 1) первинні - посвідчують право на майно, гроші, ре­сурси, землю та інше первісне майно: похідні - посвідчують право на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, фінан­сові ф'ючерси, підписні права); 2) боргові - є борговими зо­бов'язаннями (облігації, векселі): цінні папери; титули власності (різного виду акції, варанти, підписні права); 3) державні (урядові, міністерств, відомств, муніципальних органів влади); недержавні (корпоративні, приватні); 4) такі, які вільно обертаються; з обме женим оборотом; не обертаються; 5) іменні; на пред'явника; ордер­ні тощо.

Звичайно, предметом нашого дослідження є ті цінні папери, які можуть приносити їхнім власникам проценти, дивіденди. Власни­ки можуть отримувати доходи від операцій з цінними паперами, які можуть здійснюватися з участю професійних посередників ри­нку цінних паперів. Кожен з видів цінних паперів займає ту чи іншу питому вагу в цивільному обороті, яка визначається економіч­ними та іншими чинниками. Економісти оперують поняттям «ін­вестиційна якість цінного папера» - це оцінювання того, наскільки він ліквідний, низькоризиковий у стабільній курсовій вартості, здат­ний приносити проценти. Відповідно до цього показника і за кри­терієм черговості задоволення вимог кредиторів у міжнародній практиці цінні папери поділяють на старші (облігації, привілейо­вані акції) і молодші (звичайні акції). Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р., цінні папери, що котируються на Українській фондовій біржі, розподіляють на три групи: 1) цінні папери емітентів з високим економічним потенціа­лом, високорентабельних і фінансове стійких компаній; 2) цінні папери емітентів, економічне становище яких оцінюється як до­статнє для допуску до офіційного котирування; 3) цінні папери, які не були прийняті або емітенти яких не вимагали офіційного коти­рування. Така система дає змогу гарантувати певну безпеку інвес­торів, прозорість ринку цінних паперів, ефективно зіставляти по­пит і пропозицію.

Законом України від ЗО жовтня 1996 р. «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів»¹ (згідно із доповненнями, внесеними Законом від 15 грудня 2005 р.), передбачено проведення рейтинго-вої оцінки цінних паперів емітента, яка характеризує рівень спро-

¹ Відомості Верховної Ради України,- 1996. № 51.- Ст. 292.

87

можності позичальника (емітента) своєчасно та у повному обсязі обслуговувати зобов'язання за цінними паперами. Рейтингові оці­нки мають право визначати виключно рейтингові агенства та/або міжнародні рейтингові агенства. Визначення рейтингової оцінки потребують такі емітенти: 1) підприємства, у статутних фондах яких є державна частка; 2) підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; 3) підприємства, які займають монопольне (домінуюче) становище. Визначення рейти­нгової оцінки, якщо інше не встановлено законом, потребують усі види емісійних цінних паперів, які не розподіляються між заснов­никами або серед заздалегідь визначеного кола осіб і можуть роз­повсюджуватися шляхом підписки, купуватися чи продаватися на біржі або іншому організованому ринку, крім: державних цінних паперів; акцій; цінних паперів недиверсифікованих інститутів спі­льного інвестування; цінних паперів, емітованих державною іпо­течною установою.

Найпоширенішими в сучасних економічних умовах є акції. Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, (далі - АТ), включаючи право на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації, право на управління АТ, а також немайнові права.

Основними базовими ознаками акції є:

1) акція є пайовим цінним папером, що засвідчує право на част­ку у статутному фонді АТ. Цю ознаку акції в літературних джере­лах характеризують як титул власності, а акціонерів - як співвлас­ників АТ. Однак акціонери, які передали кошти у статутний фонд АТ, перестають бути власниками цих коштів. Суб'єктом права власності стає саме АТ як юридична особа. Це концептуальне по­ложення підтверджується законодавчою нормою ст. 155 ЦКУ, окрім того, акціонер має право на участь у розподілі майна лише у разі ліквідації АТ. У процесі діяльності АТ акціонер не вправі ви­магати виділення його частки в натурі. Акція посвідчує лише пра­во на частку у майні (точніше, факт внесення коштів до статутного фонду АТ). Із цього факту випливають інші права акціонерів, які ними реалізуються в процесі діяльності АТ. Тому характеристика акції як титулу власності є неточною, оскільки не відповідає хара­ктеру правовідносин, які складаються між акціонером і товарист­вом;

2) емісія акцій має на меті залучення інвестицій, а не позику

88

грошей. Тому акція не має кінцевих строків погашення. Кошти, внесені в обмін на акцію, поверненню не підлягають. За цією ознакою акція відрізняється від боргових цінних паперів (обліга­цій, казначейських зобов'язань). Власникам боргових цінних па­перів обов'язково повертаються позичені у них кошти і сплачуєть­ся відсоток за користування ними. Тобто боргові цінні папери є погашуваними. Акціонерний капітал, кошти, залучені в обмін на видані акції, часто називають фіктивним капіталом. Особливо ви­разно цей характер простежено на стадії заснування АТ. Заснов­ники, вносячи кожен певні грошові кошти, несуть інвестиційні ри­зики. Компанія, як юридична особа, оперуючи цими коштами, мо­же функціонувати дуже успішно і тоді ризики є виправданими. За несприятливої економічної кон'юнктури, неефективного управ­ління коштами чи з інших причин акціонери ризикують втратити внесені ними кошти;

3. акція є неподільною. Якщо одна і та сама акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і мо­ жуть здійснювати свої права через одного з них або через спільно­ го представника;

4. з акції випливають права, які прийнято називати корпора­ тивними правами: право на дивіденди, на участь в управлінні то­ вариством, на отримання інформації про діяльність товариства, на вихід з товариства тощо.

Емісія та обіг акцій пов'язуються АТ. Чинне законодавство супе­речливо врегульовує питання створення АТ і розміщення акцій при їхньому утворенні. Так, у ч. 2 ст. 155 ЦКУ передбачено, що у разі за­снування АТ усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції АТ не провадиться до повної сплати статут­ного капіталу. Тобто, пропонується створення АТ тільки закритого типу. У Господарському кодексі України (далі - ГКУ) передбачено, що АТ можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого АТ можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого АТ можуть відчужувати на­лежні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Акції закрито­го АТ розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визна­ченого кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого АТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими АТ (ст. 81 ГКУ). Такі суперечливі підходи правового регулювання нега­тивно позначаються на правозастосувальній діяльності. Тому поло­ження ЦКУ і ГКУ мають бути якнайшвидше взагмоузгоджені.

89

Розміщення акцій можливе лише після реєстрації випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі -і ДКЦПФ). З огляду прямої законодавчої вказівки сьогодні АТ роз­міщує тільки іменні акції (ч. 4 ст. 6 Закону). Обіг іменних акцій має певні особливості, пов'язані з необхіднісю ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Реєстраторська діяльність рег­ламентується Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвержденим наказом ДКЦПФР (в редак­ції від 26 травня 1998 р.) та Ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльно­сті, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затвердженими рішенням ДКЦПФР від 26 травня 2006 р.¹ У Верховній Раді України 27 червня 2006 р. зареєстровано проект Закону «Про систему депозитарного обліку цінних паперів в Україні»,² за яким реєстраторські функції мають бути передані де­позитарним установам, до діяльності яких відноситимуться і дія­льність щодо складання реєстру власників іменних цінних паперів. Права, що випливають з іменних акцій можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних па­перів.

За обсягом прав, що посвідчуються акціями, акції поділяються на прості та привілейовані. Власникам простих акцій належать та­кі права: право на участь в управлінні справами АТ (право обирати органи управління, право самому бути обраним); право на отри­мання дивідендів; переважне право на купівлю акцій додаткових емісій пропорційно до належного пакета акцій; право на отриман­ня інформації про діяльність АТ; право на отримання частки у вар­тості майна у разі ліквідації АТ; інші права, визначені статутом АТ. Оскільки саме АТ створюється з метою отримання прибутку, то й майнові права акціонера (насамперед право на дивіденди) по­сідають вагоме місце. У ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»'⁵ дивіденди визначені як платежі, які проводяться юридичною особою на користь влас­ників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини її при­бутку.

В юридичній літературі немає єдиної думки щодо правової

' Офіційний вісник України.- 2006.- № 34.- С. 110.- Ст. 2434.

' Ьпр: // рогїаі.гасіа.^оу.иа/

^л Відомості Верховної Ради України.- 1995.- № 4.- Ст. 28.

90

природи права на дивіденди. Одна група вчених розглядає це пра­во як потенційне право, що виникає лише за таких умов:

• реальне отримання АТ прибутку за результатами фінансово- господарського року;

• прийняття загальними зборами акціонерів рішення про роз­ поділ частини прибутку на виплату дивідендів.¹ Винятком є право на отримання дивідендів власниками привілейованих акцій, оскі­ льки такі дивіденди виплачуються незалежно від результатів гос­ подарської діяльності товариства. За відсутності чистого прибутку дивіденди виплачуються за рахунок коштів страхового фонду. Ви­ плата дивідендів за привілейованими акціями є обов'язком акціо­ нерного товариства, а правовідносини між акціонером і товарист­ вом мають чітко виражений зобов'язальний характер.

Інші вчені вважають, що право акціонера на отримання дивіден­дів є основним безумовним правом, яке не залежить від наявності прибутку товариства або прийняття загальними зборами товариства рішення про спрямування частини прибутку на виплату дивіден­дів. Проте за певних умов акціонер набуває додаткового права -права вимагати оголошених дивідендів.²

Обґрунтовується і третя позиція, відповідно до якої право акці­онера на дивіденд має подвійну правову природу і складається з корпоративного і кредиторського прав на дивіденд.³ Корпоративне право на дивіденд - це можливість акціонера брати участь в отри­манні прибутку від діяльності товариства. Для його виникнення достатньо придбати акцію. Відповідно воно лежить в основі виник­нення так званого кредиторського права на дивіденд, для чого, крім володіння акцією, потрібні додаткові юридичні факти, визна­чальним з яких є прийняття уповноваженим органом акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів. Кредиторське право на дивіденд - це право вимоги до акціонерного товариства випла­тити певну грошову суму чи надати інше майно у вигляді дивіден­ду. За своєю правовою природою кредиторське право є зобов'я­зальним правом.

¹ Див., напр.: Спасибо-Фатеева Й. В. Акционерньїе общества: корпора­ тивнеє правоотношення." X.: Право, 1998.- С. 128-129; Щербина В.С. Гос­ подарське право України. Навч. посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- С. 94; Липтев В. В. Акционерное право.- М., 1999.- С. 67.

² Щербина О. В. Правове етановишс акціонерів за законодавством України.- К.: Юрінком Інтер, 2001,- С. 102.

³ Ломакип Д. В. Право акционера на днвиденд: понятие, порядок осуще- ствления II Законодатсльство, 1998.- № 8.

91

Вважаємо, що треба погодитись з домінуючими у науковій лі­тературі поглядами на правову природу майнових відносин між АТ та акціонерами (і, зокрема, відносин щодо виплати дивідендів) як зобов'язально-правову. Відносини, які виникають між акціоне­ром та АТ, є триваючими і право акціонера отримувати прибуток у формі дивідендів забезпечується обов'язком його виплачувати. Однак конкретний розмір дивідендів та їхня форма визначаються загальними зборами при затвердженні звіту правління, в якому і містяться пропозиції щодо виплат акціонерам. При цьому все за­лежить від наявності в АТ прибутку. Тому право акціонера на ди­віденд є умовним, оскільки його виникнення залежить від обста­вин, настання яких сторонам невідоме.

На законодавчому рівні не встановлено чіткого механізму розподілу прибутку АТ. Так, загальні збори акціонерів можуть прийняти рішення зовсім не виплачувати дивіденди за підсумка­ми того чи іншого періоду навіть за наявності достатнього при­бутку, незважаючи на те, що при цьому порушуватимуться права та майнові інтереси власників малих пакетів акцій, які не можуть забезпечити прийняття відповідного рішення.

З огляду на зазначені вище прогалини законодавчого регулю­вання, а також досвід розвинутих держав, на законодавчому рівні треба: визначити чіткий перелік обов'язкових напрямів розподілу прибутку АТ, закріпити обов'язок АТ спрямовувати частину при­бутку на виплату дивідендів акціонерам, встановити мінімальний розмір частини прибутку (на рівні не менше за 20%), яка в обов'язковому порядку повинна скеровуватися на виплату дивіде­ндів.

Зазвичай дивіденди виплачуються у грошовій формі. Однак непоодинокими є випадки, коли у локальних документах АТ пе­редбачається можливість виплати дивідендів і у негрошовій формі. Така практика не суперечить чинному законодавству, яке не забо­роняє АТ виплачувати дистрибуції, зокрема, в натуральній формі, видачі акцій товариства, наданні послуг, виконанні робіт тощо. Питання про форму виплати диструбуцій віддають на розсуд са­мих акціонерів і в новому акціонерному законодавстві надають можливість загальним зборам акціонерів самостійно приймати відповідне рішення. Виплата оголошеного дивіденду є обов'язком АТ. Тому акціонер вправі звернутися до суду з позовом про стяг­нення з товариства належної йому грошової суми. Крім суми боргу акціонер вправі вимагати стягнення відсотків за неправомірне ви­користання його коштів. Вітчизняне законодавство не передбачає

92

права акціонера на звернення до суду із заявою про визнання това­риства банкрутом, оскільки, згідно із Законом України «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» (в редакції від ЗО червня 1999 р.)¹, до складу боргових зо­бов'язань боржника не зараховуються зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що ви­никають з такої участі. Відповідно до ч. 2 ст. 5 та ч. 1 ст. 6 Закону рф «Про неплатоспроможність (банкрутство)» акціонер має право звернутися до суду із заявою про визнання АТ неплатоспромож­ним, якщо сума невиплачених у грошовій формі дивідендів стано­вить не менше за 500 розмірів мінімальної заробітної плати. На нашу думку, запозичення такого досвіду та встановлення юридич­ного механізму реалізації такого права в Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під­вищить захищеність майнових прав акціонерів.

Власники привілейованих акцій мають право: 1) на фіксовані дивіденди, розміри яких наперед відомі і зазначені в акції. Розмір дивідендів за привілейованими акціями може коригуватися залеж­но від розміру дивідендів за простими акціями. Але АТ зо­бов'язується платити дивіденди за привілейованими акціями, не­залежно від результатів фінансово-господарської діяльності, тоді як між розміром дивідендів за простими акціями і результами фі­нансово-господарської діяльності є пряма залежність; 2) у разі лік­відації товариства - переважне право перед власниками простих акцій на участь у розподілі майна АТ. Власники привілейованих акцій не мають права голосу.

За законодавством багатьох країн власникам привілейованих акцій надається право голосу при вирішенні питань, пов'язаних з додатковою емісією, у разі несплати дивідендів їм надається право голосу до такої виплати, при вирішенні питань реорганізації та ліквідації АТ. У практиці США, Канади, інших країн володілець привілейованої акції набуває право голосу у розгляді питань, в яких можуть бути порушені його інтереси (наприклад, невиплата дивідендів протягом тривалого часу).

- 1999.-№42.-Ст. 378.

За проектом Закону «Про акціонерні товариства» акціонерам -власникам привілейованих акцій пропонується надати право голо­су для вирішення загальними зборами таких питань: реорганізація товариства, яка передбачає конвертацію акцій цього типу в приві­лейовані акції іншого типу, прості акції або інші цінні папери; вне-

Відомості Верховної Ради України

93

сення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів - власників цього типу привілейованих акцій; внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що пе­редбачають розміщення за рішенням наглядової ради або загаль­них зборів нового типу привілейованих акцій, власники яких ма­тимуть переваги в черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації або збільшення обсягу прав акціонерів - власників розміщених типів привілейованих акцій, які мають переваги в чер­говості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації.

Облігація як борговий цінний папір посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником об­лігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбаченому умо­вами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Закон «Про цінні папери та фондовий ринок» закріплює такі види облігацій: облі­гації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України (облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх держаних позик України, цільові облігації внутрішніх державних позик України). Облігації розміщуються у документар­ній або бездокументарній формі як відсоткові, цільові та дисконтні облігації. Відсоткові облігації - облігації, за яким передбачається виплата відсоткових доходів. Цільові облігації - облігації, вико­нання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послу­гами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення та­ких облігацій. Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою, ніж їхня номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується влас­нику облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Строки виплати відсотків для відсоткових облігацій фіксуються у сертифікаті облігації. До сертифіката відсоткової об­лігації на пред'явника додається купон, в якому фіксуються строки виплати відсотків.

Однотипними з облігаціями за правовою природою є казна­чейські зобов'язання України. Це державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає влас­нику право на отримання грошового доходу та погашається відпо-

94

_відно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Казначейські зобов'язання можуть бути іменними або на пред'яв­ника, розміщуються у документарній або бездокументарній формі. Дату виплати грошового доходу та дату погашення фіксують у сертифікаті казначейського зобов'язання. На відміну від облігацій, казначейські зобов'язання розміщуються серед фізичних осіб і по­свідчують факт заборгованості Державному бюджету, а не будь-які відносини боргу.

Закон України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредиту­вання, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»¹ запроваджує новий для сучасного фондового ринку вид цінних паперів - іпотечний сертифікат. Іпотечні сертифікати випускаються комерційними банками або іншою фінансовою установою, яка об'єднала права вимоги за окремими договорами про надання іпотечного кредиту в неподільну суму іпотечних зо­бов'язань. Іпотечний сертифікат - це цінний папір, забезпечений іпотечними активами, або іпотеками. Сертифікати є неподільними, мають строк обігу, сертифікати з фіксованою дохідністю - номіна­льну вартість, сертифікати участі - частку консолідованого іпотеч­ного боргу, що припадає на один сертифікат. Інформація про ви­пуск сертифікатів та випуск сертифікатів підлягає реєстрації у ДКЦПФР Розміщення сертифікатів здійснюється є проведен­ням відкритого продажу. Сертифікати підлягають вільному обігу. Оплата сертифікатів при їхньому розміщенні здійснюється тільки грошовими коштами. Юридичні та фізичні особи мають право ку­пувати та продавати сертифікати за ринковою ціною та здійснюва­ти з ними інші операції, що не суперечать інформації про їхній ви­пуск та вимогам закону.

Іпотечні сертифікати можуть бути двох видів: іпотечні серти­фікати участі та іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю. Сертифікати участі є іменними цінними паперами, які відповідно до закону забезпечені іпотеками та посвідчують частку його влас­ника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів має такі права: право на отримання частки у платежах за іпотеч­ними активами відповідно до договору про придбання сертифіка-

' Відомості Верховної Ради України.- 2004. № 1.- Ст. 1.

