8.2. Спільна сумісна власність

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової власності фактично лише за ознакою визначеності часток. У спіль­ній сумісній власності частка кожного із співвласників не визначе­на, тоді як у спільній частковій власності частки визначаються за­коном або домовленістю сторін. За суб'єктним складом спільна сумісна власність не відрізняється від спільної часткової власності. Співвласниками у спільній сумісній власності можуть бути фізич­ні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Таке саме положення передбачено щодо суб'єктного складу при спіль­ній частковій власності (ч. 2 ст. 356 ЇДКУ).

Окремими правилами, які чітко визначають суб'єктний склад спільної сумісної власності, є норми частин 3 і 4 ст. 368 ЇДКУ. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумі­сною власністю. Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю визначе­но режим спільної сумісної власності подружжя в імперативному порядку. За ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СКУ) - май­но набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чолові-

' Справа № 22-428 2006. Єдиний державний реєстр судових рішень. 8' 177

кові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домаш­нього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Набуття майна під час шлюбу створює пре­зумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Така пре­зумпція може бути спростована, якщо один із подружжя може до­вести, у разі потреби, що майно належить йому особисто: придба­не до вступу в шлюб; майно набуте ним за час шлюбу, але на під­ставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особи­сто (ст. 57 СКУ).

На думку 3. Ромовської, інтересам подружжя відповідає поши­рення на майно, набуте за час шлюбу, саме правового режиму спі­льної сумісної власності. Спільна сумісна власність подружжя є матеріальною передумовою міцності шлюбу, здійснення подруж­жям різних соціальних функцій, зокрема, народження і виховання дитини.¹

Одночасно СКУ надав подружжю право на укладення шлюб­ного договору, в якому сторони можуть домовитися про непоши­рення на майно, набуте ними за час шлюбу, режиму спільної су­місної власності і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (ст. 97 СКУ). На думку автора науково-практичного коментаря СКУ, основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелю­ванні (скасуванні, пом'якшенні) положення ст. 60 СКУ. Беззасте­режна дія правила про режим спільної сумісної власності по­дружжя часто не відповідає інтересам підприємця, який є суб'єктом різноманітних ризиків.² Відповідно і норма ч. З ст. 368 ЦКУ має диспозитивний характер - договором або законом може бути встановлений інший режим на майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Новелою СКУ є положення ст. 74, які викликали неоднозначну оцінку як науковців, так і практиків. Згідно з нормами зазначеної статті, режим спільної сумісної власності поширено на майно, на­буте у фактичному (незареєстрованому) шлюбі. Якщо жінка та чо­ловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить