До читача

Власність і право власності є тими одвічними категоріями, до дослідження сутності яких у різні часи зверталися і ще довго звертатимуться кращі уми Людства. За висловом Дж. Локка, людина містить в собі велику основу влас­ності, а Гегель стверджував, що право власності є основою свободи особи. Академік Дністрянський С, вважаючи людську індивідуальність найвищою соціальною вартістю, зазначав, що держава має найвищий обов'язок зберегти повну свободу особи, а тому вона повинна обмежитися лише до правної охо­рони, залишаючи одиниці повну свободу і не зупиняючи її приватної ініціати­ви. За твердженням академіка Юрчишина В., ніщо не може зрівнятися з вла­сністю за рівнем мотивації до самостійного, високопродуктивного господа­рювання, підприємливості, зорієнтованості на кінцеві результати.

Цивільне законодавство України, зокрема Цивільний кодекс України, послідовно утверджують на законодавчому рівні лінію поваги з боку держав­них інституцій до особи-власника. Засади справедливості, добросовісності та розумності, неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законами, гарантування усім влас­никам рівних умов здійснення своїх прав повинні бути не лише писаними законодавчими принципами, а й непорушними заповідями у правозастосу-вальній діяльності.

У дусі поваги до наукових здобутків відомих класиків цивілістичної на­уки, сучасних наукових досліджень, на підставі аналізу чинного законодав­ства та практики його застосування, автор пропонує власне бачення стану та проблем правового регулювання відносин власності на сучасному етапі роз­витку Української держави.

Сучасний стан правового регулювання відносин власності, особливо в ча­стині його практичної реалізації, далекий від суспільного ідеалу. Постійні змі­ни і доповнення чинного законодавства, інколи необгрунтовані та стихійні, не сприяють утвердженню поваги до права як соціального надбання. Зазвичай вони е відбитком соціальної та політичної нестабільності у державі. Такі про­цеси напряму впливають на правозастосувальну діяльність, яка є найбільш об'єктивним віддзеркаленням ефективності правового регулювання. Практика застосування законодавства як дійсність права породжує прямі запитання, що погребують не менш прямої законодавчої відповіді. Тому теорія права, право­ва наука мають виконувати не тільки завдання з аналізу та синтезу правового регулювання і практики його застосування, а й бути безпосереднім джерелом законодавчої роботи та живим провідником, зв'язком між суспільними потре­бами, волею законодавця та їхнім практичним утіленням.

Автор сподівається, що пропонований увазі читача зміст посібника до­поможе в розумінні базових понять інституту права власності, вивченні за­сад правового регулювання. Аналіз наукових позицій та практики застосу­вання законодавства допоможе зорієнтуватися в проблемах прикладного характеру та сприятиме формуванню власного праворозуміння. Автор ви­словлює надію, що пропоновані положення, оцінки, аргументи допоможуть знайти відповідь на існуючі питання, а також слугуватимуть підґрунтям для нових дискусій та досліджень.

З повагою, Олександра Яворська

Кожний закон - се брама, і від волі і зручності досвідченого адміністратора залежить, чи і для кого сю браму відчинити, а кому й коли її замкну ти.

Закон - се теорія, що в книжці, на папері ви­глядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та за­круглені, а зате повні розгалужень, закарлюк та різнорідності.

Іван Франка