" Положення про порядок реєстрації випуску іпотечних сертифікатів, що випускаються у бездокументарній формі, інформації про їх" випуск та про підсумки випуску іпотечних сертифікатів. Затверджене рішенням ДКЦПФР 21 березня 2006 р.

95

тів; право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, які пе­ребувають у довірчій власності управителя. Власник сертифікатів; участі приймає на себе ризик дострокового виконання зо-і бов'язань боржниками за договорами про іпотечний кредит, ре-І формованими в іпотечний актив, про що обов'язково зазначається в інформації про випуск сертифікатів. Строк обігу сертифікатів участі має відповідати строку виконання зобов'язань за догово­рами про іпотечний кредит та строку відчуження іпотечних акти­вів. Періодичність виплат за сертифікатами встановлюється умо­вами їх випуску. Платежі за сертифікатами участі їхні власники отримують після розподілу коштів, що надійшли за іпотечними активами.

Сертифікати з фіксованою дохідністю - це сертифікати, які відповідно до закону забезпечені іпотечними активами та посвід­чують такі права: право на отримання номінальної вартості в пе­редбачені умовами випуску сертифікатів терміни; право на отри­мання процентів за сертифікатами на умовах інформації про їхній випуск; право на задоволення вимог - у разі невиконання емітен­том прийнятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідніс­тю, зазвичай перед іншими кредиторами емітента.

Виконання зобов'язань за одним випуском сертифікатів з фік­сованою дохідністю можуть забезпечувати один або кілька консо­лідованих іпотечних боргів. Якщо у разі реалізації права на задо­волення вимог за рахунок іпотечних активів їхня загальна вартість буде меншою, ніж загальна вартість зобов'язань емітента за серти­фікатами з фіксованою дохідністю, задоволення вимог власників сертифікатів у частині, що перевищує вартість іпотечних активів за цими договорами, проводиться за рахунок власного майна емі­тента. Ризик дострокового виконання основних зобов'язань, рефор­мованих у консолідований іпотечний борг, приймає на себе емі­тент, про що обов'язково повідомляється в інформації про випуск сертифікатів.

Отож, з огляду на обсяг прав, що надаються власникам зазна­чених видів іпотечних сертифікатів, можна дійти висновку, що сертифікати з фіксованою дохідністю є за природою борговими цінними паперами, оскільки їх власники мають право на отри­мання номінальної вартості сертифіката і право на процент за ко­ристування інвестованими у сертифікати коштами, тоді як серти­фікати участі тяжіють за правовою природою до пайових цінних

96

паперів: власники сертифікатів участі мають право лише на част­ку у платежах за іпотечними активами, а не у майні емітента в цілому і не мають права на управління справами емітента. Окрім цього, інвестування коштів у сертифікати з фіксованою дохідніс­тю є менш ризиковим для інвестора, оскільки ризик дострокового виконання основних зобов'язань, забезпечених іпотеками, при­ймає на себе емітент, тоді як за сертифікатами участі такі ризики несе сам власник сертифікату. У цілому, власники іпотечних сер­тифікатів у непрямій формі «зацікавлені» в невиконанні боржни­ками основних зобов'язань, забезпечених іпотеками. Адже за іде­ального перебігу подій, у разі належного виконання основних зобов'язань усіма боржниками, іпотечні сертифікати залишають­ся без забезпечення.

Згідно із Законом України від 22 грудня 2005 р. «Про іпотечні облігації»¹ іпотечними облігаціями є облігації, виконання зо­бов'язань за якими забезпечене іпотечним покриттям. Іпотечна об­лігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтвер­джує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, вставновленому зако­ном та проспектом емісії. У разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття. Іпотечні облігації є імен­ними цінними паперами, випускаються такі їхні види: звичайні іпо­течні облігації; структуровані іпотечні облігації. Емітентом звичай­них іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, що несе відповідаль­ність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповід­но до законодавства може бути звернено стягнення. Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна уста­нова, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.

3.- Ст. 81 .

Отже, іпотечні облігації є борговими цінними паперами, на­ближеними до іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю. Порівняно з останніми, звичайні іпотечні облігації є більш забез­печеними, оскільки у разі невиконання зобов'язань за ними, емі­тент несе відповідальність всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Умови формування іпотечного покриття ви­значаються законом і вважаються переданими у заставу, яка забез­печує виконання зобов'язань емітента-заставодавця перед власни-

Офіціііїшй вісник України.- 2006.-

5^і

97

ками іпотечних облігацій - заставо держателя ми. Застава іпотечно­го покриття не потребує укладення окремого договору і виникає з моменту державної реєстрації випуску іпотечних облігації!. Функ­ції з обслуговування іпотечних активів у складі іпотечного по­криття іпотечних облігацій можуть покладатися на емітента або на одну чи кілька обслуговуючих установ, якими можуть бути банк або інша фінансова установа, які відповідно до законодавства має право виконувати ці операції.

Емітент виконує грошові зобов'язання за звичайними іпотеч­ними облігаціями за рахунок доходів від іпотечного покриття та за рахунок іншого свого майна. Виконання зобов'язань емітентом за структурованими іпотечними облігаціями здійснюється виключно за рахунок іпотечного покриття.

Законом передбачено скликання загальних зборів власників структурованих іпотечних облігацій. Такі збори скликає управи­тель за власною ініціативою та на вимогу власників іпотечних об­лігацій, які в сукупності володіють не менш як 10% голосів, якщо інше не встановлено проспектом емісії та/або договором про управління іпотечним покриттям (ст. 26 Закону). До виключної компетенції загальних зборів віднесено важливу низку питань, ви­рішення яких забезпечує певні гарантії реалізації прав власників структурованих іпотечних облігацій. Це, зокрема, питання заміни та призначення нового управителя, звернення стягнення на іпотеч­не покриття тощо. Проте права дрібних власників структурованих іпотечних облігацій ігноруються, оскільки такі не мають реальних шансів впливати на прийняття рішень. Рішення на загальних збо­рах приймаються двома третинами голосів власників структурова­них іпотечних облігацій.

Швидке різке зростання цін на нерухомість, яке простежується нині, зумовило значне підвищення інвестиційних інтересів саме в цьому напрямі. Простежують також й інтенсивний законодавчий процес напрацювання нових законодавчих механізмів правового регулювання відносин на ринку нерухомості.

Закон України від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операці­ях з нерухомістю»¹ визначає правові та організаційні засади залу­чення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фі­нансування будівництва житла. Саме для реалізації цих цілей і створюються фонди фінансування будівництва та фонди операцій

Відомості Верховної Ради України.-- 2003.- X» 52.- Ст. 377.

