Японія після Першої світової війни
У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилась окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала ситуацію, що склалася, для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Посилення військової могутності сплачувало населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля "рисових бунтів" — стихійних виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Не встиг уряд придушити ці виступи, як 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а в головній колонії Японії — Кореї вибухнуло антияпонське повстання.
Післявоєнна нестабільність вилилась у гостру політичну боротьбу. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — в революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920-1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Токіо, позбавивши життя за деякими данними 150 тис. осіб.
3. Демократичний рух
Повоєнна нестабільність і гостра політична боротьба стали підгрунтям для розгортання могутньогодемократичного руху. Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. В Японії зросла частка кваліфікованих робітників, що розгорнули боротьбу за покращення свого становища.
Репресії проти страйкарів підштовхнули робітників до створення профспілок. Профспілки почали висувати не тільки економічні вимоги, а й політичні гасла. Зростання робітничих організацій та утворення в 1920 р. єдиного профспілкового центру вимагали об’єднання соціалістичних організацій Японії. Наприкінці 1920 р. було створено Соціалістичну лігу — штучне об’єднання ідеологічно різних груп соціалістів, комуністів, анархістів. Попри відсутність єдності та сильний вплив анархізму й синдикалізму, уряд убачав у Лізі небезпечну організацію, і в травні 1921 р. її було розпущено.
У січні-лютому 1922 р. у Москві відбувся з’їзд, на якому були присутні Сен Катаяма, Токуда Кюїті та інші відомі японські революціонери. Делегати з’їзду висловилися за необхідність об’єднання всіх революційних сил Японії. Влітку 1922 р. в Токіо представники соціалістичних груп проголосили утворення Комуністичної партії Японії. Незабаром було створено й комуністичний союз молоді.
Демонстрація з вимогами демократизації політичного життя країни (1925 р.)
Розгортання демократичного руху сприяло становленню багатопартійності й парламентської системи. У 1925 р. демократичні сили домоглися введення в країні загального виборчого права для чоловіків‚ системи соціального забезпечення. Проте ці закони мали вступити в силу лише в 1928 р. Зростання агресивності Японії та домінування у правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам‚ які повністю припинились наприкінці 1930-х рр.
4. Повернення до агресивної зовнішньої політики. Зростання впливу військових
Відмова Японії під тиском великих держав від домінування у Китаї і поразка її агресії проти радянської Росії на початку 20-х років, шовиністично налаштованими верстви японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності. Найрадикальнішими виразниками шовіністичних ідей було угруповання «молодих офіцерів» ("старими" в армії вважалися вихідці з самураїв, учасники російсько-японської війни 1904-1905 рр.). Вони вимагали скасування багатопартійності і відповідальності уряду перед парламентом, встановлення воєнної диктатури і повернення до традиційної експансіоністської політики. Під їх впливом у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танаки, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий уряд одразу перейнявся розробленням планів війни проти Китаю та Радянського Союзу. 27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танаки відбулася Східна конференція, в якій брали участь представники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського міністерств і генерального штабу. На конференції розглядалася запропонована урядом програма "позитивних", себто відверто агресивних, дій у Китаї — "основи" японської політики в Китаї. Як найближче завдання пропонувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танаки, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та в басейні Тихого океану.
Ще раніше, наприкінці травня 1927 р., Японія‚ скориставшись громадянською війною в Китаї‚ спрямувала свої війська до провінції Шаньдун, захопила Циндао і Цзінань. Мета цієї збройної інтервенції полягала в тому, щоб затримати наступ гомінданівських військ на північ і в такий спосіб перешкодити об’єднанню країни. Внаслідок широкого антияпонського руху та бойкоту японських товарів у Китаї Японія змушена була відкликати свої війська. У квітні 1928 р. японські війська під приводом "захисту життєвих інтересів і власності японських резидентів" знов увійшли до провінції Шаньдун‚ окупували найважливіші стратегічні пункти і в ультимативній формі зажадали виводу китайських військ із цієї провінції. Рух бойкоту японських товарів, що відновився в Китаї, рішучий виступ світової спільноти проти нового акту агресії змусили Японію знову відступити.
У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30% зменшився обсяг виробництва у ключових галузях – металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних втрат зазнло сільське господарство, особливо шевководство. Різко впав вивіз товарів на світовий ринок.
Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Імператорське ж оточення, правлячі кола, а також найбільші японські корпорації бачили вихід лише у посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. Але їх поступовє просування у цьому напрямі не задовольняло «молодих офіцерів», які хотіли всього і негайно. Крім невдоволення зовнішньополітичним курсом, вони виступали проти старїю бюрократії та генералітету, що був з нею пов’язаний. У них вони вбачали гальмо на шляху свого просування військово-службовими щаблями. «Молоді офіцери» починають готувати державний переворот, щоб кардинально змінити політику країни. Перша така їх змова була викрита у 1931 р.
На початку травня 1932 р. «Національна федерація молодих офіцерів» розповсюдила листівки з демагогічними випадами проти монополій. У листівках зазначалось, що „молоді офіцери” допоможуть народові в „боротьбі проти комерційних спекулятивних кіл, політиканів і любителів легкої наживи”. Після цього змовники вторглись до резиденції прем’єра Імукаї та вбили його. У будинок правління правлячої партії і концерну Міцубісі було кинуто бомби.
Ця спроба встановити військову диктатуру успіху теж не мала. Соціальна демагогія змовників панівним класам видалася небезпечною. Тому уряд ужив заходів проти змовників: їх було роззброєно, а частину заарештовано. Щоправда, керівник змови генерал Аракі не був заарештований і навіть зберіг свою посаду військового міністра в новому коаліційному кабінеті "національної єдності". За реалізацію гасел молодих шовіністів взялась правляча верхівка. З цього часу і до 1945 р. в Японії при владі знаходились лише офіцери: у 1932-1934 рр. Японський уряд очолював адмірал Сайто, у 1934-1936 рр. – адмірал Окада і т.д.