98

з нерухомістю (далі - ФОН). Саме з ФОНами пов'язана емісія сер­тифікатів ФОНу - нового виду цінних паперів. Сертифікати ФОН _є чи не єдино можливим способом залучення коштів у фінансу­вання будівництва; вони забезпечені високоліквідним майном -нерухомістю. Сертифікат ФОНу - це цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в опе­рації з нерухомістю. Фінансування будівництва нерухомості з ме­тою подальшого отримання прибутку власне і є операціями з не­рухомістю. Водночас у ч. 2 ст. 29 Закону зазначено, що управитель ФОНу може проводити не тільки операції з нерухомістю, а й здій­снювати інші дії з управління ФОНом на власний розсуд з метою отримання максимального доходу в інтересах власників сертифі­катів у межах інвестиційної декларації з урахуванням обмежень, встановлених проспектом емісії. ФОН відповідно до пайового ін­вестиційного фонду - це кошти, отримані управителем ФОНу в управління, а також нерухомість та інше майно, майнові права та доходи, набуті від управління цими коштами. Створення ФОНу є виключною прерогативою банку або іншої фінансово-кредитної установи, якщо вона відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до Положення про встанов­лення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з на­дання певних видів фінансових послуг¹ створити ФОН може лише та фінансова установа, виключним видом діяльності якої є управ­ління ФОНу. Залучені до ФОНу кошти використовують на умовах управління майном в інтересах власників сертифікатів у порядку, визначеному правилами ФОНу. Власником сертифікатів ФОН мо­же бути будь-яка юридична або фізична особа. ФОН створюється на строк, установлений проспектом емісії, і до його закінчення емі­тент сертифікатів цього ФОНу не бере зобов'язань щодо викупу таких сертифікатів. Після закінчення строку, на який було створе­но ФОН, він припиняє своє функціонування.

За своєю природою сертифікати ФОНу наближені до сертифі­катів пайових інвестиційних фондів, проте мають притаманні їм специфічні риси:

- управитель ФОНу зобов'язаний викупити не менше ніж 1% від суми емісії кожного випуску сертифікатів ФОНу, функції управителя якого він виконує;

¹ Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 8 липня 2004 р.- Ьир: // роііа!.гасіа.ш:пмт/

5* 99

• загальна номінальна вартість сертифікатів ФОНу, випущених емітентом, не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента;

• обсяг здійснюваного в рамках емісії випуску сертифікатів ФОНу має бути в сумі, еквівалентній не менш ніж 100 тис. євро за курсом Національного банку України на день прийняття рішення про емісію сертифікатів ФОНу;

• оплата сертифікатів ФОНу при їхньому розміщенні здійсню­ ється тільки грошовими коштами;

• сертифікати ФОНу випускаються іменними або на пред'яв­ ника як в документарній, так і в бездокументарній формі;

• є забазпеченими іпотекою. Предметом іпотеки за іпотечним договором можуть бути майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва або за згодою управителя, об'єктом незавер- шенного будівництва або нерухоме майно.

Рішення про випуск сертифікатів ФОНу приймається виконавчим органом емітента. Процедура емісії сертифікатів ФОНу врегульована Положенням про порядок реєстрації випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю, що випускаються в бездокументарній формі, інформації про їхній випуск та проспекту емісії.¹ Первинний продаж сертифікатів ФОНу емітент може здійснювати самостійно або через торговця цінними паперами, з яким емітент уклав договір.

З прийняттям Закону України від 15 березня 2001 р. «Про ін­ститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвести­ційні фонди)»² (далі - Закон «Про ІСІ») було надано нового імпу­льсу для діяльності інституційних інвесторів на ринку цінних па­перів, яка має на меті акумуляцію коштів індивідуальних інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери ін­ших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Однак на ці процеси мають вплив об'єктивні чинники - відсутність вільних коштів у населення, а відтак і слабка зацікавленість індивідуаль­них інвесторів у виході на ринок цінних паперів.

За національним законодавством ІСІ класифікуються залежно від порядку здійснення діяльності на ІСІ відкритого, інтервально-го та закритого типу. ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зо­бов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів ви­куп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управ-

ління його активами); ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зо­бов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних папе­рів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його акти­вами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік; ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язання щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його ре­організації або ліквідації.

Залежно від строку, на який створюється ІСІ, він може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на пев­ний сірок, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути

лише строковим.

Доказом участі індивідуального інвестора у спільному інвесту­ванні є певний цінний папір ІСІ. Залежно від виду інвестиційного фонду цінні папери ІСІ поділяються на акції корпоративного інвестиційного фонду та інвестиційні сертифікати пайового

інвестиційного фонду.

Корпоративний інвестиційний фонд (далі - КІФ) як інститут спі­льного інвестування створюється у формі відкритого АТ і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону акції КІФ мають бути тільки простими іменними. Процес ви­пуску та обігу таких акцій має певні особливості порівняно з акціями звичайних АТ. Треба розмежовувати фактично первинну емісію ак­цій КІФу для формування початкового статутного капіталу (умови випуску акцій регулюються Положенням про порядок реєстрації ви­пуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію, за­твердженим рішенням ДКЦПФР від 9 лютого 2001 р.¹) і емісію, що здійснюється з метою залучення коштів для здійснення спільного ін­вестування (Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування, затверджене рі­шенням ДКЦПФР від 9 січня 2003 р.²). Розміщення акцій від імені КІФу здійснює компанія з управління активами самостійно або через торговців цінними паперами. Цінні папери ІСІ розміщуються шляхом прилюдної пропозиції або приватного розміщення.

100

' Офіційний вісник України.™ 2005.- X» 44.- С. 50.- Ст. 2778. ² Відомості Верховної Ради України.- 2001. № 21.- Ст. 103.

' Офіційний вісник України.- 2001 .--• № 22.- Ст. 1019. ^: Офіційний вісник України. 2003.- Л» 6.- Ст. 270.

101

Інвестори мають такі права, що випливають із акцій КІФу:

1. право на участь в управлінні справами КІФу (право обират органи управління, право самому бути обраним тощо);

2. право на отримання дивідендів. Однак, коли мова йде учасників КІФу, то не всі можуть отримувати дивіденди. Відпові­ дно до ч. 14 ст. 4 Закону У країни «Про ІСІ» дивіденди по цінник паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються. А, отже, власники акцій відкритого та інтерваль-і ного КІФу не мають права на дивіденди. Розмір дивідендів та по-^ рядок їхньої виплати встановлюється загальними зборами учасни-І ків закритого КІФу і оформляється рішенням;

3. переважне право на купівлю акцій додаткових емісій пропо­ рційне до належного пакету акцій;

4. право на отримання інформації про діяльність КІФу;

5. право на вихід з КІФу. Це право реалізується через викуп компанією з управління активами цінних паперів ІСІ, тобто акцій спільного інвестування КІФу. Відповідно до Закону України «Про ІСІ» викуп розміщених цінних паперів ІСІ здійснюється компанією з управління активами безпосередньо або через торго­ вців цінними паперами ІСІ, з якими компанія уклала відповідні договори. Викуп цінних паперів ІСІ здійснюється за єдиними для всіх інвесторів цінами, встановленими на певну дату, виходячи з вартості чистих активів ІСІ. Викуп цінних апперів ІСІ відкрито­ го типу здійснюється їхні емітентом на вимогу інвесторів кожно­ го робочого дня, починаючи від дня, наступного за днем завер­ шення строку, встановленого для досягнення нормативів діяль­ ності ІСІ.

У разі зменшення вартості чистих активів КІФу порівняно з розміром початкового статутного капіталу на момент викупу акцій їхня справедлива ціна має бути рівна номінальній вартості. У літе­ратурі обґрунтовано думку, що, крім частки в майні КІФу, у разі виходу з нього інвестор має право на частину прибутку, одержано­го фондом у цьому році до моменту виходу;

6) переважне право на отримання частки з вартості майна при ліквідації КІФу, яке закріплено у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про ІСІ». У разі ліквідації КІФу його активи після затвердження лікві­даційного балансу підлягають продажу за грошові кошти. Кошти, отримані у такий спосіб, насамперед розподіляються між акціоне­рами, які не г засновниками фонду, пропорційно кількості акцій, що їм належать. Ця норма дає змогу дійти висновку про те, що власники акцій спільного інвестування мають переважне право на

102

_ОІримання частки з вартості майна у разі ліквідації КІФу перед власниками засновницьких акцій.

Цінним папером, який підтверджує факт існування відносин спільного інвестування між індивідуальним інвестором та компа­нією з управління активами через пайовий інвестиційний фонд (далі - ПІФ), є інвестиційний сертифікат, який надає кожному його власникові однакові права. В цьому проявляється перевага ПІФу, оскільки як дрібний інвестор, так і крупний мають рівні можливості на отримання доходів від вкладень в інвестиційні

сертифікати.

Порядок розміщення інвестиційних сертифікатів ПІФу регла­ментовано Положенням про порядок реєстрації випуску інвести­ційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їхньому розміщенні шляхом прилюдної пропозиції та Положенням про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайово­го (венчурного, недиверсифікованого) інвестиційного фонду при їхньому- приватному розміщенні, що затверджені рішеннями ДКЦПФР від 8 січня 2002 р.¹

Інвестиційним сертифікатом є цінний папір, який випускаєть­ся компанією з управління активами ПІФу та засвідчує право власності інвестора на частку в КІФу. На відміну від корпоратив­ного інвестиційного фонду, ПІФ не є юридичною особою - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової влас­ності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господар­ської діяльності. Оскільки ПІФ не є юридичною особою, то він і не може розглядатись як професійний посередник - суб'єкт спільного інвестування. Таким, фактично, є КІФ та компанія з управління активами, яка здійснює емісію інвестиційних серти­фікатів. Законодавець поєднує поняття «суб'єкт» та «об'єкт». Тому ПІФ не може виступати емітентом інвестиційних сертифі­катів, його учасниками не може бути ніхто, оскільки не можна бути учасником майна.

ПІФ створюється за інціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення ПІФу компанія з управління активами мас розробити та зареєструвати в ДКЦПФР регламент інвестицій­ного фонду, укласти договори з аудитором, зберігачем, реєстрато­ром, оцінювачем майна,'зареєструвати ПІФ у реєстрі ІСІ та органі-

103

ОфіційїІІІй вісник України.- 2002, № 5.- Статті 216. 2! 7.

5**

зуваги відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду а( їхнє приватне розміщення.

Емітент має право розміщувати інвестиційні сертифікати післ реєстрації їхнього випуску. З метою придбання інвестиційних се тифікатів інвестор подає заявку на їхнє придбання в терміни, вс новлені проспектом емісії. Такі заявки не відкликаються.

Інвестори ПІФу мають такі права:

1. право власності на частку в ПІФі. Активи, що становлю ПІФ, після його створення продовжують залишатись у власне сті інвесторів, а не стають власністю компанії з управління акті вами;

2. право на участь в управлінні справами ПІФу. У ч. 6 ст. Закону України «Про ІСІ» міститься заборона втручання інвестс рів ПІФу у діяльність компаній з управління активами, крім закс нодавчо визначених випадків. Інвестори ПІФу, кошти спільног^ інвестування яких залучені шляхом приватного розміщення інвес тиційних сертифікатів, можуть утворювати спостережну (нагляде ву) раду для нагляду за виконанням інвестиційної декларації, зб$| ріганням активів фонду, веденням реєстру власників інвестиці них сертифікатів, проведенням аудиторських перевірок діяльне

та оцінки майна фонду.

Законодавець не наділяє правом створювати спостережну рад) інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати шляхом відкр того продажу. Зокрема, це пояснюється тим, що такі інвестори на віть можуть не знати один одного, а це значно ускладнює механізі створення наглядової ради ПІФу. За такого підходу інвестори вза-г! галі позбавлені будь-якого механізму впливу на діяльність компа^ ній з управління активами, яка власне управляє їхніми грошовим коштами;

3. право на отримання дивідендів. Це право, як і у разі з] КІФом, мають лише інвестори закритого ПІФу, оскільки відпр-І відно до ч. 4 ст. 26 Закону України«Про ІСІ» дивіденди за інвес-; тиційними сертифікатами відкритого та інтервального ПІФу не нараховуються і не сплачуються. Дохід інвесторів утворюється за; рахунок зростання вартості активів і випуку сертифікатів за ці- і ною, що перевищує ціну придбання;

4. право на отримання інформації про діяльність ПІФу;

5. право на виділ частки з ПІФу. Оскільки ПІФ; як активи, на­ лежить інвесторам на праві спільної часткової власності; то у разі виділення частки мають ураховуватися положення: ст. 364 ЇДКУ з урахуванням норм спеціального законодавства.

104

Характеризуючи обіг цінних паперів ІСІ, зазначимо, що цін­ні папери ІСІ закритого та інтервального типів підлягають віль­ному обігу на ринку цінних апепрів і щодо них можуть вчинятися будь-які правочини. Обіг цінних паперів ІСІ відкритого типу обмежується: відчуження інвесторами цих цінних паперів може здійснюватися лише шляхом їхнього викупу компанією з управ­ління активам, відчуження третім особам не дозволяється, крім випадків правонаступництва, успадкування та дарування. Обіг цінних паперів венчурного інвестиційного фонду можливий тільки серед юридичних осіб, тобто фізичні особи взагалі не можуть брати участі в укладенні договорів щодо таких цінних

паперів.

Ощадний сертифікат - один з видів цінних паперів, який ви­дається лише банком. Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом вста­новленого строку суми вкладу та процентів, встановлених серти­фікатом, у банку, який його видав. Такий вид цінного папера не набув належної популярності на фондовому ринку України голов­ним чином через постійний інфляційний ризик і неефективний ме­ханізм індексації вкладів. Хоча на законодавчому ^рівні закріплено поняття «ощадний (депозитний) сертифікат», критерії їхнього розмежування не визначені. За російським законодавством, напри­клад, ощадні сертифікати видаються вкладникам - громадянам, а депозитні - юридичним особам.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні сертифікати розміщуються у бездокументар-ній формі, а на пред'явника - у документарній.

105

Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачуєть­ ся під час пред'явлення їх до оплати в банк, що розмістив ці сер­ тифікати. У разі дострокового пред'явлення сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків. Порівняно з раніше чинним законодавством правовий режим ощадних (депозитних) сертифікатів зазнав змін. За ст. 18 Закону «Про цінні папери та фондову біржу» іменні ощадні сер­ тифікати обігу не підлягали, їхній продаж (відчуження) іншим °собам вважалися недійсними. У новому Законі такі обмеження знято. Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката може здійснюватися шляхом укладення договору між особою, що від­ ступає права за сертифікатом, та особою, що набуває ці права. Чіт- 5³ ш^

ко врегульований механізм виплати відсотків у разі дострокове пред'явлення сертифіката до оплати. За нормою ст. 20 ранії чинного Закону власнику сертифіката у разі дострокового пред'І лення його до оплати виплачувався понижений процент, якого визначався на договірних умовах при внесенні депоз* Фактично рівень пониженого процента встановлював банк в о/ сторонньому порядку, особа, набуваючи сертифікат, лише при? нувалася до пропонованих умов його випуску. Сьогодні, яв умовами випуску не передбачено іншого, виплачується відсоток| за вкладами на вимогу.

Одним із джерел примноження власності є одержання щ центів на суму банківського вкладу. Відносини сторін за дог вором банківського вкладу врегульовано нормами § 3 глави*! ЦКУ.

Договір банківського вкладу опосередковує відносини пс ки грошей, банківських металів фізичними та юридичними бами банкам. За договором банківського вкладу (депозиту) од| сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується плачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дол в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договор<| (ст. 1058 ЦКУ). У літературних джерелах такий договір хара ризується як реальний, односторонньозобов'язуючий та відпл^І ний. Якщо вкладником є фізична особа, то такий договір є публії ним (ст. 633 ЦКУ). З огляду на практику укладення таких говорів, цей договір може бути охарактеризований також і договір про приєднання. У банківській практиці розроблено пові умови договорів і клієнту фактично пропонується приєдн тися до них. Зокрема, в частині визначення розміру і поряд* сплати процентів банк завжди пропонує свої умови, які вкладнії не може змінити.

В Інструкції про порядок відкриття, використання і закриі|>] тя рахунків у національній та іноземній валютах¹ встановлені^ що у договорі банківського вкладу, зокрема, має бути зазначся^ вид банківського вкладу, сума, яку вносять або перераховую!^ на вкладний (депозитний) рахунок, строк дії договору, розмір *І порядок сплати процентів, умови перегляду їхнього розміру, від­повідальність сторін, умови дострокового розірвання договору» інші умови за погодженням сторін. Вкладниками можуть бути

Офіційний вісник України.- 2003.- № 5 і. Т. і.-- С. 316. Ст. 2707.

106

а ізичні та юридичні особи. Право на укладення договору бан-івського вкладу неповнолітньою особою (віком від 14 до 18 ро­ків) передбачено п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦКУ. У такому разі сама непов­нолітня особа може самостійно розпоряджатися вкладом, внесе­ним нею на своє ім'я. Фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь тре­тьої особи, яка набуває прав вкладника з моменту пред'явлен­ня нею до банку першої вимоги або вираження нею в інший спо­сіб наміру скористатися такими правами. Наприклад, вкладні (депозитні) рахунки на ім'я дітей відкривають їхні батьки чи інші особи. Розпорядження такими коштами від імені малоліт­ніх здійснюють їх законні представники, а неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами на її ім'я, за згодою її законних представників. На від­носини, що виникають з договору банківського вкладу з участю фізичних осіб, поширюється законодавство про захист прав спо­живачів. Договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність. Види банківських вкладів визначені ст. 1060 ЦКУ і є вкладами на вимогу та строковими

вкладами.

Нарахування процентів на суму вкладу і є доходом вкладника. Порядок виплати процентів на вклад визначено у ст. 1061 ЦКУ. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу у розмірі, встановленому договором. Проценти є платою вкладникові за надані банку у позику грошові кошти. Нормою ч. 2 ст. 1061 ЦКУ банку надано право на односторонню зміну розмфу процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. З огляду на ту обставину, що договір банківського вкладу г договором про приєднання, малоймовірне встановлення Іншого правила в договорі. Така законодавча норма спрямована на захист інтересів банків, оскільки зменшує ризики, пов'язані з виплатою процентів в умовах зміни грошово-кредитної політики Національного банку України, зміни співвідношення попиту і пропозиції на фінансовому ринку, інфляційних процесів. Одно­часно ця норма збільшує ризики вкладників і суперечить їхнім ^!нтересам. З огляду на зміст принципу рівності учасників цивіль-^Их відносин, зазначена норма суперечить засадам цивільно-правового регулювання.

Беручи до уваги сьогоденні економічні реалії, таке положення - найближчий час не буде змінене. Встановлений договором роз-

107

Р процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умо-

5** і

ко врегульований механізм виплати відсотків у разі дострокової пред'явлення сертифіката до оплати. За нормою ст. 20 рані чинного Закону власнику сертифіката у разі дострокового пред' лення його до оплати виплачувався понижений процент, рів якого визначався на договірних умовах при внесенні депозит Фактично рівень пониженого процента встановлював банк в о, сторонньому порядку, особа, набуваючи сертифікат, лише при$| кувалася до пропонованих умов його випуску. Сьогодні, умовами випуску не передбачено іншого, виплачується відсоток | за вкладами на вимогу.

Одним із джерел примноження власності є одержання п центів на суму банківського вкладу. Відносини сторін за доті вором банківського вкладу врегульовано нормами § 3 глави* ЦКУ.

Договір банківського вкладу опосередковує відносини по: ки грошей, банківських металів фізичними та юридичними бами банкам. За договором банківського вкладу (депозиту) о, сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується плачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дох! в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договору (ст. 1058 ЦКУ). У літературних джерелах такий договір харакї ризується як реальний, односторонньозобов'язуючий та від ний. Якщо вкладником є фізична особа, то такий договір є публі| ним (ст. 633 ЦКУ). З огляду на практику укладення таких щ говорів, цей договір може бути охарактеризований також і договір про приєднання. У банківській практиці розроблено Т пові умови договорів і клієнту фактично пропонується приєд; тися до них. Зокрема, в частині визначення розміру і поряд сплати процентів банк завжди пропонує свої умови, які вкладні не може змінити.

В Інструкції про порядок відкриття, використання і закр] тя рахунків у національній та іноземній валютах¹ встановлені що у договорі банківського вкладу, зокрема, має бути зазначся вид банківського вкладу, сума, яку вносять або перерахову на вкладний (депозитний) рахунок, строк дії договору, розмір/' порядок сплати процентів, умови перегляду їхнього розміру гювідальність сторін, умови дострокового розірвання договору? інші умови за погодженням сторін. Вкладниками можуть бути

¹ Офіційний вісник України.- 2003.- № 5 1. Т. 1.- С. 316. Ст. 2707.

106

&•- ичні та юридичні особи. Право на укладення договору бан-вського вкладу неповнолітньою особою (віком від 14 до 18 ро­їв) передбачено п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦКУ. У такому разі сама непов-^Колітня особа може самостійно розпоряджатися вкладом, внесе-им нею на своє ім'я. Фізична або юридична особа може укласти поговір банківського вкладу (зробити вклад) на користь тре­тьої особи, яка набуває прав вкладника з моменту пред'явлен­ня нею до банку першої вимоги або вираження нею в інший спо­сіб наміру скористатися такими правами. Наприклад, вкладні (депозитні) рахунки на ім'я дітей відкривають їхні батьки чи інші особи. Розпорядження такими коштами від імені малоліт­ніх здійснюють їх законні представники, а неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами на її ім'я, за згодою її законних представників. На від­носини, що виникають з договору банківського вкладу з участю фізичних осіб, поширюється законодавство про захист прав спо­живачів. Договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність. Види банківських вкладів визначені ст. 1060 ЦКУ і є вкладами на вимогу та строковими вкладами.

Нарахування процентів на суму вкладу і є доходом вкладника. Порядок виплати процентів на вклад визначено у ст. 1061 ЦКУ. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу у розмірі, встановленому договором. Проценти є платою вкладникові за надані банку у позику грошові кошти. Нормою ч. 2 ст. 1061 ЦКУ банку надано право на односторонню зміну розміру процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. З огляду на ту обставину, що договір банківського вкладу є договором про приєднання, малоймовірне встановлення іншого правила в договорі. Така законодавча норма спрямована на захист інтересів банків, оскільки зменшує ризики, пов'язані з виплатою процентів в умовах зміни грошово-кредитної політики Національного банку України, зміни співвідношення попиту і пропозиції на фінансовому ринку, інфляційних процесів. Одно­часно ця норма збільшує ризики вкладників і суперечить їхнім ^]нтересам. З огляду на зміст принципу рівності учасників цивіль-^Них відносин, зазначена норма суперечить засадам цивільно-правового регулювання.

Беручії до уваги сьогоденні економічні реалії, таке положення - .^Наиближчші час не буде змінене. Встановлений договором роз-^ХІ1Р процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умо-

⁵*** 107

вах його повернення у разі настання визначених договором обста­вин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Тобто, за такими вкладами існує своєрід­ний «ризик» прийняття закону, який дасть можливість банкам зменшувати розмір процентів. Як свідчить банківська практика визначення строків виплати процентів обумовлюється в договорах або у банківських правилах.

ЦКУ встановлює загальні правила виплати: проценти на бан­ківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надхо­дження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав; проценти на банківський вклад виплачують вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не-витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховують проценти, якщо інше не встановлено договором бан­ківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачують усі нара­ховані до цього моменту проценти.

Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджу­ються ощадною книжкою (ст. 1064 ЦКУ). У такому разі видача коштів з вкладного (депозитного) рахунку, виплата процентів за вкладом і виконання розпоряджень про перерахування грошових коштів з цього рахунку іншим особам здійснюється банком у разі пред'явлення ощадної книжки.

За ЦК РФ ощадна книжка може видаватися як іменна або на пред'явника. Ощадна книжка на пред'явника є цінним папером (ст. 843 ЦК РФ).

продажу, довічного утримання, ренти, дарування, спадковим догово­ром?

8. Які особливості договору купівлі-продажу нерухомого майна?

9. Які особливості набуття права власності на нерухоме майно?

10. Охарактеризуйте факт державної реєстрації прав у разі набуття права власності на нерухомість.

11. З якого моменту виникає право власності, набуте за договором?

12. Охарактеризуйте набуття права власності на безхазяйну річ, без­ доглядну домашню тварину, знахідку, скарб.

13. Які умови набуття права власності за набувальною давністю?

14. Які особливості набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери?

15. Які особливості набуття права власності на цінні папери?

16. Які групи (види) цінних паперів закріплено цивільним законодав­ ством України?

17. Назвіть особливості реалізації права на дивіденди (проценти), право на які посвідчується цінними паперами.

18. Які особливості набуття права власності на іменні цінні папери?